Теоретичні основи стратегічного менеджменту
ТЕМА 1. СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ, ЕТАПИ РОЗВИТКУ Й СУЧАСНІ РИСИ
1.1. Концепція стратегічного менеджменту: сутність, передумови виникнення і етапи розвитку.
1.2. Особливості системи стратегічного управління в інших країнах.
1.4. Досвід і проблеми використання стратегічного управління в прідприємствах України.
1.4. Процес стратегічного менеджменту і його особливості в сучасних умовах.
Навчальні цілі:
· розкрити значущість стратегічного менеджменту в діяльності сучасних підприємств;
· показати необхідність формування стратегічного мислення менеджерів;
· розкрити передумови розвитку концепції стратегічного менеджменту;
· охарактеризувати етапи розвитку стратегічного менеджменту;
· визначити сутність, мету, та основні елементи системи стратегічного менеджменту;
· висвітлити відмінності стратегічного і оперативного управління;
· охарактеризувати стадії процесу стратегічного менеджменту;
· розкрити особливості стратегічного менеджменту в сучасних умовах.
1.1. Концепція стратегічного менеджменту: сутність,
Передумови виникнення і етапи розвитку.
Хто не знає гавані до якої він хоче пливти тому і вітер не сприяє
Сократ
Як давно це було сказано і як актуально це в даний час, тому як кожний підприємець і керівник компанії стикається з проблемою стратегічної спрямованості бізнесу. Це проблема усугубляє тим, що в даний час кожне підприємство незалежно від специфіки його діяльності випробує на собі тиск динамічних чинників бізнес-середовища.
Зміни в законодавстві, цінах на товари, послуги, в технології, організаційних формах підприємств і формах їх власності, наявність конкуренції не тільки з вітчизняними підприємствами говорить про те, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і дуже часто не в тих напрямах, які нас би влаштовували. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбаченими ситуаціями, коли традиційні підходи до управління і планування не можуть забезпечити правильної орієнтації і підготовки підприємства до майбутнього, а значить до виживання. Найважливішою проблемою будь-якого підприємства, що працює в ринкових умовах, стає проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі грамотно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства, яка забезпечує формування відповідей на такі важливі для підприємства питання: в якій галузі або на яких ринках повинне функціонувати підприємство; як розподілити найчастіше обмежені ресурси; як вести конкурентну боротьбу. Стає дуже важливим перехід до управління, яке орієнтується на стратегічні напрямки розвитку.
Світова практика бізнесу показує, що більшість організацій, які досягли значних результатів в бізнесі, завдячує саме впровадженню системи стратегічного управління. Стратегічне управління готує підприємство до успішного функціонування в майбутньому.
Стратегічне управління на сьогоднішній день є найбільш прогресивною й концепцією, що відповідає сучасним вимогам, керування, що передбачає постійне гнучке реагування на зміни віл зовнішньому й внутрішньому середовищу підприємства.
Концепція стратегічного менеджменту передбачає бачення довгострокової перспективи розвитку підприємства, використання нового підходу до планування: від майбутнього до сьогодення, пріоритетність аналізу зовнішніх можливостей і небезпек, а також відповідність організаційної структури підприємства його стратегії.
До характерні риси концепції стратегічного управління:
1. Ґрунтується на синтезі теорії: системному, ситуаційному й цільовому підходах до діяльності підприємства, що розглядається як відкрита соціально-економічна система.
2. Орієнтує на вивчення умов, у яких функціонує підприємство.
3. Зосереджує увагу на необхідності формування баз стратегічної інформації.
4. Дозволяє прогнозувати стратегічне поводження підприємств.
5. Припускає використання певних інструментів і засобів розвитку підприємства (цілей, стратегій, стратегічних планів, програм й ін.).
_____________________
Офіційним роком народження стратегічного менеджменту можна назвати 1973 рік, коли в м. Нешвіллє (США) була проведена Перша міжнародна конференція з питань стратегічного управління, де в 14 доповідях були підведені підсумки розвитку стратегічного підходу до управління західними й східними компаніями, а також визначені основні напрямки розвитку стратегічного управління. Із цього часу дослідження в цій області проводяться в усім світі, більшість процвітаючих організацій досягли своїх результатів завдяки впровадженню стратегічного управління. Значне число корпорацій США й Західної Європи мають кваліфікований персонал, що пройшов спеціальну підготовку по стратегічному управлінню.
Починаючи з 1973 р., принципи стратегічного управління поступово завойовують визнання у розвинених країнах з ринковим типом економіки, а з кінця 80-х – початку 90-х років домінують у більшості корпорацій всього світу.
Зарубіжні вчені, наприклад, I. Ансофф, наводять певну періодизацію етапів розвитку систем управління:
1. Управління на основі контролю виконання (з 1900-х років) – рішення приймаються на основі короткострокових планів (бюджетів), аналізу минулих тенденцій і контролю відхилень.
2. Управління на основі екстраполяції (з1950-х років) – для прийняття рішень використовуються довгострокові плани, які будуються на основі миігулого; розробляються програми розвитку, передбачаються можливості та загрози.
3. Управління на основі передбачення змін (з 1970-х років) – початок стратегічного планування, орієнтованого на передбачення зовнішніх можливостей та загроз; використовуються наукові методи дослідження навколишнього середовища, внаслідок чого формується стратегічний план.
4. Управління на основі гнучких термінових рішень (з 1990-х років) –концепція стратегічного менеджменту; майбутнє передбачається на основі слабких сигналів, аналізується зовнішшнє середовище з метою приведення внутрішніх параметрів підприємства у відповідність з оточенням, рішення приймаються в реальному масштабі часу.
Основними передумовами виникнення стратегічного управління є:
1. Підвищення рівня нестабільності зовнішнього оточення. У цей час більшість вітчизняних підприємств працюють у середовищі, яке швидко змінюється й, отже, мають потребу в методах стратегічного менеджменту.
2. Інтеграційні процеси, що відбуваються у вітчизняному бізнесі, проявляються в створенні промислових, фінансово-промислових і фінансово-комерційних груп, ефективне функціонування яких неможливо без вирішення проблем стратегічного менеджменту.
3. Глобалізація бізнесу. Глобальні фірми розглядають мир як єдине ціле, у якому стираються національні розходження й переваги, відбувається стандартизація споживання. Продукція глобальних фірм продається у всіх країнах миру і є важливим чинником конкуренції на національних ринках. Протистояти натиску товарів глобальних фірм можна, тільки діючи аналогічними методами, розробляючи стратегію діяльності в конкурентному середовищі.
Термін «стратегічне управління» з'явився на стику 60-70-х рр. для того, щоб відокремити управління, здійснюване на вищому рівні, від поточного управління на рівні виробництва.
У цілому поняття стратегічного управління має кілька трактувань:
• процес визначення й установлення зв'язку організації з її оточенням, що складається в реалізації обраних цілей й у спробах досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно й результативно діяти організації і її підрозділам (Д.Шендел і К.Хаттен);
• процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням (Дж.Хіггінс);
• набір рішень і дій по формуванню й виконанню стратегій, розроблених для того, щоб досягти цілей організації (Дж.Піро й Р.Робінсон);
• набір різновидів систем стратегічного планування й стратегічного управління в реальному масштабі часу (Ансофф);
• це таке управління організацією, що опирається на людський потенціал як її основу, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання й своєчасні зміни в організації, що відповідають викличу з боку оточення й що дозволяють домогтися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей (Виханський О.С.).
Таким чином, стратегічне управління включає вибір мети, визначення траєкторії розвитку й просування по ній у напрямку досягнення цілей. Стратегічне управління не може точно визначати майбутній стан, воно не гарантує стовідсоткового успіху, але готовить організацію до можливих несподіванок.
Стратегічне управління – це комплекс процесів і способів розробки й реалізації портфеля стратегій підприємства з метою здійснення гнучкого регулювання й своєчасних змін у підприємстві, що відповідають виклику з боку оточення й що дозволяють домагатися конкурентних переваг.
Р.Фалмер відзначав, що «гарна стратегія не запобіжить смерчу, але вона може дозволити вам говорити, сидячи в притулок: «схоже, там, зовні, важко».
Порівняльні характеристики довгострокового й стратегічного управління наведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1 -Порівняльні характеристики довгострокового й стратегічного управління*
| Характеристики | Довгострокове управління | Стратегічне управління |
| Призначення | Забезпечення довгострокової прибутковості | Забезпечення довгострокового потенціалу конкурентоспроможності фірми |
| Адаптація до зміни зовнішнього середовища | Реактивна (у міру зміни зовнішнього середовища) | Активна (випереджальна) |
| Спосіб досягнення | Оптимізація використання внутрішніх ресурсів | Установлення динамічного балансу з невизначеним і нестабільним зовнішнім оточенням |
| Фактор часу | Не має істотного значення | Найважливіший фактор у конкурентній боротьбі |
| Співвідношення сьогодення й майбутнього | Погляд у майбутнє із сьогодення | Оцінка стану в сьогоденні з позиції майбутнього |
| Оцінка ефективності | Поточна рентабельність, прибутковість | Стратегічна рентабельність, точність передбачення змін у зовнішньому середовищі й час адаптації до них, якість товарів і послуг |
| Основний інструмент | Бюджетування | Варіантні пророблення |
Продовження таблиці 1.1.
| Результат | Довгострокові плани, програми, бюджети, плани прибутків | Загальні напрямки діяльності, стратегічні проекти |
| Реалістичність планів | Плани (цілі) носять оптимістичний характер і рідко виконуються на практиці | Цілі, стратегії, програми реалістичні, ув'язані з ресурсними можливостями |
| Відношення до персоналу | Один з ресурсів організації, виконавці окремих робіт і функцій | Найважливіший стратегічний ресурс організації, головна цінність, основа її благополуччя |
* Див.Куприянов Н.С., Михенков О.В., Щербакова Т.С. Стратегічний менеджмент у будівництві. - М.: ИНФРА - М, 2004.
Стратегічне управління розглядає як об'єкт створення майбутнього потенціалу фірми на відміну від оперативного управління, орієнтованого на ефективне використання наявного потенціалу. Сутність стратегічного управління розкривається характерними рисами, які істотно відрізняють його від оперативного управління (табл1.2.).
Таблиця 1.2 - Порівняльна характеристика стратегічного й оперативного управління
| Ключові характеристики управління | Оперативне управління | Стратегічне управління |
| Місія | Здійснення діяльності з метою одержання прибутку | Ефективне функціонування підприємства в довгостроковій перспективі з метою встановлення динамічної рівноваги з навколишнім середовищем |
| Акцентування уваги менеджменту | Погляд усередину організації, пошук раціональних шляхів ефективного використання ресурсів | Перенос центра уваги вищого керівництва на зовнішнє нестабільне оточення, пошук можливостей у конкурентній боротьбі, відстеження й адаптація до змін в оточенні |
| Облік фактора часу | Орієнтація на короткострокову й середньострокову перспективу | Орієнтація на довгострокову перспективу |
| Керування персоналом | Відношення до працівників як до ресурсу організації, виконавцям окремих функцій | Розгляд працівників як джерело благополуччя організації |
| Оцінка ефективності | Оцінка прибутковості й раціональності використання виробничого потенціалу | Оцінка ступеня своєчасності реагування на зміни зовнішнього оточення |
Отже, основними відмінностямисистем стратегічного типу від традиційних систем управління є:
• орієнтація на майбутні конкурентні переваги йприбуток;
• пророкування майбутнього й активна адаптація до нього;
• поділ стратегічних ресурсів і ресурсів, використовуваних у поточній операційній діяльності;
• увага до організаційного потенціалу при стратегічних змінах;
• додання організаційним структурам управлінської гнучкості для підвищення оперативності реакції на несподіванці;
• підвищення реалістичності планів за рахунок оцінки стратегічних ресурсів й ефективності стратегічних заходів (коректування цілей і стратегій відповідно до можливостей підприємства).
Призначення стратегічного управління полягає в наступному:
· установленні й ранжируванні важливих довгострокових цілей підприємства, які відповідають вимогам розвитку економіки в цілому й інтересам даної організаційної одиниці;
· оцінці й критичному розгляду ймовірних шляхів досягнення встановлених цілей у передбачуваних зовнішніх і внутрішніх умовах функціонування фірми в даний період;
· виборі й поступовій реалізації рішень, що забезпечують ефективну адаптацію діяльності фірми до несподіваних змін.
Проблематика стратегічного управління тісно пов'язана з питаннями внутріфірмового планування, організації управління, виробничого, інвестиційного, інноваційного й фінансового менеджменту, маркетингу.
Основними завданнями стратегічного управління є:
1. Формування стратегічних напрямків розвитку підприємства (тобто необхідно позначити мети й довгострокові перспективи розвитку).
2. Перетворення загальних стратегічних цілей у конкретні напрямки роботи.
3. Ефективна реалізація обраної стратегії.
4. Внесення коректив у стратегічні напрямки розвитку підприємства, у меті, у стратегію на основі оцінки проробленої роботи з урахуванням умов, що змінилися, нових можливостей.
5. Організаційне й інформаційне забезпечення систем стратегічного управління.
6. Вибір типу систем стратегічного управління залежно від рівня нестабільності зовнішнього середовища.
Система стратегічного управління з'явилася результатом розвитку підходів до управління. В еволюції стратегічного управління можна виділити 4 етапи.
Таблиця 1.3 - Етапи поступового переходу до стратегічного управління підприємством*
| Характеристика етапів | Основні орієнтири й особливості планування |
| 1 етап Поточне управління «по відхиленнях» | Реагування на ситуацію, що склалася. Планування, орієнтоване в усередину організації, обмежується розробкою бюджетів і поточних планів |
| 2 етап Управління «від досягнутого» з елементами передбачення майбутнього | Використання елементів аналізу й контролю ситуації, що складається в підприємстві й у зовнішньому середовищі Довгострокове планування на основі методу екстраполяції Розробляється стабільна система цілей на 10-15 років |
Продовження таблиці 1.3.
| 3 етап Управління «по цілям» з орієнтацією на зовнішнє середовище | Наявність «стратегічного мислення», націленого на зменшення впливу погроз на діяльність підприємства й використання шансів, що сприяють успіху організації Планування, що розробляє стратегічні відповіді на дії конкурентів. Використається програмно-цільовий метод |
| 4 етап Стратегічне управління | Підготовка майбутнього й прагнення до майбутнього Стратегічне планування, що пронизує всі підсистеми діяльності підприємства Формується інтегрована система управління підприємством, що забезпечує адаптивність і конкурентоспроможність підприємства |
· Див. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999