Основні етапи розвитку центральних банків
ГРОШІ ТА КРЕДИТ
Тема: “Центральні банки в системі банківського регулювання.”
План:
1. Роль, значення та організація діяльності центральних банків.
2. Створення, статус, принципи організації та функціонування НБУ.
3. Грошово-кредитна політика НБУ та її роль у стабілізації економіки України.
Ключові поняття:центральний банк, емісія готівки, облікова ставка, обов’язкові резерви, рефінансування, “банк банків”, “банк уряду”, грошово-кредитна політика, рестрикцій на політика, експансійна політика.
Рекомендована література:
1. Закон України "Про національний банк України" від 20.05.1999 р., зі змінами та доповненнями;
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р., зі змінами та доповненнями;
3. Гроші та кредит: Підручник. – 5-те вид., без змін / М.І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2008 – 744. (ст. 644-698);
4. Михайлівська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит практикум: Навч. посібник – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2008. – 312 с. (ст. 229-251).
1.Особлива роль в організації грошово-кредитної системи будь-якої країни належить центральному банку, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабільності цін, грошей і надійності банківського сектору.
Центральний банк – орган державно-кредитного регулювання економіки, який має монопольне право емісії банкнот і проведення грошово-кредитної політики.
Основні етапи розвитку центральних банків
| Етапи | Характеристика етапу |
| І етап XVII ст. | Чіткого розмежування між комерційними та центральними банками не було. У цей час монополії банкнот не існувало, тобто комерційні банки активно застосовували випуск банкнот для нагромадження капіталу. |
| ІІ етап XVII - XIX ст. | Система золотомонетного стандарту при якому законодавчо закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безперешкодний обмін на паперові банкноти. Централізація банкнотної емісії, що привело до створення центральних емісійних банків 1668 р. - Центральний банк Швеції; 1694 р. - Центральний банк Англії; 1816 р. - Центральний банк Норвегії; 1860 р. - Центральний банк Росії; 1875 р. - Центральний банк Німеччини; 1880 р. - Центральний банк Франції; 1893 р. - Центральний банк Італії. |
| ІІІ етап XIX - XX ст. | Перехід від системи золотомонетного стандарту до системи обігу нерозмінних на золото грошей, позбавлених власної вартості. 1920 р. - прийняття Міжнародної фінансової конвенції; відповідно до якої всі країни повинні були організувати свій центральний банк. 1940 - 1970 рр. - створення центральних банків в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. 1991 р. - прийняття Верховною Радою України Закону "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якого на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР був утворений Національний банк України, у нашій країні було започатковано функціонування центрального банку у ринковому розумінні цього поняття - як верхнього рівня банківської системи. |
| IV етап XX - XXI ст. | Глобалізація світового фінансового ринку. Співробітництво центральних банків на міждержавному рівні: Ø створення Банку міждержавних розрахунків ( Швейцарія ), засновниками якого стали центральні банки більшості розвинутих країн з метою сприяння співробітництва, полегшення проведення міжнародних розрахунків; Ø створення Комітету з банківського регулювання та нагляду ( Базельського Комітету ), метою діяльності якого є розроблення на основі дослідження світового банківського досвіду принципів ефективного банківського нагляду та рекомендацій Центральним банком щодо процедури аналізу банківських ризиків та критеріїв їх оцінки. Співпраця центральних банків з міжнародними валютно - кредитними фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова організація, Азіатський банк розвитку та ін.) Створення наднаціональних центральних банків певних груп країн (Європейський центральний банк ). |
Сутність центрального банку найбільш доцільно розглядати саме через призму його основних функцій.
Функція “емісія готівки й організація грошового бігу” пов’язана з монопольним правом центрального банку на випуск банкнот – законних платіжних засобів, на території даної країни.
Функція “банк банків” полягає в кредитно-розрахунковому обслуговуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни та здійснення банківського регулювання й нагляд за ними. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.
Функція “банк уряду” полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також проведення операцій, пов’язаних з касовим виконанням державного бюджету, обслуговування державного боргу та зберігання золотовалютних резервів країни.
Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщення і підтриманні ринкового курсу.
Функція “реалізації грошово-кредитної політики” визначає місце і роль центрального банку в ринковій системі організації господарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у грошово-кредитній сфері економічних відносин з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стимулювання інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.
Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку виступає кредитна діяльність комерційних банків, що безпосередньо позначається на сукупній грошовій масі, від величини якої у свою чергу залежить динаміка основних показників розвитку економіки.
Виконання цих функцій дає змогу центральному банку найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб’єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.
Головне призначення центрального банку – управління пропозицією грошей і регулювання діяльності банків з метою забезпечення стабільності національної валюти, без чого неможливий збалансований розвиток національної економіки. Своє призначення центральний банк реалізує завдяки тому, що він виконує в економічній системі особливу роль, а саме: роль емісійного банку й органу державного управління, який забезпечує стабільність у монетарній сфері.
Будучи емісійним банком країни, центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як її готівкового компонента, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їхні депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерву. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.
Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей, ураховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички, купуючи цінні папери (іноземну валюту) на відкритому ринку.
Отже, центральний банк як емісійний банк країни створює так звані гроші підвищеної ефективності – готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей.
Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. У короткостроковій перспективі зростання пропозиції грошей при незмінному попиті на гроші веде до зниження рівня процентних ставок. Але з перебігом часу ситуація змінюється. Збільшення пропозиції грошей в довгостроковому періоді викликає зростання загального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних процесів, що, у свою чергу, зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже і зростання рівня процентних ставок.
Управління пропозицією грошей тісно пов'язане з регулюванням діяльності комерційних банків, адже успішне досягнення центральним банком своєї основної мети – стабільності грошей – потребує наявності в країні стійкої та надійної банківської системи. Комерційні банки функціонують здебільшого як недержавні приватні структури, мета діяльності яких – отримання максимального прибутку. Водночас вони займаються суспільно необхідною діяльністю, зокрема беруть участь у формуванні пропозиції грошей, зберігають заощадження всього суспільства, формують платіжну систему країни, що й робить регулювання їх діяльності обґрунтованим і необхідним завданням держави.
Центральний банк є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, що забезпечує йому широкі можливості регулювати їхню діяльність.
Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:
• банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв'язку зі зростанням обсягу ВВП;
• спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів із банків, унаслідок чого виникає загроза для стабільності банківської системи. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів, для запобігання банківській кризі (паніці), відновлення довіри до банків;
• є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту в такій ситуації індивідуально у кожному випадку;
• виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності банків. Центральний банк надає надкороткі (внутрішньоденні) кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового резервування тощо.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що центральний банк відіграє провідну роль в економічній системі країни. Визначальним для розуміння ролі центрального банку є його призначення – забезпечення стабільності національних грошей і підтримання стійкості банківської системи.
Статус центрального банку – не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне значення для розвитку ринкової інфраструктури.
За характером власності центральні банки можна поділити на три види:
ü державні – 100% капіталу центрального банку цих країн належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія, Україна);
ü акціонерні – увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (наприклад, Італії 100% капіталу центрального банку належать банкам та страховим компаніям);
ü змішані – держава володіє лише частиною капіталу центрального банку (наприклад, у Японії 55% капіталу знаходиться у власності держави і 45% - у приватних осіб).
Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:
− політична незалежність – це автономія (самостійність) центрального банку у встановленні цільових орієнтирів грошової маси;
− економічна незалежність – це самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики.
Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:
· Незалежність від уряду. Ця умова є обов’язковою. Якщо центральний банк зобов’язаний виконувати вказівки уряду, то він не може підтримувати стабільність цін, оскільки відчуватиме тиск з боку уряду.
· Особиста незалежність членів органів управління центрального банку. Незалежність органів управління центрального банку забезпечуватиметься у тому випадку, якщо вони призначатимуться на достатньо тривалий період часу. У випадку їх повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їх особистої незалежності.
· Юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у статут (закон) центрального банку. Що складніше внести зміни у статут, то надійніше забезпечується незалежність центрального банку.
2.У результаті вивчення та систематизації відповідної літератури, можна розглядати наступні етапи створення Національного банку України.