Економічні засади механізму природокористування
Економічна складова механізму раціонального природокористування передбачає формування природоохоронних фондів у бюджетах усіх рівнів та інноваційно-інвестиційних фондів у бюджетах і на підприємствах для переведення виробництв на екологічно безпечні технології.
Природоохоронна практика в Україні показує, що в економічній складовій механізму домінує підхід "ліквідації забруднення", а не його запобігання. Заходи ліквідації забруднення фінансуються з кількох джерел:
- з Державного бюджету за відповідними державними програмами;
- з коштів місцевих бюджетів;
- із власних коштів підприємств за розробленими ними програмами;
- із коштів міжнародних грантів — переважно інституційні проекти;
- з інших коштів.
У структурі джерел фінансування природоохоронної діяльності домінуюче значення мають державний, обласні та місцеві бюджети. Основну частину надходжень до бюджетів усіх рівнів становить збір за забруднення довкілля.
Державне управління екології та природних ресурсів, яке є у кожній області, забезпечує впровадження на своїй території економічної складової механізму такими заходами:
1. формуванням переліку плат/шків збору за забруднення довкілля;
2. забезпеченням обміну інформацією між органами державної влади та управління;
3. аналізом надходження та використання коштів фондів;
4. розглядом проектних пропозицій та фінансуванням з цільових фондів у складі бюджетів щодо відповідності їх переліку природоохоронних заходів.
Формування переліку першочергових природоохоронних заходів, які доцільно фінансувати як найскоріше, держуправління з екології здійснює на основі результатів екологічного моніторингу. Такі заходи набувають пріоритетного значення.
Приорітетні заходи в економічній сфері:
1. розроблення та здійснення регіональних програм
охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів;
2. стабілізація екологічної рівноваги в гірничо-
хімічних, гірничо-видобувних, металургійних регіонах країни й області;
3. будівництво, реконструкція та ремонт водопровідно-каналізаційних систем і очисних споруд;
4. розв'язання питань утилізації та захоронення
промислових і побутових відходів, будівництво, реконструкція та облаштування полігонів твердих та побутових відходів;
5. запобігання та їхня ліквідація аварійним
екологічнім ситуаціям;
6. збереження біологічного та ландшафтного
розмаїття територій, оптимізація і розвиток природо-заповідної мережі на території регіону, здійснення заходів, пов'язаних із відтворенням та охороною природних ресурсів;
7. організація системи екологічного моніторингу та
інформаційного забезпечення природоохоронної діяльності, підвищення рівня екологічної свідомості населення;
8. підвищення ефективності методів економічного
регулювання стану довкілля та використання природних ресурсів.
Аналіз практики природоохоронних заходів показує, що тенденція "забруднення довкілля" за темпами і масштабами перевищує тенденцію "ліквідація забруднення". Це свідчить про те, що економічний механізм природокористування та охорони довкілля потребує зміщення у бік "запобігання забруднення". Сучасна концепція механізму екологічної безпеки повинна передбачати інвестування профілактичних заходів у системі "людина - природа". Сутність цих заходів полягає у проведенні моніторингу технологій підприємств базового й соціального комплексу, які є головним джерелом забруднення довкілля.
Практика ринкових країн засвідчила, що запровадження наукомістких технологій, спрямованих на зниження питомих сировинно-матеріальних, енергетичних, водних та інших затрат, здійснення безвідходного виробництва, розвиток підприємництва на базі відходів неминуче призведе до різкого зниження потреби в коштах для ліквідації забруднення природних об'єктів. їхній досвід також показує, що економічно вигідніше здійснювати навіть масштабні капіталовкладення у технології виробників, ніж потім збирати кошти на формування фондів для ліквідації забруднення. Такий підхід має не лише економічну перевагу, а й соціальну, оскільки поліпшується загальна якість природного довкілля.