Формування та розвиток термінологічного інструментарію у туристичному бізнесі

Туризм нині більшістю фахівців обгрунтовано визнаний як складний соціально-економічний, культурний та психологічний феномен, значення якого за прогнозами і в майбутньому зростатиме в усіх сферах суспільного життя. Така багатогранність привертає все більшу увагу урядовців, підприємців і науковців до туризму як сфери бізнесу й інструменту вирішення актуальних проблем суспільства, сприяння національному відродженню й економічному зростанню. Зважаючи на багатовекторний позитивний вплив туризму на суспільство та місцеві громади, необхідно враховувати, що більшість дослідників вважають туризм наукою, предмет якої знаходиться на стадії становлення. Наукові погляди на туризм як на економічну, суспільно-політичну та філософську категорію лише починають формуватися. В туристичному бізнесі це обумовлює ситуацію, коли його учасники не мають обґрунтованої та уніфікованої терміно­логічної бази, що потребує розгляду еволюційних процесів у міждисциплінарній галузі знань про туризм, розроблення та

закріплення в законодавчих і нормативних документах основних термінів і визначень.

Термін «туризм» визначають по-різному залежно від сукупності проблем, що є предметом дослідження, а також наукового напряму їх вирішення. Так, спочатку туризм був предметом вивчення геогра­фічних наук, які розглядали його найважливіші властивості з позицій просторової мінливості. На цьому етапі наукового розвитку туризм визначали як переміщення людей у просторі з метою товарообміну та пізнання нових місць. При такому підході його ототожнювали з поняттям «туристський рух». Під туристським рухом слід розуміти переміщення потоку людей, які подорожують індивідуально або в групі з використанням різних транспортних засобів, із різними цілями та мотивами.

У подальшому розвитку досліджень про туристський рух це явище стало предметом вивчення соціологічних наук. Зокрема, вивчалися фактори зростання, а також соціальні зміни, обумовлені цим унікальним явищем, у тому числі зміни стилю життя цілих суспільних груп. З'явився самостійний і відособлений напрям науко­вих досліджень вільного часу (leisure time) та організації його використання [405]: розподіл часу суспільством і людиною, бюджет часу людини, структура її занять, розподіл соціального часу.

В епоху раннього капіталізму предметом досліджень вільного часу та його використання були також загальна та соціальна психологія - дисципліни, що вивчають поведінку людей, а в цьому випадку - мотивацію рішень про участь у подорожах. Використання вільного часу обумовило науковий інтерес економічних наук, при­чому ця проблема є стрижнем спеціалізованого напряму досліджень, названого «економікою вільного часу».

Вільний від роботи час як прояв соціального завоювання було зафіксовано у Трудовому кодексі. Він трактувався також як час, що призначений для споживання матеріальних і нематеріальних благ і реалізації платоспроможного попиту. Вільний час як фактор форму­вання попиту було визнано також фактором розвитку кон'юнктури споживчого ринку.

Вплив вільного часу та способів його використання для поліпшення здоров'я і відновлення життєвих сил людини стали предметом вивчення і таких наук, як медицина, фізична культура та біологія. Вони трактують туризм як вид психофізіологічної активності людини з метою поліпшення стану її організму [139, с 26].

Одночасно розгортається туристичний бізнес і формуються напрями наукових досліджень, які розглядають економіку туризму на

різних рівнях управління як складову індустрії дозвілля {economics of leisure and tourism) [418]. Науковий аналіз ресурсного та ринкового підходів, сформульованих, головним чином, в економічних дисцип­лінах, принципово відрізняється від просторового переміщення туристів. Туризм, як ніякий інший сектор економіки стає досить соціальним за своєю суттю.

Визначення поняття «туризм» змінювалося з часом залежно від етапу його історичного розвитку, виникнення нових явищ і процесів соціального, економічного й екологічного характеру, а його зміст залежав від того, в межах якої наукової дисципліни воно форму­лювалося. Найбільш важливими були різні аспекти таких визначень: для географічних наук - просторові; біологічних і медичних наук -санітарно-медичні; педагогічних наук - освітні; суспільних наук - управ­лінські, економічні, соціальні, правові, соціологічні та психологічні.

Складна соціально-економічна система «туризм» та наукові погляди на неї чутливо реагують на усі зміни в еволюції людства. Так, стрімкий розвиток наук соціології та психології у передвоєнні часи відразу знайшов своє віддзеркалення і застосування в системі знань про туризм. Так, наприклад, австрійський юрист П. Бернекер визначає туризм як сукупність взаємовідносин і послуг, пов'язаних із тимчасовою і добровільною зміною мандрівником місця проживання через некомерційні або непрофесійні причини [379].

Сутнісне визначення туризму, в якому наголошується на відносинах, що виникають між туристами та виробниками товарів і послуг, подібне до визначення, яке запропоноване Міжнародною асоціацією наукових експертів у сфері туризму, відповідно до якого туризм є сукупністю відносин і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, які відрізняються від їх постійного місця проживання і роботи [67, с 12].

Універсальність форм туристського спілкування дозволяє також більш широко трактувати поняття туризму ж особливий рід міжособистісної діяльності, що в умовах інтернаціоналізації життя перетворилася у форму використання вільного часу, засіб міжосо-бистісних зв'язків у процесі політичних, економічних і культурних контактів, в один із факторів, які визначають якість життя [73, с 5; 366, с. 21].

Економічний аспект туристичної діяльності поряд із просторовим пересуванням людей у визначенні туризму формулює датський вчений Н. Лейпер: «Туризм - це просторова різнопланова діяльність, яка стосується багатьох аспектів життя та різних сфер економіки» [172, с 11]. У певному змісті практична неможливість формулювання

уніфікованого визначення туризму віддзеркалює його складність. Але водночас це підкреслює і його недосконалість як сфери наукових досліджень.

Зростання економічного значення туризму супроводжувалося формуванням системи статистичного обліку подорожуючих. Під туризмом у статистиці розуміють одну з форм міграції населення, не пов'язану зі зміною основного місця проживання чи роботи. Конк­ретні пропозиції щодо термінології туризму містяться в документі Всесвітньої туристської організації «Рекомендації зі статистики туризму», що був прийнятий в Оттаві на Міжнародній конференції «Статистика подорожей і туризму» [420]. Базові визначення понять «туризм», «турист» та інших, пов'язаних із туризмом, що надані ВТО, покладено в основу термінологічної частини нормативно-правових актів різного рівня - міжнародних конвенцій, директив Євро­пейського Союзу, законів різних країн.

Одне з перших визначень поняття «турист» належало Комітету експертів з питань статистики Ліги Націй (1937 р.). В останні десятиліття проблему дефініції туриста обговорювали на нарадах Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (Дублін, 1950 p.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей (Рим, 1963 p.), конгресі ВТО (Маніла, 1986 p.), Міжпарламентській конференції з туризму (Гаага, 1989 р.) та інших, що свідчить про теоретичну та практичну значущість поняття «турист», а також про прагнення зробити його більш повним і точним з урахуванням нових тенденцій і явищ.

На сучасному етапі у міжнародній практиці широко вико­ристовують визначення, вироблене Міжнародною конференцією зі статистики подорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) і схвалене ВТО та Статистичною комісією ООН. Відповідно до нього турист - це особа, яка подорожує і перебуває в місцях, що знаходяться за межами її звичайного середовища, терміном не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім заняття оплачуваною діяльністю у місці відвідування.

Існуючі дефініції туризму можуть бути об'єднані у дві різні групи. Одні з них концептуальні, тобто сутнісні дефініції, які охоп­люють предмет у цілому, розкривають внутрішній зміст туризму, що виражається в єдності всієї різноманітності властивостей і відносин, що виникають у ньому. Такі дефініції дозволяють відрізняти туризм від подібних, часто взаємозалежних, але сторонніх явищ [67, с. 6].

Друга група містить визначення термінів, які є вузькоспеціа-лізованими та стосуються окремих економічних, соціальних, правових або інших аспектів функціонування і розвитку туризму, його видових

особливостей. Наукове визначення цих термінів є важливою передумо­вою виконання конкретних завдань певних галузей знань і видів діяльності. Серед актуальних завдань, наприклад, є визначення туризму з метою економічної оцінки його розвитку, або визначення механізмів управлінського впливу на суб'єкти господарювання різних, але взаємопов'язаних видів економічної діяльності у процесі формування і реалізації туристичного продукту. З'ясуванню в цьому випадку підлягають, насамперед, питання сутності туризму як галузі та індустрії, сектору та. сфери, їх форматів із використанням системи статистичних показників.

Важливе значення у процесі формування єдиного тлумачення термінів у сфері туризму відіграє також усталеність позицій щодо утворення і використання дефініцій «туристичний» та «туристський». Це питання є предметом довготривалої дискусії в наукових колах країн світу.

Логічним, на наш погляд, є підхід, коли всі терміни, що походять від слова «туризм» як виду господарської діяльності та характеризують діяльність виробника комплексного туристичного продукту або його окремих складових, повинні формулюватися як «туристичний». Тому коректними є вирази: туристичний бізнес, туристична діяльність, туристична послуга, туристичний продукт тощо. Усі терміни, які походять від слова «турист» або «туризм» як виду дозвіллєвої діяльності людини та характеризують діяльність споживача готового туристичного продукту, тобто характерну діяльність туриста у вільний від роботи час, повинні зазначатися як «туристський». Наприклад: туристський попит, туристські потоки, туристські зма­гання тощо.

Особливо актуальним є вирішення цього питання для викорис­тання термінів, різних за своїм економічним змістом. Наприклад: доходи туристичні - дохід від реалізації послуг суб'єктами туристичної діяльності, але доходи туристські - індивідуальні доходи туристів; витрати туристичні - поточні витрати суб'єктів туристичної діяльності, але витрати туристські - витрати туристів на оплату товарів і послуг, пов'язаних із здійсненням ними подорожі тощо. Так, відомий російський лексикограф, дослідник норм російської літературної мови С.Ожегов зазначає: «Туризм ...// прикм. туристичний, -а, -є та туристський -а, -є. Туристичний журнал. Туристська (і туристична) путівка. Туристський (і туристичний) табір»; «турист...// прикм. туристський, -а, -є. Туристські стежки. Туристський рюкзак» [225, с 708].

Сутність будь-якого явища (об'єкта дослідження та управління) так чи інакше відображується в його визначенні. Туризм, як уже зазначалося, - це складне соціально-економічне явище, що характеризується наявністю великої кількості трактувань.

У спеціальній літературі щодо сутності туризму в контексті господарської діяльності використовують різні терміни, а саме: галузь, бізнес, вид економічної діяльності, сектор, туристична індустрія, сфера. Незважаючи на те, що ці поняття, на наш погляд, співвідносяться між собою як більш просте до більш складного, у законодавчих актах їх трактують неоднозначно, інколи використо­вують як синоніми [11].

Увесь спектр трактувань туризму в теорії і практиці господарської діяльності у взаємозв'язку з мотиваційними аспектами їх формування з боку пропозиції або попиту узагальнено і наведено нарис. 1.3.

Потреби та мотивація людини до подорожі

Розподіл суспільної праці та спеціалізація господарств на задоволенні потреб до подорожі

J V	ГАЛУЗЬ
1 •	КОМПЛЕКС
	ВИДІВ
	ЕКОНОМІЧНОЇ
	ДІЯЛЬНОСТІ
! s	ІНДУСТРІЯ
1 •	СЕКТОР
1 •	СФЕРА

43-

'ТТ

ТУРИСТСЬКИЙ РУХ

Дозвіллєва діяльність

Господарська діяльність

Рис. 1.3. Система сучасних дефініцій туризму

Підприємницька діяльність у туризмі об'єктивно виокремилась у процесі суспільного розподілу праці та повинна бути чітко визначена за місцем, межами та форматами у структурі національної економіки.

Сфера туризму - одне з понять, яке широко застосовують у спеціальній літературі та практичній діяльності. Термін «сфера» (грец. - sphaira - куля) трактується як сфера дії або діяльності, межі поширення [216, с 776]. Стосовно пропозиції туристичного продукту

у широкому розумінні цього слова (валовий туристичний продукт) до сфери туризму доцільно віднести усі підприємства й організації, які, здійснюючи діяльність у межах певної галузі або визначеного виду економічної діяльності, виробляють, реалізують і організовують споживання (надають) різноманітних послуг і товарів туристу неза­лежно від ролі, яку відіграє туризм у формування доходів цих підприємств.

Важливим аспектом характеристики туризму як сфери еконо­мічної діяльності є доступ до туристичних ресурсів, право володіння або користування ними. Близьким для нашого розуміння сфери туризму є визначення російського науковця Г. Карпової: охоплює виробництво і реалізацію туристичних послуг і товарів різними організаціями, що володіють туристичними ресурсами [366, с 21].

Багатоаспектість прояву туризму підкреслює об'єктивну немож­ливість визначити його обсяги як системи, тим більше, що часто використання терміна поширюється не тільки на сферу пропозиції, економічну діяльність, але й на сферу туристського руху, політичні, соціальні природні умови його здійснення. Однак для визначення окремих форматів туристичної системи існують передумови.

Характеризуючи туризм як сферу, що охоплює комплекс видів економічної діяльності, необхідно структурувати її за ступенем важливості задоволення тих чи інших потреб туристів. В основу доцільно покласти систематику (ієрархію) людських потреб за А. Маслоу, типів туристів і класів турів. Структурування необхідно і з метою визначення меж сфери бізнесу та соціального туризму.

Закон України «Про туризм» за редакцією 2003 p., як і попередній (перший) Закон від 1995 p., проголошуючи туризм одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері економіки та культури, формулює шляхи її реалізації в галузі туризму. Визначаючи повноваження центральних органів виконавчої влади в галузі туризму, закон регламентує певні дії у законодавчо регульованій сфері, до якої входить надання характерних і супутніх туристичних послуг. Такий підхід містить у собі певні непорозуміння, які базуються на невизначеності жодним із законодавчих і нормативних документів в Україні сутності галузі туризму, неузгодженості цього поняття зі змістом таких понять, як «туристична послуга», «турис­тичний продукт», «характерні та супутні туристичні продукти».

Сутнісне поняття галузі та критерії, за якими сукупність суб'єктів господарювання належать до певної галузі, досить широко розкрито в економічній літературі. Так, зазначається: галузь - це сукупність підприємств і виробництв, об'єднаних спільністю

Одночасне виробництво, реалізація та споживання (кінцева стадія)

продукції, що виробляється, технології і потреб, що задовольняються [125]. Таким чином, основними критеріальтши ознаками галузі є: єдність (однотипність) кінцевої продукції, що виробляється в певній сукупності підприємств і виробництв; однотипність технології виробництва продукції; однотипність потреб, що задовольняються. Розглянемо ці критерії стосовно туризму.

Продуктом праці від туристичної діяльності є, як правило, комплексний туристичний продукт, який на ринку набуває форми особливого виду товару, стає об'єктом купівлі-продажу та реалі­зується шляхом надання населенню туристичної послуги. З погляду формування пропозиції на ринку пакета послуг для туриста дійсно існує однотипна продукція, що забезпечується діяльністю таких основних типів підприємств, як туристичні оператори, туристичні агенти та туристично-екскурсійні бюро.

У широкому розумінні можна стверджувати про однотипність потреб людей, що задовольняються, а саме потреб у подорожуванні, відпочинку ізмістовному проведенні дозвілля шляхом передачі спо­живачу (туристу) права споживання товарів і послуг, що сформовані спеціалізованими (туристичними) підприємствами. Однак, необхідно зауважити, що в цьому випадку застосовують досить узагальнений підхід до визначення туристських потреб.

Використовуючи узагальнений підхід, також можна стверджувати, що існує однотипна технологія виробництва туристичних послуг: формування цілісного туристичного продукту, реалізація його споживачу й організація споживання туристичного продукту шляхом здійснення туристичного супроводу. Технологія виробництва туристичних послуг без сумніву має свою специфіку і не може бути ототожнена з технологією, наприклад, надання послуг з розміщення, харчування та розваг і виробництвом товарів туристського призначення. Порівняльну харак­теристику процесу виробництва і реалізації туристичних послуг і товарної продукції наведено нарис. 1.4 [91,126,208].

На відміну від технології виробництва та реалізації товарів у технологічному процесі виробництва і реалізації туристичних послуг відсутній етап їх збереження, що обумовлено специфічними рисами послуг, зокрема, неможливості їх збереження і складування, а тому характерним є збіг у часі та просторі їх виробництва та реалізації. Крім того, туристичні підприємства одночасно є виробниками туристичних послуг і оптовими посередниками між виробниками різноманітних послуг і товарів, що входять до складу туристичного продукту (послу­ги розміщення, харчування, торговельні, розваг, спорту та ін.), і споживачами.

Збут: 1. Визначення форм, методів і каналів збуту 2. Розподіл 3. Просування на ринку

Збут (первинна стадія):

1. Визначення форм, методів і каналів збуту

2. Розподіл

3. Просування на ринку

J7

(фГ)

Виробництво (первинна стадія):

Постачання сировини та матеріалів

1. Обробка інформації

2. Формування продуктової стратегії

3. Формування турпродукту

Інформаційне забезпечення

Товари

Послуги

Примітка. Іі,2,з,4 - інформаційні потоки; Мідз.4 - матеріальні потоки; Фі,2,з,4 - фінансові потоки; П і - продуктовий потік (туристичний продукт).

Рис. 1.4. Схема порівняння процесів виробництва та реалізації товарів і туристичних послуг

Таким чином, підприємства, що виконують функції вироб­ництва (формування), організації реалізації та споживання турис­тичного продукту, тобто здійснюють діяльність з організації подо­рожей шляхом надання туристичних послуг, доцільно віднести до єдиноїгалузі - туристичної. У національному класифікаторі України

Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005, чинному згідно з наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26 грудня 2005 p., види діяльності, що, складають галузь туризму, займають місце у секції І «Діяльність транспорту і зв'язку», розділі 63 «Додаткові транспортні послуги та допоміжні операції», групі 63.3 «Послуги з організації подорожувань», класі та підкласі 63.30 «Послуги з організації подорожувань». Цей підклас складається з: туристичної діяльності: реалізації та надання комплексу туристичних послуг, до складу яких входять послуги перевезення, розміщення, консультації та планування маршрутів, організація індивідуальних подорожей та інші туристичні послуги (відвідування об'єктів культури, організація відпочинку та розваг, реалізація сувенірної продукції тощо); посередницької діяльності турагентів з реалізації туристичного продукту туроператорів; діяльності екскурсоводів (гідів); продажу та резервування квитків з будь-якою метою (відпустка, відрядження тощо) для подорожування на всі види транспорту [42].

Слід зазначити, що законодавство Російської Федерації більш чітко окреслює межі туристичної галузі та відповідно туристичної діяльності, визначаючи її як туроператорську та турагентську діяль­ність, а також іншу діяльність з організації подорожей [221].

Комплексність є важливою характерною рисою туристичного продукту. Виробництво кожної з його складових забезпечується підприємствами різних галузей економіки, з власною однотипною та водночас специфічною технологією виробництва. При цьому задо­вольняються досить різні потреби туриста. На задоволення різно­манітних потреб людини та платоспроможного попиту населення в широкому розумінні фактично спрямована діяльність туристичної індустрії.

Існує безліч визначень індустрії туризму. Одне з перших і найбільш вдалих загальних термінів було сформульоване в 1971 р. на Конференції ООН з торгівлі та розвитку. У документах конференції зазначшіося, що туристична індустрія - це сукупність виробничих і невиробничих видів діяльності, спрямованих на створення товарів і послуг для подорожуючих.

Відповідно до Закону України «Про туризм» (1995 р.) турис­тична індустрія - це сукупність різних суб'єктів туристичної діяль­ності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорт, заклади культури, спорту тощо), що забезпечують прийом, обслуговування і перевезення туристів. У Законі України за редакцією 2003 р. це визначення було вилучене

як не досить чітке і як таке, що не повною мірою відповідало вимогам міжнародних документів, розроблених на той час для сфери туризму.

Більш точно, відповідно до видів діяльності, характерних для туристичної індустрії, це поняття висвітлено у російському законо­давстві, яке частково враховує статистичні рекомендації ООН/ВТО: туристична індустрія - це сукупність готелів та інших засобів розміщення, засобів транспорту, об'єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного й іншого призначення; організацій, що здійснюють діяльність туристичних операторів і туристичних агентств, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів-перекладачів [221]. Однак і воно недостатньо повне.

При визначенні сутності поняття «туристична індустрія» в законодавчих або нормативних документах необхідно враховувати два положення:

1. Загальне визначення туристичної індустрії відповідно до міжна­родного нормативного статистичного документа «Допоміжний рахунок у туризмі (ДРТ): Рекомендації з методологічної структури», розробленого ООН, Європейською статистичною комісією, Організацією економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) та ВТО до Системи національних рахунків (СНР), в якому зазначено: індустрія туризму - це сукупність закладів, основна виробнича діяльність яких належить до характерних туристичних видів діяльності [59, с 128].

2. Перелік видів економічної діяльності, які визнано характерними для туризму відповідно до міжнародного нормативного документа «Міжнародна стандартна галузева класифікація економічної діяльності» (МСГК), і до яких належать: діяльність готелів і ресто­ранів; діяльність транспорту, складського господарства і зв'язку, зокрема діяльність бюро подорожей, туристичних агентів і екскурсоводів, інша діяльність з надання допомоги туристам; фінансове посередництво, операції з нерухомістю (оренда транспортних засобів); діяльність у галузях організації відпочинку і розваг, культури і спорту [198, с 132-133].

Розробка МСГК - Міжнародної стандартної галузевої класи­фікації видів економічної діяльності (англ. ISIC) і Європейської галузевої класифікації видів економічної діяльності (NACE), їх гармонізація в Україні у вигляді державного Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД) у 1996 р. та у новій редакції від 2005 p., Системи національних рахунків обумовили впровадження у вітчизняну наукову та практичну термінологічну лексику поняття «сектор економіки».

Термін «сектор туризму» все частіше використовують у міжнародних документах ООН і ВТО з питань розвитку туризму, починаючи з 90-х років XX ст. У доповіді Генерального секретаря ООН «Туризм і сталий розвиток» (1999 р.) зазначається, що туризм -це єдиний великий сектор міжнародної торгівлі послугами, як сектор (економіки) охоплює широкий спектр видів економічної діяльності та у теперішній час вважається найбільшою індустрією у світі [325].

Сталий туризм вперше фігурував як одна із секторальних тем у Програмі дій щодо подальшої реалізації «Порядку денного на XXI століття», прийнятого у 1997 р. Генеральною Асамблеєю на 19-й спеціальній сесії. Було визнано, що туризм є найбільшою індустрією у світі та економічним сектором із найбільш високими темпами зростання.

У загальному розумінні слово сектор походить від латинського sector, буквально -розсікаючий. В економіці одним із значень терміна є «частина економіки» [216, с 723]. Туристичну галузь характеризують як фрагментарну. Функціонуючі в ній суб'єкти господарювання представ­лено переважно малими та середніми підприємствами, за формою власності - приватними. їх кількість на ринку - значна (десятки та сотні тисяч) і немає жодного підприємства з істотною часткою в загальному обсязі продажів продуктів галузі [91].

Основні ознаки віднесення галузі до фрагментарної досліджено вченими А. Томпсоном і А. Дж. Стріклендом [316]: низькі вхідні бар'єри на ринок для малих підприємств; відсутність резервів економії, що залежить від масштабів виробництва і дозволяє малим підприємствам конкурувати на рівних умовах з великими підприємствами за вартісними показниками; споживачі вимагають відносно малих обсягів продукції, тому обсяги продажів не значно залежать від зусиль щодо підтримки виробництва або масштабного поширення марке­тингу; ринок виробництва та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є локальним, що надає конкретні переваги місцевим підпри­ємствам, добре ознайомленим із місцевими споживачами та ринковими умовами; ринковий попит настільки великий і різнома­нітний, що забезпечує можливість великій кількості підприємств пристосовуватися до вимог споживачів; великі транспортні витрати обмежують радіус економічно ефективного обслуговування підпри­ємства; місцеві умови розвитку бізнесу обумовлюють специфічність кожного регіону; галузь ще настільки нова, що немає підприємств, які мають значні можливості розпоряджатися значною часткою ринку.

Туристична діяльність за своєю суттю є особливим видом торгово-посередницьких операцій, у межах яких: організатор

подорожі - туристичний оператор як суб'єкт підприємницької діяльності формує в єдиний пакет туристичні послуги (розміщення, харчування, транспортне й екскурсійне обслуговування та ін.), більшість з яких для нього - придбані, вироблені в інших галузях діяльності. Туристичний оператор від свого імені або через турис­тичного агента реалізує туристичний продукт.

У Системі національних розрахунків відображено розвиток економіки на різних стадіях відтворення, показано рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Туристична галузь і туристична індустрія не виокремлені у системі національних рахунків. Однак, як зазначають керівники багатьох держав і фахівці ВТО, сектор туризму розвивається швидкими темпами і має велике значення для окремих країн. У зв'язку з актуальністю цього питання експертами та вченими статистичного відділу Секретаріату ООН разом із ВТО розроблено додаток II «Діяльність, пов'язана з туризмом» до МСГК, який охоплює види діяльності, що характерні для туристичної індустрії, та дозволяє визначати її внесок у національну економіку [138, с 128]. З метою уніфікації методології оцінки прямого та опосередкованого впливу діяльності суб'єктів туристичного бізнесу на національну економіку доцільно запропонувати органам національної статистики України впровадити їх у практичну діяльність.

У контексті макроекономічного аналізу взаємозв'язок попиту та пропозиції найкраще представлено у межах загальної Системи національних рахунків. Проте споживання у сфері туризму не обмежується набором попередньо визначених товарів і послуг, які виробляють певні підприємства. Специфіка туризму полягає не тільки в асортименті споживання, але й більшою мірою в тому, що споживач попадає у тимчасове середовище (один із головних критеріїв визна­чення «турист»), і, подорожуючи, здійснює діяльність, яка не пов'я­зана з оплатою (другий критерій). Система національних рахунків не враховує цю характеристик)⁷ споживача.

З метою врахування вищезазначених обставин відділом статис­тики Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Статистичним бюро Європейських спільнот (Євростат), Статис­тичною комісією ООН і ВТО розроблено Допоміжний рахунок в туризмі: Рекомендації з методологічної структури [59], затверджені Статистичним відділом Секретаріату ООН у березні 2000 р. як додаток до СНР, які повною мірою узгоджуються з додатком II МСГК. Ці документи створюють передумови уніфікації підходів до

визначення прямого й опосередкованого впливу туризму на економіку країн світу, підвищують достовірність і забезпечують зіставність статистичних даних у міжнародному масштабі.

Чіткість розуміння меж галузі, сфери, сектору та індустрії туризму має принципове значення для узгодження грошових потоків від реатізації послуг туристам (туристські витрати) в різних секторах економіки для розрахунків впливу туризму на національну економіку в цілому.

Найбільш широко види туристичної діяльності охоплено та достатньо ґрунтовно представлено у СМКДТ - Стандартній міжна­родній класифікацій видів діяльності у сфері туризму (англ. SICTA), яка розроблена ВТО і прийнята Статистичною комісією ООН у 1993 р. як тимчасова класифікація, а також у ДРТ. СМКДТ є концептуальною основою розробки цілісної, всеохоплюючої і об'єк­тивної системи збору, обробки та поширення статистичної інформації у сфері туризму.

Упровадження СМКДТ дозволить: забезпечити більш повну статистичну оцінку туризму; переорієнтувати національні рахунки на нові принципи класифікації видів економічної діяльності в туризмі; забезпечити порівняльність статистичних даних про туризм на національному та міжнародному рівнях; надати фахівцям достовірну інформацію про туристичні товари та послуги, ринкову кон'юнктуру; узгодити класифікації видів діяльності в туризмі з точки зору пропозиції та попиту в статистичній документації; здійснити більш точну оцінку стану платіжного балансу та внеску туризму в розвиток міжнародної торгівлі.

Центральним питанням розробки СМКДТ є вибір класифі­каційної ознаки економічної діяльності, пов'язаної з туризмом. Вибір традиційно визначався з точки зору попиту, споживання товарів і послуг відвідувачами (туристами) та здійснюваними туристськими витратами. При такому підході туризм виступає як «збірна» сфера, охоплюючи види діяльності різних галузей, оскільки відвідувачі здійснюють витрати практично в усіх секторах економіки. У документах ВТО зазначено, що коли враховується непрямий вплив туристських витрат, тільки одна галузь - оборонна не відчуває ніякого впливу [67, с 221]. Хоча, на наш погляд, і це положення є на сьогодні спірним у зв'язку з розвитком воєнного виду туризму.

Нормативне затвердження переліку видів туристичної діяльності та туристичних продуктів у СМКДТ та ДРТ має важливе теоретичне та практичне значення, хоча і не дозволяє належним чином визначити місце туристичної індустрії у статистичній звітності, оцінити

справжні його масштаби й економічний потенціал. Засновані на попиті форми статистичної звітності не сумісні з Системою націо­нальних рахунків і найважливішими міжнародними класифікаціями, в яких галузі та види економічної діяльності виділяють, виходячи з логіки виробничих витрат і випуску продукції, тобто з погляду пропозиції.

Для забезпечення порівняльності та широкої репрезентативності СМКДТ тісно пов'язана з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією видів економічної діяльності. В основу побудови СМКДТ покладено використання кодової структури, типології і номенклатури МСГК. Головними критеріями добору видів еконо­мічної діяльності у СМКДТ були: масштаб, рівень спеціалізації і концентрації виробництва (охоплення ринку). При розробці доку­мента доцільно збережені методологічні підходи щодо визначення меж туризму на основі попиту. Таким чином у межах СМКДТ поєднано два підходи шляхом запровадження додаткової ознаки групування - переважного, характерного напряму туристських витрат, що задовольняють специфічні потреби туриста. Поряд із особливостями пропозиції в туризмі СМКДТ відобразила потреби та переваги відвідувачів. СМКДТ містить перелік видів діяльності, результатом яких є специфічні туристичні продукти, на які припадає значна частка туристських витрат. Вибрані ознаки вдало доповнили одна одну, дозволили більш точно окреслити сектор туризму.

Структура Стандартної міжнародної класифікації видів діяль­ності в туризмі містить 17 розділів, 18 підрозділів, 43 групи, 66 класів і 121 підклас. Уявлення про SICTA на прикладі одного з видів діяльності - освіти для сфери туризму може дати інформація, наведена у дод. А.1, яка демонструє різноманітність і спеціалізацію видів діяльності, пов'язаних із туризмом.

Згідно з СМКДТ до туристичної індустрії належать 74 спеціалі­зовані види (підкласи) економічної діяльності, зазначені у Міжнародній стандартній галузевій класифікації всіх видів економічної діяльності, а також 110 видів, які частково пов'язані з туризмом [58].

Індустрія туризму тісно взаємопов'язана з іншими галузями економіки, що обумовлює об'єктивну складність опису компонентів туристичного сектора. У зв'язку з цим постає завдання виокремити туристичну складову та провести чіткі межі туристичного сектору в комплексі взаємопов'язаних нормативно-технічних документів -Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності, Стандартної міжнародної класифікації видів діяльності в туризмі, Системи національних рахунків, а також гармонізувати їх у

відповідних національних нормативних документах. Ця надзвичайно складна робота, що розпочалася у середині 90-х років XX ст. й триває понині. Головним її результатом стало не тільки узгодження основних положень стосовно сектору туризму в міжнародних технічних доку­ментах, але й розробка додатково до Системи національних рахунків ще одного - «Допоміжного рахунку в туризмі (ДРТ): Рекомендацій з методологічної структури».

Перелік видів діяльності, що рекомендовані МСГК та іншими документами як характерні для туристичної індустрії, не обмежує значення туризму. Він призначений для більш чіткого визначення та конкретизації форматів і ареалу досліджень, які повинні охоплювати як аспекти попиту, так і аспекти пропозиції туристичних продуктів шляхом виявлення тих видів діяльності, які, крім характерних, мають певне відношення до сектору туризму. Цей перелік дозволяє також із усіх специфічних туристичних продуктів, визначених у ДРТ (дод. А.2), складати країнам власний перелік характерних видів туристичної діяльності за ступенем їх важливості для економіки в цілому і, зокрема, для туристичного бізнесу.

За результатами досліджень частка виручки від реалізації товарів і платних (комерційних) послуг, що припадає на туристське споживання, становить: у готелях та інших колективних і індивідуальних засобах розміщення без ресторанів - 100%, у готелях та інших колективних і індивідуальних засобах розміщення з ресторанами - 90%, у закладах ресторанного господарства залежно від спеціалізації регіону - від 20 до 60%, на залізничному, в автомобільному та інших видах сухопутного, водному та повітряному транспорті, як правило, - 60-80% (виняток становлять підприємства, що надають послуги виключно туристам, наприклад, круїзні та екскурсійні автобуси), у фунікулерах і на повітряних канатних дорогах - 20% та ін.

В Україні методичні підходи до розрахунку обсягів туристичної діяльності розкрито у відповідній методиці, що затверджена спільним наказом Державної туристичної адміністрації та Державного комітету статистики України у 2003 р. і в цілому відповідає рекомендаціям ВТО [55].

Спільні позиції переліку видів діяльності та послуг, які використовуються у ДРТ щодо характерних видів діяльності в туризмі (ХТД), у відповідних кодах у МСГК-Rev.l.l - 2002 та SICTA93 узагальнено та наведено у дод. А.З. У ньому висвітлено також порівняльну характеристику цих позицій з національними нормативними документами України - Класифікатором видів еконо­мічної діяльності (КВЕД) і Державним класифікатором продукції та

послуг (ДКПП), узгоджених із вищезазначеними міжнародними документами.

Отже, туристична індустрія - це сукупність закладів, основна виробнича діяльність яких належить до характерних туристичних видів діяльності - готелів і ресторанів; транспорту; туристичних операторів, бюро подорожей, туристичних агентів і екскурсоводів, інших суб'єктів діяльності з надання допомоги туристам; фінансове посередництво, операції з нерухомістю (оренда неосновного приватного житла), транспортних засобів; діяльність з організації відпочинку та розваг, культури та спорту.

Сектор туризму є складовою частиною господарського комп­лексу, що охоплює характерні види туристичної діяльності (ХТД).

Системний підхід до вивчення процесів, які відбуваються в туризмі, потребує перегляду та уточнення існуючих позицій в національній законодавчій та нормативній документації. На основі досліджень значущості послуг у процесі забезпечення потреб туристів, ієрархічності структурної побудови туристичної індустрії та системи туризму в цілому доцільно, на наш погляд, розробити, гармонізувати та доповнити в установленому порядку до Державного класифікатора видів економічної діяльності ДК 009-2005 додаток, в якому узагальнити та згрупувати види економічної діяльності, характерні для туризму (дод. А.4).

Це сприятиме узгодженню методик визначення туристських витрат за допоміжними рахунками в туризмі у системі національних рахунків, а також структуруванню механізму державного управління галуззю в Україні. У контексті останнього положення дискусійним є структурно-логічне місце діяльності санаторно-курортних організацій КВЕДу (2005 р.) у секції N «Охорона здоров'я та соціальна допомога» групи «Діяльність лікарняних закладів» (85.11). Воно не відповідає жодному нормативному міжнародному документу, зокрема, такому, як «Концепції, визначення та класифікації для статистики туризму. Технічний посібник №1», розробленому ВТО спільно з ООН. ,У цих документах курорти визначають як засіб розміщення і відповідно вони є об'єктом управління в системі туризму, а не охорони здоров'я.

В умовах ринкової економіки науковці розглядають туризм як вид підприємницької (господарської) діяльності, що приносить прибуток та задовольняє специфічні потреби, пов'язані з викорис­танням вільного часу та з подорожами. У межах цього підходу туризм як вид господарської діяльності має назву «туристичний бізнес». Моделі туристичного бізнесу в Європейському Союзі розглядає український вчений В.І. Чужиков [356].

Головними критеріями щодо належності суб'єктів господарю­вання до туристичного бізнесу є: значення послуги, яку виробляє суб'єкт, або всього виробленого туристичного продукту для органі­зації і реалізації подорожі; залежність продажів виробленого про­дукту від величини туристського попиту, причому на певний продукт може існувати (і зазвичай існує) попит місцевого населення; наявність туристських потреб, для задоволення яких призначений вироблений суб'єктом господарювання продукт [128, с 47]; отримання прибутку суб'єктом від здійснення діяльності у сфері туризму.

Поняття туристичного бізнесу вважається більш вузьким порів­няно з терміном «туристська індустрія», оскільки останній охоплює усю функціонуючу для підтримки туристичного бізнесу та туристів інституціональну сферу, у тому числі й суспільну. Але вивчення закономірностей функціонування і розвитку туристичного бізнесу неможливе без дослідження близького і дальнього оточення його господарюючих суб'єктів, у тому числі організацій різного рівня державного регулюючого впливу. Тільки в такому випадку буде забез­печене розкриття економічної природи туризму з позицій системного підходу. Тому учасниками туристичного бізнесу доцільно вважати три основні великі групи: туристи, суб'єкти господарської діяльності (суб'єкти туристичного бізнесу) та державні й недержавні непри­буткові організації, діяльність яких спрямована на регулювання розвитку сфери туризму.

Поглиблення наукових основ розвитку туризму інструментарієм галузевого менеджменту та використання його у практичній діяль­ності дозволяє зробити висновки про існування альтернативних наукових поглядів на економічні, екологічні та соціальні аспекти механізму розвитку туризму. Вони рівною мірою стосуються окремих питань загального регулювання сегментів туристичного ринку за пріоритетними видами туризму; маркетингових, економічних та організаційно-управлінських інструментів механізму розвитку суб'єктів господарювання - об'єктів туристичної інфраструктури; методів мотивації (або демотивації) споживача туристичних послуг, рівня освіти щодо сталого розвитку туризму.