Сільський зелений туризм у сучасному туристському бізнесі

В даний час у професійному туристському бізнесі сільський зелений туризм, як дуже дохідний вид діяльності, займає свою визначену нішу на світовому туристському ринку і має немалі обсяги продажів та залучення туристів. Зрозуміло, що змагатися з обсягами туристських потоків на популярні морські курорти або в такий туристський центр, як Париж, він не може, але проте за значущістю стає все більш важливим і дуже перспективним на­прямком сучасного туристського бізнесу.

Щодо умов України — це перспективна ніша для діяльності, дуже слабко освоєна як плановий бізнес на туристському ринку, Ще, як це не дивно, вже починає привертати пильну увагу закор­донних туроператорів.

Види організації сільського туризму

Існує два основних види організації такого відпочинку міських мешканців близького регіону і населення з інших місцевостей або Іноземних туристів шляхом:

— здачі в найм невеликих будиночків, квартир або кімнат у невеликих сільських готелях або котеджах, улаштованих у ма­льовничих місцевостях;

— організації проживання відпочиваючих у сільському будин­ку безпосередньо в сім'ї. Це дозволяє туристам глибше увійти в стиль сільського життя, познайомитися з новими людьми, пізнати цікаві звичаї, взяти посильну участь у сільськогосподарських ро­ботах, харчуватися за одним столом тощо. Зрозуміло, це створює певні незручності й клопоти власникам, адже не завжди гості бу­вають дуже комунікабельні, але ця діяльність приносить у дім настільки необхідні додаткові гроші і певну розмаїтість у рутину сільського життя. Для гостей спеціально виділяються одна або кілька кімнат, надаються постільна білизна і необхідні речі, харчу­вання табльдот, нерідко й навіть одяг і взуття.

Ті, у кого є власний будинок у селі або близькі родичі, звичай­но вирішують ці проблеми самі, не звертаючись до послуг тури­стських фірм або користуючись лише окремими видами туристсь­ких послуг, наприклад, у транспортні агентства для організації пе­ревезення домашніх речей на дачний сезон.

Цей вид туризму орієнтований насамперед на туристів-індивідуалів, швидше за все сімейного плану.

Розгляньмо сучасний досвід гостинності у додаткових засобах роз­міщення в зарубіжних країнах і в Україні

Як ми згадали вище, батьківщиною сучасної моделі В&В мож­на вважати США. Але разом з тим не можна однозначно ствер­джувати, що В&В не має аналогів в інших країнах. В залежності від традицій, культури, віросповідання, рівня соціально-економіч­ного розвитку, ділової активності, клімату малі готельні господар­ства приймають ті чи інші форми в кожній окремій країні, та й усередині однієї країни також можуть бути суттєві розбіжності.

У Західній Європі, де розміщення в готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для гостей, що користують­ся популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах відіграють ключову роль у роз­ширенні готельних місць під час проведення масштабних спортив­них і культурно-масових заходів. Наприклад, встановлено, що по­над 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщу­ються у недорогих приватних пансіонах. Розвинена транспортна інфраструктура західноєвропейських країн й умови Шенґенської угоди (безвізовий режим в'їзду-виїзду в Європейському союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболіваль­ників вільно подорожувати з однієї країни в іншу країну. Крім того, в Європі понад 70% туристів під час подорожей розміщують­ся у неготельних засобах розміщення, більшу частину з яких ста­новлять саме приватні гостинні садиби.

В Італії агротуризм завойовує все більшу популярність. Він по­чав розвиватися тут ще в 70-х роках минулого століття як додаток

до основної сільськогосподарської діяльності. Спочатку передбача­лося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фер­мерів, яка дозволить дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих інвестицій. Агротуризм 20—30-літньої давнини був не тільки дешевим, але і по-справж­ньому спартанським і тому не користувався великою популярністю.

Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-пер­ше, в усьому світі почав зростати інтерес до екологічного туризму, й агротуризм дуже добре вписався в нову моду. Адже мова йшла не тільки про відпочинок на лоні природи, але і про переваги Сільського укладу життя та екологічно чисті продукти харчування. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд важливих Іноземних ринків (насамперед німецький) досягли значного рівня насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки тра­диційних видів «пляжного» туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни.

Попит поступово змінює саму концепцію агротуризму, який поступово перетворюється для багатьох сільських жителів не п додатковий, а в основний вид діяльності з усіма необхідними для туристичного бізнесу атрибутами: рекламою, маркетингом, ціновою політикою, кваліфікованими кадрами і т. п. Об'єкти розмі­щення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Сучасний агротуризм в Італії — це вже не скромні кімнати і 3—4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3—4-х зірок з антикварними меблями, прекрасно об­ладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюються садиби XVI—XVIII століть або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні й піші прогулянки, організують екскурсії для огляду місцевих виз­начних пам'яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята. І, нарешті, все важливішу роль починає відігравати кухня. Агроту­ризм надає можливість не тільки смачно й якісно поїсти, але й привезти із собою як сувеніри дорогі й рідкісні вина, особливі продукти: трюфелі, спеціальні сорти сиру і маслинової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено понад 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов'язані з агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість послуг не могла не позначитися і на цінах в агротуризмі, які низькими на­звати вже не можна: у середньому пристойна двомісна кімната зі сніданком коштує не менше $60—80 на день. До них треба додати плату за додаткові послуги: харчування, спортивні площадки, екс­курсії, а також оздоровчі й косметичні програми так званих beaty-farm — «ферм краси».

За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується близько 6 тисяч сільських відпочинкових комплексів, на кожний з яких припадає приблизно 10—12 спальних місць. Щорічно їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін — у середньому на 6 ночівель. Варто мати на увазі, що офіційна статистика враховує, цілком ймовірно, далеко не все, тому що агротуризм слабо піддається точному конт­ролю (насамперед ліцензійному і податковому). Агротуристські об'єкти розміщення рідко бронюються через турагентства, а нама­гаються використовувати прямі контакти з клієнтами через мере­жу Інтернет, рекламні публікації і виставки й тому залишаються «тіньовим» сегментом туризму. За даними асоціації сільськогоспо­дарських підприємців Confagricoltura, агротуристських підприємств в Італії майже вдвічі більше, ніж стверджує офіційна статистика — близько 10 тис., а їхніми клієнтами є щорічно близько 1,8 млн. чоловік. За минулі 10 років кількість агротуристських підприємств збільшилася на 40%, а кількість їхніх клієнтів — на 80% (частка іноземців серед них виросла з 10 до 25%). Експерти Confagricoltura оцінюють річний оборот цієї сфери в $400—500 млн.

В основному агротуризм розвинений у Північній і Центральній Італії, причому безсумнівними лідерами тут є Тоскана і Трентіно

— Південний Тироль. Саме в цих двох областях концентрується майже половина агротуристських підприємств усієї країни і саме сюди направляється половина потоку туристів цієї сфери. Тоскана

— це земля Флоренції, Пізи, Сієни і безлічі менш відомих, але надзвичайно цікавих середньовічних міст і монастирів, а Трентіно

— Південний Тироль — один з найбільших європейських центрів гірського і гірськолижного туризму. Таким чином, успішний роз­виток агротуризму став можливим тут, насамперед, на основі вже існуючої добре розвиненої туристської інфраструктури і розрекламованості цих територій. До цих двох факторів додаються краса пейзажів, наявність визначних культурно-історичних і природних пам'яток, гарні вина й якісна місцева кухня, що займають особливе місце в цій «формулі успіху». Слід зазначити також, що основ­ний вид транспорту, використовуваний у цій сфері туристами — це особистий автомобіль (або формула fly and drive), тому далеко не у всіх регіонах агротуризм може розвиватися настільки бурхливо й успішно.

На думку експертів — працівників сфери туризму, та й простих туристів, у агротуризму в Італії прекрасні перспективи. Існує мода на цей вид відпочинку, та й останні міжнародні події помітно змістили попит у бік внутрішніх й усередині європейських на­прямків. Але існує небезпека, що за своєю суттю агротуризм не може бути сферою «індустріального» туризму: масові потоки ту­рне І пі можуть змінити його самобутній характер і в остаточному підсумку призвести до його ліквідації.

В Іспанії сільський зелений туризм вважається одним із додаткових секторів туріндустрії, і в останні роки помітний його значний ріст. Підтримка цього туристичного продукту Генераль­ним секретаріатом по туризму та адміністраціями автономій призвела до того, що тільки за період 1999—2000 років відбулося збільшення цього сектора ринку на 20%.

У 2001 році зареєстровано 4878 сільських будинків відпочинку, Що на 1324 більше, ніж у 1999-му. Ця пропозиція включає 24 тис. туристичних місць. Найбільше число будинків відпочинку на при­роді розташовані в Каталонії — 684. Найбільшою популярністю сільський відпочинок користується в гостей з Каталонії — 24%, Мадриду — 23%, Валенсії — 16,3%, Андалусії — 9,6% і Країни Ьйскін — 10%.

90% туристів, що надають перевагу відпочинку на природі — не молоді іспанці, які живуть у великому місті. 50% з них молодші 11 років. 84% — приїжджі з міст із населенням понад 100 тис. Чоловік, у тому числі 50% — жителі великих міст із населенням 1 мли. жителів.

Соціологічні опитування показують, що 31,5% подорожуючих віддають перевагу такому виду відпочинку через природу. 46% — просто відпочивають і насолоджуються неробством, 33% — крім того, практикують різні прогулянки і 25% — замовляють екскурсії. 15% туристів подорожують з друзями або з сім'єю, 13% відвіду­ють культурно-історичні місця, а 12% займаються спортом.

Сільський зелений туризм ( по-іспанськи Turismo Rural) — один із напрямків сучасного туризму, що активно розвивається останнім часом у Європі й, у першу чергу в Іспанії. Це ідеальний варіант для тих, хто хоче відпочити вдалині від людських натовпів на лоні природи.

Сільський туризм в Іспанії передбачає розміщення на фермах, у сільських будинках, невеликих сільських готелях. Власники та­ких будинків в Іспанії об'єднані в асоціації, завдання яких полягає в тому, щоб категорізувати сільські туристичні об'єкти в залеж­ності від рівня надаваних послуг і контролювати їхню відповідність вимогам асоціацій.

Асоціації сільського туризму Іспанії пропонують такі основні типи розміщення:

1. Розміщення на фермах і в садибах в одному будинку на одній території з господарями, в окремих кімнатах, спеціально об­ладнаних для прийому туристів. Спокій і невтручання в особисте життя туристів Гарантуються.

2. Розміщення в номерах сільських готелів, спеціально облад­наних для прийому туристів (HR — hotel rural — сільський го­тель).

3.Розміщення в історичних будинках (замках, палацах, монас­тирях), розташованих у сільській місцевості або у невеликих містеч­ках (СА — castillo — замок, історичний будинок).

4. Оренда цілого будинку однією чи родинною групою туристів (CR casa rural — сільський будинок).

Сільський зелений туризм в Угорщині в останні роки розвивається швидкими темпами. На заході Угорщини відкрито два нових го­телі: Kolping Hotel у Alsopahok (округ Залу) і Club Dombogomajor у Cserszegtomaj (поруч із кордоном з Австрією). У комплексі Kolping усі вісім «натуральних» будинків обставлені натуральними сосно­вими меблями, у всіх будинках є kemence (Угорська глиняна піч у формі стога сіна). Тільки ванна кімната має сучасне обладнання. Готель користується великою популярністю серед німецьких ту­ристів. У планах будівництво ще чотирьох будинків, організація оздоровчих турів, велосипедних маршрутів, безкоштовного дитя­чого саду.

В Японії поширені традиційні додаткові засоби розміщення «рекан». Подібність рекан зі звичайним В&В полягає лише в тому, що вони управляються сімейним бізнесом, як правило, завжди переданим у спадщину від батька до сина, і розміщуються в жит­ловому будинку, де проживає сім'я — власник. Японці, що зупиняються в рекан, є винятковими прихильниками своєї національ­ної культури і традицій. Готелі рекан обов'язково оформляються й національному стилі, стінки між приміщеннями виготовлені з рисового паперу, гості сплять на циновках і харчуються винятково стравами традиційної кухні, а персонал готелю дотримується всіх Національних і релігійних ритуалів і церемоніалів. Зрозуміло, що в таких готелях іноземці практично не зупиняються. Причому ок­ремі рекан можуть прийняти нового гостя лише за наявності осо­бливого рекомендаційного листа від свого постійного клієнта, який у такий спосіб ручається за нового постояльця.

У колишньому СРСР і нинішній Україні будинки для прийому Гостей були поширені в основному, в курортних містах чорно­морського узбережжя, передгірської та гірської частин Українсь­ких Карпат і поблизу великих транспортних вузлів. Звичайно, • українських гостинних садибах плата за послуги розміщення ви­гідно відрізняється від готельних тарифів. Однак послуги снідан­ку найчастіше, як правило, не входять у загальну вартість.

Радянська адміністративно-планова економічна система, дуже ефективна в первинній і вторинній сферах (видобувна промис­ловість, важке і середнє машинобудування, сільське господарство і т. д.), за своєю політикою залишкових пріоритетів наклала негативний відбиток на сферу послуг. Послуги державних і відомчих Готелів, курортів і санаторіїв у радянський час були предметом літального дефіциту через доступність за цінами, цільове обслуго­вування за путівками профспілок, нечисленність місць, завдяки чому керівний і обслуговуючий персонал готелів і курортів, не зникнувши до реальної конкуренції, показав свою недієздатність і відсутність культури роботи з клієнтами в період лібералізації економічних відносин 90-х років. З огляду на ці фактори сільський зелений туризм в Україні має величезні перспективи для посту­пального розвитку.

Принаймні вже на цей час українські гостинні садиби за рівнем обслуговування та умовами комфорту не те що не поступаються, її багато в чому і випереджають традиційні готелі.