Залучення комерційними банками коштів на вклади та депозити

Залучені кошти комерційного банку формуються за рахунок грошових коштів, що акумулюються на депозитних рахунках клі­єнтів та емісії цінних паперів власного боргу цього банку, отри­маних міжбанківських кредитів. Вони становлять найбільшу час­тку в структурі пасивів банку.

Розмір і структура залучених ресурсів банку залежить від:

· спеціалізації банку;

· кон’юнктури банківського ринку;

· макроекономічної ситуації;

· регулювальної політики Національного банку України;

· принципове значення для залучених грошових коштів має розмір відсоткової ставки по вкладах;

· відсоткові ставки вищі, ніж в інших банках, за рівних умов забезпечують приток грошових коштів і навпаки.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у про­цесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично всі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Де­позитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку раху­нок, на якому зберігаються його кошти (рис. 2.2).

Депозити до запитання— форма депозиту, за якою внески вилучаються частинами або цілком у будь-який термін за вимо­гою вкладника. До цієї форми організації депозитних відносин між банком та клієнтом можна віднести розрахункові, поточні рахунки клієнтів і кореспондентські рахунки банків.

Розрахункові рахунки— це робочі рахунки юридичних осіб. їхні філії, бюджетні організації і фізичні особи можуть відкрива­ти поточні рахунки. Кореспондентські рахункивикористову­ються по розрахунках з іншими банками.

Строковий депозит— внесок, для якого встановлено визна­чений термін перебування коштів у розпорядженні банку.

Умовний депозитназивається умовним тому, що договір передбачає зберігання незначної суми коштів на такому рахунку протягом невизначеного строку. Але клієнт не може зняти з нього кошти за своїм бажанням, бо такий депозит відкривається як супровід до платіжної картки, на якій не встановлено не зни­жувальний ліміт. Зняти кошти, що знаходяться на такому умов­ному депозитному рахунку, можна лише закривши і картковий рахунок.

Депозитний сертифікат— це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і ма­ти обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий влас­ником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберіган­ня і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час до­строкове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку — втрату частини ресурсів.

Рис. 2.2. Класифікація депозитів

Однією із форм строкових депозитів є сертифікати, які бува­ють депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надають­ся юридичним особам, а ощадні — фізичним.

Сертифікати мо­жуть класифікуватись і за такими ознаками:

· спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

· спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

· термін обертання (строкові і до запитання);

· умови сплати відсотків (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).

Ощадний сертифікат— це документ, що оформлюється бан­ком для фізичної особи. Часто супроводжується видачею ощад­ної книжки, у якій відображаються усі операції по рахунку.

Отже, відносини по формуванню банківського капіталу за ра­хунок депозитів мають відповідне юридичне оформлення — де­позитну угоду.

Депозитна угодаукладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках. Один з них зберігаєть­ся у банку, а інший — у клієнта. Укладена угода засвідчує пра­во комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встанов­лений термін суму депозиту та належних відсотків. У ній пе­редбачається:

· дата внесення депозиту та кінець дії угоди; ґ сума депозиту;

· форма зарахування коштів на депозитний рахунок; ґ відсоткова ставка за користування депозитом (може бути як фіксованою, так і плаваючою);

· періодичність сплати відсотків;

· порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів;

· права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.

В угоді проставляється номер відкритого особового депо­зитного рахунку. Усі особові рахунки вкладників підляга­ють реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділен­ні банку.

Комерційний банк відкриває клієнту депозитний рахунок на підставі таких документів:

· депозитної угоди;

· нотаріально завірених: картки зі зразками підписів та від­битком печатки, копій статутних документів та свідоцтва про ре­єстрацію (для юридичних осіб);

· паспорта (або документа, що його замінює), копії ідентифі­каційного коду і зразка підпису (для фізичних осіб).

Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перерахо­вувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перерахову­вати з поточного рахунку.

Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додат­кові надходження грошей на депозитні рахунки — рахунки з мо­жливістю поповнення. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та ін.).

Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підста­ві заяви або клопотання вкладника, і за це банк може встановлю­вати штрафні санкції у вигляді зниження обіцяної відсоткової ставки. Іноді для цього використовується спеціальний коефіцієнт, на який множиться передбачена в угоді відсоткова ставка. Такий коефіцієнт, як правило, диференціюється залежно від строку фа­ктичного перебування коштів на рахунку.

Оптимальна структура депозитної бази ресурсів банку визна­чається за критеріями ліквідності і прибутковості. Депозити до запитання виступають дешевим ресурсом через те, що є нестабі­льними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієн­тів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання пла­тіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим клієнти банку не повністю використовують кошти на депозитних рахун­ках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок кош­тів, який комерційні банки використовують для здійснення акти­вних операцій. відсоткові ставки нараховуються на залишки ресурсів у мінімальних розмірах (ряд комерційних банків Украї­ни виплачує 2—4% річних) або не нараховуються взагалі. В останньому випадку комерційний банк не стягує з клієнта щомі­сячної плати за обслуговування рахунка. Низька депозитна став­ка зменшує відсоткові витрати банку, але їхня висока частка мо­же послабити його ліквідність.

Строкові депозити — найбільш прогнозована частина за­лучених грошових коштів, які можуть спрямовуватись у кре­дити на визначені терміни під вищий відсоток. Однак чим бі­льший термін депозиту, тим дорожче залучення цього ресур­су для банку.