Проблеми розвитку страхового ринку в Україні

Дослідження показали, що одним із негативних явищ, принесених у практику страхування процесами глобалізації, є наростання різних видів шахрайств та тіньових економічних операцій, кримінальних протиправних дій. Ці негативні процеси набули у теперішній ситуації світового масштабу. Однак форми і методи їх прояву є різними в розвинених державах світу і в країнах, які лише розбудовують ринкову систему господарювання, до яких належить Україна.

За оцінками спеціалістів на страховому ринку України лише фальшивих «зелених карт» продається від 10 до 30%. У результаті тільки від цього страхові компанії зазнають збитків на 2 млн. грн. у рік[9].

Крім негативів пов’язаних із шахрайством, в Україні існує ціла низка інших причин, які гальмують розвиток страхової діяльності та знижують її ефективність. В цілому і причини можна класифікувати наступним чином

Класифікація причин, які гальмують розвиток страхової справи в Україні

1. Проблеми, які лежать у площині тіньової економіки 1.1. Шахрайства страхувальників. 1.2. «Схемне страхування». 1.3. Фіктивне перестрахування. 1.4. Легалізація доходів отриманих злочинним шляхом.

2. Недоліки законодавчої бази 2.1. Недоліки податкового законодавства. 2.2. Слабість і недосконалість державного нагляду за страховою діяльністю 2.3. Відсутність дієвих гарантій для страхувальників у разі банкрутства страхових компаній. 2.4. Недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг. 2.5. Монополізація окремих секторів страхового ринку. 2.6. Недостатнє регулювання страхового посередництва.

3. Недорозвиненість економіки в цілому 3.1. Низький рівень платоспроможності населення. 3.2. Збитковість більшості підприємств. 3.3. Високий рівень інфляції. 3.4. Відсутність привабливих для страховиків інвестиційних інструментів. 3.5. Експансія «зайвого» іноземного капіталу в страховий сектор.

4. Проблеми власне страхового ринку 4.1. Недостатня капіталізація страхових компаній. 4.2. Низький рівень національного перестрахового ринку і залежність від світових лідерів перестрахування. 4.3. Вузька клієнтська база страховиків, зосередження страхового ринку в основному на майновому страхуванні. 4.4. Нерозвиненість довгострокового страхування, недержавного пенсійного забезпечення та неадекватна конкуренція в цьому сегменті ринку. 4.5. Некваліфіковані актуарні розрахунки або неправильні статистичні дані. 4.6. Недосконалість правил страхування. 4.7. Значна інформаційна закритість страхового ринку. 4.8. Недостатній рівень кадрового і наукового забезпечення.

І це далеко не повний перелік причин та проблем, які гальмують розвиток страхової справи в Україні.

Страхова діяльність - один з найприбутковіших видів бізнесу. У розвинутих країнах вона займає один з важливих секторів національної економіки і забезпечує 8-12 процентів ВВП. Акумульовані через страхування кошти є джерелом інвестицій в національну економіку цих країн, причому в багатьох із них відповідними законами закріплені принципи використання страхових ресурсів переважно для інвестування економіки.

Український ринок страхування ще тільки набирає силу. В той же час, це чи не єдина галузь нашої економіки, в якій вже кілька років є стабільний ріст основних показників.

Дуже розвинений страховий ринок на Львівщині, тому дуже до речно розглянути його. Страховий ринок у Львівській області, є конкурентним і характеризується великою кількістю учасників. На регіональному рівні працює близько 50-ти страхових компаній (враховуючи філії).

Основними елементами страхового ринку є страхування життя, інші види особистого страхування (медичне, від нещасних випадків), майнове страхування (наземного транспорту, вантажів та багажу, майна), страхування відповідальності (цивільної - власників наземного транспорту, відповідальності перед третіми особами тощо).

На сьогодні, пройшовши період бурхливого стрибкоподібного розвитку, досяг фази зрілості ринок добровільного медичного страхування. Цей сегмент ще не можна назвати повністю сформованим - він, як і раніше, демонструє стабільно високе зростання. За оцінками експертів, обсяг платежів з добровільного медичного страхування зростає щороку у 1,5 - 1,6 разу.

Дедалі більший інтерес до добровільного медичного страхування починають виявляти вітчизняні підприємства. Це пояснюється тим, що при страхуванні колективів підприємств часто застосовуються схеми, за яких частина страхової суми сплачується шляхом щомісячних відрахувань із заробітної плати працівників, що укладають договори зі страховиком, а решту - вносить підприємство. Саме тому основною категорією страхувальників тут залишаються юридичні особи.

Реальна частка фізичних осіб у цьому сегменті страхування ще дуже невелика. Крім того, розвитку ринку добровільного медичного страхування перешкоджає і дуже висока ціна поліса, а також обмеження, передбачені компаніями для фізичних осіб. Наприклад, у разі страхування окремих громадян страховик має право зажадати результатів медичного огляду, які свідчили б, що потенційний клієнт на момент укладення договору здоровий або майже здоровий. Таким чином страховики захищають себе від можливої ситуації, коли до страхової компанії приходять хворі люди, метою яких є отримання якісного лікування за рахунок страхової компанії. Необхідно підкреслити, що останнім часом вартість медичного страхування поступово зменшується. Це, практично, основний інструмент у руках страховиків у боротьбі за клієнта. Мабуть, саме з цієї ж причини і компанії часто укладають договори з недорогими медичними закладами, навіть незважаючи на те, що їхній рівень послуг не найкращий. Проте ціна поліса на медичне страхування залишається ще досить високою.

Оскільки Львівщина розташована поблизу кордонів з країнами Європи, одним з розповсюджених видів страхування є "Зелена картка". Саме з цього приводу до територіального відділення надходять звернення щодо діяльності окремих страхових компаній, які для заохочення клієнтів при видачі страхового полісу по "Зеленій картці" видають в подарунок миючі засоби, каву, пально-мастильні матеріали та інше, що суперечить Закону України "Про страхування".

Однією з проблем розвитку українського страхового ринку є створення оптимального механізму участі в ньому іноземного капіталу. Шістнадцятого червня минулого року набрала чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом. У зв’язку з цим можна чекати напливу іноземних страхових компаній в Україну. Зокрема, вже дві польські страхові компанії (PZU і Warta) заявили про свою зацікавленість у виході на український ринок страхування. Така зацікавленість західних сусідів пояснюється перспективністю цього бізнесу, а також перенасиченістю ринку страхових послуг у самій Польщі.

Експерти оцінюють можливий прихід польських страховиків в Україну неоднозначно. З однієї сторони, іноземні компанії зацікавлені у виході на нові перспективні ринки, оскільки ринки багатьох європейських держав перенасичені. З іншої - вітчизняні страхові компанії самі шукають інвесторів для розширення бізнесу. Звичайно важко спрогнозувати "наплив" іноземних компаній в Україну, але така ситуація може мати суттєві позитивні наслідки:

зменшаться обсяги перестрахування за межами України, оскільки на її ринку будуть працювати компанії, які мають більші фінансові можливості;

- зросте обсяг страхових резервів, який повинен працювати на внутрішньому ринку інвестицій;

- разом з іноземними компаніями в Україну прийдуть і нові страхові технології;

- значно зменшаться можливості роботи в Україні страхових посередників, які нелегально збирають з населення України немалі кошти.

Багато невирішених проблем залишається і в законодавстві.

Насамперед - це система оподаткування. Відповідно до чинного законодавства тільки по окремих видах страхування страхові платежі можна відносити на собівартість продукції. Аналогічна ситуація і з платежами громадян: страхові платежі, які отримують громадяни, оподатковуються.

Чинне законодавство також не сприяє скеровуванню страхових резервів на інвестування економіки. Згідно із Законом України "Про страхування" всім страховикам, крім тих, які займаються страхуванням життя, забороняється здійснення інвестиційної діяльності. Резерви із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників. Інші види кредитної діяльності страховикам здійснювати заборонено.

Для вирішення всіх цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, спрямованої на подальший розвиток системи регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій, приведення страхового законодавства України у відповідність до європейських правових документів.

Проект стратегії розвитку фінансового сектору України до 2015 року, який внесено на обговорення учасників фінансового форуму містить практично всі основні напрями розвитку страхового ринку України, а тому може бути прийнятий за основу.

Проте, у цьому документі немає відповідей на питання: «Як реалізувати поставлені цілі?» і «Коли, звичайно дуже укрупнено, мають бути здійснені ті чи інші заходи?». Тому цей документ може спіткати доля «Концепції розвитку страхового ринку», прийнятої розпорядженням Кабінету Міністрів України № 369-р від 23 серпня 2005 року на 2010 р. Якщо ми співставимо ці два документи, то побачимо їх спільні риси в частині страхового ринку.

Водночас упродовж трьох років дії Концепції не реалізовано жодного з передбачуваних нею, принаймні з числа основних і дійсно системоутворюючих, положень, наприклад:

- закон «Про страхування» у новій редакції не прийнято, робота над узгодженням позицій держави і страховиків практично припинена;

- закон «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» запроваджено далеко не в повному обсязі внаслідок не здійснення державою контролю за наявністю полісів у водіїв;

- аграрне страхування за державної підтримки все більше формалізується і нас не повинні вводити в оману показники «бурхливого розвитку»;

- у питанні оподаткування максимум, що нам вдалося досягти - це запобігти прийняттю хибних рішень. Однак конструктивна робота над розв'язанням цього питання заморожена.

Цей перелік можна було б продовжувати проблемами покриття страхових резервів неліквідними активами, перестрахування за межами України у зв'язку зі вступом України в СОТ.

Безумовно, що всі ми перебуваємо у значній залежності від загальної політичної та економічної ситуації. З одного боку ця ситуація сприяє динамічному розвитку страхового ринку: зростає ВВП, реальна заробітна плата, деструктивне втручання у функціонування страхового сектору не виходить за припустимі межі. Динаміці зростання страхового ринку України може позаздрити будь-яка інша галузь.

Однак, ми повинні усвідомлювати, що сьогодні цей ріст зумовлений, передусім, зовнішніми факторам, головним з яких є зростання обсягів кредитування, перш за все авто та іпотечного.

Саме завдяки такій ситуації, серйозні проблеми непрозорості, неплатоспроможності, не конкурентоспроможності значної кількості страхових компаній, непрозорого, неефективного державного регулювання страхових компаній, залишаються прихованими.

Це дозволяє до певного часу усім робити вигляд, що все добре, що так буде завжди. Насправді, сприятливий вплив зовнішніх факторів не може довго зберігатися. Події останніх місяців це тільки підтверджують.

Тому надзвичайно важливо розставити в стратегії розвитку фінансового сектору відповідні акценти, виділити, зокрема, у загальному переліку напрямків розвитку страхового ринку, ті напрямки та заходи, реалізацію яких необхідно здійснити уже цього року, не очікуючи на реанімацію роботи Верховної Ради та прийняття необхідних законів.

Ці напрямки та заходи повинні забезпечувати оздоровлення страхового ринку України на основі тих повноважень органів виконавчої влади, які уже сьогодні передбачені законами України, зокрема: поетапне скорочення термінів звітного періоду від 1-го кварталу до 1-го місяця, а далі до 1-го тижня та до 1 -го дня; відновлення вимог щодо диференціації активів, якими покриваються страхові резерви; впровадження нормативів достатності капіталу у спосіб, що утруднює псевдострахування; створення режиму найбільшого сприяння для страховиків, які добровільно дотримуються стандартів прозорості та підвищених вимог до платоспроможності; запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності.

Однак, невідкладне вжиття цих заходів не означає, що відповідні нормативно-правові акти повинні прийматися і вводитися в дію одразу. Очевидно, що необхідно передбачити перехідний період, після закінчення якого протягом певного часу можна зберегти принцип надання індивідуальних дозволів за наявності певних обставин.

Головне - це запровадження постійно діючого механізму оздоровлення ринку, який спонукатиме і керівників страхових компаній, і їх власників до постійної роботи з визначених напрямків.

Перший етап міг би тривати близько 2-3 років; на другому етапі, тривалістю також 2-3 роки цілком реальним вважається реалізація більшості з заходів, запропонованих проектом стратегії, зокрема, прийняття нового закону «Про страхування», запровадження у повному обсязі обов'язкового медичного страхування (далі - ОМС), аграрного страхування за державної підтримки тощо. І, нарешті, на третьому етапі, теж тривалістю 2-3 роки, забезпечується впровадження закону «Про страхування» в повному обсязі та досягнення усіх цілей, задекларованих проектом стратегії.

Проте, навіть з урахуванням цих пропозицій існують суттєві ризики того, що чудові цілі і плани залишаться нереалізованими.

Тому, надзвичайно важливо спробувати визначити ті ключові фактори, врахування яких могло б допомогти виробленню заходів, реалізація яких реально забезпечила б досягнення задекларованих цілей.

Серед таких факторів можна виділити:

• неоднорідність страхового ринку;

• низький рівень спроможності та незалежності регулятора.

В сукупності з низькою ефективністю функціонування інститутів влади, які переважно зайняті підготовкою до чергових виборів, ці фактори призводять до гальмування всіх процесів розвитку страхового ринку України.

Спробуємо підрахувати, які втрати у вигляді недоотриманих страхових премій ми маємо:

• відсутність контролю за наявністю полісів ОСЦПВВНТЗ - 1,2 млрд. грн.;

• не впровадження ОМС за участю страховиків - щонайменше 15 млрд. грн.;

• аграрне страхування за державної підтримки -1 млрд. грн.

За таких умов частка страхування у ВВП уже сьогодні досягла б 4,5% як у країнах Центральної і Східної Європи, навіть без псевдострахування.

Що ж необхідно зробити для того, щоб усунути негативний вплив усіх цих факторів?

По-перше, всі здорові сили страхового ринку України повинні об'єднатися і заявити про свою позицію. Не важлива форма такого об'єднання - важливо щоб було припинено практику огульних звинувачень усіх страховиків у псевдострахуванні, затягуванні виплат, непрозорості.

По-друге, необхідно за будь-яких умов підвищити кадрову, фінансову та матеріально-технічну спроможність регулятора, без чого неможливим буде реалізувати жоден із запропонованих стратегією заходів.

По-третє, необхідно звільнити регулятор від політичного впливу, надавши йому можливість працювати виключно за професійними принципами, забезпечити стабільність роботи регулятора, наступність і плановість ротації складу, у порядку, передбаченому законом, а не шляхом масових чисток і реорганізацій, у зв'язку зі змінами на політичному полі. Безумовно, будь-яка політична сила, яка отримала відповідну підтримку на виборах, повинна мати змогу реалізувати свої програми, в т.ч. шляхом делегування своїх представників до складу регулятора, але тільки у дозованих законом межах.

Відповідаючи на питання «Як?» стосовно шляхів розвитку страхового ринку України, не можна не оминути питання ОМС та агрострахування за державної підтримки.

Як це не парадоксально, але сьогодні ми як ніколи наблизилися до консенсусу з Міністерством охорони здоров'я (далі - МОЗ) щодо концепції ОМС. Сталося це завдяки тому, що саме зараз як з боку МОЗ, так і з боку страховиків була проведена системна робота щодо усіх аспектів цієї проблеми.

Не дивлячись на те, що на початку позиції були ледве не діаметрально протилежні, сьогодні вдалося сформувати основу для компромісу, не пос-тупаючись принципам, а саме:

1) ОМС здійснюватиметься виключно професійними страховими організаціями, які на рівних конкурують між собою. Застраховані мають право вибору сімейного лікаря, медичного закладу, страховика;

2) агенція, що створюється при МОЗ, акумулює через спеціальний фонд державного бюджету кошти та здійснює фінансування закладів охорони здоров'я (60% від їх загальної потреби у коштах) з метою забезпечення безперервності надання медичними закладами послуг, а також виконує обов'язки страхувальника стосовно незастрахованих та непрацюючих.

Всі інші положення концепції МОЗ та страховиків, за невеликими виключеннями, є тотожними по суті і гарантують:

• збереження принципів соціальності у фінансуванні та державних гарантій при наданні медичних послуг усім громадянам України з дотриманням положень Конституції України щодо безоплатності таких послуг для громадян України;

• ефективність механізму ОМС, який ґрунтується на засадах конкуренції сімейних лікарів, закладів охорони здоров'я, страховиків та створенні умов для інвестування в галузь охорони здоров'я.

Розвиток аграрного страхування за державної підтримки потребує прийняття спеціального закону, створення саморегулюючої організації страховиків, розроблення спеціального механізму перестрахування за участю українських страховиків, держави та міжнародних перестраховиків. Лише внаслідок якнайширшого розподілу ризиків, в т.ч. катастрофічних, можна вибудувати стабільну і ефективну модель аграрного страхування за державної підтримки. Ця модель має передбачати також диференціацію програм підтримки за ризиками, регіонами та способами страхування і повинна ґрунтуватися на тісній взаємодії страховиків і держави, залишаючи простір для конкуренції страховиків.

Головна ідея такої моделі - знайти баланс між вільною конкуренцією і узгодженими діями страховиків і держави з метою покриття ризиків, які не можуть бути покриті в інший спосіб на звичайних ринкових засадах.

Виходячи з викладеного, покращенню Стратегії розвитку фінансового сектору України до 2015 року в частині страхування, забезпеченню належного суспільного контролю за її впровадженням слугуватиме:

• більш чітка структуризація напрямків та заходів з виділенням 3-х етапів;

• зазначення цілей Стратегії, які підлягають кількісному вимірюванню, наприклад: обсяг зібраних премій, виплат та перестрахування, рівень виплат, частка страхування у ВВП, наприкінці кожного етапу;

• визначення способів досягнення задекларованих цілей.