Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну мало кваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торгових витрат, страхування рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення. Отже, глобалізація має значний вплив на індустріально розвинуті країни світу. По-перше, змінюються підходи у розробці і здійсненні торгової, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної і податкової політики. По-третє, уряди стикаються з труднощами електронного управління трансакціями, оскільки зростаючий глобальний ринок неналежним чином пов´язаний з географічною територією. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, оскільки мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці.

64. Перспективи фінансової діяльності ТНК у контексті сучасних тенденцій глобалізації

Фінансами ТНК є система різних економічних систем, що допомагають ефективніше використовувати власний і позичковий капітал компанії для подальшого зростання капіталу, тобто отриманні максимального прибутку за мінімальних ризиків. В умовах ринкової економіки доцільно визначити наступні функції фінансів ТНК: 1.використання грошових активів – використання капіталу, доходів компанії на впровадження власного фінансового плану;2.формування капіталу – процес безперервного відтворення та примноження фінансової стійкості ТНК;3. контроль капіталу – використовується для контролю за дотриманням матеріально-речових відносин при використанні та формуванні капіталу корпорації. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки:• фінансово-економічний;• індустріально-промисловий;• торговельно-комерційний. Фінансово-економічний блок — це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди й компанії. Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фінансових коштів. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень. В усьому світі основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування (у формі боргу або емісії акцій). У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій. Форми залучення фінансових коштів тісно пов'язані з розміром фірми. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

65. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації

Традиційно конк-жність трактується як зумовлене екон, соц і політ факторами стійке становище країни або її продуцента на внутр і зовн ринках. В умовах відкритої економіки конк-жність також може бути визначена як здатність країни протистояти міжн конкур на власному ринку і ринках 3ах країн. Суч етап розв МЕВ поляг у тому, що ефективність в-ва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних екон сист і можливість отрим більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використ рес. Для конк-можності це означатиме руйнацію її базових засад. Суч МЕВ дедалі частіше стають характерними нові явища: *суттєві зрушення у міжн екон сист, які посилюють взаємозалеж і взаємопов’яз нац ринків;* глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж останніх десяти років розвивалися під впливом усунення бар'єрів між стабільним ринковим середовищем капіталіс країн та протилежною системою країн колишнього соц табору. Тому виявляється певна неспроможність спільних заходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загострення кризових явищ на різних світових ринках. Основні суперечності, що сьогодні спостерігаються, передусім полягають у підміні факторів конк-жності та методів її досягнення. Отже, класичні передумови досягнення успіху в конкур боротьбі суб МЕВ (значне накопич капіталу, дешева кваліфік робоча сила, необмеж сир база) самі по собі не можуть бути гарантом високого рівня конк-жності, особливо за умов різного масштабу цін цих ресурсів для конкурентів. Проте, як свідчить практика, розвинуті країни дедалі частіше закривають доступ до свого ринку через встановлення різних бар'єрів, чим створюють для країн зі «слабкою» економікою нерівні умови. Частково така політика пояснюється прагненням країн досягти позитивного сальдо торговельного балансу за будь-яку ціну і без належного врахування побічних результатів як для країн-партнерів, так і для власної економіки. У подальшому заходи щодо виснаження конкурентів та посилення власного монополізму призводитимуть до втрати стимулів підтримки високого рівня конк-жності.

Особлив суч світпроцесів, що суттєво впливають на конк-жність. 1. Посил монополіз та тиску на «слабкі країни» (сьогодні ТНК контрол до 40% світ пром в-ва та понад 50% світ торг).2. Посил цін конкуренції.3. Диспаритетність розвитку світ екон сист і прискор процесу їхнього зближення; 4. Часткова зміна якості конкур бор. 5. Структурні зрушення у світ госп. 6. Переваж факторів рентабел над факторами ефективності.Отже, протиріччя та негаразди суч етапу розвитку світ екон вносять нові корективи у класичні визначення конк-жності та методів її досягнення.

66. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності

До організацій, що мають всесвітнє значення, відносяться, насамперед, спеціалізовані інститути ООН, МВФ, МБРР, СОТ. ООН— міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945. Метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу. Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо. Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем.

МВФ— спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Україна набула членства в МВФ 3 червня 1992 р.

СОТ – це провідна міжнародна економічна організація; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ. Вступ до СОТ означає для України: інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі; доступ до міжнародного механізму врегулювання торговельних суперечок; створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій; більш широкий вибір товарів і послуг; отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

Ціль ОЕСР – сприяння економічному розвиткові і фінансовій стабілізації країн-членів, вільній торгівлі, розвиткові молодих держав. ОЕСР – своєрідний клуб промислово розвинених країн для обміну думками і координації економічної політики, включаючи валютно-кредитну і фінансову, веде науково-дослідну роботу, є центром прогнозування і міжнародних зіставлень на базі економетричних моделей світової економіки (двічі в рік).

67. Фактори економічного розвитку країн-лідерів світового господарства в глобальних умовах

Глобалізація - це спільна доля людства. Якщо деякі країни - світові лідери зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом глобальної деградації. Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Глобальний егоїзм країн-лідерів - одна з найбільших сучасних загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Глобальні країни-лідери сьогодні поставлені перед стратегічною альтернативою: або забезпечити поступовий, еволюційний, якісно новий розвиток всього глобалізованого світу, або зіткнутися з такими новими глобальними проблемами, з якими вони будуть самі неспроможні справитись, а світ і світовий ресурс для них уже буде втрачено назавжди.

68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства

Про формування інформаційного суспільства світова наукова думка заявила більш ніж 20 років тому. Сьогодні ця проблема означає практичний пошук шляху та стратегії виведення національних економік різних країн у стабільне русло глобального розвитку, що дає можливість уникнути зростаючих локальних та регіональних кризових явищ, які породжує глобалізація економічних процесів. Знаковим етапом переходу до інформаційного суспільства можна вважати підписання на міжнародному рівні в 1999 р. Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства, а також проведення Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (Женева, 2003; Туніс, 2005). Сьогодні нові технології розвиваються неймовірними темпами, і зупинити цей процес неможливо, бо двигуном такого розвитку стала вже не регіональна, а глобальна геоконкуренція з незліченною кількістю пропозицій. Крім того, широке застосування глобалізованих інновацій тягне за собою кардинальну зміну культурних традицій (наприклад, у бік американської масової культури), інше розуміння правових норм приватної власності (виникнення глобального рейдерства в умовах правової недосконалості національного законодавства, комерційні коливання цін на продукти, бензин, комунальні послуги в умовах адміністративного дерегулювання та ін.), а також трансформацію традиційних правових відносин (процес зневіри українських політиків у Конституції замість її вдосконалення, соціальні проблеми у Франції, неодностайне прийняття Конституції ЄС).