Дивідендна та інвестиційна політика

Ф

інансові ресурси використовуються підприємством для фінансування поточних витрат та інвестицій. В усі часи більшість корпорацій по­кладає серйозні надії на реінвестований прибуток як джерело фінансування їх діяльності. Оскільки фінансовий показник дивідендного доходу, тобто про­цент прибутку, що виплачується готівкою акціонерам, зменшує обсяги реін-вестованого прибутку, рішення про виплату дивідендів неминуче є рішенням про фінансування. Показник дивідендного доходу є головним

416

аспектом, дивідендної політики фірми і може серйозно впливати на оцінку акціонерами діяльності фірми. Дивідендна політика має й інші сто­рони, такі як стабільність дивідендів, певні чинники, що впливають (з точки зору фірми) на показник дивідендного виходу, виплати дивідендів акціями і подрібнення акцій, викуп акцій.

Дивідендна політика здійснюється згідно зі статутом корпорації шляхом врахування таких чинників:

S обмеження (юридичні ти фінансові); S інвестиційні можливості корпорації; ■S можливості вишукування джерел фінансування інвестицій та витрати від

їх залучення; •/ вплив дивідендної політики на ставку прибутку на оплачений капітал.

Компанія повинна прагнути проводити таку дивідендну політику, яка доз­воляла б максимізувати добробут акціонерів. Якщо компанія не має досить ви­гідних можливостей для інвестування, то вона повинна розділити надлишкові засоби між акціонерами, однак фірма не зобов'язана виплачувати в кожному часовому проміжку весь невикористаний залишок засобів. У довготривалому періоді загальна вартість чистого прибутку і цінних паперів, що мають знач­ний пріоритет та забезпечені зростанням власного капіталу, буде відповідати вартості прибуткових інвестиційних можливостей. Дивідендна політика у цьо­му випадку буде, по суті, залишковим рішенням (residual), що визначаєть­ся загальною вартістю прийнятних для фірми інвестиційних рішень. Залишкова політика полягає в тому, що дивіденди виплачуються із "залишку" прибутку, після формування фондів, необхідних для розширення виробництва.

На підтримку протилежної позиції було висунуто багато аргументів, на­приклад, те, що інвесторам неоднаково, отримують вони свій дохід з інвести­цій в формі дивідендів, чи у формі підвищення курсу акцій. Деякі корпорації проводять політику виплат дивідендів у постійних розмірах або постійного їх збільшення ("stable growth rate"). Корпорація встановлює певний темп зростання дивідендів і прагне щороку збільшити дивіденди на цю суму.

Замість виплати дивідендів на акції корпорація може запропонувати ак­ціонерам реінвестувати суми дивідендів у нові акції, викупити свої власні акції.

Інвестиції є використанням фінансових ресурсів у формі довгостро­кових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки, інфраструк­туру, соціальні програми, охорону середовища як у власній державі, так І за кордоном, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підпри­ємництва, отримання прибутку.

У Законі України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється

417

Розділ V

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 17

УПРАВЛІННЯ ТІНАНСАМИ

прибуток (доход) або досягається соціальний ефект¹. Це визначення, в основ­ному, відповідає міжнародному підходові до уявлень про інвестиційну діяль­ність як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходів, дивідендів, соціального ефекту в майбутньому. Отже, інвестор відмовляється від задоволення на­сущних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже у більших розмірах.

Відповідно до Закону України до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність, належать:

•S грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

•/ рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші мате­ріальні цінності;

•/ майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;

S сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

S права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та інші цінності.

Сукупність вказаних цінностей, що обертаються на ринку, належить до об'єктів інвестиційної діяльності. Ряд авторів до цієї сукупності зарахо­вують також і фінансові права, які випливають із взаємозв'язку інвестицій та державного регулювання умов інвестиційної діяльності, і перш за все, податково-амортизаційної політики¹. Це має місце при наданні державою по­даткових пільг інвестору (зменшення ставки податку на прибуток) або вста­новлення пільгових норм амортизаційних відрахувань (прискорення аморти­зації). Такі податково-амортизаційні преференції дають економічний ефект в майбутньому, і тому держава повинна цей ефект оцінювати (дисконтувати).

До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон "Про інвестиційну діяльність" зараховує інвесторів та учасників. Ними без обмежень можуть бути громадяни та юридичні особи України, а також іноземні громадяни та юридичні особи і самі держави. Отже, інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, залучених і по­зичених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Як передбачено законом, інвестори можуть виступати вкладниками, по­купцями, кредиторами, виконувати функцію будь-якого учасника інвести­ційної діяльності, тобто вкладати капітал, купувати цінні папери, а також

Закон України "Про інвестиційну діяльність"від 19 вересня 1991 р. № 561-XII.

Пересада А.А Основы инвестиционной деятельности. — К.:Издательство Либра" ООО 1996 —

С. 7.

виконувати функції товаровиробників, проектувальників, підрядників, суб­підрядників, замовників та забудовників.

Інвесторам в умовах ринку надаються широкі права: визначення мети, напрямів, видів та обсягів інвестицій, визначення складу учасників інвести­ційної діяльності. Закон не допускає втручання державних органів і посадо­вих осіб до реалізації договірних стосунків між суб'єктами інвестиційної діяльності. Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інте­реси, вступаючи в певні стосунки на інвестиційних ринках. Ці ринки регу­люють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами (товарами).

Інвестиції поділяються на прямі та портфельні, причому кожний з цих видів інвестицій може належати до розряду ризикованих.

Прямі інвестиції — вкладення коштів у реальні активи з метою отри­мання доходу та отримання прав на участь в управлінні конкретним суб'єктом господарювання.

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфеля та є прид­банням цінних паперів та інших активів. Портфель — сукупність зібраних воєдино різних, інвестиційних цінностей, які є інструментом для досяг­нення конкретної інвестиційної мети вкладника (у нашому випадку — ефективна діяльність нашого підприємства чи організації на фінансо­вому ринку). У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні та депозитні сертифі­кати, страховий поліс тощо). Формуючи портфель, інвестор враховує свої "портфельні міркування". "Портфельні міркування" — це бажання власника засобів мати їх у такій формі і в такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними та високодохідними.

Ризиковані інвестиції (венчурний капітал) — це інвестиції у формі випуску нових акцій, що відбувається у нових сферах діяльності, пов'я­заних з великим ризиком. Венчурний капітал інвестується в непов'язані між собою проекти в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Капі­таловкладення, як правило, здійснюються шляхом придбання частини акцій підприємства-клієнта або надання йому позик, в тому числі з правом кон­версії останніх в акції. Ризиковане вкладення капіталу зумовлене необхід­ністю фінансування дрібних інноваційних фірм у галузях нових технологій.

Отже, складовою частиною фінансової стратегії організації (субстратегією) є ефективна діяльність на фінансовому ринку через портфельні інвестиції.

Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і дохід­ність вкладень, їх зростання, ліквідність вкладень. Під безпекою розумі­ють захищеність інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність доходу. Безпеки, як правило, досягають у збиток дохідності та зростання вкладень. Нарощувати вкладення можуть лише власники акцій. Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу розуміють здатність його брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг). Ліквідність інвестицій­ній

Розділ V

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 17

УПРАВЛІННЯ ТІНАНСАМИ

них цінностей — це їх здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися у готівку. Жодна з інвестиційних цінностей не має усіх перерахованих властивостей, тому необхідно шукати компроміс. Якщо цінний папір є надій­ним, то дохідність буде низькою, оскільки той, хто передбачає високу на­дійність, буде пропонувати і високу ціну. Головна мета при формуванні портфеля полягає у досягненні оптимального поєднання між ризиком і доходом для інвестора. Це означає, що певний набір інвестиційних інстру­ментів покликаний зменшити ризик втрат вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його дохід до максимуму. Методом зменшення ризику є диверсифікація портфеля, тобто придбання певної кількості різних видів цінних паперів. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одних цінних паперах будуть компенсуватися високими доходами по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення до портфеля цінних паперів широкого кола галузей, не пов'я­заних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності.

Розглядаючи питання про створення портфеля, підприємець повинен ви­значити для себе параметри, якими він буде керуватися:

1. Вибрати оптимальний тип портфеля (портфель, орієнтований
на переважне отримання доходів за рахунок процентів і дивідендів, або
портфель, спрямований на переважне зростання курсової вартості інвести­
ційних цінностей, що входять до нього).

2. Оцінити прийнятне для себе поєднання ризику та доходу портфеля і, відповідно, визначити частку портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику та доходу. Це завдання вирішується на основі аналізу обігу цінних паперів на фондовому ринку: в основному купуються цінні папери відомих акціонерних товариств, що мають хороші фінансові показники, наприклад, розмір статутного капіталу.

3. Визначити початковий склад портфеля. Залежно від інвести­ційної мети вкладника можливе формування портфеля, яке пропонує більший або менший ризик. Враховуючи це, інвестор може бути агресивним або консервативним. Агресивний інвестор — це інвестор, схильний до високого рівня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він робить акцент на придбання акцій. Консервативний інвестор — це інвестор, схильний до меншого рівня ризику. Він купує, в основному, облігації і короткотермінові цінні папери.

4. Вибрати схему подальшого управління портфелем. При цьому можливі варіанти:

S кожному виду цінних паперів надається певна фіксована вага в загаль­ному кошику, який залишається постійним протягом останнього часу. Через коливання курсової вартості цінних паперів на фондовому ринку

необхідно періодично переглядати склад портфеля так, щоб зберегти обрані співвідношення різних інвестиційних цінностей;

•/ інвестор дотримується гнучкої шкали ваги цінних паперів у загальному кошику. Спочатку портфель формується, враховуючи певні співвідношен­ня між цінностями, а надалі вони переглядаються залежно від резуль­татів аналізу фінансової ситуації на ринку і очікуваних змін кон'юнк­тури попиту;

•/ інвестор активно використовує ф'ючерсні контракти з індексами з ме­тою зміни складу портфеля. Використання ф'ючерсів є зручним при управ­лінні великими портфелями. Наприклад, фінансовий менеджер прийшов до висновку, що необхідно збільшити в портфелі частку облігацій. Тоді він продає ф'ючерсний індексний контракт з акціями і купує ф'ючерсний індексний контракт з облігаціями.

РЕЗЮМЕ

1. Продуктивність будь-якої організації залежить від наявності ефективної системи управління її фінансами. Фінансовий менедж­мент — наука управління фінансами організації, спрямована на досягнення її стратегічних і тактичних завдань.

2. Фінансові ресурси — це грошові засоби, які є у розпорядженні суб'єк­
та господарювання. Фінансові ресурси, призначені для розвитку виробничого
та торговельного процесів (купівля сировини та інших предметів праці,
засобів праці, робочої сили), є капіталом у його грошовій формі. Капітал — це
грошові засоби, що перебувають в обігу і дають доходи від цього обігу.

3. Структура капіталу — це співвідношення складових частин фінансів організації. Основна мета організаційної політики в галузі структури капіталу полягає у досягненні оптимальності: за найнижчої вартості капіталу досягти стабілізації дивідендів і доходів, підтримуючи ліквідність на високому рівні.

4. Власний капітал — це капітал, який безумовно належить власнику (влас­никам) підприємства. До власного капіталу зараховують статутний фонд (акціо­нерний капітал), тобто перше та наступні вкладення власних засобів власни­ками, а також приріст капіталу за рахунок прибутку.

5. Залучений капітал — це капітал, яким підприємство володіє лише певний час, після закінчення якого капітал повинен бути повернутий його власнику з оплатою за тимчасове користування. До складу залученого капіталу (крім взятих в банку кредитів), включається також і капітал, отриманий шляхом випуску (емісії) ш'нних паперів (крім акцій), а також орендовані підприємством машини, обладнання, споруди.

6. Власний капітал і залучені засоби формують джерела капіталу (пасиви), а всі вкладення (активи) підприємства поділяються на два основних види: основні та оборотні засоби.

420

421

Розділ V

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСП ВИРОБНИЦТВА

Тема 1 7

УПРАВЛІННЯ ТІНАНСАМИ

Управління фінансами. Фінансовий менеджмент та його функції. Фінансові ресурси. Структура капіталу. Власний капітал. Статутний капітал. Залучений капітал, джерела капіталу. Основні засоби. Основні фонди та їх структура. Необоротні активи. Оборотні засоби. Запаси. Оборотні виробничі фонди.

7. Підприємство виходить на ринок капіталів, коли є необхідність залу­
чення засобів для поповнення основного капіталу або вкладення засобів в
основний капітал інших фірм. Ринок капіталів пов'язаний зі стратегічними
завданнями організації.

Підприємство виходить на грошовий ринок при нестачі власних грошових засобів на оперативні потреби, наприклад, на виплату заробітної плати, оплату сировини. У цьому випадку гроші, взяті в банку, виступають як засоби обігу, що залучені на невеликий термін.

8. Вирішення проблем управління фінансовими ресурсами потребує впро­
вадження ефективної системи фінансового планування. Метою складання
фінансового плану є узгодження доходів з необхідними видатками. Фінан­
сове планування поділяється на довгострокове та короткострокове.

9. Показник дивідендного доходу є головним аспектом дивідендної політи­
ки фірми і може серйозно впливати на оцінку акціонерами діяльності фірми.
Компанія повинна проводити таку дивідендну політику, яка дозволяла б
максимізувати добробут акціонерів.

10. Інвестиції поділяють на прямі та портфельні, і кожний з цих видів
інвестицій може належати до розряду ризикованих.

11. Сукупність зібраних воєдино інвестиційних цінностей для досягнення кон­
кретної мети підприємця є інвестиційним портфелем. До інвестиційного порт­
феля належать цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності
(акції, облігації, ощадні та депозитні сертифікати, заставні свідоцтва, страховий
поліс тощо). Головна мета при формуванні портфеля полягає у досягненні
оптимального поєднання між ризиком і доходом для інвестора. Це означає,
що певний набір інвестиційних інструментів повинен зменшити ризик втрат
вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його дохід до максимуму.

Питання

для самоконтролю:

1. Що розуміють під терміном "фінансовий менеджмент"?

2. Що таке фінансові ресурси?

3. Дайте характеристику структури капіталу.

4. Що розуміють під основними фондами підприємства?

5. Назвіть основні розділи (статті) активу і пасиву бухгалтерського балансу.

6. Розкажіть про структуру фінансового ринку.

7. Яка роль фінансових посередників на ринку?

8. Якими є загальні правила фінансування?

9. У чому різниця між прямими і портфельними інвестиціями?
10. За рахунок чого вдається мінімізувати ризики?

Нові категорії та поняття

Фонди обігу.