Абстрагування – це уявне відволікання від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношення предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника.

Харків, ХНЕУ, 2010

Затверджено на засіданні кафедри управління персоналом.

Протокол №9 від 30.03.2010 р.

Глосарій з навчальної дисципліни «Основи наукових досліджень» для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання / Укл. О. А. Єрмоленко. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2010. – (Укр. мов.)

Розглянуті основні терміни, знання яких є підґрунтям для формування професійних компетенцій за навчальною дисципліною «Основи наукових досліджень», також представлені літературні джерела і електронні словники мережі INTERNET, що дозволяє розширити можливості опанування наукової термінології.

Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей.

© Харківський національний

економічний університет,

© Єрмоленко О. А.

ВСТУП

Постійний розвиток суспільства, його інформатизація, інтеграційні процеси вимагають від освіти підготовки для економіки принципово нових економістів. Випускники мають довести свою здатність працювати в нових умовах, а для цього вміти реалізовувати творчий потенціал у науковій роботі, бути креативними і здатними до інноваційної діяльності. Знання наукової термінології дозволяє забезпечити надійні комунікації між об’єктом дослідження і дослідником, а також між дослідником і споживачем наукової продукції.

Термінологія є особливою областю лексики, що характеризується певною специфікою і що не є однорідною. Терміном називають слово або словосполучення, спеціальної сфери вживання, створюване (запозичене, таке, що приймається) для точного вираження спеціальних понять і засноване на дефініції.

На відміну від слова природної мови, з одного боку, термін повинен бути вільним від суб'єктивності життєвого досвіду (різні дослідники при проголошенні одного терміна не повинні уявляти собі різні речі; з другого – термін має бути однозначним (той самий термін однієї й тієї ж науки не повинен описувати в різних випадках різні об'єкти). І нарешті, він повинен мати точно визначену сферу значень (не повинні виникати сумніви щодо опису певного об'єкта даним терміном).

Термінологія належить до мінливої частини лексики. Наукова термінологія схильна до зміни тому, що з розвитком науки змінюються і відповідні наукові визначення, а із зміною визначень відкидається або ж переосмислюється цілий ряд наукових термінів. Мінливою є суспільно-політична (а разом з нею і наукова і економічна) термінологія в цілому, оскільки тут відкидаються не лише наукові терміни, що не відповідають більше новому рівню людських знань, але рішуче відкидаються також і номенклатурні терміни, якщо вони були пов'язані із політичною течією, яка залишилася в історії.

Зростання ролі наукових досліджень в практичній підготовці фахівців підвищує роль сучасної термінології для здобуття професійних компетенцій.

А

Абстрагування – це уявне відволікання від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношення предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника.

Абстракція – (від лат. abstractio – відволікання), форма пізнання, заснована на уявному виділенні істотних властивостей і зв'язків предмета та відволіканні від інших, частин його властивостей і зв'язків. Основні типи абстракції: ізолююча (що виокремлює досліджуване явище з деякої цілісності); узагальнююча (що дає узагальнену картину явища); ідеалізація (заміщення реального емпіричного явища ідеалізованою схемою). Поняття абстрактного протиставляється конкретному.

Аксіома – (грец. axioma), положення, прийняте без логічного доказу в чинність безпосередньої переконливості; істинне вихідне положення теорії. На такого роду загальних положеннях будуються всі подальші висновки науки, й обійтися без них не може жодна умоглядна наука.

Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, при якому деякі твердження (аксіоми) приймаються без доказів і потім використовуються для одержання інших знань за певними логічними правилами.

Альтернатива– це одне із двох або декількох можливих рішень, необхідність вибору між взаємовиключними можливостями.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення).

Аналогія – метод пізнання, за допомогою якого досягається знання про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність з іншими.

Анотація –(від лат. annotatio — помітка, зауваження) коротке викладення змісту статті, реферату, монографії, дисертації. В анотації дається характеристика роботи з точки зору змісту, призначення, форми та інших особливостей.

Аргументи– це ті положення, які використовують для обґрунтування істинності тези.

Архітектоніка – це структура праці, тобто склад її основних компонентів.

В

Визначення(дефініція) – установлення змісту незнайомого терміна (слова) за допомогою термінів (слів) знайомих і вже осмислених (номінальне визначення) або шляхом включення в контекст знайомих слів (контекстуальне визначення), або явного формулювання рівності (явне або нормальне визначення), у ліву частину якого входить обумовлений термін, а в праву – визначальне вираження, що містять тільки знайомі терміни.

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.

Відчуття– це відображення мозком людини властивостей предметів або явищ об'єктивного світу, що сприймаються його органами почуттів.

Відгук — документ, що містить думку (оцінку, враження) організації чи фахівця з приводу будь-якої роботи, яка надійшла на розгляд.

Вчений– це фізична особа, яка має вищу освіту та проводить фундаментальні та/або прикладні дослідження і отримує наукові або науково–технічні результати. Вчений, що професійно займається науково–дослідною роботою, відповідно до трудового договору, є науковим працівником.

Г

Гіпотеза– це припущення про причину, що викликає даний наслідок. Якщо гіпотеза узгоджується з фактами, що спостерігаються, то в науці її називають теорією або законом.

Гіпотеза (грец. – підстава, припущення) – можливе судження про закономірні (причинні) зв'язки явищ; форма розвитку науки.

Гносеологія – (від грец. gnosis – знання й logos – навчання), наука про джерела й границі людського пізнання (те ж, що теорія пізнання), розділ філософії в якому вивчаються:

1) проблеми природи пізнання і його можливостей;

2) відношення знання до реальності;

3) загальні передумови пізнання та умови його ймовірності й істинності.

Границі системи – це різного роду матеріальні й нематеріальні обмежники, які відділяють систему від зовнішнього середовища.

Д

Демонстрація– логічне міркування, що доводить істинність або помилковість тези.

Дедукція (від лат. deductio – виведення), метод мислення, при якому нове положення виводиться виключно логічним шляхом з попередніх, висновок за правилами логіки; ланцюг умовиводів (міркування), ланки якого (висловлення) пов'язані відношенням логічного наслідку.

Дедукція (від лат. deductio – виведення) – у логіці – одна з форм умовиводу, що позначає рух пізнання від загального до частки, від загальних суджень (загальних правил, законів) до часткових висновків, конкретних стверджень.

Дисертація – кваліфікаційна наукова робота в певній галузі знань, яка містить сукупність наукових результатів і положень, висунутих автором для публічного захисту, і засвідчує особистий внесок автора в науку та про його здобутки як науковця.

Дискусія – це корисна форма колективного мислення. Вона є особливою формою наукової комунікації. Дискусія – обговорення якого–небудь суперечливого питання. Дискусія – це колективне дослідження проблеми, в якому кожна сторона, опановуючи (спростовуючи) думку співрозмовника, аргументує свою позицію і претендує на досягнення мети (істини).

Дія – відносно завершений елемент діяльності, спрямована на досягнення певної проміжної усвідомлюваної мети. Дія може бути як зовнішньою, виконуваною у розгорнутій формі за участю рухового апарата й органів почуттів, так і внутрішньою, виконуваною у розумі.

Діяльність – динамічна система взаємодій суб'єкта зы світом, у процесі яких відбувається виникнення та втілення в об'єкті психічного образу та реалізація опосередкованих ним відношень суб'єкта у предметній дійсності. У діяльності з погляду її структури прийнято виділяти рухи та дії.

Діалектика (від грец. dialektikê – мистецтво вести бесіду, суперечку) – філософське вчення про становлення й розвиток буття та пізнання й заснований на цьому навчанні метод мислення.

Доповідь — документ, в якому викладається певні питання, висновки, робляться пропозиції.

Думка – основна одиниця, "молекула" мислення; у думках виражається процес розуміння світу, інших людей та самого себе.

Е

Експеримент – одна із сфер людської практики, в якій піддається перевірці істинність висунутих гіпотез або виявляються закономірності об'єктивного світу. У процесі експерименту дослідник втручається в досліджуваний процес з метою пізнання, при цьому одні умови досвіду ізолюються, інші виключаються, треті підсилюються або послабляються.

Експертиза (франц. ехреrtise від лат. ехреrtus – досвідчений) – дослідження фахівцем (експертами) будь–яких питань, вирішення котрих вимагає спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва й т.п.

Емпіризм– напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

Еристика (від грецького eris – суперечка) – це мистецтво ведення суперечки.

З

Закон – внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний закономірний розвиток. Закон виражає повний стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріальних об'єктів.

Закон– необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами в природі й суспільстві.

Закон виключення третього – дві суперечні думки про один і той же предмет, взятий в один і той же час і в одному й тому ж відношенні не можуть бути одночасно хибними або істинними. Якщо одне з них істинне, то інше – хибне. Третього твердження не може бути. Цей закон має силу лише за умови дотримання законів тотожності і протиріччя.

Закон достатньої підстави – у процесі міркування достовірними варто вважати лише ті судження, щодо істинності яких можуть бути приведені достатні підстави.

Закон протиріччя – не можуть бути істинними два несумісних твердження про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому ж відношенні; одне з них буде обов’язково хибним.

Закон тотожності: кожна правильна думка, або поняття про предмет, повинна бути визначеною і зберігати однозначність протягом усього міркування і висновку.

Знання – відбиття в голові людини властивостей предметів, явищ навколишнього світу (знання про факти, поняття, терміни, визначення, закони, теорії) і способів дій з ними (правила, прийоми, способи, методи, приписання).

І

Ідеалізація – не конструювання подумки об'єктів, які не існують насправді або практично нездійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина).

Інтелект – (від лат. intellectus – розуміння, збагнення) відносно стійка структура розумових здібностей індивіда. У ряді психологічних концепцій інтелект ототожнюють із системою розумових операцій, зі стилем та стратегією рішення проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності, з когнітивним стилем і ін.

Інформативний реферат – це коротке письмове викладення однієї наукової праці, опублікованої або у вигляді рукопису, що висвітлює стисло її зміст.

Історичний метод – метод пізнання, який дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

К

Каталог — системний перелік предметів, розміщених за певною ознакою список, укладений в алфавітному порядку.

Категорії(грец. – висловлення, ознака) – найбільш загальні й фундаментальні поняття, що відображають істотні, загальні властивості й відносини явищ дійсності та пізнання.

Кібернетика (від грец. kybernetike – мистецтво керування) – наука про управління, зв'язок і переробку інформації

Колоквіум – це форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються думками вчені різних напрямків. Всі присутні є учасниками невимушеної дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Композиція (лат. kompositio – складання, підпорядкування) наукової статті ґрунтується на логічному розкритті наукової думки, мотивованому та дозованому розкритті фактів, поєднанні їх у певну систему.

Компоненти системи (елементи, підсистеми). Будь–яка система, незалежно від відкритості, визначається через її склад. Ці компоненти й зв'язки між ними створюють властивості системи, її сутнісні характеристики.

Конференція – найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна частина учасників (доповідачі) повідомляє про нові наукові ідеї, результати теоретичних і експериментальних робіт, про виробничий досвід, відповідає на питання. Інша, набагато більша частина (слухачі), сприймає цю інформацію. Слухачі можуть задавати питання й брати участь у дебатах.

Концепція (лат. – розуміння, система) – певний спосіб розуміння, трактування яких–небудь явищ, основна керівна точка зору, ідея для їхнього висвітлення; провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Креативність – здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

Критерій – ознака, на підставі якої виробляється оцінка, визначення або класифікація чого-небудь. Якщо модель адекватна, то нею можна користуватися, однак істинність моделі перевіряється практикою або експертизою.

Л

Лабораторний експеримент – експеримент у спеціально створених умовах, що дозволяють виділити так звану чисту незалежну змінну шляхом контролю всіх інших умов, з якими може змішуватися її вплив.

Логіка (грец. logike) – наука про способи доказів і спростувань; сукупність наукових теорій, у кожній з яких розглядаються певні способи доказів і спростувань.

М

Метод– спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення якого-небудь явища або процесу. Метод – це інструмент для вирішення головної задачі науки – відкриття об'єктивних законів дійсності.

Методика досліджень теми – це конкретизація прийомів і способів виконання робіт відповідно до мети й плану дослідження.

Методологія – вчення про методи пізнання світу; сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.

Мислення – це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини істотних властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами або явищами.

Мова – матеріальна форма здійснення процесу мислення. Через мову особисті досягнення стають досягненнями всього людства. Мова є універсальною формою вираження думок. Відрізняють природні і штучні мови.

Модель – це система аксіом і побудованих на її основі логічних конструкцій (теорій), спостережень і експериментів у рамках теорії, включаючи технологічні, інженерні, соціальні конструкції. Результати, отримані екстраполяцією моделі, можуть бути істиною тоді, коли відомо, що вони не виходять за межу помилковості вихідних аксіом моделі. Модель – це описання, що відображає реальність на рівні абстракції.

Модель „чорного ящика”– модель, що описує тільки входи й виходи системи, але не внутрішній устрій системи. Наприклад, математична модель „чорного ящика" – чи просто сукупність множин X і Y (X відповідає входам, Y – виходам); оператор F, що зв'язує їх (Y=F(X)) і показує вплив „чорного ящика”.

Модель абстрактна–ідеальна конструкція; модель, побудована засобами мислення, свідомості (зокрема – мовна модель).

Модель динамічна– модель, яка відображає процеси, що відбуваються в системі і в часі; зокрема, моделі функціонування і розвитку.

Модель знакова– реальна модель, що має абстрактний зміст; модель, умовно подібна до оригіналу і призначена для безпосереднього використання людиною.

Модель інгерентна– модель, погоджена з навколишнім культурним середовищем, що входить у неї не як далекий їй елемент, а як її природна частина.

Модель класифікаційна– найпростіший вигляд моделі, в якій фіксуються тільки відносини тотожності чи різниці.

Модель математична–абстрактна або знакова модель, побудована засобами математики (наприклад, у вигляді системи рівнянь, графа, логічної формули тощо).

Модель мовна–будь-яка конструкція природною мовою, розглянута як опис чого-небудь (наприклад, визначення як модель обумовленого; ім'я, назва як позначення називаного та ін.).

Модель моделей– ієрархія моделей; багаторівнева абстракція; число рівнів в ієрархії моделей, що приблизно зв'язуються з розвиненістю інтелекту.

Модель пізнавальна–форма організації і представлення знань; засіб з'єднання нових знань з наявними.

Модель прагматична–засіб керування і організація практичних дій; зразок, еталон правильних дій (наприклад, алгоритм) чи їхнього результату (наприклад, модель цілі).

Модель реальна (речовинна, фізична, предметна)–модель, побудована з реальних об'єктів; подоба реальної моделі й оригіналу може бути прямою, непрямою й умовною.

Модель складу системи–модель, що описує, з яких підсистем і елементів складається система.

Модель структури системимодель, що описує усі відносини (зв'язок) між елементами моделі складу системи.

Моделювання – дослідження будь-яких явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови й вивчення їхніх моделей; використання моделей для визначення або уточнення характеристик і раціоналізації способів побудови видів об'єктів, що конструюються.

Моделювання– метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань із моделі на оригінал.

Моніторинг – нагляд або спостереження за станом якого-небудь об'єкта з метою його контролю, прогнозу розвитку та охорони.

Монографія (грец. mono – один, grapho – пишу) – спеціальна наукова праця, що має на меті дослідити певну наукову проблему. Монографія відрізняється від статті більш широкою постановкою проблеми, аргументованістю роздумів, їх доказовістю, посиланням на докази (літературні джерела, показники роботи підприємств та ін.).

Н

Нарада – це форма колективних контактів учених і фахівців одного наукового напрямку (галузі). Склад учасників наради й тривалість виступів строго регламентуються.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості, котра включає як діяльність щодо одержання нових знань, так і її результат – суму знань, що лежать в основі наукової картини світу; позначення окремих галузей наукового знання.

Навичка – спосіб виконання дій, що став у результаті вправ автоматизованим.

Наука– це те, що безупинно розвивається, тобто система знань об'єктивних законів природи, суспільства і мислення, одержаних і перетворених у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Наукова діяльність включає в себе етапи виробництва наукової продукції: постановку (появу) проблеми; побудову гіпотез та використання наявних, створення та впровадження нових методів дослідження, спрямованих на перевірку гіпотез; узагальнення результатів наукової діяльності.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на підставі якої робиться висновок.

Наукова стаття – це самостійна праця, що містить у собі деяку кількість наукової інформації, винайденої в результаті проведених досліджень.

Наукове (раціональне) пізнання – це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини істотних властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами і явищами.

Наукове дослідження – це цілеспрямований процес виробництва нових знань, які розкривають нові явища в суспільстві й природі, для використання їх у практичній діяльності людей.

Наукове пізнання – це свідомо здійснювана пізнавальна діяльність, в основі якої лежить опосередковане й узагальнене відображення властивостей і відносин предметів і явищ у їхньому протиріччі й розвитку.

Науковий закон – найбільш істотні, стійкі, повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві та мисленні.

Науковий реферат– це коротке письмове викладення наукової теми, проблеми, питання, складене на підставі проведеного дослідження, огляду одного або кількох літературних та інших джерел.

Наукознавство (наука про науку), це наука що вивчає закономірності розвитку наукового знання.

П

Пам'ять – процеси організації та збереження минулого досвіду, що дозволяють його повторне використання у діяльності або повернення у сферу свідомості.

Парадигма (від грец. paradeigma приклад, зразок) – (філос., соціол.) вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і їхнього рішення, що панує протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві.

План — документ, що встановлює точний перелік робіт чи заходів, що намічаються до виконання, їх послідовність, обсяг, тимчасові координати керівників та конкретних виконавців.

Поняття– форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки й відносини предметів і явищ; у логіці – думка, в якій узагальнюються й виділяються предмети деякого класу за певними загальними і в сукупності специфічними для них ознакам.

Поняття – це думка, що відбиває достатні й необхідні ознаки предмета або явища. Поняття бувають загальними, одиничними, конкретними, абстрактними, відносними, абсолютними й ін.

Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Постулат (від лат. postulatum – вимога) – вихідне положення якої-небудь теорії, що як правило, не доведено та не може бути доведеним в рамках цієї теорії. Синонімом постулату в математиці є аксіома.

Праця – доцільна діяльність людини, спрямована на зміну й перетворення дійсності для задоволення своїх потреб, створення матеріальних і духовних цінностей.

Принцип – вихідні положення якої-небудь галузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань (принципи менеджменту, принципи маркетингу персоналу тощо).

Проблема – протиріччя в пізнанні, що характеризується невідповідністю між новими фактами й даними і старими способами їхнього пояснення.

Р

Рецензія –це критична оцінка наукової роботи фахівцем в даній області наукових знань.

Риторична суперечка – це суперечка, в якій важливо лише здобути перемогу над супротивником, а не наблизитися до істини.

Розвиток – спрямована, закономірна зміна явища або процесу, що веде до появи нової якості.

Розум – здатність розуміння та осмислення. У ряді філософських течій вищий початок та сутність (панлогізм), основа пізнання й поведінки людей (раціоналізм). Своєрідний культ розуму характерний для епохи Просвітництва.

С

Світогляд – система узагальнених поглядів на світ та місце людини в ньому, на відношення людей до навколишньої їхньої дійсності та самих себе, а також обумовлені цими поглядами їхні переконання, ідеали, принципи пізнання та діяльності.

Симпозіум є напівофіційною бесідою із заздалегідь підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Синергія (від грецького – разом діючий). Це поняття використовується для опису явищ, при якому ціле завжди більше або менше, ніж сума частин, що становлять це ціле. Система функціонує доти, доки відносини між компонентами системи не набувають антагоністичного характеру.

Синтез – метод пізнання, який припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Система – безліч взаємозалежних елементів, що утворюють стійку єдність та цілісність, що володіє інтегральними властивостями та закономірностями.

Системний підхід– це підхід до дослідження об'єкта (проблеми, явища, процесу) як до системи, в якої визначені елементи, внутрішні й зовнішні зв'язки, що найбільш істотним чином впливають на результати його функціонування, а мета кожного з елементів виходить із загального призначення об'єкта.

Системоутворюючий елемент– елемент системи, від якого у вирішальному ступені залежить функціонування всіх інших елементів і життєздатність системи в цілому.

Спостереження – це спосіб пізнання об'єктивного світу, заснований на безпосередньому сприйнятті предметів і явищ за допомогою органів почуттів без втручання в процес з боку дослідника.

Сприйняття– це відображення мозком людини властивостей предметів або явищ у цілому, які сприймалися його органами почуттів у якийсь відрізок часу, і дає первинний почуттєвий образ предмета або явища.

Стратегія дослідження – це вибір напрямку й способу ведення наукових досліджень, що забезпечують досягнення поставленої мети.

Суб'єкт і об'єкт (лат. subjectum – підмет і objectum – предмет) – філософські категорії. Під суб'єктом розуміється активно діючий і що пізнає, що володіє свідомістю й волею індивід або соціальна група; об'єкт – те, на що спрямовано пізнавальну та іншу діяльність суб'єкта.

Судження – це думка, в якій утримується твердження або заперечення чого–небудь за допомогою зв'язку понять. Судження бувають стверджувальними і негативними, загальними і частковими, умовними й розділовими і т.п.

Суперечка– це зіткнення думок або позицій, у ході якого сторони наводять аргументи в підтримку власних переконань і критикують несумісні з власними подання іншої сторони.

Т

Тактика дослідження – це сукупність дій з організації зусиль дослідників і створення всіх необхідних умов для досягнення успіху.

Творчість – мислення в його вищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, що породжує щось якісно нове.

Теза(обговорюване положення) має бути гранично ясною, недвозначною, тому що вона є вихідним пунктом суперечки, її ядром.

Теорія – система знань, котра описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об'єднувального початку (витоку).

Теорія – система узагальненого знання, пояснення тих або інших сторін дійсності. Теорія є духовним, уявним відображенням і відтворенням реальної дійсності.

Термін (від лат. terminus межа, границя) – слово або словосполучення, покликане точно визначити поняття та його співвідношення з ін. поняттями в межах спеціальної сфери.

Технологія – (від грецького techne – мистецтво, майстерність, уміння та ...логія – наука), 1) сукупність методів, способів і прийомів одержання, обробки або переробки сировини й напівфабрикатів з метою одержання готової продукції; наукова дисципліна, що вивчає механічні, фізичні, хімічні й інші зв'язки й закономірності, що діють у технологічних процесах; 2) спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки й переробки матеріалів, зборки готових виробів, контролю якості, керування.

У

Узагальнення – уявне об'єднання предметів та явищ за їх загальними і істотними ознаками.

Умовивід – це процес мислення, що з'єднує послідовність двох або більше суджень, у результаті чого з'являється нове судження. Умовивіди бувають двох видів: безпосередній та опосередкований.

Уява – це вторинний образ предмета або явища, що в даний момент часу не діють на органи почуттів людини, але обов'язково діяли раніше. Це є відтворення в мозку людини шляхом з'єднання їх у цілісну систему.

Ф

Факт –(від лат. factum – зроблене, таке, що відбулося), 1) у звичайному слововживанні синонім понять істина, подія, результат. 2) знання, достовірність якого доведена. 3) У логіці і методології науки факт – особливого роду речення, що фіксують емпіричне знання.

Формалізація – відображення об'єкта або явища в знаковій формі якої–небудь штучної мови (математики, хімії і т.п.) і забезпечення можливості дослідження реальних об'єктів та їхніх властивостей через формальне дослідження відповідних знаків.

Рекомендована література

Основна

Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.

Дороніна М. С. Технологія соціально-економічних наукових досліджень (схеми і приклади): Навчальний посібник. – 3-є вид., випр. і доп. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. 120 с.

Ковальчук В. В., Моїсєєв Л. М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 216 с.

Пушкар О. І., Єрмоленко О. А. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050109 усіх форм навчання. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2005. – 88 с.

Додаткова

Аверьянов А. Н. Системное познание мира. Методологические проблемы. — М.: Наука, 1985. — 264 с.

Ашеров А. Т. Подготовка, экспертиза и защита диссертаций: Учебное пособие. — Харьков: Изд. УИПА, 2002. — 136 с.

Бор М. З. Основы экономических исследований: логика, методология, организация, методика. — М.: Дело, 1998. — 206 с.

Братимов О. В. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / О. В. Братимов, Ю. М. Горский, М. Г. Делягин, А. А. Коваленко. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 344 с.

Диалектика и системный анализ / Под ред. Д. М. Гвишиани. — М.: Диалектика, 1993. — 336 с.

Дюркгейм Э. Социология. — М.: Канон, 1995. — 348 с.

Iвакин О. А. Основи епістемології: теорія i методологія наукового пізнання: Науковий посібник для студентів магістерського відділення та аспірантів — Одеса: Юридична література, 2000. — 112 с.

Ивин А. А. Искусство правильно мыслить. — М.: Просвещение, 1990. — 224 с.

Крушельницька О. В. Методологія і організація наукових досліджень: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 192 с.

Кун Т. Структура научных революций. — М.: Прогресс, 1975. — 288 с.

Логика: Курс лекций / А. А. Ерышев, Н. П. Лукашевич, Е. Ф. Сластенко. – К.: МАУП, 2000. – 184 с.

Меркулов И. П. Гипотетико-дедуктивная модель и развитие научного знания. — М.: Наука, 1980. — 240 с.

Мигдал А. Поиски истины. — М.: Молодая гвардия, 1983. — 240 с.

Мокшанцев Р. И. Психология переговоров: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М; Новосибирск: Сибирское соглашение, 2002. – 352 с.

Ниренберг Джеральд И. Искусство творческого мышления: Перевод с английского. Мн.: ООО „Попурри»1996. — 270 с.

Основы научных исследований / Под ред. З. М. Мулдахметова. – Алма-Ата: Мектеп, 1989. – 136 с.

Основы научных исследований: Учеб. для техн. вузов / Под ред. В. И. Крутова, В. В. Попова. – М.: Высшая школа, 1989. – 400 с.

Панковская П. Я. Методология научных исследований: Курс лекций. – Мн.: ООО «Информпресс», 2002. – 176 с.

Перегудов Ф. И. Введение в системный анализ / Ф. И. Перегудов, Ф. П. Тарасенко. — М.: Наука, 1989. — 368 с.

Поппер К. Логика и рост научного знания. — М.: Мысль, 1983. — 606 с.

Пуанкаре А. О науке. — М.: Наука, 1983. — 560 с.

Рузавин Г.И. Методология научного исследования: Уч. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. — 318 с.

Системный анализ и научное знание. — М.: Прогресс, 1969. — 348 с.

Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – 3-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1985. – 1600 с.

Сопко В. В. Основы научных исследований: Учебное пособие. - К.: УМК ВО, 1990. – 148 с.

Теннон Р. Имитационное моделирование систем — искусство и наука / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1992. — 304 с.

Томан I. Мистецтво говорити: Пер. з чес. — 2-е вид. — К.: Полiтвидав України, 1989. — 292 с.

Тофтул М. Г. Логіка. Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія» 2002. — 368 с.

Требенчук Л. К. Имитационные игры для системного анализа в рыночной экономике. — М.: Экономика, 1992. —260 с.

Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М.: Наука, 1986. — 544 с.

Эхл Ю. Практическое руководство для всех, кто пишет дипломные, курсовые, контрольные, доклады, рефераты, диссертации: Успех без лишних проблем. — М.: Металлургия, 1996. — 112 с.

Ресурси мережі Internet

1. Законодавство України // http://zakon1.rada.gov.ua

2. Словарь научных терминов // http://humanities.edu.ru

3. Открытая лекция на тему «Организация научно – исследовательской работы студентов и ее роль в деятельности студенческого кружка» // http://www.ttesi.uz

4. Школа молодого ученого // http://shmu.finec.org

5. Основи наукових досліджень // http://www.tnpu.edu.ua

6. Методологія та методика наукових досліджень // http://www.kimo.kiev.ua

7. Словарь литературоведческих терминов // http://slovar.lib.ru

8. Словари и энциклопедии ON-line // http://dic.academic.ru

9. Методологія та методи наукового дослідження // http://www.refine.org.ua

10. Библиотека учебной и научной литературы // http://www.vusnet.ru

11. Методологія системного підходу та наукових досліджень // http://www.library.tane.edu.ua

12. Видавництво ХНЕУ // http://www.hneu.edu.ua

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ГЛОСАРІЙ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«Основи наукових досліджень»

для студентів усіх спеціальностей денної форм навчання

Укладач: ст. викладач Єрмоленко О.А.

Відповідальний за випуск д.е.н., проф. Назарова Г.В.

Редактор

Коректор

План 2010 р. Поз. №.

Підп. до друку Формат 60 х 90 1/16. Папір MultiCopy. Друк Riso.

Ум.-друк. арк. Обл.-вид.арк. . Тираж 150 прим. Зам № .

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи

Дк №481 від 13.06.2001р.

____________________________________________

видавець і виготівник – видавництво ХНЕУ, 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9а

Наши рекомендации