Політика управління валютними ризиками

Політика управління валютними ризиками охоплює два моменти. По-перше, необхідно встановити, на якому рівні слід визначати й реалізовувати різні варіанти стратегії хеджування. І, по-друге, визначення, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування.

Можливі варіанти стратегій хеджування. Операційна стратегія хеджування — використання місцевих кредитів для рівноваги місцевих активів та метод прискорення й затримки платежів. Контрактна стратегія хеджування охоплює форвардні валютні контракти й валютні опціони.

Метод прискорення та затримки платежів використовується для захисту грошової готівки між взаємозв’язаними підрозділами, наприклад, головною компанією та її філіалами. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує одержання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, та розрахунки з постачальниками й кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Форвардні валютні контракти укладаються між банком та фірмою на поставку іноземної валюти за встановленим валютним курсом у визначені строки.

Валютні опціони використовуються, коли необхідно гарантувати, до іноземної валюти за встановленим раніше обмінним курсом. Вони закріплюють за покупцем право, не накладаючи на нього додаткових зобов’язань, купити чи продати іноземну валюту на визначену суму за фіксованим обмінним курсом протягом установленого періоду в майбутньому.

Так склалося, що фірми віддають перевагу форвардним контрактам, якщо величина та строк надходжень майбутнього потоку готівки відомі. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує значна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки.

Фінансові аспекти інвестиційних рішень

За прийняття рішення про інвестиції за кордоном ТНК мають обрати оптимальне співвідношення позичкового та власного капіталу; оцінити ставку прибутку за використання місцевої валюти чи валюти інвестора; схарактеризувати потоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій; визначити на багатонаціональній основі вартість капіталу й застрахуватися від політичних ризиків у іншій країні, а також від валютних ризиків.

Під час складання бюджету довгострокових витрат фірми з закордонного проекту слід звернути увагу на низку аспектів. Необхідно проводити різницю між сукупними потоками готівки за проектом та потоками готівки, яка повертається головній компанії. Унаслідок різниці систем оподаткування, обмеження на фінансові потоки, місцеві норми, фінансові ринки й інститути, фінансування й повернення коштів головній компанії слід вказувати в податкових документах.

Різні темпи інфляції в певних країнах з часом можуть дуже впливати на конкурентоспроможність (а як наслідок, — на потоки готівки).Коливання валютних курсів здатні змінити конкурентоспроможність закордонного філіалу.Політичні фактори можуть різко зменшити вартість закордонних інвестицій.Кінцеву продажну вартість важко оцінити, оскільки ринкова вартість проекту може бути різною для покупців з країни базування філіалу, країни базування головної компанії та інших країн.

План семінарських занять

1. Пряме зарубіжне інвестування.

2. Фінансування зарубіжних філіалів ТНК.

3. Внутрішні джерела фінансування ТНК.

4. Мобілізація коштів системи ТНК.

5. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК.

6. Контроль та регулювання міжнародних грошових операцій ТНК.

7. Управління грошовою готівкою ТНК.

8. Стратегії та механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами ТНК.

9. Валютні ризики потенційних збитків ТНК.

10. Управління ризиками потенційних збитків ТНК.

11. Політика управління валютними ризиками ТНК.

Термінологічний словник

Непрямі податки — податки, що нараховуються на вартість товару (а саме: ввізне та вивізне мито, акцизи тощо).

Нетинг — варіант стратегії управління грошовою готівкою, взаємна компенсація зобов’язань та активів між зацікавленими сторонами.

Об’єкт оподаткування — товар, майно чи дохід, що обкладаються податком.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування.

Платник податку — це фізичні та юридичні особи, які сплачують податки.

Податкова база — це вартість об’єкта оподаткування.

Податкова квота — це доля податку в доході платника податку.

Податкова ставка — це величина податку на одиницю об’єкта оподаткування.

Подвійне оподаткування — оподаткування, що виникає в умовах, коли одна держава претендує на право стягнути податок на підставі факту проживання (або громадянства) платника податку, а інші — на підставі місця отримання доходу.

Прямі податки — податки, що нараховуються безпосередньо на дохід (на майно) платників податку

Стратегія затримки — означає, що фірма затримує одержання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки з постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Стратегія прискорення — означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується її посилення.

Трансфертна ціна — ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.

Запитання для перевірки знань

1. Яка діяльність компанії за кордоном називається «прямим зарубіжним інвестуванням»?

2. Що таке мотивація прямого інвестування? Назвіть її види.

3. Як ТНК використовують у своїй діяльності недосконалість ринку?

4. Розкрийте поняття декомпозиція ризику ТНК.

5. Назвіть міри регулювання регіонального ризику ТНК.

6. Назвіть форми фінансування ТНК.

7. Які ви знаєте джерела внутрішнього фінансування ТНК?

8. Схарактеризуйте фінансові зв’язки системи ТНК.

9. Перерахуйте елементи оподаткування. Розкрийте їхній зміст.

10. Що таке подвійне оподаткування?