Значення облікової інформації в процесі прийняття управлінських рішень

Управлінське рішення є результатом аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування та вибору найвигіднішого із варіантів досягнення конкретної мети в системі управління. У практиці прийняття управлінських рішень використовують широкий арсенал методів: аналогії, симпатії, фантазії, «мозкових штурмів», морфологічних аналізів, спрощення, класифікації, структуризації, індукції, дедукції та тощо.

Прийняття рішення є не суворо фіксованою процедурою, а процесом, що складається з послідовних кроків, кількість яких може змінюватися. Проблеми, що виникають зрідка і значна частка результатів, яких є невизначеною, змушують здійснювати весь процес прийняття рішення. Проблеми, які виникають часто, можна розв’язувати, застосовуючи уже відому стратегію або інструкцію, тобто нема потреби оцінювати альтернативні варіанти і вибирати оптимальний.

Необхідність прийняти рішення у процесі управління зумовлена динамікою виробничих систем, виникненням на вході й виході певних відхилень, а також зміною цілей, планів і програм із боку керуючої системи. Із огляду на це рішення є важливим елементом процесу управління. Кожне управлінське рішення має бути актуальним, конкретним, точним і результативним. Цінність і своєчасність управлінського рішення значною мірою залежить від здатності управлінця в потрібний момент зібрати, проаналізувати та проінтерпретувати інформацію, яка постійно змінюється через певні обставини. Обставини, що призводять до змін вхідної інформації, можуть бути зумовлені зовнішніми і внутрішніми чинниками.

Приймаючи те чи інше рішення, часто потрібно аналізувати значну кількість можливих у певній ситуації варіантів. Зрозуміло, детально дослідити всі варіанти не завжди вдається. Саме тому частину з них відкидають, тим самим втрачаючи можливу вигоду від їх реалізації. Деякі варіанти офіційно не аналізують, але беруть до уваги, обговорюючи вигоди. І загалом, вибираючи тільки один варіант дій, ми втрачаємо вигоду, яку дало б альтернативне використання наших обмежених можливостей. У зв’язку з цим виникло таке поняття, як альтернативні витрати.

Під обліково-управлінською слід розуміти інформацію, яка дозволяє вести аналіз господарської діяльності і слугувати базою для прийняття управлінських рішень. Для її отримання потрібні первинні аналітичні дані, що формуються на основі різних вихідних даних, які акумулюються з різних джерел. Обліково-управлінська інформація є похідною від первинних даних; між ними лежить виконання аналітичних розрахунків.

Проте слід зазначити, що в ролі такої інформації можуть виступати і первинні дані, якщо вони стають предметом аналізу. Для формування управлінської інформації необхідні різні за функціональним змістом початкові дані: бухгалтерські, планові, нормативні, кошторисні та інші, які разом становлять обліково-аналітичне забезпечення. При цьому потреба в тих або інших даних залежить від цілей і напрямків інформаційних потреб управління.

Дані бухгалтерського обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. Крім цього інформацію треба оперативно передати менеджерові, оскільки з часом вона втрачає цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок.

Релевантними вважають дані, що:

- мають різне значення для різних альтернатив;

- безпосередньо пов’язані з конкретною альтернативою;

- стосуються певного майбутнього рішення;

- можуть вплинути на рішення;

- враховуються для різних альтернатив;

- є майбутніми грошовими потоками, відмінними для різних альтернативних рішень;

- обмежені альтернативними рішеннями.

Оскільки значна частина рішень пов’язана з аналізом витрат і доходів, то йдеться про релевантні витрати й доходи.

Релевантні витрати – це витрати майбутніх періодів, що, як результат прийнятого рішення, впливають на грошові потоки. Релевантні доходи – це доходи, що можуть змінитись внаслідок прийняття рішення.

Отже, ті доходи та витрати, котрі зростатимуть або зменшуватимуться у результаті прийняття того чи іншого рішення, є релевантними. Фактично така інформація характеризує додаткові вигоди і втрати, пов’язані з діями щодо здійснення вибраної альтернативи.

Ознаки релевантності можуть набути і постійні витрати, зокрема та їхня частина, котру можна класифікувати як прямі витрати стосовно певного сегмента підрозділу. Їх виникнення залежить від того, чи працює підрозділ. Наприклад, для розширення асортименту продукції на підприємстві треба встановити нову виробничу лінію. Для чого необхідно додатково залучити спеціалістів, які будуть обслуговувати. Витрати на оплату праці цих спеціалістів належатимуть до виробничих накладних витрат і співвідноситимуться з конкретним підрозділом. При цьому вони мають бути додатковими, а отже, й релевантними.

Так, до нерелевантних витрат зазвичай зараховуються:

-вичерпані витрати, які здійснило підприємство у минулому, до того, як виникло питання про прийняття нинішнього операційного рішення. Наприклад, величина балансової вартості обладнання не зміниться, хоч який би варіант майбутніх дій не вибрало підприємство. Такі витрати вже не можна змінити, і вони не впливатимуть на майбутнє рішення;

-немонетарні затрати (такими затратами є амортизація);

-майбутні витрати, виникнення яких пов’язано з іншим рішенням, прийнятим у минулому.

Такі витрати можуть бути як грошовими, так і негрошовими, наприклад, відсотки з отриманого кредиту, орендна плата, розподілені постійні виробничі витрати. Отже, хоч ці витрати і виникнуть у майбутньому, проте їхнє значення завжди буде однаковим за будь-якого вибраного альтернативного варіанта. Релевантними такі витрати можуть стати лише за умови, що надалі вони призведуть до відтоку грошових коштів. Підкреслимо, що форма для аналізу релевантності показників може мати різний вигляд.

Вихідною умовою класифікації витрат на релевантні та нерелевантні при калькулюванні за видами діяльності є вплив зміни в попиті (споживанні) та пропозиції (постачанні) на ресурси діяльності. Якщо зміни згаданих чинників зумовлюють зміни у витрачанні ресурсів, то такі витрати вважають релевантними і враховують приймаючи рішення щодо вибору тієї або іншої альтернативи.

Змінні ресурси закуповуються і споживають у міру необхідності (наприклад, вода на технологічні цілі). Обсяг їх споживання на підприємстві дорівнює величині закуплених ресурсів, тобто їхні попит та пропозиція однакові. Тому дані про змінні ресурси є нерелевантними. Якщо рівень діяльності збільшується, то зростає й попит на ресурси, і відповідно їх величина підпадає під визначення релевантної інформації. Отже, такий підхід створює можливість для глибшого вивчення змінних витрат на різних рівнях.

УДК 657

Лойко О., ст. гр. ОА-11

Науковий керівник: Жураковська І.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет