Ціна як важіль економічного впливу на розвиток економіки

Ціна за своєю природою суттєво впливає на загальний стан ринкової кон'юнктури. Крім цього, вона підтверджує чи не підтверджує монопольне становище виробника. З метою усунення недоліків чисто кількісного характеру ступеня монополізації ринків слід передбачити в системі моніторингу сегментацію товарних ринків. За допомогою сегментації ринку з використанням цін виділяють частину ринку, групу споживачів, які мають визначені загальні ознаки. Об'єктами сегментації можуть бути споживачі, товари та послуги чи самі підприємства.

З метою завоювання ринкових позицій, заповнення відповідних ринкових ніш важливо розробити стратегію цінового регулювання ринку.

В умовах тривалих кризових явищ великого значення набувають економічні методи регулювання ринкових відносин шляхом формування резервів стратегічних ресурсів у періоди небажаного зростання цін чи їх зниження та загрози скорочення виробництва, і навпаки, шляхом проведення товарних інтервенцій на відповідних ринках у період невиправданого підвищення цін з метою захисту споживача. Не можна погодитися з думкою тих економістів, які заперечують збереження прямого державного встановлення та регулювання цін. За такої позиції присутнє пряме використання цінової політики у розвинутій ринковій економіці, коли ціни встановлюються державою лише для природних монополій та здійснюється перехід від регульованого режиму ціноутворення до спостережливого.

З урахуванням головних завдань регулювання економіки та з метою запобігання спаду виробництва виправданим є збільшення монопольної частки підприємств на товарному ринку з державним регулюванням цін. Однак, тут важливо дотримуватися відповідних пропорцій, щоб запобігти директивності у ціновій політиці. Держава повинна виступати як самостійний економічний та рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як орган регулювання, суб'єкт економічних відносин, який виходить за рамки ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов слід використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього потрібно обов'язково розмежовувати функції, щоб ціноутворення не було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом.

Таким чином, пряме державне регулювання передбачає потребу коригування ринку та доповнення ринкового механізму централізованою політикою контролю за важливими параметрами ринку. В умовах недосконалого ринкового господарства ціна рівноваги, що епізодично виникає, не задовольняє оптимального стану і стабільності у суспільстві, тому держава шляхом цінової політики створює нові умови рівноваги. Прибічники опосередкованого державного впливу на ринок прагнуть встановити ціни лише шляхом зміни податків і процентних ставок. Ці методи є виправданими, але не за умов кризи та перехідної економіки.

Обираючи методи цінової політики, доцільно дотримуватися принципу розумної достатності державного регулювання, шоб запобігти виникненню можливих крайнощів, коли при встановленні державою значних цін ринкові механізми сильно блокуються та створюється небезпека втрати ринкових орієнтирів для зіставлення затрат і ресурсів, оскільки відчутним стає вплив неринкових факторів. Непов'язана з конкурентним ринком і встановлена згодом ціна не може достатньо змінюватися залежно від коливань попиту та пропозиції, тому спостерігається або дефіцит, або надлишок продукції, що не може бути реалізована. Повне усунення держави від формування цін та їх регулювання руйнує основу економіки суспільства, залишає її без важливих засобів боротьби з монополізмом, робить ринкові відносини та становище більшості підприємств нестабільним та нецивілізованим.

Для формування конкурентного ринку та конкурентного ціноутворення необхідно не руйнувати державний сектор, а комерціалізувати його діяльність, посилити його функції як рівноправного суб'єкта ринкових відносин, що у ціновій політиці має проявлятися шляхом встановлення цін на свою частку власності, до якої повинні належати природні монополії, частина інфраструктури та промислового виробництва, що перешкоджатиме розірванню міжвиробничих зв'язків.

У цьому плані важливим також є використання механізму державного замовлення, коли обов'язкове фінансування частково замінюється наданням податкових, митних та інших пільг, що створює передумови опосередкованого впливу на рівень інших цін. Для розв'язання проблеми регулювання та становлення конкурентного ринку потрібно повністю врахувати загальні економічні умови перехідного періоду, зважаючи на специфіку зміни попиту та пропозиції, характер формування затрат, незалежно від характеру суб'єктів господарювання. Оскільки в перехідному періоді зберігається дефіцит ресурсів, монополістичний вплив і посилення інфляційних очікувань, то витрати стають базовим фактором, що визначає величину ціни. В таких умовах ціни на товари та послуги підприємства включають затрати не лише нинішнього, але й майбутнього періодів, де закладено очікування подальшого підвищення цін на сировину, комплектуючі, робочу силу, обслуговування збиткових потужностей, а обмеження, пов'язані з платоспроможним попитом, недостатньо дієві.

У сучасних умовах господарювання ефект від зниження витрат проявляється через ціну і сприяє розширенню спочатку виробництва, а потім і продажу товарів на вітчизняних ринках. Зменшення граничної ціни призводить до скорочення витрат і зниження попиту на товари, що вкрай потрібно для економічної підтримки власного виробництва.

Аналіз регулюючої дії ціни як елемента сегментації ринку необхідний також для визначення взаємозв'язків "виробник—споживач" чи "продавець —покупець", що дає можливість виявити причини, за якими споживач надає перевагу товарам конкурентів, та оцінити тенденції, притаманні досліджуваному ринку при визначенні ступеня його стійкості.

З метою врахування особливостей економічного впливу цінового фактора на здійснення операцій купівлі-продажу товарів важливе місце посідає конкурентоспроможність товарної продукції.

Конкурентоспроможність на рівні підприємства характеризує здатність до стійкого зростання випуску продукції конкурентних груп товарів в умовах як внутрішньої, так і зовнішньої конкуренції. На її величину впливають три групи факторів. Перша група - це ресурси. Тут маються на увазі фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції (матеріаломісткість). Друга група - це цінові фактори. До них слід віднести рівень і динаміку цін на всі ресурси виробництва і готову продукцію. Третя група — це фактори середовища. Основне місце серед них посідає економічна політика держави та рівень її впливу на ринкового контрагента.

На глобальному рівні конкурентоспроможність—це здатність економіки держави брати участь у світогосподарських зв'язках, у результаті чого підвищується рівень і якість життя населення за рахунок внутрішнього виробництва, а не зовнішніх запозичень. Варто зазначити, що як на індивідуальному, так і на глобальному рівнях оцінювання конкурентоспроможності здійснюється не тільки за суто економічними критеріями.

У деяких економічних дослідженнях проблему конкурентоспроможності намагаються звести до проблеми ефективності. У структурі потенційної конкурентоспроможності значне місце посідає ресурсний потенціал, тоді як фактична конкурентоспроможність проявляється тільки на ринку після процесу виробництва, і тут важливими стають ціновий фактор і фактор кон'юнктури ринку.

На рівні підприємства можливим є здійснення контролю насамперед за ресурсними факторами, тобто за загальною ефективністю виробництва, а ціновий фактор є важелем загальноекономічного впливу суспільства.

23. Фактори, що впливають на попит і пропозицію:

а) загальноекономічні, спеціальні, політичні;

б) пропорції розвитку народного господарства;

в) збільшення обсягів випуску продукції;

г) підвищення технологічного й естетичного рівня продукції;

ґ) співвідношення грошових доходів окремих груп населення, рівень бідності;

д) самостійно сформулюйте і подайте свій варіант.

24. Товарні ресурси предметів споживання — це:

а) виготовлена продукція;

б) товарні фонди;

в) товарна пропозиція;

г) ринкові фонди;