Формування регіональних ринків праці

Під ринком праці розуміють певну форму відносин, що відбивають зміст та баланс інтересів між суб'єктами ринку: роботодавцями, працівниками та державою. Активна роль у цьому процесі належить профспілкам.

Ринок праці — це динамічна форма відносин, що постійно розвивається та змінюється, в результаті чого змінюються вимоги та коло проблем, пов'язаних з інтересами найманої робочої сили, наймачів, підприємців та посередників-профспілок.

Територіальна структура ринку праці є досить складною просторовою системою, яка складається з локального, регіонального, національного і світового ринків. Кожний з виділених у цій ієрархії ринків характеризується певними параметрами, які відбивають специфіку відносин, що виникають між основними суб'єктами ринку.

Через об'єднуючу дію механізму економічної інтеграції відбувається формування регіональних ринків робочої сили більш високого ступеня. Високо інтегрований ринок праці передбачає інтенсивний рух робочої сили і потребує налагодження інформаційної та фінансової системи державного контролю за трудовими переміщеннями населення.

З поглибленням спеціалізації територіальних господарських комплексів та активізації товарообороту між ними формуються передумови для посилення інтеграційних процесів на ринку праці. Для безпосереднього включення робочої сили в ці процеси її власники мусять оволодіти професіями, попит на які зростає, та конкурувати між собою за престижніші робочі місця. Інтеграційні процеси на ринку праці мають відбуватися еволюційно. За темпами і формами перетворень цей процес має бути адекватний змінам в інших сферах господарювання, а головне — зрушенням структури потреб у товарах і послугах.

Територіальний ринок праці є досить неоднорідною щодо складу робочої сили, умов праці та оплати просторовою структурою. Через це в дослідженні її особливостей цілком прийнятним є сегментаційний підхід. Він передбачає виявлення закономірностей обігу робочої сили в кожному відносно відокремленому елементі. В основі сегментаційних процесів на регіональному ринку праці лежать розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, постійні зміни у формах власності.

Дія сукупності чинників як внутрішнього (відносно процесів руху робочої сили), так і зовнішнього характеру спричиняє суттєву диференціацію умов відтворення робочої сили. Це має враховуватися при розробці напрямів і реалізації конкретних заходів регіональної політики зайнятості на ринку праці.

У світовій практиці найбільш відомими моделями ринку робочої сили є американська та шведська.

Модель ринку робочої сили в США специфічна. Американському ринку робочої сили властива висока територіальна мобільність населення. Понад 6 відсотків його щороку переміщується в інші регіони, а кожний десятий змінює професію, особливо молодь.

Шведська модель ринку праці спрямована на регулювання зайнятості, забезпечення соціального захисту і гарантій. Активна політика зайнятості реалізується як через професійну підготовку робітників, так і завдяки відкриттю нових робочих місць. На вирішення цих проблем витрачаються значні кошти. Замість витрат на підтримку безробітних політика спрямована на посилення конкурентоспроможності кожного працівника, що потрапляє на ринок праці. Переважно це набуття іншої професії чи іншої спеціальності.

Особливість активної політики в питаннях зайнятості у Швеції полягає у запобіганні безробіттю, тобто, образно кажучи, не в лікуванні «хвороби», а в її попередженні. Головною метою є повернення безробітної людини до праці, ще краще — недопущення звільнення її. У результаті рівень безробіття в цій країні значно нижчий порівняно з іншими державами.

В Україні поступово складаються системи необхідних законодавчих нормативів формування та регулювання на ринку праці, а також соціального партнерства, соціального захисту через розгалужену мережу служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки працівників.

Процес формування регіональних ринків праці України визначається накопиченим тут виробничо-ресурсним та соціальним потенціалом, темпами реформування економіки регіонів, їхніми природно-географічними умовами.

Збалансований стан ринків праці передбачає:

динамічну відповідність між пропозицією робочої сили і потребами в ресурсах праці розташованих на даній території суб'єктів господарювання різних форм власності; високопродуктивну зайнятість працездатного населення; мінімальний рівень прихованого і соціально прийняті межі явного регіонального безробіття.

Формування ринку праці України найбільш активним було в 1992 р. Воно проходило в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили і не менш різкого скорочення попиту на неї. Основним джерелом формування ринку праці стало значне вивільнення працівників зі сфери матеріального виробництва за рахунок організаційних та структурних заходів. При цьому скорочувалася потреба в робітниках для заміщення вакантних робочих місць у суспільному господарстві.

Економічна місткість регіонального ринку праці значною мірою залежить від реальної потреби в робочій силі суб'єктів господарювання різних форм власності, розміщених на цій території. Вона може бути визначена за такою формулою:

М = М1 + М2+ М3- R

де М — економічна місткість регіонального ринку праці;

М1 — обсяги практичного працевлаштування на діючих робочих місцях в усіх секторах та галузях економіки регіону на початок прогнозного періоду;

М2 — обсяги можливого працевлаштування на вільні робочі місця (вакантні посади) відповідно до наявності їх на початок прогнозного періоду;

М3 — очікувані обсяги працевлаштування на новостворених робочих місцях, введених впродовж прогнозного періоду;

R1 — реальне вивільнення робочої сили, що супроводжується ліквідацією робочих місць.

Економічну місткість територіальних ринків праці по суті визначають суб'єкти господарювання державної та колективної власності. На них у 2002 р. припадало 72,8 відсотка чисельності зайнятого населення. Проте важливого значення набувають функції економічного регулювання регіональних ринків праці.

Суттєва структурна та організаційна розбалансованість властива ринкам праці Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської,

Львівської, Рівненської, Тернопільської областей. їхня частка у територіальній структурі зайнятості населення дорівнює 16,8 відсотка. При цьому на них припадає 27,3 відсотка загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Найбільший ступінь розбалансованості між зареєстрованою потребою в робочій силі та її пропозицією спостерігається в Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях.

На початок 2003 р. рівень незайнятості в Україні становив 3,8 відсотка. Найбільший рівень незайнятості населення, що шукає роботу, спостерігався у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Чернігівській областях (4,0—4,7 відсотка).

Стабілізація сфери діяльності, розширення місткості регіональних ринків праці особливо є актуальними для територій пріоритетного економічного розвитку, до яких, зокрема, віднесені:

регіони, де сформувалися суттєві диспропорції між сферами прикладання жіночої та чоловічої праці; сільські та гірські райони західної частини України, а також окремі райони Одеської області, де є надлишок трудових ресурсів;

регіони розміщення населення, відселеного з радіоактивно забруднених територій;

регіони очікуваного істотного скорочення обсягів виробництва і масштабного вивільнення працівників, зумовленого закриттям виробничих об'єктів, вичерпанням виробничих сировинних ресурсів тощо.

У цілому в Україні протягом 2001—2003 рр. чисельність зареєстрованих безробітних зменшилася з 1155,2 тис. осіб до 1034 тис. осіб, тобто в 1,1 разу. При цьому загальний рівень явного безробіття залишається невисоким (3,8 відсотка зайнятих у галузях економіки) і перебуває в межах норми, яку сучасна теорія зайнятості визначає на рівні 5—6 відсотків.

Значну загрозу становить масштабне приховане безробіття. При скороченні власних фінансових ресурсів підприємства не в змозі утримувати надлишкову кількість працівників.

На ринку праці в Україні набула поширення нерегламентована зайнятість у формі додаткової незареєстрованої та прихованої від оподаткування зайнятості. Експертні оцінки та вибіркові обстеження великих міст та прикордонних регіонів свідчать про те, що близько 40 відсотків молоді займається незареєстрованою діяльністю. Приблизно 2,5 млн осіб зайняті в тіньовій економіці, яка є для них основним джерелом доходів. У результаті бюджет втрачає значні надходження та додаткові можливості фінансування соціальних програм.

У регіонах України спостерігаються зрушення в економічній базі територіального розвитку, неадекватні змінам в обсягах виробництва і темпам формування основного резервного сегмента ринку праці — контингенту вивільнених працівників. За його допомогою в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання і в такий спосіб удосконалюється структура зайнятості населення.

Галузям виробничої сфери України властиві високий рівень спрацювання основних виробничих фондів та низькі показники їх оновлення. Постійне зниження коефіцієнта вибуття фізично зношеного і морально застарілого устаткування виступає одним з досить потужних економічних чинників, який протидіє вивільненню працівників і утримує робочу силу на низькопродуктивних робочих місцях. На цій основі формується і приховане безробіття в очікуванні на радикальне оновлення виробничого потенціалу галузей економіки за сприятливих інвестиційних умов.

Різко змінилася загальна ситуація з забезпеченням трудовими ресурсами і додатковим попитом на них у регіонах, що традиційно характеризувалися як велика зона тяжіння найбільш мобільної частини робочої сили. Це стосується передусім індустріальних центрів Донбасу і Придніпров'я, потужний виробничий потенціал яких формував широкий територіальний обмін робочою силою, орієнтуючись значною мірою на зовнішні джерела поповнення складу зайнятих на території працівників. Істотні зрушення в обсягах, напрямах та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили індустріальних регіонів є результатом скорочення попиту на робочу силу в їхніх основних галузях виробництва, звуження можливостей щодо отримання високого рівня особистих доходів у сфері офіційної економіки, погіршення умов життєдіяльності населення на цих територіях.

За показниками руху робочої сили на ринку праці групу з вкрай несприятливими умовами утворюють Карпатський, Причорноморський економічні регіони та Автономна Республіка Крим. їхня частка в регіональній структурі сукупної пропозиції робочої сили в 1,4—1,6 раза перевищує відповідні структурні показники потреби в робочій силі. Погіршення умов зайнятості населення цих регіонів відбивається на низькому рівні працевлаштування осіб (особливо жінок).

У поліських областях незначне перевищення структурних показників попиту над пропозицією робочої сили поєднується з високою часткою очікуваного вивільнення. За нестабільної економічної ситуації це загрожує різким погіршенням умов зайнятості в разі скорочення чи повної ліквідації робочих місць, яким може супроводжуватися процес реального вивільнення робочої сили.

Різноспрямованість руху основних показників попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці по суті характеризує структуру й організаційну розбалансованість, нестабільність умов зайнятості Для більшості працездатного населення. Основне завдання у найближчій перспективі полягає в нормалізації територіальної структури ринків праці, скороченні резервів висококваліфікованої робочої сили, ефективному регулюванні пропорцій територіально-галузевої зайнятості. Подальший розвиток територіальних ринків праці та можливості їхнього ефективного функціонування залежатимуть від загальної спрямованості економічних перетворень: темпів і масштабів роздержавлення та приватизації власності, державної політики щодо низькорентабельних виробництв, успіхів фінансової стабілізації тощо.

Для того щоб приватизаційні процеси позитивно вплинули на основні пропорції регіональних ринків праці, необхідні відповідні умови. Передусім приватизація власності має відбуватися як важлива складова загальної цілісної концепції переходу до нової економічної системи, заснованої на багатоукладності. Це дасть можливість поєднати реформування відносин власності, структурну перебудову економіки, цілеспрямоване залучення іноземних інвестицій. Тим самим буде закладено фундамент для успішного функціонування суб'єктів господарської діяльності різних форм власності на основі принципів співіснування та конкуренції.