Корпоративне та громадське регулювання економіки

Корпоративне регулювання – це вплив великих корпорацій на розподіл ресурсів суспільства й утворення господарських пропорцій. Воно засновується на сполученні ринкових і адміністративно-ієрархічних принципів регулювання.

Ця складова механізму регулювання національної економіки оформилася на межі ХІХ і ХХ ст. Могутні корпорації, що сформувалися на той час, контролюючи значну частку ринку, отримали можливість цілеспрямовано впливати на ціну товару або послуги, а також обсяг їх виробництва і збуту, тобто ціна для них вже втратила функції зовнішнього регулятора.

Суб’єктами корпоративного регулювання є корпорації, багатогалузеві комплекси, конгломерати – об’єднання фірм різних сфер діяльності (промислової, комерційної, науково-технічної, маркетингової тощо). Мета їх об’єднання полягає у проведенні узгодженої політики в галузі спеціалізації та інтеграції виробництва, розподілі ринків збуту, сфер впливу, капітальних вкладень, співпраці у сфері НДДКР.

На утворення пропорцій і регулювання господарських зв’язків впливають також різні форми співробітництва корпорацій – союзи, стратегічні альянси і т. ін. Вони обмежують стихійні ринкові процеси як через фінансові зв’язки, перехресне володіння акціями, так і завдяки різноманітним коопераційним відносинам у галузі науково-технічних, технологічних і організаційних інновацій, інформаційного і інфраструктурного забезпечення.

Корпоративне регулювання не тільки національної, але й світової економіки відбувається і через складну систему внутрішньофірмового регулювання в межах транснаціональних корпорацій (ТНК). Натепер ТНК контролюють більше 1/3 світового виробництва, понад 20 % світової робочої сили.

Корпоративне регулювання, що здійснюється в інтересах окремих суб'єктів ринку, нерідко вступає в протиріччя із загальнонаціональними інтересами країни. Держава та громадянське суспільство мають цьому протидіяти.

Громадянське регулювання– це діяльність різних суспільних інститутів і утворень, спрямована на вирішення їх завдань, яка здійснює певний вплив на економічні процеси.

Суб’єктами громадянського регулювання виступають громадські організації, політичні партії, рухи, ЗМІ, союзи промисловців і підприємців, асоціації банкірів, спілки споживачів, трудові колективи, профспілки, релігійні організації, територіальні громади.

Основою громадянського регулювання є громадянське суспільство –сфера багатогранних взаємовідносин вільних і рівноправних громадян, що базуються на приватних або колективних інтересах, спонтанному самоврядуванні індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян.

Метою організацій громадянського суспільства є спільні дії, спрямовані на просування або захист власного приватного, й разом з тим колективного, суспільного, інтересу у законослухняний та підзвітний суспільству спосіб.

Основна функція громадянського суспільства – це виявлення і вирішення проблем, що виникають унаслідок недосконалості ринкового, корпоративного та державного регулювання; виявлення первинних суспільних запитів, їх трансформація у фахові пропозиції з найважливіших напрямів державної політики і подальша передача державним інститутам із забезпеченням громадської підтримки.

Без сильного громадянського суспільства, здатного до самоорганізації, впливу на процеси прийняття рішень, демократія може перетворитися на симулятивну, за якої свобода слова обертається повною відсутністю відповідальності за сказане, а формально проголошені права людини – відсутністю реальної можливості їх реалізації.

Розвиток інститутів і механізмів громадянського регулювання в Україні значно відстає від західних країн через:

1) відсутність традицій вільного асоціювання (об’єднання) громадян з метою вирішення власних проблем «з низу», очікування вирішення проблем «з гори» (владою, керівництвом фірми тощо);

2) високий рівень недовіри до будь-яких суспільних організацій, породжений примусовою активністю радянських часів і підкріплений новим негативним досвідом використання людей політиками в пострадянських реаліях;

3) відчуття масового розчарування з приводу псевдодемократичних та квазіринкових реформ;

4) наявність сталих неформальних зв’язків, що відтворюють вертикальні міжособисті відносини «патрон-клієнт»;

5) кланово-олігархічний характер економіки (клани перешкоджають розвитку незалежного громадянського суспільства; створюють «кишенькові» громадські організації або беруть під свій контроль існуючі).