Варіант 21. наслідки торгових бар'єрів для світової торгівлі в умовах глобалізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра державного і муніципального управління

КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З дисципліни

" ЗАХИСТ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИРОБНИКІВ ТА ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА КРАЇНИ"

Варіант №21,1,4,27

Виконав:

студент групи МЕК - 31

Медведєв Ю.В.

Перевірила:

к.е.н., викл.

Чикало І.В.

Тернопіль - 2013

Завдання 1.

Варіант 21. Наслідки торгових бар'єрів для світової торгівлі в умовах глобалізації.

Міжнародна торгівля зачіпає економічні інтереси окремих верств населення та цілих країн, інтереси, які переплітаються найскладнішим чином і вступають в суперечність один з одним. Це і обумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгові відносини з іншими країнами.

Політика державного регулювання зовнішньоторговельних відносин з іншими країнами називається політикою протекціонізму. Її мета - створення найбільш сприятливих умов для діяльності вітчизняних компаній на національному та зарубіжних ринках у порівнянні з іноземними конкурентами.

Інструментами протекціоністської зовнішньоторговельної політики держави є тарифні і нетарифні методи регулювання експортно-імпортних операцій.

Тарифні кошти є найстаршими методами економічного регулювання зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на захист внутрішнього ринку (вітчизняних виробників) від іноземної конкуренції. Їх основою є мита, зведені в митні тарифи.

Під нетарифними методами передбачається комплекс заходів обмежувально-заборонного у, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки і відповідно експорту вітчизняних товарів на зовнішні ринки. Мета цих заходів - не тільки посилення конкурентних позицій компаній країни, що імпортує, але і захист національної промисловості, охорона життя та здоров'я населення, навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Вигоди від торгових обмежень з лишком перекриваються їх витратами, які перекладаються на плечі споживачів. Одне з досліджень, в якому обстежувався 31 клас захищених виробів, показало, що загальні щорічні втрати споживачів від протекціоністських заходів становлять близько 82 млрд доларів (дослідження проводилося в США). Більш того, чисті втрати від торговельних бар'єрів, як правило, перевищують втрати, зумовлені статистичними дослідженнями. Причини тут дві:

По-перше, мита і квоти породжують безліч дорогих, важко піддаються кількісному обліку побічних ефектів. Наприклад, ввели обмеження на імпорт сталі – накрутили ціни на сталь для всіх американських покупців цієї продукції, зокрема для американських автомобілебудівників. Їх витрати виробництва підвищилися, а продукція стала менш конкурентоспроможною на світових ринках.

По-друге, підприємці використовують економічні ресурси у величезних кількостях для здійснення впливу на конгрес з метою проштовхування і збереження протекціоністських законів. У тій мірі, в якій ці зусилля відволікають ресурси від завдань, що мають велику суспільну значимість,суспільство звалює на себе додатковий вантаж витрат, пов'язаних з торговельними обмеженнями.

Крім того, торгові бар'єри сприяють скороченню світового виробництва продукції, і скорочують обсяги міжнародної торгівлі. Авторитетні дослідники приходять до висновку, що вигоди, які отримують захищаються галузі від введення торгових бар'єрів, досягаються ціною набагато більших втрат для економіки в цілому.

Але захищати національне виробництво потрібно, оскільки необхідно зберегти або знову створити основні структуроутворюючі підприємства і галузі, без яких неможливо мати ефективний господарський механізм, також це сприяє поліпшенню структури економіки, зосередженню економічних ресурсів на перспективних напрямках розвитку, здешевлення деяких важливих товарів, відповідного відкриття зарубіжних ринків для вітчизняних товарів.

Результатами застосування нетарифних бар’єрів є, насамперед, скорочення імпорту та підвищення цін на імпортовані товари. Останнє може мати негативні наслідки для галузей, які використовують імпортні товари для переробки і виготовлення готової продукції. Відповідно внаслідок запровадження нетарифних бар’єрів змінюється (скорочується) еластичність попиту на імпортовані товари по ціні.

У залежності від тривалості застосування, ступеня врахування пропозиції та попиту на імпортні товари, валютних курсів ефективність впливу нетарифних бар’єрів на економіку країни теж змінюється, причому у випадках їх стихійного кон’юнктурного застосування (як у нашій державі) зниження доходів від зовнішньоторговельної діяльності може бути істотним.

Особливо негативним для міжнародної торгівлі є невизначеність нетарифних бар’єрів, їх нестандартність, неформалізованість. Це зумовлює певні втрати і збитки учасників торгівлі, а також витрати країни на адміністрування нетарифних обмежень (застосування правил і процедур). Практика засвідчує, що платежі податкового характеру з групи нетарифних бар’єрів імпортери прагнуть передбачити вже при укладенні контракту (по суті перекласти ці платежі на експортерів). Від позиції і тактики останніх під час переговорів залежить, хто і в якій мірі фінансуватиме ці витрати.

Основні принципи та напрями застосування нетарифних бар’єрів вироблені у процесі переговорів між промислово розвиненими країнами Європейського союзу та ОЄСР.

Насамперед, заходи з нетарифних бар’єрів розглядаються як “еквівалентні” певним тарифам, якщо вони мають ту ж саму вартість, що і тарифи з певних національних індикаторів. Потенційні індикатори включають: обсяги торгівлі, національні ціни на імпортні товари, обсяги національного виробництва, рівень допомоги місцевим виробникам. Торгові бар’єри повинні запроваджуватися таким чином, щоб відбивати еквівалентність тарифів на національні ціни товарів, причому вплив бар’єрів має бути лише прямим (без врахування впливу в одній галузі на інші галузі).

Істотний ступінь невизначеності нетарифних бар’єрів у конкретних секторах економіки, потребує застосування їх експертизи на основі спеціальних досліджень з товарів, характеристик постачальників і споживачів, засобів державного регулювання.

Враховуючи те, що часто реальна “ціна” нетарифних бар’єрів виявляється у процесі ринкової діяльності (і то не завжди), застосовуються опосередковані, але кількісно вимірювані оцінки. Для прикладу, оцінка тарифного еквіваленту права ціни на квоту може бути здійснювана через вартість її продажу на аукціонному чи вторинному ринку (в Україні — право на оренду землі). Але точніше “вартість” цього бар’єру може бути визначена через порівняння цін на аналогічний товар на різних ринках.

Як найкращий підхід до оцінки розміру нетарифного обмеження застосовується побудова меж (максимальних і мінімальних) на основі вибіркових досліджень, що враховують всі аспекти впливу запровадження бар’єрів.

Оцінка нетарифних бар’єрів повинна проводитися на найнижчому рівні інтегрування (національний імпорт, національне виробництво у конкретній галузі) і інтегруватися до рівня світової торгівлі і світового виробництва (хоча, не завжди це можливо).

Для вимірювання нетарифних методів, як правило, використовують один з наступних індексів:

· Індекс частотності (frequency index) – індекс, який показує частку тарифних позицій покритих нетарифними обмеженнями. Як правило, використовується для визначення рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту та їх ефективність для економіки.

· Індекс покриття торгівлі (trade coverage ratio) – показує вартісну частку експорту чи імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Недоліком цього індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар’єрів.

· Індекс впливу на ціни (price impact index) – співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар, імпорт чи експорт якого не піддається нетарифним обмеженням. Недоліком індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.

Як правило, для визначення співвідношення за допомогою одного із перерахованих індексів розраховують вартість нетарифних бар’єрів у вигляді еквіваленту адвалерного податку (відсоток від митної вартості товару). Але і тут виникає проблема, пов’язана з тим, що на на один і той самий товар можуть нашаровуватися і митний податок, і нетарифні обмеження; і якщо митний податок завжди є засобом обмеження , то нетарифні бар’єри – тільки за певних умов. Наприклад, якщо імпорт товару підлягає обкладенню митом і квотуванню, то мито виконує свою обмежену функцію завжди, незалежно від кількості ввезеного товару. Квота ж стає обмеженням тільки після того, як імпорт досяг обумовленого владою обсягу.

Крім того існують ще й технічні засоби обмеження торгівлі.

Технічні бар’єри — це приховані методи торгової політики, які виникають в міру того, як національні технічні, адміністративні та інші норми і правила побудовані так, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Найпоширенішими бар’єрами технічного характеру є вимоги з дотримання національних стандартів, з отримання сертифікатів якості імпортної продукції, про сцецифічне упакування та маркування товарів, з дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи проведення заходів по охороні навколишнього середовища, з дотримання ускладнених митних формальностей і вимог законів про захист споживачів і багато інших.

Можливість застосування технічних інструментів регулювання міжнародної торгівлі передбачена міжнародними нормами. У 1946 р. була створена Міжнародна організація стандартизації (ISO), під діяльність якої підпадає стандартизація практично всіх сфер економічної діяльності, за винятком стандартів в електротехніці й електроніці, що розробляються Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), а також стандартів у галузі телекомунікацій, які розробляються Міжнародним союзом телекомунікацій (ІТU). З часом спільна діяльність ISO, IEC та ITU щодо підвищення рівня міжнародних стандартів реалізувалася через систему добровільних міжнародних технічних угод. Зі створенням СОТ було укладено Угоду про технічні бар’єри в торгівлі, яка базується на винятковій ролі міжнародних стандартів як технічному фундаменті світових ринків. Зокрема, Статтею ІІ Угоди про технічні бар’єри в торгівлі) визнано право урядів встановлювати вимоги і технічні регламенти з метою забезпечення національної безпеки, запобіганню обманної практики, захисту здоров’я і безпеки людини, життя та здоров’я тварин або рослин, охорони навколишнього середовища. Але введення зазначених заходів потребує виконання відповідних процедур щодо оповіщення країн-торгових партнерів, а тому досконалого обґрунтування.

ISO проводить свою діяльність у 5 основних напрямках:

— підвищення відповідності своєї діяльності вимогам світового ринку;

— сприяння створенню і зміцненню системи ISO та її стандартів;

— стимулювання розвитку нових самостійних елементів технічної програми ISO;

— скорочення загальних витрат системи ISO і часу, необхідного для виходу стандарту на ринок;

— удосконалення національної інфраструктури в галузі стандартизації, особливо в країнах, що розвиваються.

Розроблені й ухвалені в ISO сімейства стандартів ISO 9000 на системи управління якістю та ISO 14000 на системи екологічного управління визнані в усіх країнах світу. На початок 1999 р. понад 70 країн світу визнали стандарти ISO 9000 як національні стандарти. Стандарти серії ISO 9000 розроблені у 1987 р. і намічають орієнтири кожному підприємству в сфері підвищення якості управління підприємством, а також є гарантією якості продукції. На відміну від багатьох стандартів, що сформульовані за принципом технічних специфікацій на певну категорію виробу, матеріалу або процесу, ISO 9000 містять узагальнені рекомендації для систем управління якістю виробничих підприємств і сервісних організацій у будь-якому секторі економіки.

У кінці 1996 р. ISO прийняла стандарти серії 14000 (управління якістю навколишнього середовища). Головною метою цих стандартів є сприяння більш ефективному і раціональному екологічному менеджменту на підприємствах і організаціях, а також забезепечення корисних і придатних до застосування інструментів –– економічних, систематизованих, гнучких і таких, що відбивають наявні в розпорядженні кращі організаційні схеми. Відповідність цим стандартам стає постійно зростаючим фактором конкурентоздатності підприємства, яке поставляє на на міжнародні ринки екологічно чисту продукцію. Екологічні бар’єри, встановлені багатьма країнами, обмежують ввезення до них промислової та сільськогосподарської продукції, загострюючи боротьбу за ринки збуту. Промислово розвинуті країни з моменту прийняття стандартів серії ISO 14000 приступили до їх активного впровадження.

Сертифікація товарів і послуг з часом набула обрисів проблеми, яка загрожує майбутньому економіки. Сертифікація є елементом технічного регулювання якості і безпеки товарів, призначених для внутрішнього і зовнішнього ринків, і водночас це процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію того, що продукція, процес або послуга постачальника (перша сторона) відповідають визначеним вимогам покупця (друга сторона). Обов’язкова сертифікація часто використовується як нетарифний регулятор доступу іноземної продукції на національні ринки. За допомогою механізмів сертифікації надається підтримка вітчизняного товаровиробника і, відповідно, обмежується можливість імпорту багатьох видів продукції. Ефективність сертифікації полягає в тому, що сертифікована продукція конкурентоспроможна на світовому ринку, вище оцінюється, швидше включається в експлуатацію, оскільки відпадає необхідність у проведенні випробувань в рамках вхідного контролю споживача. Імпортер з готовністю платить більш високу ціну як компенсацію за свою впевненість в якості придбаного виробу. Сертифікація стимулює виробника задовольняти вимоги споживача і ринку до якості продукції, а також підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва, що, в свою чергу, сприяє створенню умов для випуску конкурентоспроможної продукції і розширенню ринку збуту її за кордоном.

Завдання 2.1.