Командою Linе будуємо відрізок між точками 12 і 13. На екрані з'являється лінія 12-13

Повертаємось на попередній шар з ім'ям 0. Зовнішній і внутрішній контури
креслимо командою Рlіпе (Полілінія). Побудову зовнішнього контуру почи-
наємо з точки 1 і послідовно креслимо відрізки 1-2, 2-3, 3-4, і 4-5. Внутрішній контур складається із двох поліліній: 6-7-8 і половини дуги кола Ø40. Будуємо спочатку командою Рlіпе полілінію 6-7-8, а поті півколо як полілінію, яка складається із одного дугового сегмента.

Далі командою Donut (Кільце) креслимо коло Ø10 з центром в точці 11. Далі командою Fillet (Спряження) виконаємо спряження двох сегментів полілінії 1-2 і 2-3 дугою радіуса 15, а потім те саме здійснимо для сегментів 3-4 і 4-5. В результаті виконаної роботи одержимо зоб­раження, показане на рис. 7. точки 8. В результаті матимемо реальний внутрішній контур.

Дзеркальне відображення виконаємо за допомогою команди Mirror. Після її виконання одержимо повне зображення деталі.

Для завершення роботи над кресленням, перейдемо на шар Dіт і доповнимо зображення деталі необхідними розмірами. Остаточний вигляд креслення деталі показано на рис. 8.

Рис.6

Рис. 7

Рис. 8

Таблиця 4. Складні спряження

Завдання для студентів індивідуальне, його вибирають згідно варіанту таблиці 1.

Таблиця 1.

Методичні вказівки

Побудувати графічно електричну принципіальну схему (Э3) згідно умові індивідуального завдання (додаток 2), замінивши кола з номерами позицією електричними елементами або приладами у відповідності з їх умовними графічними позначеннями (УГП) в ГОСТ (додаток 1, табл. 1 – 10) з вказанням їх літерно-цифрового позначення.

Скласти таблицю переліку елементів.

Схеми — це спеціальні креслення, що містять умовні зображення складових частин виробів та зв'язків між ними.

Схеми використовують у різноманітних галузях промисловості як робочу конструкторську документацію, що супроводжує складання, регулювання та контроль виробів електроніки, радіотехніки, сантехніки, вентиляції тощо, а також пояснює принцип дії механізмів і пристроїв.

ГОСТ 2.701—84 (СТ СЭВ 651—77) встановлює загальні вимоги до виконання схем, їх види і типи наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Види схем (залежать від елементів і зв’язків, що входять в состав схеми)	Типи схем (залежать від основного призначення)
Електричні (Э) Гідравлічні (Г) Пневматичні (П) Кінематичні (К) Оптичні (Л) Вакуумні (В) Газові (Х) Автоматизації (А) Енергетичні (Р) Комбіновані (С) Поділу (Е)	Структурні (1) Функціональні (2) Принципіальні (3) Монтажні (4) Підключення (5) Загальні (6) Розміщення (7) Об’єднанні (0)

Код схеми містить літерне та цифрове позначення згідно із зазначеною класифікацією.

Найменування схеми визначається її виглядом і типом (наприклад, схема електрична принципіальна, схема гідравлічна принципіальна).

Шифри схем, які входять в склад конструкторської документації виробів, повинні складатися з літери, що визначає вигляд схеми, і цифри, що позначає тип схеми (наприклад, схема електрична принципіальна – Э3).

Принципіальна схема – це схема, що визначає повний склад елементів і зв’язки між ними і дає детальне представлення про принципи роботи виробу.

Елемент схеми – складова частина схеми, яка виконує визначену функцію у виробі і не може бути розділена на частини, що мають самостійне функціональне значення (резистори, конденсатори та ін.).

Пристрій – сукупність елементів, що представляють єдину конструкцію (блок, плата, шафа та ін.).

Функціональна група – сукупність елементів, що виконують в пристрої визначену функцію і не об’єднаних в єдину конструкцію.

Електричні принципіальні схеми оформляються у відповідності з ГОСТ 2.101–75 і повинні відрізнятися виразністю і чіткістю графічного рішення.

На електричних принципіальних схемах вказують взаємне розміщення окремих виробів (елементів і пристроїв) і порядок з’єднання їх лініями електричного зв’язку з джерелами струму і між собою.

При оформлені схем застосовуються умовні графічні позначення, що встановлені стандартами ЕСКД ГОСТ 2.721–74…2.759–82.

На принципіальній схемі зображають всі електричні елементи, необхідні для здійснення і контролю у виробі заданих електричних процесів, і всі електричні зв’язки між ними, а також електричні елементи (роз’єми, зажими та ін.), якими закінчуються вхідні і вихідні ланцюги.

Схеми виконують на аркушах відповідного формату без дотримання масштабу та без урахування розміщення елементів у виробі. Лінії, що сполучають умовні позначення елементів, розміщують тільки горизонтально й вертикально з найменшим числом точок зламу та перетину. Відстань між паралельними лініями зв'язку становить не менше ніж 3 мм, між сусідніми лініями графічного позначення — не менше ніж 1 мм, а між окремими позначеннями — не менш як 2 мм. Товщина ліній графічних позначень та зв'язків між ними вважається однаковою в межах 0,2... ...1,0 мм і залежить від формату схеми, її складності та розмірів графічних позначень.

У кінематичних схемах лінії кінематичних зв'язків (вали, осі та ін.) зображують суцільною лінією завтовшки s, підшипники, шківи, зубчасті колеса, муфти тощо показують лінією завтовшки s/2, а лініями завтовшки s/З виконують осьові, кола зубчастих коліс, шпонки, ремені тощо.

В електричних схемах лінії електричних зв'язків зображують суцільними лініями завтовшки s/2, лінії умовних графічних позначень приладів — 1,5s...2s.

Умовні графічні позначення можуть мати вигляд:

1) встановлений стандартами ЄСКД;

2) прямокутників;

3) спрощених зовнішніх контурів, елементів, зокрема аксонометричних зображень їх.

Іноді застосовують інші графічні позначення, які пояснюють у технічних вимогах або в спеціальних таблицях.

Схеми виконуються для виробів, що знаходяться у відключеному положенні.

Всі розміри графічних позначень допускається пропорційно змінювати.

Умовні позначення елементів, які входять до одного ланцюга, розміщують послідовно вздовж прямої, а окремі ланцюги — поряд, утворюючи рядки або стовпці. Різні функціональні ланцюги на одній схемі можна виконувати лініями різної товщини.

Елементи типа реле, трансформаторів та інших виробів, що містять велику кількість контактів, можуть бути зображені на схемі двома способами: суміщеним і рознесеним. При суміщеному способі (рис.1) складові частини елементів або пристроїв зображаються на схемі в безпосередній близькості один до одного, при рознесеному (рис. 2) – в різних містах для більшої наглядності окремих ланцюгів.

Схеми рекомендуються виконувати рядковим способом: УГП пристроїв і їх складових частин, які входять в один ланцюг, зображають послідовно один за одним по прямій, а окремі ланцюги – поряд, у вигляді паралельних горизонтальних або вертикальних рядків. Рядки нумерують арабськими цифрами (рис.2).

Рис. 1. Зображення елемента суміщеним способом	Рис. 2. Рядковий метод зображення схеми

Схеми виконують в багатолінійному або однолінійному зображені (рис. 3). При багатолінійному зображені кожний ланцюг показують окремою лінією, а елементи – окремими УГП; при однолінійними – ідентичні ланцюги зображають однією лінією, а однакові елементи – одним умовним графічним позначенням.

а	б
Рис. 3. Позначення електричних ланцюгів: а – багатолінійні; б– однолінійні

Умовні графічні позначення елементів зображають в положенні, в якому вони приведені в стандартах, або повернутими на кут, кратний 90° (допускається здійснювати поворот на кут, кратний 45°).

Обриви ліній зв’язку закінчуються стрілками з вказівкою позначення цієї лінії і характеристик ланцюгів (полярності, потенціалу та ін.).

Кожен елемент повинен мати позиційне позначення, що складається з літерного коду латинським шрифтом та цифрового (порядкового) номера і задається в межах даної схеми чи виробу. Літерний код вказує на вид елемента або пристрою. Наприклад, С — конденсатор; F — захисний елемент або пристрій; G — генератор; К — реле електромагнітне, пускач; L — котушка індуктивності; М — електродвигун; Р, РА, РV— прилади вимірювальні; R — резистор; Т— трансформатор та ін.

Порядковий номер позиційного позначення надається пристрою чи елементу відповідно до його розміщення на схемі (зверху вниз, зліва направо).

Позиційне позначення складається з трьох частин, що мають самостійні смислові значення. В першій частині вказують вигляд елемента однієї або декількома літерами згідно ГОСТ 2.710–81 (літерні коди елементів, що зустрічаються в завдані, приведені в таблиці 1, додатку 1).

У другій частині вказується порядковий номер елемента в межах даного вигляду, наприклад: R1, R2,…,R12, C1, C2, …, C14.

В третій частині допускається вказувати відповідні функціональні призначення, наприклад: C4J – конденсатор C4 використовується як інтегруючий.

Порядкові номери присвоюються, починаючи з одиниці, в межах групи з однаковими позиційними позначеннями у відповідності з послідовністю розміщенням елементів на схемі, зверху вниз в направлені зліва направо.

Позиційні позначення проставляють рядом з умовними графічними позначеннями елементів з правої сторони або над ними. В деяких випадках (наприклад, в принципіальних схемах на напівпровідникову інтегральну мікросхему) біля умовних графічних і позиційних позначеннях вказують номінали резисторів і конденсаторів. При цьому допускається застосовувати спрощений спосіб позначення одиниць вимірів (рис. 4):

- для резисторів:

• від 0 до 999 Ом – без вказівки одиниць вимірів;

• від 1 ⋅ 10³ до 999 ⋅ 10³ Ом – в кілоомах з позначенням одиниці вимірів буквою К;

• від 1 ⋅ 10⁶ до 999 ⋅ 10⁶ Ом – в мегаомах з позначенням одиниці вимірів буквою М;

• вище 1 ⋅ 10⁹ Ом – в гігаомах з позначенням одиниці вимірів буквою Г;

- для конденсаторів:

• від 0 до 9999⋅ 10^–12 ф – в пікофарадах без вказівки одиниці вимірів;

• від 1 ⋅ 10^–8 до 9999 ⋅ 10^–6 ф – в мікрофарадах з позначенням одиниці вимірів мкФ.

або або

Рис. 4. Спрощений спосіб позначення одиниць вимірів біля УГП

Всі відомості про елементи, що входять в склад виробів і зображень на схемі, записують в перелік елементів, який розміщують на першому листі схеми або виконують у вигляді самостійного документа.

Перечень елементів оформляють у вигляді таблиці, що заповнюють зверху вниз по формі (рис. 5), розміщуються над основним написом на відстані не менше 12 мм від неї. Продовження таблиці розміщують зліва від основного напису, повторюючи заголовок таблиці.

Рис. 5. Оформлення переліку елементів

В графах переліку вказуються наступні дані:

• в графе «Поз.» – позиційне позначення елемента пристрою;

• в графе «Найменування» – найменування елемента у відповідності з документом, на основі якого цей елемент застосований, а також позначення цього документу (основний конструкторський документ: ГОСТ, ТУ);

• в графе «Примітка» – технічні дані елемента, які не містяться в його найменуванні.

Елементи записуються в перелік групами в алфавітному порядку літерних кодів елементів. В межах кожної групи, що має однакові літерні позиційні позначення, елементи розміщують по зростанню порядкових номерів. Елементи одного типа з однаковими електричними параметрами, що мають на схемі послідовні порядкові номери, допускається записувати в перелік в один рядок. В цьому випадку в графу «Поз.» вписують тільки позиційні позначення з найменшим і найбільшим порядковими номерами, наприклад: R3, R4, C8, …, C12, а в графу «Кол.» – загальну кількість таких елементів.

Завдання виконується на листі креслярського паперу формату А3 (297×420мм). Основний напис креслення виконується по формі 1, згідно ГОСТ 2.104–68 (рис. 6).

Рис. 8. Основний напис, форма 1