Поняття та функції державного кредиту.

Державний кредит, як самостійний фінансово-правовий інститут складається із відносно відокремлених однорідних фінансових відносин, які регулюються визначеною системою правових норм.

Об’єктивна можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання фінансових ресурсів, що одержують та використовують юридичні та фізичні особи. Великі часові розриви між виробництвом товарів та їх реалізацією можуть мати місце у зв’язку з тривалістю виробничого циклу або сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси у юридичних осіб можуть утворюватися в силу нерівномірності здійснення крупних капіталовкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. У населення постійно утворюються тимчасово вільні грошові кошти насамперед у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів по найму (особливо в галузях із сезонним характером виробництва), виплатою гонорарів, премій, відпускних, успадкуванням і т.д. Населенню доводиться свідомо обмежувати власні потреби з необхідності нагромадити грошові кошти для купівлі товарів тривалого користування з високою ціною придбання, для літнього відпочинку чи санаторно-курортного лікування. Вимушені заощадженні утворюються та нагромаджуються у населення також у зв’язку з розбалансованістю економіки та появою в силу цього товарного дефіциту.

Державний кредит як економічна категорія - це система фінансових відносин, яка виникає у зв’язку із залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів по них виступають, як правило, кошти бюджету.

З правової точки зору, державний кредит – це врегульовані правовими нормами відносини з приводу акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб з метою покриття дефіциту бюджету, регулювання грошового обігу та інвестування.

Основними принципами державного кредиту є:добровільність;

відплатність; зворотність; строковість

Державний кредит не слід ототожнювати з банківським кредитом. В останньому випадкупозичковий фонд використовується для кредитування підприємств, установ, організацій, з метою забезпечення процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Банківський кредит можуть одержувати юридичні та фізичні особи. Основною відмінною рисою банківського кредитування господарюючих суб’єктів є продуктивне використання позичкового фонду. Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати позик за рахунок збільшення виробленої вартості даного продукту. При наданні банківського кредиту в якості забезпечення, як правило, виступають конкретні цінності – квартира, товари на складі, незавершене будівництво і т.д.

При державному кредиті взяті в борг грошові кошти поступають в розпорядження держави, перетворюючи її у додаткові фінансові ресурси. Вони, як правило, направляються на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів по них виступають кошти бюджету. При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її доход. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави не вказується.

Державний кредит має ряд особливостей, що відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, від податків. Якщо податки рухаються тільки в одному напрямку – від платника в бюджет (зворотний рух можливий тільки у випадку повернення переплачених чи помилково стягнених сум), то, як уже відзначалося вище, то основою державного кредиту є зворотність і відплатність - через обумовлений заздалегідь період часу внесена кредитором сума повертається йому з процентами.

Сутність державного кредиту виявляється і втому, що він є непродуктивною формою використання капіталу. Фінансові ресурси, які залучаються через державний кредит, не приймають участь у кругообороті виробничого капіталу, а використовуються на покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, державний кредит як певна частина фінансових відносин, що регулюються фінансовими нормами, охоплює лише сферу формування, функціонування і погашення державного боргу. Виникають ці відносини в процесі фінансової діяльності держави. Об’єктом даних правовідносин є позичена частина фінансових ресурсів держави.

Одним із суб’єктів державно-кредитних правовідносин, як і всіх інших правовідносинах, виступає держава в особі органів законодавчої та виконавчої влади, а другим учасником цих правовідносин може бути будьякий суб’єкт фінансових правовідносин. Держава в цьому випадку виступає в якості одержувача позичкових коштів і сторони, на яку покладається обов’язок повернути борг та сплатити проценти по ньому. З іншого боку виступають власники позичкових коштів - юридичні та фізичні особи - кредитори.

Незважаючи на те, що держава в цих відносинах виступає як позичальник коштів і тому є боржником, вона в однобічному порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови державного кредиту: види, строк, платність, підстави зміни та припинення цих відносин.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання. Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюються на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу має не перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з встановленими законодавством вимогами.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави

домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов’язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов’язання. До нього належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріальне розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

Функція управління державним внутрішнім боргом належить державі. Межі строків дії правовідносин в сфері державного кредиту також в однобічному порядку встановлюються боржником - державою. В правовому аспекті державний борг України представляє собою боргові зобов’язання Кабінету Міністрів України, відповідних органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування.

Статтею 85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України віднесені затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Кабінет Міністрів України в ході своєї безпосередньої діяльності, особливо виконання Державного бюджету на конкретний рік, створює умови для зменшення потреби держави в кредитах, а в ході підготовки проекту Державного бюджету на наступний рік обґрунтовує необхідність держави в кредитних ресурсах, їх доцільну структуру. У випадку оформлення необхідності держави в кредитах - як правило, в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік - позичкові ресурси залучаються державою від імені Уряду України.

Згідно чинного законодавства України суб’єктами правовідносин у сфері державного кредиту є також Міністерство фінансів України і Національний банк України. Зокрема, Міністерство фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України, здійснює управління державним внутрішнім боргом. На практиці в даний час цим займається структурний Міністерства фінансів України - Державна казначейська служба України. За дорученням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України від його імені розміщує боргові зобов’язання уряду України і надає гарантії від його імені. Національний банк України обслуговує державний внутрішній борг України за допомогою всієї банківської системи країни шляхом здійснення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню та виплаті доходу по них у вигляді процентів або в іншій формі. Згідно пункту 3 статті 8 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України купує і продає цінні папери, які випускає держава.

Методи управління державним внутрішнім боргом:

1. Конверсія – зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна термінів позики, часу виплати й величини позикового відсотку, способу погашення позики.

2. Консолідація – зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового процента.

3. Уніфікація – створення нових нормативів та правил погашення позики.

4. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням

5. Відстрочення погашення

6. Анулювання позики

Виділяють дві функції державного кредиту: фіскальну і регулюючу. Позитивний вплив фіскальної функції державного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар рівномірніше розподіляється в часі.

Податки, які стягуються в період фінансування видатків за рахунок державної позики, не збільшуються.

У випадку непродуктивного використання мобілізованих в результаті державних позик капіталів, наприклад фінансуванні за їх рахунок військових чи соціальних видатків, практично єдиним цивілізованим джерелом їх погашення стають податки або нові позики. В подібних випадках незрівнянно менш цивілізований прийом - грошова або кредитна емісія, або додаткові позики державі. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за раніше випущеними державними позиками називається рефінансуванням державного боргу.

Другою функцією державного кредиту є регулююча функція. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кредитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інcтрумент регулювання економіки, держава може проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит є суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляції державою тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.

Форми державного кредиту.

Основні форми державного кредиту визначені в нормативних актах України, насамперед в Законах України «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державний внутрішній борг України», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також в ряді інших підзаконних актах, які дають підстави виділити як самостійні наступні форми державного кредиту:

а) державні позики;

б) звернення частини заощаджень населення в державні позики;

в) використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;

г) казначейські позики;

д) гарантовані позики.

Державна позика як основна фінансово-правова норма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ, організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій та казначейських зобов’язань.

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває інша форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується Ощадбанком України– звернення частини заощаджень населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли юридичні і фізичні особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів, Ощадбанк надає кредити державі за рахунок позичкових коштів. Наявність посередника між державою та населенням в особі Ощадбанку України та надання останнім позики державі за рахунок позичкових коштів без відома і тим більше без згоди їх реального власника дозволяє виділити ці відносини в якості особливої форми державного кредиту.

Звернення частини заощаджень населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через покупку банком особливих цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформлення безоблігаційних позик. В Україні в даний час це досягається шляхом покупки Ощадбанком України боргових зобов’язань нашої держави.

Запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не опосередковуючи ці операції покупкою державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві і сприяє розвитку інфляційних процесів.

В новій незалежній Україні левова частка державного боргу склалася саме за рахунок залучення урядом України коштів загальнодержавного позичкового фонду для фінансування бюджетних видатків. Це негативно позначилося на стані державних фінансів і грошового обігу, виробило в уряду шкідливу звичку не турбуватися про зміцнення і розвиток доходів державного бюджету.

Казначейські позикияк одна з форм державного кредиту відображають відносини кредитування підприємств і організацій органами державної виконавчої влади за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності і зворотності.

Із створенням системи органів державного казначейства України відкрилися практичні можливості для успішного розвитку казначейських позик.

Правовідносини по лінії казначейських позик не є аналогом відносин банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної виконавчої і законодавчої влади надають фінансову допомогу на інших умовах, з інших причин та з іншою метою. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за строками і нормою процента. Вони можливі у випадку фінансових ускладнень підприємств чи погіршення економічної ситуації в країні і не переслідують комерційних цілей, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд гарантує безумовне погашення позики, і випущеної нижчестоящими органами влади і управління, а також виплати процентів по них. В цих випадках мова іде про умовний державний кредит - гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд ретельно несе відповідальність лише у випадках неплатоспроможності позичальника. В Україні вже склалися правові та інші передумови для відродження гарантованих позик у зв’язку з наданням органам місцевого самоврядування, а також окремим господарюючим суб’єктам права здійснювати операції по випуску позик.

Міжнародний державний кредит - це форма державного кредиту, що відображає сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника чи кредитора. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на принципах зворотності, строковості і відплатності. Сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими процентами включається в державний борг країни.

Надання міжнародного державного кредиту забезпечується за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Суб’єктами запозичення коштів виступають уряд держави або органи місцевого самоврядування. В свою чергу, кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансово-кредитні організації.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подоланню фінансових труднощів уряду країниодержувача, надання продовольчої допомоги.

Державні зовнішні позики як форма міжнародного державного кредиту, надаються в грошовій чи товарній формі. Як правило, втни бувають середньостроковими і довгостроковими. Погашенням позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може здійснюватися після завершення пільгового періоду, який, як правило, надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після її використання.

Пріоритетну роль в кредитуванні уряду України відіграє допомога міжнародних фінансово-кредитних організацій, насамперед, Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Допомога МФВ спрямована насамперед на стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи, а Світового банку- на фінансування критичного імпорту та підтримку бюджету, а також фінансування різних інвестиційних проектів.

До складу Світового банку входять три самостійні спеціалізовані установи ООН: Міжнародний банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

Види державних позик.

Державна позика характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб залучаються для державних потреб шляхом випуску і реалізації державних цінних паперів.

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію «затуляння дірок» у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків; ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і привабливою для іноземних інвесторів.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» виділяє два види державних цінних паперів – облігації та казначейські зобов’язання. Відповідно до цих видів цінних паперів виділяють основні види державних позик – позики із використанням облігацій та позики із використанням казначейських зобов’язань.

Облігація- цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Державні облігації України можуть бути: довгострокові – понад п’ять років; середньострокові – від одного до п’яти років; короткострокові – до одного року.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов’язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п’ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред’явника та розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення. Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Емісія казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Рішення про розміщення казначейських зобов’язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов’язань України. Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України. Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.

Казначейські зобов’язання України можуть бути: довгострокові – понад п’ять років; середньострокові – від одного до п’яти років; короткострокові – до одного року. Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника.

Казначейські зобов’язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видається сертифікат.

У сертифікаті казначейського зобов’язання України зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов’язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Державні позики також можна класифікуватизалежно від форми виплати доходів - процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні і безпроцентні (цільові).Власники боргових зобов’язань процентної позики одержують твердий дохід щорічно шляхом оплати купонів або одноразово при погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів, без щорічних виплат. По виграшнихоблігаціях їх держателі одержують весь доход у формі виграшів в момент погашення облігації. Дохід в цьому випадку виплачується не по всіх облігаціях, а лише по тих, які потрапили в тираж виграшів. Умовами випуску процентно-виграшних передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої частини – у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом строку чинності позики виграш випаде на кожну облігацію. В Україні після придбання нею незалежності процентно-виграшні і безпрограшні позики поки що не випускались. Безпроцентні цільові позики не передбачають виплату доходів з облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки що перевищує його пропозицію.