Оцінка системи бухгалтерського обліку поточних зобовязань підприємств

Діяльність будь-якого підприємства завжди потребує достатності капіталу. Ресурси, які формують капітал підприємства, виступають джерелом прийняття управлінських рішень. Їх недостатність знижує ефективність управлінських рішень. Для більшості підприємств основним джерелом формування фінансової структури капіталу виступає власний капітал. Але діяльність підприємства неможлива без використання позикових ресурсів. Тому використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору джерел та обсягів залучення.

Поточні зобов'язання як об'єкт обліку є важливою складовою елементів, на основі яких формується інформація про фінансовий стан підприємства та аналізується рівень його платоспроможності. Облік та аналіз кредиторської заборгованості є одним із ключових завдань у вирішені проблем, що виникають під час поточного управління підприємствами. Дослідженням проблем оцінки та обліку поточних зобовязань присвячено чимало наукових праць, зокрема варто відзначити таких вітчизняних вченних Ф.Ф Бутинець, Р.Л. Хомяк, В.В. Коваленко, А.Т. Сафарова, К.С. Сурніна, В.З. Потій, В.О. Ареф'єва, М.Т. Білуха, Л.Г. Ловінська, Д.М. Городинська, О.В. Добровольська, П.М. Макаренко, Л.О. Чіп , І.І. Туболець та інш.

Методика ведення бухгалтерського обліку поточних зобов'язань в Україні визначається ПсБО 2 «Баланс» та ПсБО 11 «Зобов'язання». Відповідно до ПсБО 2 до поточних відносять такі зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства, тобто протягом дванадцяти місяців з дати балансу [1]. Відповідно до ПсБО 11 поточні зобов'язання відображається у балансі за сумою погашення [2]. Згідно цього положення до поточних зобов'язань належать: короткострокові кредити банків; кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності; заборгованість з оплати праці; авансові платежі замовників; нараховані до сплати відсотки, дивіденди тощо.

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях по товарному кредиті. Як правова категорія кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користується кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Таким чином, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичково грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто вони мають право на вимагання чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

Кредиторська заборгованість, яка знаходиться в розпорядженні підприємства, є специфічним джерелом формування позикового капіталу. Вона виникає в результаті того, що певна частина грошових коштів тимчасово затримується в господарському обороті, тобто підприємство несвоєчасно виконує свої фінансові зобов'язання [3].

Наявність кредиторської заборгованості у підприємства суттєво впливає на забезпечення оборотними коштами. Повільні розрахунки по її погашенню надають підприємствам додаткову можливість короткострокового фінансування. Підприємства в більшості випадків самостійно вирішують питання щодо обсягів, строків і форми платежів постачальникам. Що стосується розрахунків з бюджетом і банками, підприємства намагаються виконувати свої фінансові зобов'язання, оскільки це пов'язано з застосуванням штрафних санкцій за порушення як строків, так і обсягів платежів. Тому наявність кредиторської заборгованості свідчить про те, що підприємства свої фінансові труднощі перекладають перш за все на своїх постачальників.

Кредиторська заборгованість є простим і дешевим джерелом фінансування діяльності підприємства. І тому в останні роки її питома вага в позикових ресурсах поступово збільшувалася в порівнянні з банківським кредитом. Це погіршувало фінансову стійкість вітчизняних підприємств. Значні суми кредиторської заборгованості сприяли збільшенню неплатежів і порушенню розрахунково-платіжної дисципліни. Ще однією проблемою є перевищення суми поточної кредиторської заборгованості над сумою наданих кредитів. Це негативно впливає на фінансовий стан підприємств, адже це свідчить про незадовільну фінансову структуру капіталу.

Розрахунки з учасниками передбачають, як правило, або сплату дивідендів власникам, або додаткове формування капіталу. Як альтернативу обліку даних розрахунків доцільно запропонувати додаткові внески до капіталу відображати як зобов'язання підприємства перед вкладником, від чого очікується позитивний ефект як для підприємства через можливість розширювати діяльність використовуючи позику, так і для вкладника який за надану позику отримує винагороду вигляді відсотків [4].

Стійким джерелом фінансових ресурсів підприємства виступає внутрішня кредиторська заборгованість, яка постійно знаходиться в його розпорядженні. Це перш за все заборгованість по заробітній платі, обов'язковим відрахуванням в централізовані державні фонди, які пов'язані з фондом оплати праці.

Внутрішня кредиторська заборгованість як форма позичкового капіталу, яка використовується в процесі господарської діяльності, має свої особливості, тобто тісний взаємозв'язок з обсягом діяльності і більш низькою оплатою в порівнянні з комерційним кредитом. Це сприяє зниженню вартості всього позикового капіталу. З ростом обсягу виробництва і реалізації продукції зростають витрати, які входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості. Чим більший розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, тим менший обсяг коштів підприємству необхідно залучати для фінансування своєї поточної господарської діяльності. Але з іншого боку, - ці кошти не можуть покривати суми додаткового фінансування при збільшенні виробництва і реалізації продукції [5].

Всі види кредиторської заборгованості як кредитного інструменту мають обмеження у використанні. Основними обмеженнями є: короткостроковий характер використання, підвищений кредитний ризик для підприємства, яке надало кредит, і додаткова загроза банкрутства для підприємства, яке використовує комерційний кредит, при погіршенні кон'юнктури ринку реалізації своєї продукції.

Таким чином, значна частина кредиторської заборгованості в поточних зобов'язаннях підприємств свідчить про їх труднощі з наявними грошовими коштами та низьку абсолютну ліквідність. Використання кредиторської заборгованості має низку позитивних та негативних сторін: з одного боку - це залучення додаткових коштів, а з іншого - це призводить до додаткових витрат, адже за кредитом сплачуються відсотки.

Не зважаючи на всі негативні сторони, кредиторська заборгованість залишається вагомою складовою при формуванні капіталу підприємства.

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20.

3. Потій В. Кредиторська заборгованість та її роль у формуванні капіталу підприємства / В. Потій, Г. Куліш// Ринок цінних паперів України.-2011.-№3-4.-С.23-26.

4. А.Т. Сафарова проблеми оцінки поточних зобов'язань у бухгалтерському обліку // Вісник НУЛП.-2009.-№577.-ст.515-521.

5. В.В. Коваленко Проблеми бухгалтерського обліку зобов'язань підприємства // Вісник ДНУЕТ.-2012.-№243.

УДК 657

Дем’янюк Ю.В., ст. гр. ОАз-31

Науковий керівник: Тлучкевич Н.В, к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет