Теорії суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки. Принципи соціальної ринкової економіки
Тема 7. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Етапи первісного накопичення капіталу, становлення капіталізму і вільного ринку супроводжувалися значним розшаруванням населення за рівнем доходів. Суттєві переваги механізму конкуренції, який звільняє економіку від неефективно господарюючих виробників, не затьмарили того факту, що сам по собі ринок індиферентний до соціальних питань і людського розвитку. З часом суспільство це зрозуміло. Крім Дж. Кейнса, який обґрунтував соціальну роль держави в економіці, інституціоналісти на початку ХХ ст. і далі теж приділяли увагу соціальним явищам – психологічним, етичним, правовим, які впливають на економічну поведінку людей. Австрійський економіст Й. Шумпетер пропонував розроблення особливої теорії соціальної економіки. Американець Дж. Гелбрейт розробив теорію конвергенції ринкової і командної економіки, де державі належить значна соціальна роль. І навіть представник неокласики американський учений П. Самуельсон, який віддавав пріоритет розвитку ринку, теж визнавав роль держави у знятті соціальних обмежувачів (безробіття й інфляції) зростання національного продукту. Проте найбільш насиченим соціальним змістом відрізняються два європейські різновиди ринкової економіки – скандинавська модель держави загального добробуту і соціально-ринкове господарство Німеччини.
Основи моделі держави загального добробуту було закладено після Великої Депресії ХХ ст., коли у Швеції почала стверджуватися соціал-демократична ідеологія. Молоді представники стокгольмської школи економіки Даг Хаммаршельд (згодом став Генеральним секретарем ООН), Бертіль Улін і Гуннар Мюрдаль (Лауреати Нобелівської премії з економіки) та інші залишили академічну науку і очолили політичні партії і профспілки. Підґрунтям їх діяльності стали наукові роботи, де вони незалежно від Дж. Кейнса обґрунтували роль держави в економіці і необхідність підтримки високого рівня зайнятості як умови швидкого розвитку країни. Це є типова ринкова модель, але з високим рівнем регулювання соціальної сфери, де найбільшу користь отримує середній клас. Вона була поширена і в інших скандинавських країнах. Основні положення теорії загального суспільного добробуту, які реалізуються у Швеції, Данії, Норвегії і Фінляндії до теперішнього часу, полягають у тому, що держава:
– здійснює активну соціальну політику, спрямовану на постійне зростання добробуту населення, забезпечення суспільної солідарності;
– поєднує комерційне підприємництво з ефективною системою соціального захисту громадян країни;
– здійснює активну кредитно-грошову та фіскальну політику (ставки податків – дуже високі, але прозорі й соціально спрямовані), а також регулювання зайнятості на ринку;
– розподіляє суспільні витрати, частка яких у ВВП досягає 60-70%; державний бюджет є головним інструментом соціальної політики.
Іншим напрямом соціально орієнтованої економіки є соціальне ринкове господарство. Термін запропонував професор А. Мюллер-Армак для визначення змісту переходу від воєнно-командної економіки Німеччини до мирної, але найбільший теоретичний внесок зробив інший німецький економіст – В. Ойкне. Згодом поняття соціального ринкового господарства перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, яку було реалізовано у 1950-х роках під керівництвом Л. Ерхарда, міністра економіки в уряді К. Аденауера. Його мета – досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості громадян за умови економічних свобод і на основі конкурентного ладу. Запропонована концепція підтримувала ринок і вільне підприємництво, але не визнавала ринкового свавілля. Вона заперечувала як «державний дирижизм», тобто пряме втручання в економіку, що обмежує свободу громадян, так і традиційний лібералізм А. Сміта з роллю держави як «нічного сторожу» й зловживання економічною владою.
Розглянемо основні принципи соціальної ринкової економіки.По-перше, основою національної економіки є ринок; приватна власність, яка забезпечує індивідуальні інтереси громадян, свободу вибору роду занять і професії, пересування, укладення договорів, об’єднань; відкрита і ефективна конкуренція. Захист приватної власності є конституційним елементом і передумовою ефективного використання обмежених ресурсів. По-друге, міцна держава коректує вади ринку, здійснює антимонопольну політику, нагляд за недопущенням зловживань, забезпечує конкурентний порядок, фінансову стабільність.
Але найголовніше – вона забезпечує соціальний порядок, сутність якого – створення законодавчих й інституційних умов для реалізації принципу суспільної солідарності, соціальне партнерство в економіці. Основним напрямом функціонування ринкової економіки є задоволення зростаючих потреб людей, захист їх від життєвих ризиків, створення рівних можливостей доступу до економічного життя і соціальних благ. По-третє, запорукою гармонії інтересів суспільства, окремих громадян і підприємств є економічна і політична демократія. Держава і суспільство підтримують незалежних політиків, суспільну думку і вільних громадян, які є відповідальними за свої дії. Держава створює умови для розвитку громадянського суспільства.
Соціальна ринкова економіка має свої різновиди.
Континентальна система, або система Бісмарка, названа на честь автора й творця німецької системи соціального страхування (Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Франція, Люксембург), характеризується обсягами перерозподілу ВВП через держбюджет понад 50 %, значними суспільними витратами та внесками роботодавців до страхових фондів, розвиненою системою соціального партнерства, орієнтацією на повну зайнятість населення. Німецька система відрізняється наявністю різних медичних фондів державного обов’язкового страхування (з метою демонополізації), а також децентралізацією охорони здоров’я, значною роллю регіонів.
Англосаксонська система, або система Беверіджа, на честь англійського економіста-реформатора системи соціального забезпечення (Велика Британія, Ірландія, Канада), передбачає рівень перерозподілу ВВП менше 40 %, пасивну державну політику зайнятості, високу частку приватних і громадських організацій у наданні соціальних послу, але державну систему охорони здоров’я за рахунок прямих податків.
Середземноморська система (Греція, Іспанія, Італія) проводить поки ще обмежену адресну соціальну політику, спрямовану на соціально вразливі верстви населення, хоча державні витрати на освіту і медицину за останні 40 років стрімко збільшуються. Ці країни перебувають на етапі створення національних систем охорони здоров’я і обов’язкового державного страхування. Значну роль відіграють різні форми неофіційної оплати за соціальні послуги, що робить їх схожими на постсоціалістичні країни.
В Україні перехідна економіка стартувала з командної системи з її монополізмом державної власності і набула, на жаль, дуже значного впливу вітчизняної олігархії. У 1990-і роки українські вчені природно захоплювалися аналізом становлення інститутів ринку, ринкової інфраструктури і конкуренції, бо ми йшли від системи, яка виключала підприємництво взагалі. Проблеми соціального розвитку залишалися на «потім», тим більше, що довго живучим виявилося неприйняття спадщини зрівнялівки в отриманні доходів. Проте сьогодні, коли розшарування населення в Україні досягло апогею, і коли на повний зріст постала проблема переходу до інноваційно-технологічного розвитку, на основі інтелектуального капіталу, багато вчених звертаються до принципів соціальної ринкової економіки, яка виникла теж як антипод воєнно-командної, надто централізованої економіки Німеччини. Крім того, ми ментально і географічно близькі до християнських цінностей. Сучасні українські і російські вчені Л. Безтелесна, О. Грішнова, В. Геєць, Й. Дискін, А. Колганов А. Колот, Е. Лібанова, Р. Нуреєв, Л. Шевченко вже розглядають проблеми не тільки економічної, але й соціальної модернізації економіки, враховуючи як наші особливості, так і досвід країн, де теорії суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки вдало втілюються в практику.