Товар та його властивості. Абстрактна і конкретна праця

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Кожний товар має дві властивості:

- по-перше, задовольняє певну потребу людини(споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо.);

- по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях.( мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.).

Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.

Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі - це все праця взагалі.

Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

№24. Теорії вартості товару (трудова, попиту та пропозиції, граничної корисності та ін.)

Вартість товару —це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей.

Однією з найпоширеніших є трудова теорія вартості,започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом.

її прихильники стверджували, що вартість — це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства.

Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі.

Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835—1882, Англія), Карл Менгер (1840—1921, Австрія), Фрідріх Візер (1851—1926, Австрія), Євген Бем-Баверк (1851—1914, Австрія), Леон Вальрас (1834—1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919, Росія) та інші.

Попит — це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці готові заплатити за потрібне їм благо,

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні, тобто він підвищується у разі зростання доходів, зниження цін або за одночасної дії цих чинників, і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

Загалом величина попиту зумовлюється переважно ціною товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту. її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція — це кількість товарів і послуг, які пропонуються до ) продажу на ринку за певною ціною

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавця, оскільки останній зацікавлений отримати якомога більше грошей від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Цю залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву «еластичність пропозиції». її вимірюють як відношення (у відсотках) зростання обсягу пропозиції до зростання цін.

Закон попиту і закон пропозиції відображують економічні інтереси суб'єктів ринку — покупців і продавців. Узгодження цих інтересів досягається за такого стану ринку певного товару, коли за певної ціни вся його кількість може бути продана, тобто коли спостерігається ринкова рівновага. Якщо ціни на певний товар перевищать ціну рівноваги, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися від запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.

Якщо ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню цін, а з другого — стимулюватиме виробництво цього товару.