Інвестиційна функція: класичний та кейнсіанський підходи

Джерелом інвестицій є заощадження. При цьому виникає проблема – заощадження здійснюються одними господарюючими суб'єктами, а інвестиції здійснюються, як правило, зовсім іншими економічними агентами. Незбіг процесів заощадження (інвестиційної пропозиції) та інвестування (інвестиційний попит) призводить до порушення макроекономічної рівноваги.

Інвестиційний попит складається з двох частин: з попиту на заміщення використаного капіталу та з попиту на збільшення чистого реального капіталу. Інвестиційний попит - це дуже динамічна й мінлива частина загального попиту; вона залежить як від об'єктивних факторів (економічної кон'юнктури, очікування норми чистого прибутку, процентної ставки), так і від суб'єктивного фактору (бажання розширення приватного виробництва).

Кількість інвестиційних проектів, які приваблюють виробників, залежить від обсягу інвестицій, а також від величини відсоткової ставки. Для того, щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки проценту призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів та, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

В макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною інвестиційного попиту є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит враховується в автономній складовій інвестиційної функції. Виходячи з цього проста інвестиційна функція в алгебраїчній формі записується так:

де І — попит на інвестиції,

— автономні інвестиції, до яких відносяться інвестиції, що не залежать від процентної ставки, а перебувають під впливом інших чинників,

b — чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки. Вона показує, на скільки грошових одиниць обернено змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на один пункт, тобто . Наприклад, , , , . Отже, процентна ставка зменшилася на два пункти, а інвестиції збільшилися на 100 грн. Звідси .

В простій інвестиційній функції незалежною змінною є процентна ставка, а залежною — інвестиції. При зростання процентної ставки збільшуються витрати, що пов’язані з інвестуванням, і зменшується рівень прибутковості, що скорочує кількість прибуткових інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим вища процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим меншим є сукупний попит на інвестиції. І навпаки.

Попит інвестиції можна подати в графічній формі (рис. 5). Графік інвестиційного попиту нахилений до низу; чим вища ставка проценту (г), тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти (зменшити обсяг інвестицій).

Рис. 5. Попит на інвестиції

І. Кейнсіанський підхід.

Ставка процента, на думку Кейнса, формується не на ринку позичкових коштів в результаті взаємодії інвестицій і заощаджень, а на грошовому ринку - як наслідок співвідношення попиту на гроші і пропозиції грошей.

Тому грошовий ринок стає повноцінним макроекономічним ринком, зміна ситуації на якому дає поштовх для зміни ситуації на товарному ринку.

Кейнс довів, що при одному і тому ж рівні ставки процента фактичні інвестиції і заощадження можуть бути не рівні, оскільки інвестиції і заощадження здійснюються різними економічними агентами, які мають різні мотиви.

Основним чинником, що визначає величину інвестиційних витрат є не рівень ставки процента, а очікувана внутрішня норма віддачі від інвестицій (гранична ефективність капіталу). Інвестор ухвалює інвестиційне рішення, порівнюючи дану величину із ставкою процента. Якщо перша величина перевищує другу, то інвестор фінансуватиме інвестиційний проект, незалежно від абсолютної величини ставки процента. Наприклад, якщо оцінка граничної ефективності капіталу інвестором рівна 100 %, кредит буде взятий за ставкою, що дорівнює 90 %

Чинником, що визначає величину заощаджень, є також не ставка відсотка, а величина наявного доходу. Якщо дохід людини невеликий і його ледве вистачає на поточні витрати (С), то робити заощадження навіть при дуже високій ставці процента людина не зможе.

Графічно співвідношення інвестицій і заощаджень в кейнсіанській моделі представлено на рис. 6.

Рис. 6. Інвестиції і заощадження за кейнсіанським підходом

Заощадження не залежать від ставки процента – графік вертикальна лінія. Інвестиції слабо залежать від ставки процента – крива із невеликим від’ємним нахилом. Якщо заощадження збільшуються до S1_, то рівноважну ставку процента визначити неможливо. Тому рівноважна ставка процента встановиться на іншому ринку - грошовому (співвідношенню МD та МS).

ІІ. Класичний підхід.

Ринок позичкових коштів– це ринок, на якому «зустрічаються» інвестиції (I) і заощадження (S) та встановлюється рівноважна ставка відсотка (R).

Попит на позичкові кошти пред’являють фірми, використовуючи їх для покупки інвестиційних товарів, а пропозицію кредитних ресурсів здійснюють домогосподарства, надаючи у позику свої заощадження.

Інвестиції обернено залежать від ставки відсотка, оскільки чим вища ціна позичкових коштів, тим більше витрати фірм на обслуговування кредитів та тим вищу норму прибутку повинні забезпечити проекти, що фінансуються, тому крива інвестицій є спадною.

Графічно класичний підхід щодо формування попиту та пропозиції на інвестиційному ринку можна представити рис. 7.

Рис. 7. Рівновага на інвестиційному ринку

Е₀А – величина надлишкових заощаджень.

Якщо заощадження збільшуються, то крива S (заощадження) переміщується праворуч.

За попередньої ставки rЕ0 частина заощаджень не приноситиме дохід, тому що вони не будуть використовуватись як інвестиційний ресурс.

Домогосподарства вважатимуть за краще одержувати дохід, тобто винагороду на всі свої заощадження, навіть і по нижчій ставці відсотка. Таким чином, початкове збільшення заощаджень призведе до зниження рівноважної ставки відсотка.

Рівність між обсягом інвестицій та заощаджень є важливою для рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але вона не може бути досягнута автоматично.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Так, відхилення від повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує проценту ставку, яка скорочує заощадження до рівноважного рівня. На думку класиків, зменшення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням споживання, що відновлює повну зайнятість. Згідно з кейнсіанською теорією відхилення від повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує процентну ставку. Але не вона зменшує заощадження. Зменшення заощаджень до рівня інвестицій зменшує ВВП, а заощадження як функція доходу зменшуються до рівня інвестицій. Це означає, що у кейнсіанців рівновага між заощадженнями та інвестиціями може досягатися за неповної зайнятості.

В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій — від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки проценту, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їх продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з яким попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку усувається цей розрив в кожному поточному періоді. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.