Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи
У 1 півріччі 2008 році від’ємне сальдо поточного рахунку збільшилось порівняно з відповідним періодом 2007 року майже у 4 рази до рівня – 7,9 % до ВВП. Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним у розмірі 2,3 млрд. дол. США завдяки значному припливу довгострокових ресурсів за фінансовими рахунком. Збільшення припливу іноземного капіталу (як боргового, так і у формі прямих іноземних інвестицій), з одного боку, дало змогу фінансувати дефіцит поточного рахунку та збільшувати міжнародні резерви, з іншого — чинило тиск на валютний ринок у бік ревальвації гривні.[3; ст. 3]
У 2008 році розвиток зовнішньоекономічного сектору України зазнав значних змін порівняно з 2007 роком. Так у січні-серпні продовжились і навіть посилились тенденції минулих років: (1) надвисокі темпи зростання вартісних обсягів експорту та імпорту, насамперед внаслідок стрімкого підвищення цін на світових товарних ринків, (2) розширення дефіциту
товарного балансу через розігрітий внутрішній попит на укріплення реального обмінного курсу, (3) значні обсяги надходжень за фінансовим рахунком, в першу чергу прямих іноземних інвестицій та довгострокових кредитів, що дозволяли фінансувати не тільки зростаючий дефіцит поточного рахунку, а й збільшувати міжнародні резерви.
Однак розгортання світової економічної кризи та поширення її ефектів на Україну з вересня зумовило уповільнення прибутку довгострокового капіталу, значний відтік короткострокових фінансових ресурсів та падіння експортних надходжень, і як наслідок, суттєве послаблення обмінного курсу гривні. Внаслідок девальвації та скорочення внутрішнього попиту тренд розширення від’ємного сальдо поточного рахунку уповільнився, і в грудні відбулося суттєве зниження дефіциту порівняно з попередніми місяцями (до 0,04млрд дол. США). [4; ст.6]
За попередніми оцінками в цілому за 2008 рік від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось до 11,9 млрд. дол. США або 6,7 % від ВВП (порівняно з 5,3 млрд. дол. США та 3,7 від ВВП у 2007 році) насамперед, через зростання дефіциту товарного балансу (до 16 млрд. дол.. США) та від’ємного сальдо доходів (2 млрд. дол. США).
Розширення дефіциту торгівлі товарами, насамперед в першій половині року було обумовлене прискореним зростанням доходів населення, що стимулювались значними соціальними витратами уряду, динамічним розвитком споживчого кредитування, суттєвим укріплення реального обмінного курсу. З іншого боку, високі ціни на традиційні товари українського експорту, в першу чергу продукцію чорної металургії сприяли деякому покращенню торгового балансу в середині року. В IV кварталі 2008 року різке скорочення внутрішнього попиту разом з послабленням обмінного курсу гривні дозволили компенсувати суттєве зниження цін та зовнішнього попиту на український експорт, що сприяло зниженню дефіциту торгівлі товарами.
У грудні від’ємне сальдо товарного балансу зменшилося до 0,6 млрд. дол. США (порівняно з 1,3 млрд. дол. США у листопаді). Відповідно відбулося досить значне (найбільше з 2006 року) скорочення кумулятивного дефіциту поточного рахунку, що розраховується за останні 12 місяців.
Незважаючи на поширення ознак економічної кризи в Україні, наприкінці року, обсяги експорту в цілому за 2008 рік збільшилися на 35,9 % порівняно з 2007 роком і досягли 67,7 млрд. дол. США. Збереження досить високих темпів прирості експорту товарів насамперед обумовлено ціновими «бульбашками» на світових товарних ринках в середині року, зокрема на продукцію чорної металургії, хімічної галузі та АПК.
Однак в IV кварталі падіння цін і зовнішнього попиту обумовило значне скорочення вартісних обсягів експорту (у листопаді-грудні на 15,4 % порівняно з відповідним періодом у 2007 році). Слід зазначити, що вартісні обсяги експорту у грудні порівняно з листопадом зросло на 9,2 % до 4,1 млрд. дол. США в основному за рахунок збільшення поставок продукції машинобудування та металургійної промисловості.
Найбільший внесок у зростання експорту в 2008 році було забезпечено збільшенням вартісних обсягів експорту: металургійної продукції — на 34,4 %; продукції АПК — в 1,7 рази; машинобудівної продукції— на 29,0 %.
У перших трьох кварталах 2008 року половину приросту експорту забезпечували поставки металургійної продукції, то в IV кварталі вартісні обсяги цієї групи порівняно з відповідним кварталом 2007 року знизились на 21,2 %. Це було зумовлене як падінням цін, так і зменшенням фізичних обсягів поставок металопродукції внаслідок обвального падіння зовнішнього попиту. Однак у грудні скорочення обсягів експорту продукції металургії припинились порівняно з листопадом поставки зросли на 22,4 %.
За підсумками року найдинамічніше зростав експорт продукції АПК, що з одного боку, було зумовлене зростанням цін на сільськогосподарську продукцію, з іншого — суттєвим зростанням поставок зернових.
Високий інвестиційний попит, переважно в країнах СНД, протягом першої половини року зумовив динамічне зростання обсягів експорту машинобудування. Про те, у зв’язку з негативними тенденціями, що були спричинені кризою, зокрема скорочення попиту з боку Росії, обсяги експорту машинобудівної продукції досягли свого максимуму в третьому кварталі 2008 року (3,3 млрд. дол. США), у четвертому кварталі повернулися на рівень першого кварталу (2,4 млрд. дол. США).[3; ст.8]
Вартісні обсяги імпорту товарів за рік зросли на 38,4 % до 83,6 млрд. дол. США, що було зумовлено підвищенням внутрішнього попиту, а також зростання світових цін на енергоносії, сировину та матеріали. Наприкінці року внаслідок зниження цін на світових товарних ринках, скорочення внутрішнього попиту та послаблення гривні, відбулося падіння вартісних обсягів імпорту та середньомісячного рівня 2007 року. У грудні обсяги імпорту скоротилися до 4,7 млрд. дол.. США — на 9,1 % порівняно з листопадом і на 34,4 % порівняно з середньомісячними обсягами імпорту за січень-листопад (7,2 млрд. дол. США).[2; ст. 5]
У 2008 році позитивний баланс послуг сформовано у розмірі 2,1 млрд. дол. США. Нерезидентам було надано послуг на суму 18,0 млрд. дол. США, отримано — на 15,8 млрд. дол. США. При цьому темпи приросту імпорту послуг значно перевищили темпи приросту експорту— 34,8 % проти 26,9 %. Прискорення темпів приросту відбулося за рахунок збільшення обсягів послуг з транспортування в 1,6 разу, що пов’язано з високими темпами зростання обсягів зовнішньої торгівлі.
Від’ємне сальдо балансу доходів у 2008 році збільшилось порівняно з 2007 роком в 3 рази і становило майже 2 млрд. дол. США, що перш за все, зумовлено зростанням виплати дивідендів за прямими інвестиціями в 2 рази та зростанням витрат на обслуговування зовнішнього боргу в 1,4 разу та зростанням витрат. Збільшення надходжень за статтею «Доходи»в 1,3 разу порівняно з 2007 роком відбулося через зростання обсягів оплати праці українських громадян за кордон, а також від доходів розміщення резервів.
Обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в Україні за 2008 рік оцінено в 9,9 млрд. дол. США, що на 7,5 % більше , ніж у 2007 році (9, 2 млрд. дол. США). Світова фінансова криза позначилась, насамперед , саме на обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій склав всього 1,2 млрд. дол. США, що в 2,7 раза менше ніж в середньому за три попередні квартали.
Резервні активи. На відмінно від перших трьох кварталів, у четвертому кварталі був зафіксований подвійний дефіцит (як поточного так і фінансового рахунків) у розмірі 9,3 млрд. дол. США, який було профінансована за рахунок резервів та коштів МВФ. В цілому за рік зведене сальдо платіжного балансу сформувалося від’ємним у розмірі 3,1 млрд. дол. США.
38. Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.
За натурально-речовим складом вони включають машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби
Основні виробничі фонди зношуються. Є два види зношування — фізичне і моральне (рис. 2.12). Фізичне зношування — це матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд та інших засобів праці під час їх використання в процесі виробництва або під дією природних сил — вітру, температури, сонця, води та інших.
У результаті фізичного зношування фонди поступово втрачають частину своєї вартості. Вона переноситься на створюваний продукт тією мірою, якою втрачається їх споживна вартість. Швидкість зношування засобів праці залежить від якості матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеня навантаження, інтенсивності використання, кваліфікації працівників, своєчасності ремонту, захисту від впливів — атмосферних умов та іншого. Основні фонди, які не використовуються, також фізично зношуються під впливом сил природи, а морально — під впливом НТП.
Моральне зношування основних фондів — це передчасна втрата ними їхньої вартості внаслідок появи ефективніших засобів виробництва аналогічного призначення, або здешевлення їх у результаті технічного прогресу. Відчислення на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними відрахуваннями. З них утворюється фонд амортизації. Амортизаційні відрахування можуть не збігатися з фактичним зношуванням.
Відсоток, який відраховується для заміщення зношеної частини основних фондів називається нормою амортизації. Вона встановлюється в законодавчому порядку. Високі темпи науково-технічного прогресу прискорюють моральне зношування основних фондів і ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації. Це дає змогу швидше списувати морально зношені засоби праці, а з іншого боку — стимулює інтенсивне використання виробничих фондів. Таким способом здійснюється політика прискореної амортизації.
Систематичне і повне завантаження основних виробничих фондів дає змогу збільшити виробництво продукції, підвищити ефективність виробництва і збільшити фондовіддачу, яка є головним показником використання основних виробничих фондів. Вона показує випуск продукції, що припадає на одну грошову одиницю виробничих фондів і визначається як відношення вартості виготовленої продукції до вартості основних виробничих фондів.
Збільшення фондовіддачі залежить від таких чинників: 1) повноти залучення у виробничий процес машин і устаткування; 2) зростання коефіцієнта змінності; 3) ліквідації простоїв; 4) скорочення строків освоєння нових виробничих потужностей.
39. Суть та функції грошей
Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.
Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:
1) міра вартості;
2) засіб обігу;
3) засіб платежу;
4) засіб нагромадження;
5) світові гроші.
Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.
Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.
Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.
Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському
рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.
Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб”єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).
Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.
Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.
Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.
Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.
40. Конкуренция- термин латинского происхождения, в буквальном переводеозначает ’’сталкивание’’. Понятие конкуренции многозначно и не охватываетсякаким-либо универсальным определением. Конкуренция- это и способхозяйствования, и такая форма существования капитала, при которой одининдивидуальный капитал соперничает с другим. Конкуренция- соперничество,соревнование между выступающими на рынке товаропроизводителями за наиболеевыгодные условия производства и сбыта товаров для получения на этой основемаксимально возможной прибыли. Одновременно конкуренция- это механизмавтоматического регулирования пропорций общественного производства. Являясьатрибутом рынка, конкуренция естественным путём возникает из рынка иодновременно служит непременным условием его существования и развития.Конкуренция содержит в самой себе противоречие, которое в результатепроявления воспроизводит явления, отрицающие саму конкуренцию. Свободнаяконкуренция ведёт к отбору наиболее эффективно хозяйствующих единиц, ихукреплению и росту при одновременном разорении тех, кто отстаёт от требованийрынка. На определённом этапе этот процесс обуславливает появление монополий.Иначе говоря, диалектика развития конкуренции такова, что она в принципе не всостоянии сохранить себя в ’’чистом’’ виде и переходит в своюпротивоположность- монополию. И то, что монополия сдерживается в определённыхграницах во многих странах под воздействием антимонопольногозаконодательства, - следствие противоречий реального развития национальныхрыночных экономик и мирового хозяйства в целом. Тем не менее конкурентныетенденции на развитом рынке существенно устойчивее и сильнее, чеммонополистические. В действительности победителями в конкурентной борьбевыходят то крупные, то мелкие, то сильные, а порой(в виде исключения) дажеслабые фирмы. Ключ к уяснению вопроса, почему монополия не вытесняетконкуренцию, лежит в понимании того, насколько разными являются борющиесямежду собой фирмы. Конкуренция не сводится к борьбе сильного против слабого:в таком случае сверхмощные монополии действительно вытеснили бы всех болееслабых соперников.Конкуренция- это самый эффективный и дешёвый метод экономического контроля,он стоит обществу минимальных затрат. Такого рода контроль является важной идинамичной силой, ибо постоянно толкает производителя на сокращение издержекпроизводства и цен, на увеличение объёма сбыта, на борьбу за заказы ипотребителя, на улучшение качества.Конкуренция выполняет функцию стимулирования хозяйственной деятельности инаучно-технического прогресса. Соперничество за большую прибыль, деньгипокупателя создаёт такую ситуацию, когда экономика производит то, что требуютпотребители, заказчики путём применения самой эффективной технологии. Этопобуждает предпринимателей следовать в ногу с темпами научно-техническогопрогресса, совершенствовать и развивать производство, проявлять инновационнуюактивность. На этой основе возможен выигрыш того предпринимателя, которыйснижает затраты на производство благодаря использованию достижений научно-технического прогресса, освоению новой продукции с высоким качеством.Важнейшей функцией конкуренции является саморегулирование хозяйственнойдеятельности. В рыночной экономике сопряжение интересов конкурирующихпродавцов и покупателей определяет цены на ресурсы и готовую продукцию влюбой данный период времени. Производится только то, что приносит прибыль.Продукцию, изготовление которой не приносит прибыли, производить не станут.Конкурирующая рыночная система в состоянии доводить до сведения поставщиковресурсов и предпринимателей изменения в потребительских вкусах и тем самымспособствовать осуществлению надлежащих коррекций в перераспределенииресурсов экономики, переливу средств, рабочей силы от менее прибыльных кболее прибыльным производителям. Конкуренция выявляет и мобилизирует резервыэкономического роста и нет смысла их скрывать. Конкурентный режимхозяйствования- это антипод бесхозяйственности, расточительности. Конкуренцияспособна ’’санировать’’ производство, выталкивая из него нерентабельные,отсталые в техническом отношении предприятия.Различают четыре рыночных ситуации в зависимости от количества, ’’ удельноговеса’’ на рынке товаропроизводителей и влияния отдельного продавца(покупателя)на рыночную цену: чистую конкуренцию, чистую монополию, монополистическуюконкуренцию и олигополию. Чистая конкуренция относится ксвободной(совершенной) конкуренции, а чистая монополия, монополистическаяконкуренция и олигополия- к монополистической(несовершенной) конкуренции.В условиях чистой конкуренции существует большое числопредприятий, производящих одинаковый продукт(например, рожь, лён). Новыепредприятия легко могут войти в отрасль. Поскольку доля каждого конкурентногопредприятия в общем объёме предложения товара незначительна, отдельноепредприятие не может оказать существенного влияния на рыночную цену, котораяустанавливается на основе совокупности спроса и предложения. Чистая монополия предполагает, что в отрасли имеется только одинтоваропроизводитель, который полностью контролирует объём предложения товара иочень сильно влияет на цены. Проникновение в отрасль дополнительных предприятийзаблокировано. Отсутствует дифференциация продукции. Примером чистой монополииявляется алмазный синдикат ’’Де Бирс’’, который контролирует от 80% до 85%мирового предложения алмазов. Монополистическая конкуренция характеризуется сравнительно большимчислом продавцов, которые производят похожую, но не идентичнуюпродукцию(одежду, книги, строительные материалы). Вхождение в отрасль довольнопростое. Производители в условиях монополистической конкуренции обладаютограниченной степенью контроля над ценами за свою продукцию. Многиепроизводители используют рекламу, торговые знаки и фабричные клейма каксредство убеждения покупателей в том, что их продукция лучше, чем продукцииконкурентов.Олигополия отличается небольшим числом продавцов, каждый из которых обладаетзначительной долей рынка. Олигополии могут быть однородными илидифференцированными, то есть в олигопольной отрасли могут производитьоднородные(сталь, цемент, алюминий и т.д.) и дифференцированные(автомобили,бытовые электрические приборы, пишущие машинки и т.д. ) продукты. Вступлениев олигопольные отрасли затруднено для претендентов.Критерием оценки степени монополизации служит доля хозяйственной единицы впроизводствеГлавные формы проявления конкуренции- ценовая и неценовая. Эти две формы нетолько сосуществуют и проявляются одновременно, но и обычно взаимодействуют.Во всех странах применяются ценовые методы конкурентной борьбы. К нимотносятся применение монопольно высоких и монопольно низких цен. К ценовымметодам относятся также метод ценовой дискриминации(разные цены в разныхместностях, демпинговые, бросовые цены). Однако как долговременная тенденцияидёт смещение ’’центра тяжести’’ от ценовой к неценовой форме конкуренции.Неценовые методы конкурентной борьбы в основном подразделяются на две группы:конкуренция по продукту и конкуренция по условиям продаж.Конкуренция по продукту- это стремление захватить часть отраслевого рынкаконкурента путём выпуска продукции нового ассортимента и качества присохранении примерно одной и той же цены. Конкуренция по условиям продаж- использование многочисленных средств дляпривлечения покупателей к товарам. Эта конкуренция включает рекламу, услугипо сервисному обслуживанию, льготы для постоянных покупателей.Особыми методами неценовой конкуренции являются продажа товаров в рассрочку илизинг. Последний означает пользование средствами производства вместоприобретения их в собственность, т.е. долгосрочная аренда машин иоборудования, транспортных средств, сооружений производственного назначения.В отличие от классической аренды взаимоотношения сторон при лизинге строятся на условиях договора купли-продажи.41. (дописати)
Інвестиції — це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисло-вість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.
Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:
1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).
2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фі-нансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:
• прямі інвестиції — передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;
• портфельні інвестиції — придбання цінних паперів та інших фінансових акти-вів за кошти на біржовому ринку;
3. Інвестиції під реінвестиції — здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за ра-хунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.
Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.
Участь банків у інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:
• за допомогою механізмів фондового ринку;
• за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.
Комерційні банки повинні у своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з під-приємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допо-могою банківського капіталу як у рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фі-нансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об’єднання промислового й фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно із Законом «Про фінансово-промислові групи».
Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприєм-ству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива й передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов’язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.
42. Валовой национальный продукт (ВНП) –рыночная стоимость всех предназначенных для конечного потребления товаров и услуг, произведенных принадлежащими данной стране факторами производства в течение определенного периода времени (года).
Валовой национальный продукт служит основным показателем, с помощью которого измеряют объем национального производства.
При подсчете ВНП учитываются товары и услуги, произведенные факторами производства, принадлежащими данной стране. Это означает, что в ВНП включаются товары и услуги, произведенные фирмами данной стране за рубежом. Например, если профессор ТТИ читает лекции в Гарварде, то его гонорар должен быть учтен при подсчете ВНП России. С другой стороны не все, что произведено в России, произведено за счет отечественных средств производства. Например, если американская компания построила в России свой завод, то стоимость произведенной продукции за вычетом зарплаты российских служащих, является составной частью ВНП США.
Различают номинальный и реальный ВНП.
Номинальный ВНП (ВВП)измеряет стоимость выпуска в данном периоде по ценам этого периода или в текущих денежных единицах.
Номинальный ВНП изменяется от года к году по двум причинам. Во-первых, меняется физический объем выпуска благ, а во-вторых, изменяются рыночные цены. Скажем, если выпуск не изменился, а все цены удвоились, то удвоится и номинальный ВНП, однако это совсем не означает, что экономика функционировала в этом году лучше, чем в предыдущем. Для того чтобы отделить изменения ВНП за счет изменения выпуска, от изменения ВНП за счет изменения цен вводят показатель реального ВНП.
Реальный ВНП (ВВП)соизмеряет физический объем выпуска в экономике в различные периоды времени путем оценки всех благ, произведенных в обоих периодах в одних и тех же или в постоянных ценах (сопоставимых, базисных). Для расчета реального объема ВНП выбирается базисный год.
43.Класифікація товарів
Мета класифікації товарів – для кожного типу товару виділити його характерні ознаки і визначити специфіку комплексу маркетингу.
Одним з основних факторів, який формує попит споживача, є ціна товару. Згідно закону попиту споживачі будуть купувати більшу кількість товару при нижчій на нього ціні (при незмінності всіх інших умов).
Однак різні товари відрізняються один від одного по ступені реакції зміни кількості продукту, що купується, на зміну ціни на нього.
Так, при зменшенні ціни продукту на 1 % його кількість, яка купується, може змінитись: більше, ніж на 1 %; менше, ніж на 1 %; рівно на 1 %.
Для визначення ступені реакції, чутливості зміни кількості продукту, який купується, на зміну ціни на нього використовують показник еластичності попиту по ціні, або цінової еластичності попиту.
Цінова еластичність попиту - це поняття, яке характеризує ступінь зміни кількості продукту, що купується, на зміну ціни на нього.
Еластичність попиту визначається у відносних, а не в абсолютних цифрах; становить відношення процентної зміни величини попиту на товар до процентної зміни його ціни. Це відношення називається коефіцієнтом цінової еластичності попиту (кЕПц):
де % Л77х - процентна зміна величини попиту товару X; % АЦх - процентна зміна ціни товару X.
Існують різні способи обчислення процентних змін величини попиту і ціни, а отже, і різні способи обчислення коефіцієнта цінової еластичності попиту. Розглянемо три способи їх обчислення.
За звичайним способом процентна зміна попиту визначається як частка від ділення зміни величини попиту на початкове значення величини попиту (формула (2.2)). Аналогічно обраховується процентна зміна величини ціни (формула (2.3)):
де Кх2 і Кх - відповідно значення величини попиту на товар X після і до зміни на нього ціни.
Де Цх2 і Цх - відповідно значення кінцевої і початкової ціни товару X.
Підставляючи формулу (2.2) і (2.3) у формулу (2.1), одержуємо формулу коефіцієнта цінової еластичності попиту:
Але використання цієї формули приводить до певних складностей, які полягають в тому, що однакові кількісні зміни, але в протилежних напрямках, дають різні значення цих процентних змін, а отже, і різне значення коефіцієнта цінової еластичності попиту. Розглянемо такий приклад. Нехай, при зменшенні ціни на товар X з 8 г. о. до 4 г. о. попит на нього збільшився з 2 до 4 одиниць, тобто зниження ціни на 4 г. о. викликало збільшення величини попиту на 2 одиниці. Підрахуємо процентні зміни величини попиту і ціни, і коефіцієнт цінової еластичності попиту:
Визначимо тепер процентні зміни попиту і ціни в протилежному напрямку, тобто коли ціна на товар збільшилась з 4 г. о. до 8 г. о., а величина попиту зменшилась з 4 до 2 одиниць. В цьому прикладі зміни в піні і величині попиту залишились попередніми: зміна в ціні становить 4 г. о., а зміна у величині попиту - 2 од., а процентні зміни величини попиту та ціни і коефіцієнт цінової еластичності попиту становитимуть:
Іншим способом обчислення коефіцієнта цінової еластичності, який усуває недоліки вище розглянутого способу, є використання формули центральної (середньої) точки, або дугової еластичності (формула (2.5)).
Формула (2.5) відрізняється від формули (2.4) тим, що при обчисленні процентних змін величини попиту і ціни за формулою (2.5), різниш' величин попиту і ціни діляться відповідно не на початкове значення величини попиту і ціни (за формулою (2.4)), а на середнє значення їх змін.
Формулу (2.5) можна спростити, і в результаті математичних перетворень коефіцієнт цінової еластичності попиту визначають за наступною формулою:
Як видно, коефіцієнт цінової еластичності попиту, розрахований першим і другим методом, має від'ємний знак, що пояснюється різно-направленою зміною ціни і величини попиту. В кінцевому розрахунку від'ємний знак опускається (не враховується), тобто коефіцієнт цінової еластичності попиту визначається по модулю.
Недолік формули центральної точки полягає в тому, що вона може використовуватись для виміру еластичності лише на невеликому інтервалі змін. її використання для обрахунку еластичності попиту на великих інтервалах змін в цінах і величині попиту може спотворити дійсний стан речей.
Важливо зауважити, що крива попиту має різну еластичність для кожного відрізка на ній, про що мова йтиме далі. Тому для точного визначення еластичності попиту використовують точкову еластичність попиту, яка дозволяє визначити еластичність попиту в певних точках кривої попиту.
Коефіцієнт точкової еластичності попиту вираховують, виходячи із лінійного рівняння попиту:
Коефіцієнт точкової еластичності попиту в точці А на графіку 2-4 буде визначатись за формулою:
Ш7" = ^Ч (2.8) ЦТ
де О - початок координат, Ц- ціна,
Т - точка перетину кривої попиту з вертикальною віссю. Для визначення цінової еластичності попиту найбільше застосування має формула центральної точки.
44.Сукупний попит та фактори, що його визначають. Крива сукупного попиту.
Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).
Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно- грошових відносин.
Сукупний попит (AD)- це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти.
AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.
Сукупний попит можна визначити за формулою, що виведена з моделі кругообігу для відкритої економіки (розрахунок ВНП методом витрат):
AD = C + I + G + NE.
За даною формулою можна визначити структуру сукупного попиту. Він складається з:
C - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;
I - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:
-відновлення зношеного капіталу (амортизація);
-збільшення реального капіталу.
G - попит держави на товари та послуги для:
-виробництва спільних благ;
-державних інвестицій.
Xn - попит закордону.
Графічно сукупний попит зображається кривою AD, яка має від’ємний нахил.
Графік. Крива сукупного попиту.
Р - рівень цін
Q - реальний обсяг виробництва.
Основною причиною від’ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.
Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.
Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.
До цінових факторів відносяться:
1)зміна процентної ставки;
2)ефект багатства, або касових залишків;
3)ефект імпортних закупівель.
Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням згального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.
Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється по кривій AD.
Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять:
1)зміну в споживчих витратах:
добробут населення,
очікування споживача,
заборгованість споживача,
податки;
2)зміну в інвестиційних витратах:
процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін,
очікувані прибутки від інвестицій,
податки з підприємств,
технологія,
надлишкові потужності;
3)зміну в державних витратах;
4) зміну у витратах на чистий експорт:
національний доход у закордрнних країнах,
валютні курси.
Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:
-вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD1);
-вліво вниз, коли попит змешшується (AD ® AD2).
Графік. Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту AD.
45. Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.
- Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
- Спад(рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.
- Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
- Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
- Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.
Зміна економічної кон'юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:
- Не стабільна політична ситуація держави.
- Відкриття нових корисних копалин.
- Надходження іноземних інвестицій.
- Високий розвиток науковотехнічого прогресу.
Діловий цикл виявляється в пожвавленні чи спаді економічної активності всіх суб’єктів суспільства.Діловий цикл— це коливання обсягів національного виробництва, доходів, зайнятості, що, як правило, тривають від двох до десяти років. Такі цикли властиві всім країнам з розвиненою ринковою економікою. Попри відмінності між циклами в різних країнах і в різні періоди часу, які характеризуються тривалістю, охопленням галузей (виділяються тільки аграрні кризи), кількістю країн, де спостерігається спад економіки,— можна виділити загальні риси ділового циклу. Економічний циклмає такі фази: підйом (пожвавлення), вершина (пік), спад (рецесія), депресія (пригнічення — дно).
На кожній фазі відбуваються відхилення від середніх показників економічного розвитку. Реальний ВВП, що розраховується в базових цінах, відхиляється від номінального ВВП у поточних цінах. Це відхилення фіксується через дефлятор ВВП і характеризує рівень інфляції.
.
Коливання фактичного обсягу випуску щодо потенційного ВВП (максимально можливого при повній зайнятості ресурсів) характеризуються рівнем безробіття. Циклічно змінюються також ставки відсотка, валютні курси, обсяг грошової маси.
Стисла характеристика фаз ділового циклу (рис. 30).
1) Вихідною фазою циклу єспад (рецесія). У період рецесії спостерігається падіння темпів економічного росту, а потім пряме скорочення обсягів випуску продукції. Різко збільшуються запаси нереалізованої продукції, особливо товарів тривалого користування: автомобілів, побутової техніки. Падає попит фірм на робочу силу — безробіття зростає. Фірми відчувають гостру потребу в грошах. Підвищений попит на гроші спричиняє зростання ставки банківського відсотка.
2) Після рецесії настає фазадепресії(зниження, пригнічення). Депресія як нижча точка кризи може бути дуже тривалою. В умовах депресії виробництво зупинене на багатьох підприємствах, тому пропозиція перестає обганяти попит. Це спричиняє припинення росту цін, зниження темпів інфляції при значному зростанні безробіття. На даній фазі створюються умови для виходу з кризи: зменшення цін на засоби виробництва й здешевлення кредиту сприяють новому нагромадженню капіталу.
3) Наступна фаза — пожвавлення означає розширення виробництва до його передкризового рівня, починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Підприємства розширюють обсяги виробництва, відбувається пожвавлення на ринку праці, скорочуються масштаби безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, і ставка банківського відсотка знову збільшується.
4) Слідом за пожвавленням настає фазапідйому (англ. бум). Випуск продукції перевищує передкризовий рівень. Безробіття скорочується до природного рівня (фрикційне і структурне безробіття). Зростання купівельного попиту спричиняє інфляцію (зростання цін). Підвищується прибутковість підприємства.
Існує багато теорій, що аналізують причини виникнення ділового циклу. Усі вони погоджуються в одному: кризи зумовлені глибоким порушенням необхідного співвідношення між купівельним попитом та пропозицією товарів. Це порушення може бути викликане як внутрішніми факторами (зміна обсягів інвестицій, коливання обсягів грошової маси), так і зовнішніми (зростання кількості населення, відкриття природних родовищ ресурсів, технологічні революції, війни).
На думку вчених, циклічність розвитку економіки неминуча, але макроекономічний аналіз уже в ХХ столітті дозволив уникнути тривалих застійних явищ (депресій) в економічному циклі. Остання глибока депресія в розвинених країнах спостерігалася в 1929—1933 рр.