Показники продуктивності праці

Для характеристики рівня продуктивності праці в промисловості використовуються натуральні, вартісні та трудові показники. Вико­ристання натуральних і трудових показників в машинобудуванні обме­жене випуском великої номенклатури продукції.

Натуральні показники рівня продуктивності праці використовують­ся на підприємствах, які випускають однорідну продукцію (на авто­мобільних, тракторних та Інших заводах) і визначаються за формулою:

, (4.1)

де N - обсяг виробленої продукції за певний період в натуральних показниках (т, штуках s т.п.);

Ч_сер, - середньооблікова чисельність працівників за той же період часу.

У тих галузях промисловості, де випускається декілька видів про­дукції, для визначення продуктивності праці застосовується вартісний показник. Він дає можливість порівняти результати праці різних під­приємств, узагальнити результати праці галузі в цілому.

При порівнянні продуктивності праці за один період часу для різ­них підприємств, чи одного підприємства за різні періоди часу необ­хідно врахувати умови зміни цін на сировину, матеріали, паливо і т.д.

Продуктивність праці у вартісному виразі визначається відношенням вартості валової (товарної, чистої) продукції у порівняльних цінах до середньооблікової чисельності працівників:

, (4.2)

де В - валова (товарна, чиста) продукція, грн., за період часу.

Чиста продукція - це обсяг валової (товарної) продукції за міну­сом матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань.

Трудовий показник продуктивності праці виражається у трудоміст­кості продукції. Трудомісткість продукції визначається як відношення норми затраченого часу на виробництво продукції до обсягу виготов­леної продукції (в натуральних або вартісних показниках) за період часу:

, (4.3)

де Т - норма затраченого часу на виробництво продукції за певний пе­ріод часу, люд.-год;

Т - обсяг виробленої продукції, послуг, робіт за той же період.

Трудовий показник в машинобудуванні використовується, як правило, для визначення продуктивності праці всередині підприємства: в цехах, на дільницях, в бригадах.

Під трудомісткістю слід розуміти витрати живої праці на виробницт­во одиниці продукції, або на виконання одиниці роботи. Це важливий показник, який показує якість нормування праці та тісний зв’язок між ростом продуктивності праці і заробітної плати.

Між продуктивністю (виробітком) і трудомісткістю існує наступна залежність:

, (4.4)

, (4.5)

де b - ріст продуктивності праці, в %;

a - зниження трудомісткості, в %.

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну. Нормативна трудомісткість встановлюється на підприємствах, вихо­дячи із раціонального рівня використання техніки, застосування пере­дового досвіду в умовах діючого виробництва. Показник нормативної трудомісткості використовується для розрахунків заробітної плати, собівартості, оптової ціни, а також при проекту­ванні нових аналогічних виробів.

Планова трудомісткість - це витрати праці на виготовлення про­дукції, які враховують заходи зниження нормативної трудомісткості.

Фактична трудомісткість визначається фактичними витратами пра­ці на виробництво продукції. Зіставлення фактичної та нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження.

У залежності від категорії персоналу, праця якого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють:

технологічну трудомісткість, яка включає всі витрати праці ос­новних робітників, відрядників та почасовиків, Т_тех.;

трудомісткість обслуговування виробництва, яка включає витрати праці допоміжних робітників, Т_обсл.;

виробничу трудомісткість – витрати праці усіх робітників, як основних, так і допоміжних;

трудомісткість управління виробництвом, яка включає витрати праці керівників, фахівців та службовців, Т_упр.;

повну трудомісткість, яка включає витрати праці усіх категорій промислово-виробничого персоналу; Т_пов.:

Т_пов. = Т_тех+ Т_обсл+ Т_упр . (4.6)

Для визначення чисельності основних виробничих робітників, фонду їх заробітної плати, тривалості виробничого циклу використо­вують технологічну трудомісткість.

, (4.7)

де t_i - технологічна трудомісткість виготовлення i-го виду продук­ції;

N_i - кількість i-го виду продукції;

Ф_р - річний фонд часу одного робітника;

К_н - коефіцієнт виконання норм виробітки основними робітниками.

Для характеристики росту продуктивності праці застосовують наступні показники:

І) Темп росту продуктивності праці, який характеризує зміну досягнутого рівня продуктивності праці порівняно із базовим:

, (4.8)

де ПП_ф, ПП_б - продуктивність праці звітного та базового періодів.

2) Для характеристики динаміки зростання продуктивності праці застосовують індексний метод:

: , (4.9)

де І_пп - індекс продуктивності праці;

В_п, В_б - обсяг випуску продукції відповідно в плановому і базо­вому періодах;

Т_п, Т_б - час, затрачений на виробництво певного обсягу продук­ції відповідно у плановому та базовому періодах.

З) Темп приросту продуктивності праці, Т_пр.:

. (4.10)