Друга сторона представлена організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії

У процесі організації виробництва виникають організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими категоріями як праця, засоби виробництва, розподіл праці і виражають систему відносин “людина – виробництво”. Вони безпосередньо зв’язані з продуктивним силами виникають з приводом трудової діяльності, поділу, спеціалізації та кооперації, обміну засобами виробництва. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва – економіці промисловості, сільському господарстві, торгівлі. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Тобто це відносини з приводу грошового обігу, ціноутворення, фінансів та кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи.

Соціально-економічнівідносинизумовлюють систему зв’язків “людина – людина”. До них належать закономірності розвитку відносин власності, розподілу і відтворення суспільного виробництва, який відбувається через розподіл, обмін, споживання продуктів та послуг. Вивчення цих відносин дає змогу побачити, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх.

Соціально-економічні та організаційно-економічні відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називаються економічними категоріями (товар, вартість, прибуток, національний доход тощо). Економічні категорії відбивають суть економічних явищ і процесів.

На відміну від економіки, яка не залежить від волі і свідомості людей, економічна теорія є явищем свідомості людей, яке відображає дію об’єктивних законів економічного життя.

Економічні закони виявляють об’єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними самими, розкривають сутність цих зв’язків (закони вартості, середнього або монопольного прибутку). Економічні закони не можуть бути незмінними, бо економічні процеси не є чимось застиглим. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них мають тимчасовий, минущий характер.

Економічні закони є всезагальні, загальні та специфічні. Перші відображають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх взаємодію. Пізнання цих законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства. Загальні закони відображають взаємозв’язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами ( закон товарного виробництва). Специфічні закони розкривають ступінь розвитку організаційно- та соціально-економічних виробничих відносин. Вони з одного боку характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, а з другого – окремі її сфери. Розрізняють сутність економічного закону, механізми його дії та використання. Щодо економічних законів застосовуються кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність. За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах.

Якщо поняття «економічний закон» відображає необхідні, стійкі, взаємозалежні зв’язки економічних явищ і процесів чи їх сторін, передбачає високу ступінь точності і загальності дії, то до поняття «економічний принцип» це відноситься у меншій мірі.

Економічні принципи — це узагальнення, які містять певні допущення, усереднення. У широкому розумінні до економічних принципів можна віднести й економічні закони, адже останні не діють фатально, абсолютно, а лише як пануюча тенденція розвитку. Економічні принципи часто формулюються у вигляді середніх даних та статистичних ймовірностей. Поряд з тим ці узагальнення при їхньому застосуванні і тлумаченні містять у собі дуже великий зміст і можуть виявитися необхідними при аналізі економічних процесів. Скажімо, в ринковій економіці діють принципи економічної доцільності (раціональності), доходності та інші, вивчення яких допомагає пізнавати суть і природу ринкових явищ і процесів.

Сукупність узагальнених положень, які пояснюють природу того чи іншого явища, а також досвіду, реальної практики, відображають об’єктивні закономірності розвитку економічного життя, називають економічними теоріями. Економічні теорії — це висновки, які формулює економічна наука. Наукове припущення, яке висувається для пояснення якогось економічного явища і вимагає додаткової перевірки і теоретичного обґрунтування називають економічною гіпотезою (грецьке «гіпотесіс»— припущення).

Наука формулює також економічні категорії, які є узагальненим абстрактним (теоретичним) виразом об’єктивно існуючих економічних відносин, процесів і явищ. Економічні категорії — поняття, що дані економічною наукою для позначення економічних відносин, їх конкретних форм, проявів, сторін, властивостей, рис, Економічні категорії — не самі відносини, процеси і явища, «які вони репрезентують, це їх абстрактний вираз, ідеальне відображення у дзеркалі науки. У цій якості вони є сходинками пізнання об’єктивної економічної реальності, результатом і засобом цього пізнання.

На відміну від звичайних понять економічного змісту, які відображають якесь одиничне явище (ціна певного товару у даний момент, розмір податку тощо), економічні категорії служать виразом загальних, масових економічних явищ, які постійно повторюються. Категорії більш рухливі і мінливі, ніж закони чи принципи. Закони — більш високий рівень пізнання людиною єдності і зв’язку явищ і процесів, відбиваючи глибоко приховані зв’язки і відносини, охоплюють коло тих явищ, які відображаються у ряді економічних категорій. Тобто закон чи принцип відображаються сукупністю категорій.

Економічні категорії, як і закони та принципи, мають історичний характер. Зокрема, такі категорії як «виробництво», «потреба», «споживання»,»«розподіл» існують стільки, скільки існує економіка, а категорії «товар», «обмін», «гроші», «ринок», «прибуток», «доход» та багато інших з’явились з появою товарного, а потім і ринкового виробництва. Сьогодні лише на історичному плані використовуються категорії «община», «раб», «майорат», «панщина», «феод» тощо, адже реальні економічні відносини, які вони репрезентують, давно зникли, залишивши свій «слід» в названих категоріях.

Економічні закони, принципи і категорії є об’єктами досліджений економічної теорії, яка їх і формулює, але водночас, разом з економічними теоріями і гіпотезами, є засобами пізнання економічної реальності.

Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету економічної теорії. Економічна теорія –це наука про виробничі відносини між людьми в процесі виробництва товарів і послуг з метою одержання максимального матеріального задоволення потреб за умов обмежених ресурсів.

Розглядаючи предмет економіки Самуельсон і Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів для вироблення різних продуктів та розподілу їх між членами суспільства. За професором Макконнеллом економічна теорія досліджує:

1. проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини;

2. економічна теорія – суспільна наука, яка вивчає поведінку індивідуумів та інститутів, які займаються виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг.

Предмет економічної теорії – вивчення виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління господарським процесом і системи ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства. Тобто, економічна теорія досліджує, як суспільство здійснює економічне життя (вибирає спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виготовити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання поміж різними індивідами і групами), що охоплює виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в умовах обмежених ресурсів.

Економічна теорія використовується не тільки для того, щоб описати і пояснити рух виробництва, інфляції, доходів тощо, але й для обґрунтування економічної поведінки. Іншими словами предмет економічної теорії має дві сторони вираження: позитивну і нормативну.

Позитивна економіка оперує фактами і вільна від суб’єктивних і оціночних суджень. Вона намагається сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку. Нормативна ж економіка уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має бути економіка або яку конкретну політичну акцію треба рекомендувати, ґрунтуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах.

Іншими словами, позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економіка досліджує фактичний стан економіки; нормативна ж економіка визначає, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані чи небажані. Якщо у реченні фігурують такі слова, як “має бути” або “слід зробити”, можна бути впевненим, що маємо справу з нормативним твердженням.