Загальні вимоги до викладу тексту документа

ОФОРМЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Навчальний посібник

Херсон МУБіП 2009

ББК 65.9 я73

Гончаренко Л.С. Оформлення матеріалів самостійної роботи студентів: навч. посіб. / Л.С. Гончаренко, Є.С. Се-реда; ред. Л.С. Гончаренко; Міжнар. ун-т бізнесу і права. – Херсон: МУБіП, 2009. – 60 с.

В цьому навчальному посібнику наведені вимоги до побудови, викладу та оформленню матеріалів самостійної роботи студентів, а також наведені приклади їх оформлення.

Вимоги посібника поширюються на такі текстові документи: дипломні та курсові роботи, реферати на задані теми, звіти про практику, протоколи лабораторних та практичних занять, контрольні роботи студентів заочної форми навчання тощо. У посібнику розглянуто оформлення документів за допомогою комп’ютера.

Посібник розраховано на студентів економічних спеціальностей, менеджменту та права.

Рецензенти: Жуйков Г.Є., докт. екон. наук, проф.

Аркад’єв В.Ю., докт. техн. наук., проф.

Рекомендовано Вченою радою МУБіП

(протокол № 3 від 30.10.2009 р.)

© Л. С. Гончаренко, Є.С. Середа, 2009

© МУБіП, 2009

ЗМІСТ

Вступ................................................................................... 04

1 Загальні вимоги до викладу тексту документа................ 05

2 Вимоги до змісту та оформлення текстових документів 19

3 Нормоконтроль курсових і дипломних робіт.................. 24

4 Конспектування та опрацювання лекційного матеріалу . 26

5 Самостійна робота студента з навчальною літературою 29

Висновки............................................................................ 32

Питання для самоконтролю.............................................. 32

Бібліографічний список..................................................... 34

Предметний покажчик....................................................... 36

Додатки.............................................................................. 38

ВСТУП

Надзвичайної актуальності й важливого значення набуває проблема підготовки фахівців нової генерації, здатних самостійно виконувати складні завдання. Для цього необхідно розширити коло самостійної роботи студента.

Забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог є одним з важливіших стратегічних завдань модернізації системи вищої освіти України. Тому, з 2003/2004 навчального року колегія міністерства освіти і науки України передбачила проведення педагогічного експерименту щодо впровадження у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Ця система передбачає введення в навчальний процес елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS) за рахунок впровадження кредитної системи формування програм навчання, посилення ролі самостійної роботи студентів, тощо.

Самостійна робота студента – важлива складова частина процесу оволодіння професійними навиками під час навчання та у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Самостійну роботу студент може виконувати у бібліотеці інституту, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, а також в домашніх умовах.

В цьому навчальному посібнику наведені вимоги до побудови, викладу та оформленню матеріалів самостійної роботи студентів. Вимоги посібника поширюються на такі текстові документи: курсові та дипломні роботи, реферати на задані теми, звіти про практику, контрольні роботи студентів заочної форми навчання тощо.

Навчальний посібник укладено згідно з вимогами діючих стандартів ДСТУ 3008-95, ДСТУ 1.5:2003, ГОСТ 2.105-95.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ВИКЛАДУ ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Текстові документи поділяються на документи, які містять в основному суцільний текст (технічні умови, розрахунки, паспорти, пояснювальні записки, інструкції та ін.), і документи, що містять текст, поділений на графи (специфікації, відомості та ін.). Текстові документи виконуються на формах, встановлених відповідни­ми стандартами, одним із таких способів: машинописним, рукописним, друкарським та із застосуванням друкуючих пристроїв комп’ютера.

Вимоги до викладу та оформлення текстових документів регламентуються діючими стандартами України ДСТУ 3008, ДСТУ 1.5 та ГОСТ 2.105.

Основна вимога до викладу тексту документа - однозначність, тобто виключення можливості різного тлумачення тексту. Необхідно добиватися найбільш точної, завершеної і водночас найпростішої та зрозумілої побудови фраз. Слід уникати довгих заплутаних речень, загальних нечітких фраз, повторів, зайвих слів, які утруднюють чи­тання і сприймання тексту. При викладі матеріалу треба додержувати логічної послідовності.

Протягом усього тексту обов’язкова одноманітність термінів, позначень, умовних скорочень і символів. Не можна, наприклад, в од­ному випадку писати "шестерня", а в іншому - "зубчасте колесо". Терміни повинні відповідати чинним стандартам, а при їх відсутності - загальноприйнятим у науковій літературі, інакше можуть виникнути технічні та правові проблеми. Не слід вживати у тексті вирази типу "певний результат", "дос­татня точність" тощо. Не допускаються жаргонні слова і вирази (тех­ніцизми). Наприклад, не можна пусковий двигун називати пускачем.

Під час викладу обов’язкових вимог у тексті треба вживати сло­ва "повинен", "слід", "необхідно". При виконанні розрахунків реко­мендується вживати слова: "дістаємо", "знаходимо", "визначаємо" тощо. Слід уникати виразів: "будемо мати", "маємо", "наявні", "вийде", "дістаю", "виразиться у вигляді", "робимо" і т.п.

Необхідно точно додержувати скорочень слів і словосполучень, встановлених стандартами або загальноприйнятих. До загально­прийнятих належать слова-скорочення: "та ін." - та інші; "і т.д." - і так далі; "і т.п." - і тому подібне тощо. Скорочення недопустиме, якщо далі йде погоджене з ним слово. Наприклад, "та інші верстати", "і тому подібні результати". Приклади найчастіше вживаних стандартних скорочень наведено у додатку П.

Специфікою дисципліни, з якої виконується документ, можуть бути зумовлені свої скорочення. Тоді перший раз необхідно написати повністю слово або групу слів дальшого постійного скорочення, а в дужках показати прийнятий варіант скорочення. Наприклад, "Розміщення продуктивних сил (РПС) має важливе…". "Студенти, які вивчають РПС ...".

Не можна у власних назвах усі слова починати писати з великої літери. Наприклад, «Міжнародний Університет Бізнесу і Права» (невірно), «Міжнародний університет бізнесу і права» (вірно).

Математичні знаки слід застосовувати лише у формулах. Знаки №; §; 0; =; %; lg; sin та інші вживають тільки при цифрових або буквених величинах. У тексті їх пишуть словами. Наприклад, "№ таблиці зазначають" (неправильно), "номер таблиці зазначають" (правильно); температура = 280° С (неправильно), температура дорівнює 280° С (правильно).

Знаки №, §, % для позначення множини подвоювати не слід. На­приклад, “затискачі № № 2, 4, 6...” (неправильно), “затискачі № 2, 4, 6...” (правильно).

Дробні числа треба наводити у вигляді десяткових дробів, за винятком розмірів у дюймах, які слід записувати: 1/4², 1/2². За неможливості відобразити числове значення у вигляді десяткового дробу, дозволяється друкувати у вигляді звичайного дробу в один рядок, через похилу риску. У числі, здобутому в результаті розрахунку, кількість знаків після коми повинна бути логічно пов’язана з самим параметром, з можливостями вимірювання тощо. Наприклад, лінійний розмір 27,025333 мм неможливо виміряти навіть у лабораторних умовах. Треба здобутий результат округлити - 27,025 мм.

Цифрові величини, які стоять поруч, відокремлюють одну від од­ної крапкою з комою. Наприклад, "температура змінюється відповідно на 5, 7, 5, 10 і 12,6 ° С" (неправильно), "температура змінюється від­повідно на 5; 7,5; 10 і 12,6 ° С" (правильно).

Інтервали величини у тексті записують зі словами "від" та "до", якщо після чисел зазначена одиниця фізичної величини або числа є безрозмірними коефіцієнтами, або через дефіс, якщо числа є порядковими номерами, наприклад, "... товщина шару від 0,5 до 5 мм", "с.10-15".

Числові значення у відсотках слід писати: “…від 63% до 67%” або “(65+2)%” ( а не 65+2%). У тексті документа, за винятком формул, таблиць і рисунків, не дозволяється вживати математичний знак мінус (-) перед від’ємними значеннями величин ( слід писати слово “мінус”).

Римські цифри слід писати тільки для позначення сорту (категорії, класу і т. ін.) виробу, валентності хімічних елементів, кварталів року, півріччя. В інших випадках пишуть арабські цифри.

Хімічні елементи позначають хімічними символами. При зазначенні в тексті хімічного складу розчинів, сплавів спочатку наводять число процентів, потім хімічний символ або назву елемента. Наприк­лад, “сталь такого складу: 0,2-0,25% С, 0,5-0,9% Mn” тощо; або “сталь такого складу: 0,2-0,25% вуглецю, 0,5-0,9% марганцю” і т.д.

Нормальність розчинів позначається у тексті малою українською буквою н. (з крапкою), молярність - великою українською буквою М (без крапки).

Наприклад: 0,1 н.; 0,01 н. або 0,1 М.

Буквені позначення фізичних величин та їх індексацію слід вико­нувати згідно з стандартом ДСТУ 1.5. Індекси застосовують у тих випадках, коли необхідно виділити відмінність між кількома величинами, позначеними однаковою буквою. Використовуються в основному нижні індекси, верхні допускаються як виняток. Не можна писати індекси ліворуч від буквеного позначення, до якого вони належать. Індексами при буквених позначеннях можуть бути цифри, малі букви ук­раїнського, грецького і латинського алфавітів. Бажано уникати склад­них індексів, що пишуться з кількох схожих за написанням букв різного алфавіту.

Найменування розділів, підрозділів і пунктів по­винні бути короткими і відповідати їхньому змісту. Найменування розділів треба записувати у вигляді заголовків, які розміщують симетрич­но тексту і пишуть великими буквами. Заголовки підрозділів і пунктів пишуть з абзацу малими буквами (крім першої великої). Переноси слів у заголовках не допускаються. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох речень, їх відокремлюють крапкою. Підкреслювати заголовки і виділяти кольором не можна. Відстані між заголовками і текстом (знизу і зверху) повинні бути 15 мм. Кожний розділ курсової або дипломної роботи слід починати з нового аркушу (сторінки). Після заголовка підрозділу або пункту до кінця сторінки повинно бути не менш як два рядки тексту.

Абзацний відступ повинен бути однаковим по всьому тексту документа і дорівнювати п’яти знакам. Виставити абзац у редакторі Word можна в меню «Формат» і підменю «Абзац».

У формулах як символи слід застосовувати позначення, встановле­ні відповідними державними стандартами або загальноприйняті у науко­во-технічній і економічній літературі.

Формули, що є рівняннями або не рівняннями (тобто такі, які міс­тять знаки = , >, <, », ¹ тощо), пишуть з абзацу симетрич­но щодо середини рядка. Інші математичні вирази, формули хімічних елементів можна вписувати просто у рядок тексту, незалежно від розміру.

У формулах, які містять дроби, як знак ділення слід писати (друкувати) тільки одну косу або горизонтальну риску.

Приклад: М_и = З_м / П_р.

Значення символів і числових коефіцієнтів, які входять у формулу з їх одиницями, повинні бути наведені безпосередньо під формулою. Значення кожного символу дають з нового рядка у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Одиниці фізичних величин відокремлюють від тексту комою. Перший рядок розшифрування повинен починатися з абзацного відступу словом «де», без двокрапки після нього. Наприклад:

«Матеріаломісткість М_и виробництва обчислюється за формулою:

Ми = Зм / Пр

(2)

де З_м – витрати матеріалів, грн.;

П_р – річний випуск продукції, шт.».

Допускається не наводити значення символів, які згадувалися в тексті раніше. Для роботи з формулами. використовується редактор формул Microsoft Equation. Для того щоб вставити формулу потрібно в меню «Вставка» обрати підменю «Об’єкт», вибрати зазначений раніше редактор формул і почати вводити формулу. Іноді побудувати формулу можливо без застосування редактору. В цьому випадку необхідно використовувати меню «Вставка» і підменю «Символ» та математичні знаки операцій.

Графічний матеріал – рисунки (схеми, діаграми і т.ін.) розміщують у документі для встановлення властивостей або характеристик об’єкта, а також для кращого розуміння тексту документа. Графічний матеріал можливо робити за допомогою комп’ютерної програми Paint.

Кількість рисунків (креслень, діаграм, фотографій, осцилог­рам і т.ін.) повинна бути достатньою для пояснення викладеного тексту. Рисунки можуть бути розміщені за текстом документа (якнай­ближче до відповідних частин тексту) і в кінці його або подані у додатку.

Рисунки розміщують на аркуші формату А4 або займають частину його і розміщують так, щоб розглядати їх можна було, не повертаючи доку­мента. Дозволяється рисунки розміщувати так, щоб для їх розгляду документ треба було повертати за годинниковою стрілкою. Допускаєть­ся використання формату А3 та інших, що мають висоту 297 мм. У такому випадку рекомендується виносити їх у додатки.

За наявності у документі таблиць, що доповнюють графічний матеріал, таблиці слід розміщувати після графічного матеріалу. Графічний матеріал може мати тематичну назву, яку розміщують під ним і розташовують таким чином: “Рисунок 1 – Продуктивність праці”.

За необхідності під графічним матеріалом розміщують пояснювальні дані. Слово “Рисунок” і назву подають після пояснювальних даних.

Графічний матеріал слід нумерувати арабськими цифрами наскрізно. Якщо рисунок один, то він позначається “Рисунок 1”. Дозволяється нумерація у межах розділу. Номер рисунка складається в цьому випадку з номера розділу і порядкового номера рисунка, відокремлених крапкою.

Приклад: “Рисунок 1.2”.

Діаграми зображають функціональну залежність двох або більш змінних величин у системі координат. На діаграмах значення змінних величин відкладають на осях координат у вигляді шкал, які поділяють на графічні інтервали координатною сіткою (рисунок 1) або сіткою з стрілками напряму зростання величини (рисунок 2). Побудувати діаграми можливо за допомогою електронної таблиці Excel (дод. С).

Частота ліній координатної сітки або ділильних штрихів повинна бути не меншою за 5 мм і зручною для відліку з інтерполяцією (рисунок 3).

Діаграми виконують такими лініями. Осі координат і шкал креслять суцільною товстою основною лінією; координатну сітку і ділильні штрихи – суцільною тонкою; функціональну залежність – суцільною лінією подвоєної товщини або меншої товщини, коли необхід­но забезпечити потрібну точність відліку.

Дві і більше функціональні залежності на одній діаграмі допускається зображати лініями різних типів (наприклад, суцільною і штриховою), дивись рисунок 4. Найчастіше використовуються звичайні, кругові, кільцеві діаграми та діаграми виду графік.

Лінійчата діаграма дає можливість порівнювати значення різних показників. Зовні нагадують повернені на 90 градусів гістограми. Вісь категорій розташована по вертикалі, вісь значень — по горизонталі. Це дозволяє звернути більшу увагу на порівнювані значення, ніж на час процесу. Може бути побудована з накопиченням, аби показати вклад окремих елементів в загальну суму. Приклад у додатку С, рисунок С1.

Гістограма показує зміну даних впродовж відрізання часу. Для наочного порівняння різних величин використовуються вертикальні стовпці, які можуть бути об'ємними і плоскими. Висота стовпця пропорційна значенню, представленому в таблиці. Тривимірна гістограма показує розкладку значень по категоріях і рядах даних.
Вісь категорій в гістограмі розташовується по горизонталі, вісь, значень — по вертикалі. Таке розташування осей підкреслює характер зміни значень в часі. На об'ємній гістограмі з перспективою порівнювані значення розташовуються в площині (уздовж двох осей). Гістограма з накопиченням дозволяє представити відношення окремих складових до їх сукупного значення. Приклад у додатку С, рисунок С2.

Вид діаграми графік показує, як міняється один з показників (Y) при зміні іншого показника (X) із заданим кроком. Excel дозволяє побудувати об'ємні графіки і стрічкові діаграми. Графік з накопиченням відображує зміну загальної суми за часом або по категорії. Приклад діаграми наведено у додатку С, рисунок С3.

Кругова діаграма показує співвідношення між різними частинами одного ряду даних, що становить в сумі 100%. Зазвичай використовується в доповідях і презентаціях, коли необхідно виділити головний елемент і для відображення вкладу у відсотках кожного джерела. Для полегшення відображення маленьких секторів в основній діаграмі їх можна об'єднати в один елемент, а потім показати на окремій діаграмі поряд з основною. Приклад у додатку С, рисунок С4.

Кільцева діаграма дозволяє показати відношення частин до цілого. Може включати декілька рядів даних. Кожне кільце кільцевій діаграмі відповідає одному ряду даних. Усі ілюстрації у текстовому документі йменуються рисунками. Приклад у додатку С, рисунок С5.

Відстань між текстом і ілюстрацією, найменуванням ілюстрації і наступним текстом повинна бути від 10 до 15 мм.

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць (таблиця 1). Для побудови таблиць використовують наступні, найбільш поширені засоби програмного забезпечення як: Microsoft Word, Microsoft Excel.

Для побудови таблиці наприклад в Microsoft Word, необхідно обрати пункт меню «Таблиці» на панелі меню, далі підпункт «Вставити» і вказати в діалоговому вікні кількість строк та стовбців.

Таблиця 1 - _______________

(номер таблиці) (назва таблиці)

Головка     Рядки			Заголовки граф   Підзаголовки граф
	Боковик Графи (колонки)

Заголовок таблиці пишуть (друкують) малими буквами (крім першої великої) і вміщують над таблицею. Він повинен бути корот­ким і повністю відображати зміст таблиці. В окремих випадках таблиця не має заголовка.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами наскрізно. Якщо у документі одна таблиця, то вона має бути позначеною “Таблиця 1”. У великих роботах, якщо більше 50 сторінок допускається нумерувати таблиці у межах розділу арабськими цифрами. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці у розділі, відокремлених крапкою. Наприклад: "Таблиця 2.1".

Заголовки граф таблиці починають з великих букв, а підзаголовок - з малих, якщо вони становлять одне речення із заголовком. Підзаголовки, котрі мають самостійне значення, пишуть з великої букви. У кінці заголовків і підзаголовків розділові знаки не став­лять. Заголовки наводять в однині. Для скорочення тексту заголовків і підзаголовків граф окремі поняття замінюють буквеними позначеннями, якщо вони пояснені у тексті або наведені на ілюстраціях. Таблиці зліва, праворуч і знизу, як правило, обмежують лініями.

Діагональний поділ головки таблиці не допускається.

Висота рядків таблиці повинна бути не менш як 8 мм. Якщо рядки або графи виходять за формат аркуша, таблицю поділя­ють на частини, котрі залежно від особливостей таблиці переносять на інші аркуші або вміщують на одному аркуші поруч, але можна й одну під одною. Якщо частини таблиці вміщують поруч, у кожній частині повторюють головку при розміщенні частин таблиці одна під одною повторюють боковик. Слово "Таблиця", порядковий номер і заголовок вказують один раз над першою частиною таблиці, над наступними части­нами пишуть "Продовження таблиці 2.1" або "Закінчення таблиці 2.1".

В разі поділення таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф і рядків. При цьому нумерують арабськими цифрами. Якщо внизу сторінки таблиця переривається і її продовження буде на наступній сторінці, то у першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю, не наводять (таблиця 2).

Коли рядки у таблиці не відокремлені лініями, то текст, який повторюється у графі і складається з одного слова, допускається замі­нювати лапками. Коли текст, який повторюється, складається з двох і більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами "Те саме", а далі - лапками. Якщо повторюється лише час­тина фрази, то допускається цю частину замінювати словами "Те саме" з додаванням додаткових відомостей.

Ставити лапки замість цифр, марок, знаків марок, знаків математичних і хімічних символів, які повто­рюються, не допускається.

Якщо цифрові або інші дані у таблиці не наведено, то у графі ставлять прочерк. (таблиця 2).

Цифри у графах таблиць, як правило, розміщують так, щоб класи чисел у всіх графах були точно один над одним.

Числові значення величин в одній графі повинні мати, як правило, однакову кількість десяткових знаків.

Таблиця 2 – Розміри шайб

У міліметрах

Номінальний діаметр різьби болта	Внутрішній діаметр шайби, d	Товщина шайби
легкої	нормальної	важкої
a	b	a	b	a	b
1,0	2,1	0,5	0,8	0,5	0,5	–	–
1,5	2,6	0,6	0,8	0,6	0,6	–	–
2,0	3,1	0,8	1,0	0,8	0,8	1,0	1,2
2,5	4,1	1,0	1,2	1,0	1,2	1,0	1,2
3,0	…	…	…	…	…	…	…
3,5	…	…	…	…	…	…	…
4,0	…	…	…	…	…	…	…
4,5	–	–	–	–	–	–	–

Закінчення таблиці 2

У міліметрах

Номінальний діаметр різьби болта	Внутрішній діаметр шайби, d	Товщина шайби
легкої	нормальної	важкої
a	b	a	b	a	b
10,2	60,1	–	–	9,9	9,5	-	-
10,3	60,3	–	–	9,9	9,5	-	-
11,0	70,0	–	–	10,0	9,8	–	–
11,5	80,0	–	–	10,0	10,0	–	–

У додатках допускається розміщувати матеріал, що доповнює текст документа. Додатками можуть бути графічний матеріал, таблиці великого формату, розрахунки, опис алгоритмів і програм задач, що розв’язуються на комп’ютері, тощо.

Кожний додаток слід починати з нової сторінки із зазначенням зверху посередині сторінки з великої літери слова “Додаток” і його позначення. Додатки позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком літер Ґ,Є,З,І,Ї,Й,О,Ч,Ь. Після слова “Додаток” друкують літеру, що позначає його послідовність. Якщо у документі один додаток, то він позначається “Додаток А”. Допускається позначення додатків літерами латинської абетки, за винятком літер І та О.

Додаток повинен мати заголовок, який друкують симетрично відносно тексту з великої літери окремим рядком. У додатках рисунки, таблиці і формули нумеруються у межах кожного додатку. Перед номерами ставлять позначення цього додатку. Наприклад, “Таблиця А.1”, “Рисунок В.2”, “Формула (Д.3)”. Додатки мають загальну з рештою документа наскрізну нумерацію сторінок.

У тексті документа на всі додатки повинні бути подані посилання. Додатки розташовують у порядку посилань на них у тексті документа.

Бібліографічний опис - сукупність відомостей про друкований твір або про інший документ (його частину чи групу документів), котрі дають можливість ідентифікувати документ, а також дістати уявлення про його зміст, читацьке призначення, обсяг, довідковий апарат тощо.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні розроблено новий національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності у 2008 році. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису.

Новий стандарт максимально точно відповідає базовому принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі в тому вигляді, в якому вона представлена в об’єкті опису.

Стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 покликаний забезпечити впровадження сучасних автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних; ефективність пошуку та використання документів всіх видів та типів; результативний обмін бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями та книготорговельними організаціями як в середині країни, так і за кордоном.

Сфера застосування нового стандарту має обмеження тільки для бібліографічних посилань, на які його вимоги не розповсюджуються.

Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про цитований, розглянутий або згаданий в тексті документа інший документ, необхідних і достатніх для його загальної характеристики, ідентифікації та пошуку.

Вимоги нового стандарту — це професійні вимоги до творців інформації. У сфері інформаційної діяльності уніфікація бібліографічного запису у відповідності з міжнародними рекомендаціями та національними стандартами забезпечує сумісність бібліографічних даних на вітчизняному та міжнародному рівнях, спрощує процеси розуміння й обміну інформацією, є необхідною умовою інтеграції України в світове інформаційне співтовариство.

Приклади бібліографічних описів за стандартом ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 наведено у додатку Н. Бібліографічні описи у додатку Н вміщують як обов’язкові, так і факультативні елементи. Основними елементами бібліографічного опису книги є прізвище автора, назва твору, місце випуску, назва видавництва, рік випуску, кількість сторінок.

Бібліографічний список – це перелік книг, статей, офіційно-документальних та директивних матеріалів тощо. Відомості про викорис­тан­і джерела необхідно давати відповідно до вимог стандарту та бажано в порядку алфавіту.

Книги, статті та інші джерела подаються на мові оригіналу.

Якщо в тексті документа наводяться рисунки, таблиці, додатки, що запозичені з якогось джерела інформації, то його включають в бібліографічний список, а в документі після найменування рисунку, таблиці, додатку робиться посилання. Наприклад:

“Рисунок 10 – Динаміка впровадження передових досягнень в економіку України [5]”.

Сторінкидокумента нумеруються арабськими цифрами. Титульний аркуш включають у загальну нумерацію сторінок. Номер на титульному аркуші не ставлять, на наступних сторінках номери проставляють на верхньому правому ріжку.

Помилки в написанні, графічні неточності і друкарські помилки, виявлені в процесі виконання документа, можна виправляти підчищенням, забілюванням фарбою або заклеюванням папером і нанесенням на тому самому місці виправленого тексту (графіки). Пошкодження аркушів текстових документів, помарки і сліди не повністю занятого (видавленого) попереднього тексту (графіки) не допускається.

Інші вимоги до викладу тексту документа та його оформлення див. [1-3].