Наслідки Першої світової війни для Франції

Втрати Франції у Першій світовій війні порівнювані лише з російськими: 1,4 млн французів було вбито, 750 тис. скалічено. У роки війни було мобілізовано кожного 5-го француза (в Англії - кожного 8-го). У цілому загинули кожні 2 з 10-ти чоловіків віком від 20 до 45 років, а кожного 10-го було поранено. Отож працювати могли лише 4 з 10-ти двадцяти-сорокап'ятирічних французів.

По війні сталося те, чого французи завжди боялися - на двох французів припадали 3 німці.

Не менш жахливими були й економічні втрати країни: промисловість 11-ти північних районів було зруйновано, знищено 10 тис. підприємств, потоплено половину французького флоту тощо. До 134 млрд золотих франків загальних витрат на війну долучилися й понад 60 млрд зовнішнього боргу.

Як і перед іншими країнами, перед Францією постала проблема перебудови структури національної економіки. Причому у Франції цей процес, на відміну від США та Великої Британії, не призвів до руйнації традиційних галузей: ювелірної справи, легкої та парфумерної промисловості, індустрії розваг. Важлива роль у цьому належала державі, яка не поквапилася відмовитись від втручання в економіку, а ненав'язливо спрямовувала її через Національну економічну раду, Вищу залізничну раду, заснований урядом банк «Національний кредит».

2.Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х рр.

Про готовність звалити на свої плечі тягар відбудовчого періоду заявляли усі провідні політичні партії країни, що брали участь у парламентських виборах у листопаді 1919 р. Перемогу на них здобули об'єднані в Національний блок праві консерватори, очолювані Олександром Мільєраном. Вони користувалися широкою підтримкою французів, оскільки зуміли знайти розумну середину. Блок був заінтересований у слабкому президенті й досяг свого - на президентських виборах 1920 р. переміг академік Поль Дешанель. Через кілька місяців президента було поміщено до божевільні й його місце заступив О. Мільєрак. Настала епоха нових політиків, які успадкували старі проблеми своїх попередників.

Після війни для Франції її союзниками було створено режим сприяння: закріплено за нею Ельзас і Лотарингію, надано права на експлуатацію Саарського вугільного басейну, передано турецькі та німецькі колонії, натуральні поставки вугілля, лісу, будівельних матеріалів на суму понад 8 млрд золотих марок. Це, природно, не вирішувало проблем країни і не усувало напруженості у відносинах між Францією та Німеччиною (наприклад, у 1923 р. французи окупували німецький Рур), але було зручним стартовим майданчиком для її нового економічного злету.

Співчуття збоку США та Великої Британії Франція у 20-х рр. не знайшла через своє ставлення до Німеччини. На думку Лондона, французи невиправдано суворо ставилися до переможених німців і тим стимулювали піднесення в Німеччині націоналізму та реваншизму. Останнє заважало стабілізації в Західній Європі. Тепер Англія вже була не стільки союзником Франції у боротьбі з Німеччиною, скільки посередником між ними.

Украй гострою була фінансова проблема. У роки війни уряд фінансував витрати не за рахунок надходжень від податків, а в основному за рахунок англо-американських кредитів та внутрішніх позик. По війні потрібно було виділяти значні кошти на виплату пенсій вдовам та інвалідам, на відбудову економіки.

Особливостями післявоєнної відбудови у Франції були збереження характерної для неї великої кількості дрібних підприємств, фінансові вкладення більшості французів не у виробництво, а в цінні папери (наприклад, у 1929 р. прибуток від них втроє перевищив надходження від промисловості), сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми.

У цілому у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість.

На парламентських виборах 1924 р. Національний блок тим не менше зазнав поразки відКартелю лівих сил - блоку центристів, радикалів і соціалістів, очолюваного Едуардом Ерріо. Опозицію йому склали: з правого флангу - Національний блок, з лівого - комуністи.

На кредити від США розраховувати не доводилося через нестабільність франка та відмову французів обговорювати їхні грошові зобов'язання перед США. Американські кредити тепер в основному надавалися Німеччині.

Через два роки (липень 1926 р.) уряд Картелю лівих сил через неспроможність розв'язати фінансові проблеми подав у відставку, а сам блок протягом 1925 р. розпався.

Улітку 1926 р. на парламентських виборах першість була за коаліцією правих партій під назвою «Національна єдність» на чолі з Р. Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити країні економічне зростання, швидкі (вищі, ніж у Німеччині та Великій Британії) темпи промислового розвитку і, найголовніше, - подолати інфляцію.

На хвилі успіху «рятівник франка» Р. Пуанкаре привів блок до перемоги на виборах 1928 р., але через вихід з нього радикалів, очолюваних Едуардом Даладьє, блок розпався, а сам Р. Пуанкаре наступного після виборів року подав у відставку і залишив велику політику.

Світова економічна криза 1929-1932 рр., звісно, не обминула Францію. І хоча вона тут розпочалася «із запізненням» на два роки (1931 р.), але й тривала довше - до 1935 р. Власне країна пережила два сплески «Великої депресії» - у 1932 і 1935 рр., коли виробництво порівняно з 1930 р. скоротилося відповідно на 44 і 46 %.

Через те, що до 50 % населення країни було зайнято в сільському господарстві, до початку 1931 р. Франції вдавалося уникнути масового безробіття. Більше того, бурхливі темпи розвитку нових галузей промисловості потребували дедалі більше робочих рук, і уряд навіть вдавався до залучення емігрантів на непопулярних серед французів виробництвах. Та на кінець 1934 р. вже кожен десятий працездатний француз утратив роботу.

Криза не однаковою мірою зачепила усі галузі французької економіки. Найболючіше вона вдарила не по нових галузях, а по традиційних, насамперед сільському господарству - через падіння цін на сільськогосподарську продукцію почалося масове знищення продуктів харчування. Водночас у містах збанкрутіли понад 100 тис. магазинів, кав'ярень, дрібних і середніх підприємств. При цьому незаперечним фактом є те, що таких масових банкрутств і розорень, як в інших західних країнах, у Франції в період кризи не трапилось.

Наши рекомендации