Від заходів із вдосконалення організації праці

Серед основних факторів, за рахунок яких може бути визначена економічна ефективність щодо покращення організації праці виділяють:

1) Зниження чисельності працюючих— у такому випадку еко­номія визначається за формулою:

(7.1)

де Е_ч — кількість вивільнених працюючих, чол.; З_Сер — середньорічна зарплата після проведення заходу, грн.; Ісоц.відр. — індекс соціальних відрахувань від зарплати.

2) Умовно-річна економія по фонду заробітної платита пов'язаних з нею соціальних відрахувань визначається за формулою:

(7.2)

де Тн і Т'н — відповідно нормативна трудомісткість виробу до і після здійснення заходу, нормо-год.; Сгі С'г — відповідно середня годинна тарифна ставка до і після здійснення заходу, грн.; О'вироб. — випуск продукції після здійснення заходів, шт.; Ідоп.зм — індекс додаткової зарплати.

3) Зниження в собівартості продукції умовно-постійних затрат — тоді економія в результаті підвищення продуктивності праці визна­чається за формулою:

(7.3)

де Овироб. — випуск продукції до здійснення заходу, грн.; ΔПтр — приріст продуктивності праці, %; d'з — частка затрат в одній гривні продукції до здійснення заходу; d ум-п.з — частка умовно-постійних затрат у собівартості продукції.

Умовна річна економічна ефективність заходів щодо вдосконален­ня організації праці може визначатись і за формулою:

(7.4)

де Evр — умовна річна економія (доход), грн.; Зп — поточні затрати, пов'язані із здійсненням заходів щодо орга­нізації праці, грн.; Зк — одноразові капітальні затрати, грн.; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності, який характеризує частку капітальних затрат, що відносяться на собівартість продукції протягом року (0,15).

Термін окупності капітальних вкладень визначається за формулою:

(7.5)

Якщо здійснення заходів із вдосконалення організації праці розрахо­вано на період більше, ніж один рік, тоді аналіз ефективності таких капі­таловкладень здійснюється із використанням методу дисконтування.

Також необхідно порівнювати плановий та фактичний ефекти та здійснювати аналіз факторів, які вплинули на відхилення від цих пока­зників.

Зміст, завдання, функції і принципи нормування праці.

Об'єкти нормування праці

Нормування праці є важливою складиною частиною технологічної та організаційної підготовки виробити на, опера пінного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Нормування праці — це встановлення обґрунтованих співвідно­шень між мірою праці та мірою витрат на неї.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплат праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Під час організації праці необхідно визначити, яка її кількість по­трібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість.

На підприємстві норми праці використовуються під час планово організаційних розрахунків, внутрішньозаводського та цехового оперативного планування. За допомогою норм:

— складаються бізнес-плани підприємств,

— плануються обсяги виробництва цехів і дільниць,

— розраховується завантаження устаткування і робочих місць,

— встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці,

— визначається потреба в кадрах,

— розробляються календарно-планові нормативи тощо.

За допомогою нормування:

— узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства,

— досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях,

— забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу. В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної

самостійності підприємств нормування праці набуває великого зна­чення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо. Подальше вдоско­налення нормування праці передбачає завдання, наведені на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Завдання нормування праці

Перелік головних завдань нормування праці дозволяє визначити йогою функції:

• формування інформаційної бази для розрахунків основних техніко-економічних показників діяльності підприємства;

• створення об'єктивної основи для вдосконалення організації оплати праці в умовах прискореного НТП;

• визначення трудового вкладу всіх працівників підприємства та частки кожного з них у колективно заробленому фонді оплати праці;

• виявлення резервів живої праці і формування організаційно-технічних заходів, впровадження яких забезпечить їх використання.

Під принципами нормування розуміють сукупність основних уста­лених положень, на основі яких здійснюється побудова, функціону­вання, розвиток і вдосконалення організації управління процесами праці. Основні принципи нормування праці наведено табл. 7.4.

Таблиця 7.4

ПРИНЦИПИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Принцип	Змістова характеристика
Прогресивності	Вдосконалення норм праці з врахуванням змін в техніці і техноло­гії виробництва.
Оптимальності	Розробка і застосування таких варіантні норм, в яких найповніше врахо­вані переваги сучасних технологій і трудові навички працівників.
Об'єктивності	Врахування можливості і особливості всіх складових трудового процесу при розрахунку норм праці.
Динамічності	Перегляд і коригування норм праці.
Науковості	Використання при нормуванні праці результатів наукових дослі­джень, проведених відповідними науковими установами.

Отже, мета нормування праці в нових умовах господарювання по­лягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удо­сконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоро­тити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реаль­них доходів працівників.

Існують дві форми витрат праці:

1) витрати робочого часу;

2) витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяють дві групи об'єктів нормування праці:

— перша група: об'єкти, що характеризуються переважно витра­тами робочого часу. Це робочий час — він нормується на різних рів­нях і різними видами норм.

На макрорівні (на рівні держави) робочий час нормується для за­безпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності та для дотримання прав людини на збере­ження здоров'я, відпочинок.

На мікрорівні нормування робочого часу виглядає як встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. А також, встановлення необхідної чисельності персоналу.

— друга група: об'єкти, що характеризуються переважно витрата­ми робочої сили. Це встановлення обсягу роботи, зони обслуговування і норм витрат фізичної та нервової енергії. Обсяг роботи встановлю­ється у вигляді нормованого завдання (у натуральних показниках) на зміну, місяць, рік.

Зона обслуговування визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один робітник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії можуть характеризуватись те­мпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо.

Таким чином, об'єкти нормування праці складні та багатоманітні, і вимагають використання складних методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.