Перелік нормативних документів

ГОСТ 4.18-88 «Покрытия и изделия ковровые машинного спо­соба производства. Номенклатура показателей».

ГОСТ 14217-87Материалы текстильные. Покрытия напольные. Метод определения прочности закрепления ворса.

ГОСТ 18276.0 Покрытия и изделия ковровые машинного спо­со­ба производства. Метод отбора проб.

ГОСТ 18276.1-88 Покрытия и изделия ковровые машинного спо­соба производства. Методы определения числа ворсовых пе­тель или пучков и высоты ворса.

ГОСТ 23348-78Покрытия и изделия ковровые машинного спо­соба производства. Первичная упаковка и маркировка.

ГОСТ 28415-89 Покрытия и изделия ковровые тканые машин­ного способа производства. Общие технические условия.

ГОСТ 9733.0-83 Материалы текстильные. Общие требования к методам испытаний устойчивости окрасок к физико-хими­чес­ким воздействиям.

ГОСТ 9733.1-91 (ИСО 105-В01-88) Материалы текстильные. Ме­тод испытания устойчивости окраски к свету.

ГОСТ 9733.5-83Материалы текстильные. Метод испытаний ус­тойчивости окраски к дистиллированной воде.

ГОСТ 9733.6-83Материалы текстильные. Методы испытаний ус­тойчивости окрасок к «поту».

ГОСТ 9733.13-83 Материалы текстильные. Метод испытания ус­тойчивости окраски к органическим растворителям.

ГОСТ 9733.27-83 (СТ СЭВ 5444-85) Материалы текстильные. Ме­тод испытания устойчивости окраски к трению.

ЕКСПЕРТИЗА ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ

Загальні відомості

Товарознавча оцінка і експертиза ювелірних виробів до­зво­ляє забезпечити гарантію якості продукції та запобігає її фальси­фікації.

Ювелірні вироби виготовляють із дорогоцінних металів (спла­вів) та коштовного каміння. Ювелірні товари поділяють на особисті прикраси та інші товари побуту. Особисті прикраси за призначенням поділяють на такі групи: прикраси для голови (се­режки, діадеми, кліпси); прикраси для шиї та вбрання (намиста, ланцюжки, кольє, кулони, медальйони, брошки); прикраси для рук (персні, браслети, гарнітури). Товари побуту включають: аксесуари для жінок та чоловіків (пудрениці, несесери, шка­тул­ки та коробочки, сумочки, запонки для манжетів, затискачі для краваток, пряжки для ременів); інтер’єрні прикраси (камене-золотарські вироби із бурштину, художні вироби із металу, кіст­ково-золотарські вироби); письмове приладдя (ручки, чорниль­ниці, настольні блокноти, підставки для авторучок, склянки для олівців); предмети для паління (портсигари, мундштуки, трубки для паління, запальнички, попільнички); церковні культові ви­роби (хрести, оклади та ін.).

Дорогоцінні метали включають срібло, золото, платину та метали платинової групи (паладій, родій, іридій, рутеній, осмій). Для отримання необхідних властивостей до дорогоцінних ме­талів додають у різних співвідношеннях легуючі компоненти (сріб­­ло, мідь, паладій, нікель, цинк) і отримують дорогоцінні спла­ви. Сплави розрізняються видом та вмістом основного до­рогоцінного металу, кольором, механічними властивостями.

Основною характеристикою дорогоцінного сплаву є проба – вміст чистого дорогоцінного металу в одиниці маси сплаву. Іс­нує три системи проб:

– метрична;

– каратна;

– золотникова.

Метрична система проб характеризує вміст дорогоцінного металу у 1 000 вагових одиницях сплаву і виражається три­знач­ним числом. Метрична система діє на Україні та у країнах СНГ. На Україні встановлено такі проби для дорогоцінних сплавів:

– для золота: 333, 375, 500, 585, 750;

– для срібла: 750, 800, 830, 875, 925, 960;

– для платини: 950;

– для паладію: 500, 850.

Каратна система проб характеризує вміст дорогоцінного ме­талу у 24 вагових одиницях сплаву і виражається одно- або дво­значними числами: 8, 9, 12, 14, 16, 18, 22. Каратна система діє у краї­нах Европи, Англії, США.

Золотникова система проб діяла у дореволюційній Росії до 1927 р. і була замінена метричною, але ювелірні вироби, клей­мовані в золотниковій системі, зустрічаються в наш час і цінять­ся як антикварні. Золотникова проба вказує вміст дорогоцінного металу у 96 вагових одиницях сплаву і виражається двознач­ни­ми числами: 36, 42, 48, 56 та ін.

Однією із задач експертизи (ідентифікації) ювелірних виро­бів є визначення проби або встановлення її відповідності клей­муванню. Визначення проби дорогоцінних сплавів називають опробовуванням.

Існує багато методів перевірки та визначення проби дорого­цінного сплаву, кожен з них має свої переваги та недоліки, сфе­ру застосування. Всі методи визначення проби дорогоцінного сплаву поділяють на 2 важливі групи: руйнівні та неруйнівні.

Руйнівний метод представлений хімічним аналізом.

Цей метод дає максимальну точність, але вимагає профе­сіо­налізму, спеціального обладнання, часу, руйнує виріб. Прово­дить­ся підприємствами пробірного контролю.

Неруйнівні методи включають:

– крапляний – швидкий, універсальний (діє на всі сплави зо­лота до 585 проби), але дає мінімальну точність;

– кислотний – швидкий; використовується окремий реактив для кожної проби;

– на пробірному камені – достатньо точний; застосовується для всіх сплавів золота. Простий та швидкий, найбільш поши­ре­ний, але дорогий, не завжди доступний.

Неруйнівні методи базуються на спостереженні дії хімічних реактивів на досліджуваний сплав. Висновки про пробу (якісну і кількісну) роблять на основі візуального порівняння швидкості реакції та кольору осаду або плями, що утворюються на дослід­жуваному сплаві та еталонах.

Ювелірні вироби, що реалізують в Україні, підлягають обов’яз­ковому клеймуванню. Продаж ювелірних виробів з доро­гоцінних металів на Україні проводиться лише за умови наяв­но­сті на них відповідних клейм. Клеймування – пробірно-тех­нологічна операція нанесення відбитку державного пробір­но­го клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних мета­лів. Розрізняють два види інформаційних клейм: іменник та про­бірні клейма (основне і додаткове).

Іменник – наноситься на виріб у процесі виготовлення під­при­ємством-виробником; має форму прямокутника, в якому ци­ф­рами позначено рік випуску виробу та буквами – шифр під­приємства-виробника. Виготовлені вироби з нанесеним іменни­ком направляються до казенних підприємств пробірного конт­ролю для перевірки проби і нанесення пробірного клейма.

Основне пробірне клеймо – наноситься на виріб (у разі від­повідності складу сплаву вказаній пробі) з правої сторони від іменника і містить таку інформацію:

– знак посвідчення;

– шифр регіонального підприємства пробірного контролю;

– тризначне число встановленої проби.

Інформація про вид сплаву (золотий, срібний, платиновий), закладена у формі клейма: для золота – прямокутна лопатка; для срібла – прямокутник з опуклими верхньою та нижньою сто­ронами; для платини – восьмикутник; для паладію – кругла ло­патка.

Додаткові пробірні клейма – призначені для клеймування роз’єм­них і легко відокремлюваних деталей ювелірних виробів, мають різну форму (залежно від виду сплаву) з трьохзначним чис­лом проби всередині.

Якщо вміст дорогоцінних металів в сплаві не відповідає вста­новленим нормам, на виріб наносять спеціальне клеймо: пря­мо­кутник з буквами всередині:

НП	– не відповідає пробі.

Для імпортних ювелірних виробів, що ввозяться на тери­то­рію України з метою реалізації, передбачено обов’язкове клей­му­вання в органах пробірного контролю згідно Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва та вико­рис­тання дорогоцінних металів і коштовного каміння та конт­роль за операціями з ними» від 18.10.97 за № 637.

Маркування ювелірних виробів наносять на паперову ети­кет­ку, яка повинна мати наступні дані: назва і товарний знак ви­готовлювача, назва виробу, проба дорогоцінного сплаву, розмір виробу, матеріал вставки, позначення ДСТУ 3527-97, штамп від­ділу контролю, артикул виробу, вага виробу в грамах, від­пуск­на та роздрібна ціна у гривнях.

Класифікаціядорогоцінного каміння, яке використовується в якості вставок для ювелірних виробів, наведена в Законі Ук­раїни «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і коштовного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.10.97 за № 637. Згідно із законом, дорогоцінне каміння поділяють на три основні групи:

– дорогоцінні камені мінерального походження;

– дорогоцінні камені органогенного утворення;

– напівдорогоцінні камені.

Основною ознакою в даній класифікації є порядок вартості каменів, який залежить від виду мінералу, його рідкісності, оп­тич­них властивостей та моди. Так, дорогоцінні камені міне­раль­ного походження поділяють на чотири порядки. До першого по­рядку відносять п’ять основних дорогоцінних каменів, вартість яких може перевищувати 10 000 $/ct.: алмаз, рубін, сапфір, сма­рагд та олександрит. Далі, в кожному подальшому порядку, ка­ме­ні розташовані в порядку зменшення їх вартості. Наприклад, до другого порядку відносять демантоїд, сапфір рожевий і жов­тий, опал благородний чорний, шпінель благородна. Третій по­ря­док включає аквамарин, опал благородний білий та вогняний, топаз рожевий, циркон, шпінель та ін.

Дорогоцінні камені органогенного утворення включають ли­ше два види – перли і бурштин – і на порядки не поділяються. Напівдорогоцінні камені включають найбільш поширені міне­рали, переважно напівпрозорі або непрозорі. Їх поділяють на два порядки вартості. Так, до 1-го порядку напівдорогоцінних каме­нів відносять такі як бірюза, жадеїт, малахіт, нефрит, до 2-го – агат, гематит, опал, сердолік, халцедон та ін.

Властивості дорогоцінних каменів зумовлені, в першу чер­гу, властивостями мінералу, а також особливостями обробки.

У процесі експертизи ювелірних вставок досліджують такі їх властивості, як:

– колір, прозорість, блиск;

– лінійні розміри, маса;

– вид, форма та якість огранування;

– оптичний характер;

– дихроїзм;

– показник заломлення;

– щільність;

– люмінесценція;

– внутрішні включення;

– твердість.

Зовнішні властивості каменю та огранування оцінюють ор­га­нолептично, при необхідності використовують еталони кольорів або лупи. Розміри (довжина, ширина, висота) вставок визна­ча­ються у міліметрах за допомогою штангенциркуля або спе­ці­аль­ного гемологічного приладу, який називається «леверидж». За оптичним характером дорогоцінні камені поділяють на ізо­троп­ні та анізотропні і для його визначення користуються поля­ри­скопом, при необхідності – з коноскопічною приставкою. Ізо­тропних каменів значно менше, їх прикладами є алмаз, гранати, шпінель та скло. Більшість дорогоцінних каменів анізотропні.

Показник заломлення визначається за допомогою рефрак­то­метра із застосуванням імерсійної рідини. Показники залом­лен­ня є постійною характеристикою кожного мінералу і наведені в спеціальних діагностичних таблицях. Наприклад, алмаз має най­вищий показник серед природних дорогоцінних каменів – 2,417, флюорит характеризується найменшим показником заломлен­ня – 1,434. Анізотропні камені завжди характеризуються парою показників заломлення та додатково – величиною двозалом­лен­ня. Так, для смарагда ці показники становлять 1,565–1,570, дво­заломлення – 0,006.

Щільність і твердість – це також постійні фізичні характе­рис­тики для кожного мінералу; вони наведені в діагностичних таб­лицях та використовуються при діагностуванні. Щільність юве­лірних каменів визначають зважуванням на гідростатичних ва­гах або розраховують за спеціальними формулами, якщо камінь закріплений у ювелірному виробі. Твердість визначається за до­помогою олівців твердості і вказується за шкалою Мооса цифра­ми від 1 до 10. Напівдорогоцінні камені мають невисоку твер­дість – від 4 до 6, дорогоцінні камені – від 7 та вище. Найвища твердість притаманна алмазу – 10. Твердість визначають рідко, лише у складних випадках, оскільки можна пошкодити камінь.

Люмінесценція – здатність каменів світитися після опро­мі­нення довго- або короткохвильовими ультрафіолетовими про­менями. Для кожного мінералу люмінесценція характерна за кольо­ром світла та часом свічіння. Дана ознака дозволяє в ок­ремих випадках розрізняти природні та штучні камені одного виду між собою.

Дослідження внутрішніх включень проводять з метою ви­зна­чення походження каменів (природне чи синтетичне), виявлення слідів додаткових обробок, уточнення родовища для природних або методу синтезу – для синтетичних каменів. Дослідження про­водять за допомогою мікроскопа. Так, ювелірні вставки зі скла містять газові пузирі та свілі, яких не може бути у кри­сталах.