Регулювання конкурентних відносин у світових господарських зв'язках

Під конкуренцією розуміють суперництво господарських суб'єктів ринку з метою добитися конкурентних переваг у споживачів для збільшення обсягу продажу, завоювання чи утримання частки ринку, отримання запланованого рівня прибутку. В. Д. Щетінін розглядає конкуренцію як "економічний важіль стимулювання виробництва і підвищення якості продукції, пристосування її до потреб споживачів, одну з об'єктивних умов функціонування та розвитку підприємства на базі міжнародного поділу праці".

На нашу думку, це визначення хибне з погляду порушення при-чинно-наслідкових зв'язків або ж надають цій категорії невластивих ознак ("економічний важіль"). Доцільно розглядати конкуренцію як змагання між економічними суб'єктами з метою максимізації прибутку на основі природно властивих чи набутих факторних (конкурентних) переваг.

Зміни в сучасних конкурентних умовах проявляються у: 1) зменшенні стихійного складника та посиленні регулюючих засад під впливом заходів державної антимонопольної політики чи недержавних організацій; 2) інтернаціоналізації конкуренції у всіх сферах СТЗ; 3) посиленні ролі узгоджених заходів економічних суб'єктів промислово-розвинених країн при реалізації конкурентних переваг для протидії "несправедливій діловій практиці". Під "несправедливою діловою практикою" або ("несумлінною конкуренцією") розуміють застосування несправедливих методів для завоювання виняткового становища на ринку (завищення чи заниження ціни, дискримінація, бойкоти, захисна практика, усунення конкурентів з ринку тощо). Діяльність фірми на ринку визнається антиконкурентною за її впливом на ринкову ситуацію та структуру ринку за результатами аналізу обсягу пропозиції, скорочення обсягів продажу і виробництва, рівня цін.

У світових господарських зв'язках головним суб'єктом конкурентної боротьби є міжнародні корпорації (ТНК, БНК, МНК), у міжнародній конкуренції яких простежуються три тенденції: 1) нецінова змагальність у межах олігополій; 2) взаємопогодження дій олігополій на ринках; 3) посилення боротьби проти існуючих чи потенційних конкурентів-аутсайдерів аж до їх знищення із застосуванням різних форм МЕВ. Прикладом може бути діяльність ТНК у тютюновій галузі України.

Як засоби конкурентної боротьби використовуються різноманітні бар'єри, зумовлені:

- масштабами виробництва для максимізації рівня рентабельності;

- рівнем науко- і технологомісткості продукції;

- квазімонополією на продукти інтелектуальної праці;

- наданням особливих преференційних умов дочірнім підприємствам у межах внутрішньокорпоративного обміну.

Проте останнім часом у межах тенденції до "демасифікації" маркетингу простежується зміцнення позицій середніх і малих фірм у міжнародній конкуренції. Цьому сприяє також структурна монополізація на базі "піонерних" досягнень науково-технічного прогресу, використання інтегративних структур сфери послуг у конкурентній боротьбі.

Зміст міждержавного регулювання конкуренції в світогосподарських зв'язках складає протидія несумлінній конкуренції і демпінговій практиці. Під поняттям "сумлінна конкуренція" розуміють отримання переваг унаслідок зниження витрат виробництва, оновлення продукції, застосування інноваційних ефективніших методів збуту та обслуговування виробів.

До основних методів несумлінної конкуренції зараховують: 1) досягнення монопольних позицій за допомогою угод, узгоджених дій; 2) використання дискримінаційних цін чи комерційних умов; 3) таємну змову учасників у конкурентних способів купівлі - продажу торгах); 4) створення таємних картелів; 5) неправдиву інформацію про продукцію; 6) імітацію товарів конкурентів; 7) невідповідність якості, стандартів і умов поставки; 8) незаконне використання товарного знака чи знака походження конкурента;

9) застосування недозволених засобів стимулювання збуту і комунікації; 10) дискредитацію товарів, підприємств, ділової практики конкурента; 11) незаконне присвоєння економічних переваг конкурента; 12) втручання в ділові відносини; 13) надання субсидій і компенсаційних пільг; 14) демпінг; 15) підкуп посадових осіб.

Подібні дії вважаються протиправними і регулюються конкурентним правом, яке носить комплексний характер (включає норми цивільного, кримінального та адміністративного права) і характеризується неоднорідністю (стосується різних об'єктів: договірних відносин, промислової власності, особистих прав). Відповідальність за порушення може носити прецедентний характер. Міжнародне регулювання конкуренції здійснюється в межах таких багатосторонніх і регіональних міжнародних організацій, як СОТ, ЮНКТАД, ВОІВ, ЄС тощо.

Захист від несумлінної конкуренції в діяльності ВОІВ розглядається як частина охорони промислової власності. Так, Ст. 10 - біс Паризької конвенції передбачає:

1) обов'язки членів Союзу щодо ефективного захисту від несумлінної конкуренції громадян країн-учасниць;

2) визначення актом несумлінної конкуренції будь-якої дії, що суперечить усталеним звичаям;

3) заборону дій, які:

- здатні викликати будь-яким способом сумніви щодо підприємства, продукту, виробничої чи торговельної діяльності конкурента;

- неправдиві твердження, здатні дискредитувати підприємство, продукти чи діяльність конкурента;

- вказівки чи твердження, використання яких здатне ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товару.

Типовий закон з товарних знаків, фірмових назв і актів несумлінної конкуренції для країн, що розвиваються визначає як несумлінну конкуренцію:

- підкуп покупців конкурента з метою їх залучення як власних клієнтів;

- підкуп службовців у цілях промислового чи комерційного шпигунства;

- порушення правових положень, яке дозволяє отримати невиправдані переваги;

- використання відомих товарних знаків на підроблених товарах.

Тобто ідеться про неправочинне використання результатів діяльності конкурента. Найсучасніші закони про несумлінну конкуренцію (Швейцарія, 1986; Іспанія, 1991) забезпечують вирішення трьох завдань: захист приватного підприємництва, споживача та інтересів суспільства.

Регулювання міжнародної конкуренції в межах СОТ забезпечується Угодою ГАТТ-94, положеннями Антидемпінгового кодексу та Угоди із субсидій і компенсаційних заходів. Під демпінгом розуміють продаж значних партій товару за цінами суттєво нижчими, ніж при звичайних комерційних операціях на внутрішньому ринку чи в країні походження. Для протидії демпінгу застосовують антидемпінгові мита з імпортованих товарів, визнаних такими, що продаються за демпінговими цінами.

Антидемпінговий кодекс (Угода про застосування Статті VI ГАТТ), прийнятий у 1979 році, зі змінами в 1994 році, містить детальні норми щодо процедури встановлення демпінгу, визначення розміру збитків та методики розрахунку антидемпінгового мита. Як правило, мито дорівнює різниці між фактичною і нормальною ціною і застосовується у випадках заподіяння чи загрози заподіяння матеріальних збитків промисловості країни-імпортера. Угода 1994 року визначає факт демпінгу зіставленням експортної ціни із ціною, що діє на внутрішньому ринку країни-експортера. Згідно зі статтею 2(4)2, порівняння стосується середньозважених цін внутрішнього ринку та середньозважених цін зіставних експортних угод (за цінами франко-завод (ЕХW) за один і той самий період часу) або цін внутрішнього ринку та експорту з конкретних оборудок. Розрахунок валют здійснюється на дату виконання контракту.

Антидемпіногове розслідування здійснюється на основі заяви від господарюючих суб'єктів національної галузі чи за їх дорученням і лише в окремих випадках - урядовими органуми. Причому заява повинна представляти виробників, частка яких у національному виробництві більша, ніж 10 % обсягу випуску вітчизняного продукту, виробленого тією частиною виробників, що висловлюють підтримку або незгоду із заявою. Розслідування не починається, якщо частка виробників, що підтримують заяву, складає менше від 25 % обсягу вітчизняного виробництва.

Поняття "матеріальні збитки" передбачає його визначення як скорочення продажу, прибутку, випуску продукції, частки на ринку, продуктивності, доходів по інвестиціях, зменшення впливу на ціни реалізації, запасів, зайнятості, темпів зростання зарплати тощо. Причому потрібно довести, що ці збитки є наслідком демпінгу. Як правило, розслідування має адресний характер і передбачає визначення величини демпінгу для кожного важливого експортера (у випадку неможливості цього антидемпінгове мито може стосуватися країни загалом).

Розмір мита обмежується в обсязі, не більшому, ніж потрібний для того, щоб "нейтралізувати збитки" і на певний період (п'ять років) (Ст. 11(1) Угоди).

Угода про застосування Ст. VI ГАТТ-94 (Антидемпінговий кодекс) допускає здійснення демпінгу і застосування антидемпінгових мит. Цією самою угодою доповнені правила протидії уникненню антидемпінгових заходів шляхом переміщення виробництв у треті країни.

Практика субсидіювання регулюється статтями VI, XVI, XXIII ГАТТ-94, на основі яких прийнято Угода щодо субсидій і компенсаційних заходів (Agreement on Subsides and Countervailing Measures) - Кодекс щодо субсидій-94. Кодекс визначає види субсидій, порядок надання і запровадження компенсаційних мит. Мета Кодексу - скорочення масштабів субсидіювання та впорядкування практики компенсаційних мит.

Під субсидією розуміють надання урядом чи іншим державним органом фінансової допомоги підприємствам галузям) у вигляді: 1) дотацій, кредитів і гарантій; 2) участі в капіталі; 3) скасування чи зменшення податків; 4) надання товарів (послуг) на пільгових умовах; 5) внесків у фінансові фонди для підтримки підприємств; 6) інших форм підтримки доходів і цін, що прямо чи опосередковано сприяють збільшенню експорту чи зменшенню імпорту, якщо ці дії забезпечують отримання прибутків отримувачів субсидій.

Положення Угоди поширюються лише на "специфічні" субсидії, що надаються окремому підприємству чи групі, тобто, якщо коло отримувачів субсидій прямо обмежене виконавчим чи законодавчим органом. Субсидія не розглядається як специфічна, якщо передбачено чіткі об'єктивні економічні критерії для обсягів і можливих отримувачів субсидій.

Розрізняють три категорії субсидій.

1. Заборонені, надання яких законодавчо чи фактично пов'язано з експортом чи використанням вітчизняних товарів замість імпортних. До них належать: 1) прямі субсидії підприємствам, що виконують експортні замовлення; 2) експортні премії; 3) забезпечені чи санкціоновані урядом пільгові транспортні тарифи, ціни на товари і послуги, необхідні для експортного виробництва; 4) пільги при оподаткуванні експортних товарів; 5) пільги по експортних кредитах.

Субсидіювання сільськогосподарських товарів регулюється окремою Угодою із сільськогосподарської продукції.

Країни-учасниці не мають права зберігати діючі чи вводити нові субсидії, а у випадках скарг зобов'язані відмінити їх у встановлений термін.

2. Дозволені субсидії не забороняються, але щодо них застосовується заборона, якщо їх застосування заподіює значні збитки іншим країнам. Значними визнаються збитки від застосування субсидій, частка яких у вартості товару більша від 5 %, або які покривають експлуатаційні збитки підприємств (галузей) чи у вигляді списання боргів і на поточне їх обслуговування. Передбачається, що внаслідок заподіяння значних збитків відбувається "витіснення або ускладнення" експорту країни-учасниці в країну субсидіювання чи третю країну, суттєве зниження цін на субсидійовані товари, загальне зниження цін і зростання частки країни на світовому ринку даного товару.

Визнання органом з розв'язання суперечок або Апеляційним органом факту значних збитків зобов'язує країну вжити заходи з його усунення або припинити субсидіювання. Якщо такі заходи не вжито протягом шість місяців, країна, що подала скаргу, має право вжити адекватні заходи, відповідні до ступеня та характеру збитків.

3. Дозволені субсидії - це неспецифічні, а також специфічні субсидії, що надаються з метою вирішення проблем регіонального розвитку, проведення наукових досліджень, адаптування до нових вимог охорони довкілля, допомоги регіонам, що постраждали від стихійного лиха. Надання таких субсидій передбачає обов'язкове подання до Комітету із субсидій і компенсаційних заходів відповідних програм, їх коригування за рішенням Комітету.

Спеціальним розділом Угоди регламентуються компенсаційні мита, встановлюються правила проведення розслідувань. Зокрема, скарга може бути відхилена, якщо величина субсидії мінімальна (менша від 1 % ціни), а обсяг фактичного чи потенційного імпорту є незначним. Встановлений термін розслідувань - до одного року (в особливих випадках - до 1,5 року). Розмір мита не повинен перевищувати величину субсидії на одиницю товару, застосовується до всього обсягу імпорту з усіх джерел, за винятком експортерів, що взяли зобов'язання компенсувати збитки. Визначений граничний термін - 5 років дії мита і добровільних зобов'язань експортерів.

Для країн, що розвиваються, Угодою передбачені винятки із загальних правил. Виокремлень групи країн: перша - країни-члени СОТ, найменше розвинені згідно зі статусом в ООН, та країни з обсягом ВВП на особу до 1 тис. дол. США (усього 20 країн); друга - усі інші країни, що розвиваються - учасниці СОТ. Для більшості країн, що розвиваються, передбачене право субсидіювання протягом восьми років, найменш розвинених - без обмеження терміну. Якщо країна досягає конкурентоздатності в торгівлі даним товаром (протягом двох років підряд частка торгівлі ним складає 3,25 % світового обсягу) субсидії повинні бути відмінені: для першої групи - протягом восьми років; для другої - жвох років.

Після приєднання до СОТ країна зобов'язана повідомити Комітет зі субсидій про всі програми субсидіювання (протягом 90 днів) і усунути невідповідності (упродовж трьох років), не розширюючи об'єму й не подовжуючи термін дії таких програм. Для перехідних економік передбачений семирічний термін реалізації програм і дворічний - здійснення нових.

Головним у цій сфері регулювання є недопущення "війни субсидій", а з іншого боку - невиправданого застосування компенсаційних заходів як протекціоністських.

Угода про державні закупівлі в рамках Угоди - ГАТТ-94 спрямована на забезпечення конкуренції при виконанні державних програм і закупівель. Угода визначає правила процедури подання заявок і прийняття рішень, які б не носили дискримінаційного характеру щодо зарубіжних товарів і виробників.

У сфері послуг регулювання здійснюється на основі Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). Положення про несумлінну конкуренцію міститься в статтях VIII і IX Угоди, які забороняють зловживання монопольним становищем прямо або через залежну фірму поза сферою дії його монопольного права. До заходів, що порушують справедливу ділову практику, зараховують обмеження щодо міжнародних переказів і платежів з поточних операцій, обмеження з метою захисту платіжного балансу.