Особливості управління необоротними активами

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських зав­дань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняєть­ся від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття коротко­строкових фінансових рішень.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного викорис­тання.

У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:

• визначення можливих форм оновлення основних виробни­чих засобів на простій і розширеній основі;

• визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

• визначення можливих способів розширення основних вироб­ничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

• забезпечення ефективного використання раніше сформова­них та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворен­ня необоротних активів та оптимізація їх структури.

Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простійоснові є:

—поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

—капітальний ремонт – значне відновлення основних за­собів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);

—придбання нових видів необоротних активів – заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування (будівництво, ство­рення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюєть­ся із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопи­ченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цін­них паперів.

Длявизначення потреби у прирості необоротних активів у ви­падку їх розширеного відтворення аналізуються:

—необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів);

—залишок необоротних активів на початок планового періоду;

—планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформа­цією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, ос­кільки в практиці фінансового менеджменту приріст необорот­них активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. ЇЇ фор­мування пов'язано із основними стадіями кругообігу необорот­них активів. Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів.

Метод суми одиниць продукціїпередбачає, що початкова вар­тість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції. Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:

—строк корисної служби основних засобів безпосередньо ви­значається кількістю випущеної продукції;

—обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);

—моральний знос основних засобів незначний.

Метод прямолінійного списання застосовується у тому випад­ку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою зале­жить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування).

Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації)вико­ристовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього ме­тоду свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт. Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не вра­ховується.

Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної по­літики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення аморти­зації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.

Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нара­хування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефек­тивність використання необоротних активів.

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю викорис­тання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою та­ких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищен­ня фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондо­віддачі і т. ін.

Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орен­дою (лізингом) основних засобів. При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (Табл.. 6.3).

Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:

• порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх при­ведення до теперішньої вартості;

• ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернатив­них варіантів;

Таблиця 6.3