Взаємозв'язок фінансового й управлінського обліку та фінансової роботи і фінансового аналізу

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інформацією різнопланових користувачів.

Фінансовий облік - це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку. Інакше кажучи, фінансовий облік - це комплексний системний облік господарської діяльності підприємства. Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період: складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та достовірною інформацією користувачів. Об'єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і аналітичних рахунках, є:

активи підприємства: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні вкладення, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи; джерела власних засобів: статутний фонд (капітал), резервний (страховий) фонд, фонди і резерви спеціального і цільового призначення, нерозподілений прибуток, інші джерела власних засобів;

зобов'язання (пасиви) підприємства: довгострокові кредити банків і позикові кошти, короткострокові кредити банків і позикові кошти, розрахунки з кредиторами, інші короткострокові зобов'язання;

витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами; фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл; господарські операції, пов'язані з процесами придбання ресурсів, виробництва і реалізації.

Принципово важливим питанням фінансового обліку є методологія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фінансового обліку. В Україні, як і в інших країнах СНД, діє інтегрований принцип відображення в обліку витрат, за яким елементи витрат у єдиному обліковому циклі групуються за цільовим призначенням (за замовленнями, видами продукції тощо). Міжнародними організаціями з обліку рекомендовано організацію з фінансового обліку за принципом "витрати — випуск", який вже застосовується в більшості країн з розвиненою ринковою економікою, в тому числі і в країнах Європейського союзу (ЄС).

За принципом "витрати — випуск" витрати у фінансовому обліку відображаються за їхніми елементами загалом по підприємству. Як відомо, елемент — це первинний, економічно однорідний вид витрат, який не може бути розкладений на складові частини на даному підприємстві. Елемент витрат має зовнішнє походження, показує, що затрачено і скільки, не відображаючи цільового спрямування витрат. Для фінансового обліку розробляється детальна номенклатура елементів витрат і кожному елементові витрат надається бухгалтерський рахунок. Таким чином створюється система рахунків витрат за елементами. Прикладом елементів витрат і, відповідно, рахунків можуть бути "Матеріальні витрати", "Роботи і послуги зі сторони", "Витрати на оплату праці", "Відрахування на соціальні потреби", "Витрати на амортизацію", "Податки, збори та інші обов'язкові відрахування", "Фінансові витрати", "Позареалізаційні витрати" та інші.

Кожний з них в аналітичному плані може поділятися на більш детальні елементи витрат за видами, наприклад, матеріальних витрат, витрат на оплату праці, робіт і послуг зі сторони, фінансових витрат тощо. Наприкінці звітного періоду (кварталу, року) доходи звітного періоду порівнюються з витратами і визначається фінансовий результат. Таке співставлення доходів і витрат здійснюється на рахунку "Фінансові результати звітного періоду", куди переносяться доходи з рахунків доходів і витрати з рахунків витрат. Зрозуміло, що в разі необхідності до такого перерахування доходів і витрат роблять коригувальні записи для уточнення сум, що стосуються звітного періоду. Як бачимо, такий підхід дає змогу визначити у фінансовому обліку результати господарської діяльності підприємства, не чекаючи калькуляції собівартості виробленої та реалізованої продукції.

Після операції перегрупування рахунки втрат і доходів закриваються, а фінансовий результат (прибутки чи збитки) буде відображений у балансі підприємства.

За даними фінансового обліку складається фінансова (бухгалтерська) звітність підприємства, інформація якої не є комерційною таємницею і призначена як дія внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів. Варто зазначиш ще одну перевагу такого принципу організації обліку витрат, доходів і визначення фінансових результатів. Він дає змогу комплексно автоматизувати всі розділи фінансового обліку, в тому числі облік втрат і доходів та складання звітності, використовуючи стандартне програмне забезпечення. Адже номенклатура елементів витраті видів доходів є типовою, вона не залежить від особливостей організації та технології виробництва на підприємствах чи виду їх дальності.

Управлінський облік це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на рівнях управління підприємством, установою, організацією. Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік. Порівняльну характеристику фінансового і управлінського обліку наведено в таблиці 5.

Отже, управлінський облік - це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб у інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів. Якщо фінансовий облік жорстко регулюється міжнародними і національними стандартами та нормативними актами, то головним критерієм організації управлінського обліку є корисність інформації, що надходить для оцінки, контролю і прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організують управлінський (внутрішній) облік, виходячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потреб управління. В будь-якому разі побудова такого обліку повинна забезпечити одержання інформації для контролю поточної діяльності підприємства та його структурних підрозділів, оптимізації використання ресурсів, вимірювання та оцінки ефективності, вироблення стратегії і тактики управління та планування діяльності підприємства, прийняття управлінських рішень.

Головними суб'єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати, вже відображені попередньо в фінансовому обліку. Проте в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності, регіонами реалізації продукції тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів: за видами продукції, сферами діяльності, центрами відповідальності (центрами прибутку), регіонами реалізації продукції. В межах управлінського обліку виробничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Крім обліку і калькулювання, за повними витратами для цілей управління підприємства застосовують облік і калькулювання за змінними витратами, за стандартними втратами тощо.

Важливу роль відіграє управлінський облік при вирішенні завдань прогнозного характеру про рентабельність нових видів продукції, визначення очікуваного доходу від запланованих господарських заходів; ефективність нових інвестицій; прийняття рішень в умовах використання обмежених ресурсів, а також рішень типу " купувати чи виробляти" тощо.

Можна сказати, що управлінський облік це синтез методів і принципів обліку витрат, калькулювання собівартості, а також прогнозування, планування (бюджетування), аналізу і контролю.

Важливим етапом організації управлінського обліку є визначення внутрішньої звітності, її змісту, а також строків подання на різні рівні управління. Фінансовий облік є обов'язковим для ведення всіма господарюючими суб'єктами. Світова практика свідчить, що запровадження управлінського обліку не є обов'язковим. Так, малі підприємства обмежуються переважно веденням тільки фінансового обліку.

Треба зазначити, що інформація управлінського обліку є комерційною таємницею. Ознайомлення з даними реєстру внутрішньої звітності управлінського обліку можливе лише з дозволу власника або керівника підприємства.

Суть фінансового аналізу

Методика фінансового аналізу включає три взаємозв'язаних блоки: 1) аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; 2) аналіз фінансового стану підприємства; 3) аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансовий аналіз являє собою спосіб накопичення, трансформації і використання інформації фінансового характеру, який має на меті:

оцінити поточний і перспективний фінансовий стан

підприємства;

оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства

з позиції їх фінансового забезпечення;

виявити доступні джерела коштів і оцінити можливість і

доцільність їх мобілізації.

спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів.

В основі фінансового аналізу, так само як і фінансового менеджменту в цілому, лежить аналіз фінансової звітності. Для України ця частина фінансового аналізу має пріоритетне значення через ряд обставин, зокрема недостатня розвинутість фінансового ринку знижує значимість аналізу ринків.

Категорії фінансового аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. В їх числі: фактор, модель, ставка, процент, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, ліверидж та ін. Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових способів використання показників фінансової діяльності господарюючих суб'єктів. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології і методики. До них належать: системність, комплексність, регулярність, об'єктивність тощо. Аналіз фінансового стану переслідує кілька цілей: ідентифікацію фінансового стану;

виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;

виявлення основних факторів, які викликали зміни у фінансовому стані;

прогноз основних тенденцій у фінансовому стані. Фінансовий аналіз проводиться з допомогою різного виду моделей, які дозволяють структуризувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні. Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового характеру і є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі базуються на використанні інформації бухгалтерської звітності.

В основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності - у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин. Це дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерел їх покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей чи їх груп, які входять у склад бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить визначення базисних темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів провідний елемент аналізу фінансового стану, який застосовується різними групами користувачів: менеджерами, аналітиками, акціонерами, інвесторами, кредиторами та ін. Відомі десятки цих показників, том)/ для зручності вони поділяються на кілька груп. Найчастіше виділяють п'ять груп показників за такими напрямами фінансового аналізу:

Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за своїми поточними зобов'язаннями. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея співставлення поточних активів (оборотних коштів) з короткостроковою кредиторською заборгованістю. В результаті розрахунку встановлюється, чи достатньою мірою підприємство забезпечене оборотними коштами, необхідними для розрахунків з кредиторами за поточними операціями. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (конвертації в абсолютно ліквідні кошти - грошові кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.

Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безперервної трансформації одних видів активів в інші:

де ГК— грошові кошти;

СС — сировина на складі;

НВ —- незавершене виробництво;

/77 — готова продукція;

КР — кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена тривалістю операційного циклу, яка залежить від оборотності коштів у різних видах активів. При інших рівних умовах прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача, коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.

Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз базується на тому, що джерела коштів відрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, степенем ризику тощо.

Аналіз рентабельності. Показники цієї групи служать для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи, тут абстрагуються від конкретних видів активів, і аналізують рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

Аналіз становища і діяльності на ринку капіталів. У межах цього аналізу виконуються просторово часові співставлення показників, які характеризують становище підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід дохід на акцію цінність акції тощо. Цей момент аналізу виконується, головним чином, в компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів, де вони тримають свої акції. Будь-яке підприємство, яке має тимчасово вільні грошові кошти і яке бажає вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи.

Предикативні моделі це моделі прогнозуючого характеру. Вони використовуються для передбачування доходів підприємства і його майбутнього фінансового сталу. Найбільш поширеними з них є: розрахунок точки критичної о обсягу продаж, побудова передбачуваних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресивні моделі), моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. їхня суть зводиться до встановлення нормативів з кожної статті витрат за технологічними процесами, видами виробів, центрами відповідальності гоню і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.