Державна інноваційна політика в Україні

Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Основними суб’єктами, які згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність» здійснюють державногоо регулювання інноваційної діяльності в Україні є: ВРУ, КМУ, органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інновацій, реалізують державну політику у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації

Основні принципи державної інноваційної політики в Україні наведено в табл. 3.1

Таблиця 3.1

Принципи державної інноваційної політики в Україні

Основні принципи державної інноваційної політики України (згідно чинного законодавства)

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; -визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; -формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; -створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; -забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; - ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; – фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; - сприяння розвитку інноваційної інфраструктури; - інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності; – підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні:

· стратегічні (розраховані на тривалу перспективу – не менше десяти років);

· середньострокових (розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох-п'яти років).

Серед стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні, Верховною Радою, було визначено наступні:

· модернізація електростанцій;

· нові та відновлювані джерела енергії;

· новітні ресурсозберігаючі технології;

· розвиток високоякісної металургії;

· нанотехнологі;

· розвиток біотехнологій;

· високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

· розвиток інноваційної культури суспільства;

· тощо.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України. Кабінет Міністрів України проводить експертизу розроблених напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію в засобах масової інформації та обговорення в Національній і галузевих академіях наук України, в громадських наукових та науково-технічних організаціях.

Зростаюча залежність національної економіки від зовнішніх факторів, в тому числі негативних, обмеженість і дороговизна енергетичних ресурсів, необхідність більш раціонального використання сировинної бази і робочої сили мають служити стимулом для використання інновацій.

Хоча Україна є однією з найбільш багатих країн світу на природні ресурсі, їх використання в національній економіці є вкрай нераціональним.

По-перше, залишається дуже високою ресурсомісткість ВВП, яка в 2–3 рази перевищує середній рівень, властивий країнам ЄС.

По-друге, зберігається низький рівень глибини переробки мінеральної сировини.

По-третє, зростають обсяги експорту сировини і продукції з неї. Так, сьогодні Україна експортує понад 85% металу, що виробляє вітчизняна металургія.

Розширення використання власних мінеральних ресурсів, особливо надмірне експортування сировини і продукції з неї з низьким рівнем доданої вартості викликають для України не тільки негативні економічні наслідки, а й екологічні, зокрема забруднюється навколишнє середовище, посилюється деградація земель, зростають техногенні загрози. У сукупності з кліматичними змінами і загрозами вони суттєво впливають на вибір державних рішень стосовно забезпечення ефективного сталого економічного розвитку країни. Ці рішення можуть базуватися лише на нових знаннях, високих технологіях та інноваціях.

Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а за кращих умов – до групи країн «послідовників»