Сутність територіального поділу праці та його різновиди

Територіальний поділ праці (ТПП) – це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами). Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їх продуктивних сил, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини господарства країни. Однак господарська спеціалізація і товарний обмін виконують в територіальному поділі праці різні і протилежні функції: перша диференціює господарство регіонів країни на виробництві певних видів продукції і перетворює їх у взаємозалежні, друга – об'єднує ці регіони як взаємопов'язані частини єдиного цілого.

Територіальний поділ праці – це категорія, що виступає як основна при аналізі господарських поєднань в масштабі країни, а також в об'єднаннях країн, які мають різний характер господарської діяльності. Вона дає можливість пізнати, а допомогою системного аналізу цілісні складні суспільно-територіальні системи в процесі їх розвитку і взаємозв'язку. Чим глибший рівень поділу праці між окремими районами, галузями, містами, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил країни.

Розміщення підприємств і цілих галузей господарства в тих чи інших районах країни завжди пов'язувалось з особливостями навколишнього середовища, територіальною диференціацією природних умов і ресурсів, а також з економічними умовами розвитку територій. Об'єктивно існуючими передумовамидля виникнення та розвитку територіального поділу праці є природні умови і ресурси. Реалізація їх визначається суспільними умовами виробництва і обміну, оскільки в одних і тих же природних умовах можливий різний територіальний поділ праці та різні напрямки територіальної спеціалізації. Одна і та ж продукція в різних районах виробляється з неоднаковими суспільними затратами. Перевагу надають тим районам, в яких затрати на одиницю продукції є найнижчими.

Однак головним рушієм розвитку територіального поділу праці в сучасних умовах є економічний ефект. Територіальний поділ праці – процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Ступінь територіального поділу праці залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

У межах однієї країни, виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об’єктивними передумовами для появи й розвитку територіального поділу праці. Виділяють шість різновидів територіального поділу праці:

- генеральний – між країнами й великими економічними районами;

- внутрішньорайонний – між промисловими вузлами й містами;

- довкола економічного центру (міста, комбінату);

- постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (ловіння риби – переробка – консервування, копчення, соління);

- фазовий – одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року;

- епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.