Сутність і значення підвищення продуктивності праці

Класифікація і структура персоналу підприємства

На якісний склад персоналу підприємства вирішальний вплив робить цілий ряд макроекономічних чинників, найбільше значимими з яких є такі, як чисельність населення, у тому числі і працездатного, рівень зайнятості і т.д.

Протягом 2002 р. спостерігалося деяке поліпшення ситуації на ринку праці. Чисельність зайнятих у цілому по країні за 2002р. зросла на 0,6% порівняно з 2001 роком та становила 20,5 млн. осіб. Зростання було обумовлене збільшенням кількості працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих складав 15,3%. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності скоротилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

За станом на 1 січня 2003 р. потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис. осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. При цьому приріст потреби в працівниках на підприємствах приватної форми власності складав 62,3%, державної – 24,0% та колективної –27,6%.

Під персоналом підприємства розуміють усю сукупність постійних працівників, що одержали необхідну професійну підготовку і мають досвід практичної діяльності.

Для аналізу, планування, обліку і управління персоналом усі працівники підприємства класифікуються по ряду ознак.

У залежності від участі у виробничому процесі весь персонал підприємства ділиться на дві категорії:

· промислово-виробничий персонал (ПВП): відносяться працівники, що безпосередньо зв'язані з виробництвом і його обслуговуванням.

· непромисловий персонал: відносяться працівники, що зайняті в невиробничій сфері підприємства, в основному це працівники житло-комунального господарства, дитячих і лікарняно-санаторних закладів, що належать підприємству.

Структура кадрів підприємства подана на рис. 11.1.

Рис 11.1 - Структура кадрів підприємства

Відповідно до характеру виконуваних функцій весь персонал підприємства може бути класифікований так:

· робітники;

· фахівці;

· службовці;

· керівники.

До робочих відносяться працівники підприємства, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або наданням виробничих і транспортних послуг. У залежності від відношення до процесу створення продукції робітники, у свою чергу, підрозділяються на основні - котрі безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції і допоміжні - які виконують функції обслуговування основного виробництва.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль (діловоди, секретарі-референти, касири, табельники, експедитори, агенти з постачання й ін.).

До фахівців на підприємстві відносять працівників, що виконують інженерно-технічні, економічні й інші види робіт (економісти, бухгалтери, техніки, механіки, психологи, соціологи, художники, товарознавці, технологи й ін.).

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємства і його структурних підрозділів.

У залежності від очолюваних ними колективів, керівників прийнято підрозділяти на:

· лінійних ( що очолюють колективи виробничих підрозділів, підприємства, об'єднання, і їхні заступники);

· функціональних ( що очолюють колективи функціональних служб, відділів, і їхні заступники).

За рівнем, в загальній системі управління, усі керівники підрозділяються на

· керівників низової ланки (майстри, старші майстри, виконроби, начальники невеликих цехів, а також керівники підрозділів усередині функціональних відділів і служб);

· керівники середньої ланки (директора підприємств, генеральні директора об'єднань і їхніх заступників, начальники великих цехів);

· керівники вищої ланки (керівники ФПГ, генеральні директора великих об'єднань).

Існує також класифікація персоналу підприємства по професіях, фахам, та рівнем кваліфікації. Кожна категорія працівників у своєму складі передбачає ряд професій, що у свою чергу подані групами фахів.

Професія - це сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для виконання визначеного виду робіт у якийсь галузі виробництва.

Фах- розподіл усередині професії, що потребує додаткових навичок і знань для виконання роботи на конкретній ділянці виробництва

Кваліфікація - це сукупність знань і практичних навичок, що дозволяють виконувати роботи визначеної складності. Рівень кваліфікації працівника можна оцінити за розрядами (для робітників), категоріями (для спеціалістів), науковими ступенями і вченими званнями (для науковців).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: некваліфіковані, малокваліфіковані, кваліфіковані, висококваліфіковані, а конкретний рівень кваліфікації визначають за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них існує також чотири категорії: 1,2,3 категорії і без категорії.

Ефективність використання робочої сили на підприємстві у деякій мірі залежить і від структури кадрів підприємства - складу кадрів по категоріях і їхньої частки в загальній чисельності.

Співвідношення між категоріями персоналу на підприємствах України зараз є приблизно таким: 18% - керівники, фахівці, службовці, 82% - робітники.

На структуру ПВП впливають наступні чинники:

· рівень механізації й автоматизації виробництва;

· тип виробництва (одиничний, дрібносерійний, крупносерійний, масовий);

· розміри підприємства;

· організаційно-правова форма господарювання;

· складність і наукоємність продукції, що випускається;

· галузева приналежність підприємства;

· оптимальне сполучення категорій ПВП.

У самому загальному виді чисельність (Ч) промислово-виробничого персоналу обумовлюється планами по об'єму виробництва (В) і продуктивності праці (виробітки) (ПП):

При плануванні чисельності виділяють такі поняття, як явочний і обліковий склад, средньосписочна чисельність.

Явочна чисельність працівників - чисельність працівників, що з'явилися фактично на роботу.

Облікова чисельність працівників - чисельність усіх працівників, що перебувають у списку підприємства.

Средньосписочна чисельність персоналу підприємства розраховується як середньоарифметичний розмір із добової чисельності працівників, що значаться в списках.

Планування чисельності основних робітників залежить від характеру виробничих процесів і організації праці. На роботах, що виконуються робітниками-відрядниками, чисельність визначається виходячи з планової трудомісткості робіт:

,

де Т – повна трудомісткість виробничої програми;

Фе - ефективний річний фонд робочого часу одного середньосписочного робітника, година. ;

Квн - коефіцієнт виконання норм виробітку;

n - кількість устаткування, що одночасно обслуговуються одним робітником.

Чисельність допоміжних робітників розраховується по нормах обслуговування:

де С- кількість робочих змін;

Н_ОБСЛ - норма обслуговування одного допоміжного робітника в зміну.

Чисельність керівників, службовців і фахівців визначається штатним розкладом. Укрупненим методом чисельність цієї категорії визначають у процентному співвідношенні ( 6-10%) від загальної чисельності основних і допоміжних робітників.

Сутність і значення підвищення продуктивності праці

Продуктивність – найважливіший показник промислового виробництва, а її підвищення – головний фактор економічного зростання.

Найважливішим показником ефективності виробництва є підвищення продуктивності праці.

Економічна теорія дає наступне визначення праці: «Праця - це доцільна діяльність людини», тобто не будь-яка діяльність, а тільки та, що приносить користь суспільству.

Праця може бути продуктивною і менш продуктивною. Показником ефективності праці є її продуктивність. Продуктивність праці - це результативність, ефективність праці в процесі виробництва, що визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції. При цьому продуктивність праці розглядається не як потенційна спроможність праці, а як конкретний результат праці.

Існує багато показників ефективності виробництва, але продуктивність праці вважається найважливішим із них. Підвищення продуктивності праці має велике економічне і соціальне значення, яке необхідно розглядати на макро- і мікро рівні.

З макроекономічної точки зору підвищення продуктивності праці означає:

· ріст валового внутрішнього і національного продукту, національного доходу;

· ріст фонду накопичення і фонду споживання;

· можливість для розширеного відтворення;

· можливість для підвищення рівня життя громадян країни і рішення соціальних проблем;

· можливість для розвитку країни і росту економічної могутності держави.

Якщо виходити з чисто теоретичних і економічних позицій, то громадяни тієї країни, у якій досягнута найвища продуктивність праці, повинні мати і найвищий рівень життя, тобто матеріальною основою для підвищення рівня життя є ріст продуктивності праці.

Ріст продуктивності праці має велике значення і для підприємства, він дозволяє:

· істотно знизити витрати на виробництво і реалізацію продукції, якщо ріст продуктивності праці випереджає ріст середньої заробітної плати;

· за інших рівних умов збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, а отже, і зростання прибутку;

· проводити політику по збільшенню середньої заробітної плати працівникам;

· більш успішно здійснювати реконструкцію і технічне переозброєння підприємства;

· підвищити конкурентноздатність підприємства і продукції, забезпечити фінансову стійкість .