Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії

У кінці IV тис. до н. е. у межиріччі Тигр та Євфрату (цю область греки назвали Месопотамією) виникла ранньоцивілізаційна система. Цю область греки називали Месопотамією. Цивілізація сформувалася на Півдні Месопотамії і отримала назву Шумерської. Основу населення становили шумерські племена, які заселили ці землі в середині IV тис. до н. е.

Шумерська цивілізація була конгломератом держав-номів, що виникли на основі племен-вождівств. Їх адміністративними центрами були міста (Ур, Ерида, Ларс, Лагаш, Урук, Кіш тощо), засновані навколо храму. Сформувався адміністративний апарат із верховного жерця, жерців і дружинників. Господарство кожного нома — це державно-храмовий комплекс, що складався з двох секторів: державно-храмового (корпоративного) і державно-общинного. Соціально-економічне життя характеризувала корпоративна влада-власність на землю. Земля належала верховному власнику — державі. Державно-адміністративний апарат організовував колективні роботи і редистрибуцію матеріальних благ.

Землі храмів ділили на три частини. Одна використовувалася на потреби храму. На ній працювали економічно залежні робітники, які не мали власного домогосподарства та засобів виробництва, експлуатувалися храмовими органами влади, отримували «натуральне забезпечення» (22—58 кг зерна на рік). Переважали “рабині та їх діти”. Частину землі наділами розміром 1/3—4 га надавали робітникам “на прогодування”. Земельні ділянки (приблизно 4—6 га) за певну частину врожаю отримували також члени громади. Серед них відбувалася майнова диференціація. Зерно храму вважалося багатством всієї громади, його використовували в голодні роки.

Державно-громадський сектор охоплював половину землі. Члени громади володіли засобами виробництва, платили храму ренту-податок, виконували громадські роботи: будували храми, палаци, міські стіни тощо. Наприклад, у м. Лагаші (XXIV ст. до н. е.) з 36 тис. населення у храмовому господарстві працювали 10—15 тис. Документи того часу свідчать, що громади продавали землю, у тому числі правителям.

Землеробство було плужним, розводили корів, дрібних домашніх тварин. Ремісники випікали хліб, варили пиво, були ковалі та мідники. Культивували фінікову пальму, садові дерева. Рабство формувалося як економічний уклад. Рабами були військовополонені, боржники. Щоб захистити поля від весняних паводків у зв’язку з таненням снігів у горах Вірменського нагір’я, будували іригаційні споруди (канали, плотини, водосховища). Це була найдавніша іригаційна цивілізація.

Розвивалися внутрішній обмін і зовнішня торгівля. Месопотпмія була пов’язана дорогами, річками, каналами, караванними шляхами з різними країнами. Із Півночі привозили мідь, дорогоцінні метали, камінь, дерево, будівельні матеріали, із Півдня — худобу, сукно, шкіру, з Індії — золото, слонову кість, прянощі. Вивозили продукти землеробства, ремісничі вироби, зокрема килими, тканини, холодну зброю, глиняний посуд.

У 2369 р. номи Шумера були об’єднані в Аккадське царство, що мало характер східної деспотії. Розгромлене племенами гутіїв, воно відродилося з центром у м. Ур, відоме в історії як період III династії Ура (2132—2024 рр. до н. е.).

В умовах централізованої держави панувало державно-палацово-храмове господарство, що поглинуло державно-громадське, із тотальною державно-редистрибутивною організацією суспільного та економічного життя. Земля вважалася власністю держави. Фактичним розпорядником землі та трудових ресурсів був правитель. Панувала адміністративно-бюрократична регламентації усіх сторін життєдіяльності. Чиновникам за службу надавали земельні володіння. Селяни отримували лише натуральне забезпечення. Збереглися документи купівлі-продажу землі, що, на думку вчених, свідчить про формування приватного землеволодіння. Зросла кількість рабів. Джерелами рабства були війни, борги. Переважало державне рабоволодіння, поширилося приватне. У приватних володіннях раби могли мати сім’ю, викупитися на волю.

Позитивні зрушення в економіці відбувалися за рахунок поліпшення організації виробництва. Було побудовано єдину іригаційну систему. Використовували мідь і бронзу. Застосовували плуг із сіялкою. Вирощували ячмінь, пшеницю, тростину, садові та городні культури. Розвивалося тваринництво. Ремесло, залишаючись складовою палацового господарства, поступово виокремлюється в самостійну галузь. Існували такі професії, як ткачі (виготовляли сукняні та лляні тканини), пекарі, кухарі, ковалі, ювеліри, теслі, столярі, каменярі, суднобудівники, гончарі, канатники, парфумери.

Держави Двуріччя торгували з Єгипетською, Крито-Мікенською, Харапською, а також з іранськими та середньоазійськими ранніми цивілізаціями. Розвиток торгівлі зумовив виникнення товарних грошей, роль яких спочатку виконували хутро, худоба, шкіри, мідь, а з часом — плише срібло і ячмінь. Товарні гроші функціонували як мірило вартості та засіб обігу. В XX ст. до н. е. почали використовувати монети у формі зливків з печаткою (шекелі вагою до 8 г). Розвивалося лихварство. Великими лихварями були храми, які надавали землевласникам і торговцям позики в натурі. Сформувалася аккадська система мір і ваги. Знайдені господарські документи засвідчують різні форми господарських угод.

У кінці XXI ст. Аккадське царство було зруйновано племенами Елама[26] і амореїв, останні створили нову державу, відому як Старовавилонське царство (1895—1600 рр. до н. е.) з столицею у м. Вавилон на р. Євфрат, що мало вигідне географічне положення. Вавилонія була могутньою державою, особливо в роки правління царя Хаммурапі (1792—1730 рр. до н. е.).

Господарство Старовавилонського царства характеризує поступова трансформація державно-редистрибутивної системи у державно-приватновласницьку.Економічний розвиток досліджують на основі Кодексу законів Хаммурапі, що є системою суспільних правових норм для користування царських суддів, пам’яткою економічної думки та важливим джерелом знань із суспільно-господарського життя Вавилонії. Текст складався з 282 статей, з яких відомі 247.

Держава зберігала право влади-власності на землю і воду. Одночасно земля перебувала у володінні відроджених “вторинних” сільських громад. Селян наділяли землею, за користування якою вони сплачували ренту-податок, виконували трудові повинності. Розвивалося умовно-службове землеволодіння з повним або частковим розпорядженням і доходами. Земля здавалася в оренду. Існувала система суборенди. Орендна плата здійснювалась сріблом або частиною врожаю чи реального доходу. Так, орендна плата за використання поля становила третину врожаю, саду ― дві третини. Документи того часу засвідчують, що земля, крім службових наділів, була об’єктом купівлі-продажу, а також приватною власністю, її продавали, передавали у спадок членам родини. Несплата податків упродовж трьох років призводила до втрати володіння. Для захисту приватної власності передбачалися покарання. Регулювалися відносини майнового найму, користування чужим майном.

В умовах іригаційного землеробства державна організація колективних робіт була необхідною. Однак державно-редистрибутивна система не відродилася. Селяни вели самостійне господарство під контролем представників державної або храмової адміністрації.

Існувало міське і палацове ремісниче виробництво як самостійна галузь. Оскільки в умовах Вавилонії природних ресурсів не було, держава забезпечувала суспільні потреби в імпорті товарів, була замовником продукції міських ремісників.

Утвердилася правова основа рабовласництва. Раби та їх діти визнавалися майном господаря, їх продавали і карали. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, боргове рабство обмежувалося. Наймана праця визнавалася і таксувалася (оплата праці лікарів, вчителів, будівельників, ремісників тощо.

З’явилися перші торговельні та банківські доми. Позики оформлялися письмово, надавали під 20 % річних у грошовій та 30 % у натуральній формі часто під заставу нерухомості. Дозволялося приймати для покриття боргів рухоме майно. Господарські угоди, зокрема торгові, оформлялися правовими договорами, визначалися форми врегулювання будь-яких суперечок. Торгівля регулювалася спеціальними правилами. Так, при продажі власної частки спадкового майна продавець сплачував компенсацію на користь членів сім’ї. Практикувався натуральний обмін. Майже все доросле населення мало печатки замість підписів. У XX ст. до н. е. в Месопотамії було започатковано сплату податків у грошовій формі. Для їх збирання призначали спеціальних чиновників.

Суспільні відносини з ранньокласових переростали у станово-класові. Держава зберігала панівну роль у соціально-політичному та ідеологічному житті суспільства.

Упродовж другої половини II—I тис. до н. е. в умовах іноземного загарбання та Нововавилонського царства (626—539 рр. до н. е.)[27] редистрибутивна система остаточно трансформувалася у державно-приватновласницьку. Економічний розвиток характеризують державна власність на землю та іригаційні споруди, зростання значення умовно-службового землеволодіння з правом розпорядження землею та частково доходами, оренда землі, використання рабської та найманої праці, розвиток товарно-грошових відносин у сфері обігу, розвиток річкової та караванної торгівлі, формування податкової система через стягнення ренти-податку.