Історія виникнення і розвитку державного страхування

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

КАФЕДРА ФІНАНАСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ»

на тему: «Державне соціальне страхування: проблеми запровадження в Україні»

Студента

Кислої Юлії Романівни

Курс____3_____Група13/31____

Спеціальність фінанси та кредит

Науковий керівник

Мамотюк Людмила Євгеніївна

Київ- 2015

План

Вступ

І. Теоретичні основи державного соціального страхування

1.1 Історія виникнення і розвитку державного страхування

1.2 Поняття, принципи та види соціального страхування

1.3 Соціальне страхування в сучасній Україні

ІІ. Аналіз вивчення соціальних фондів держави

2.1 Сутність та види фондів

2.2 Цільові та позабюджетні фонди, їх основні завдання та принципи роботи

ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку державного страхування в Україні

3.1 Причини гальмування роботи соціального страхування в країні

3.2 Шляхи вирішення проблем та перспективи розвитку соціального страхування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність роботи представлена в проблемі соціального захисту населення. В Україні необхідним є, перш за все, реалізація активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Для забезпечення захисту населення, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки. Система захисту в державі перебуває в кризовому стані оскільки розміри тих виплат, які здійснюються державою громадянам є досить малими і не дають змоги громадянам задовольнити всі свої мінімальні потреби виходячи з цільового призначення таких виплат. Невдоволені пенсіонери та громадяни України, які потребують соціального захисту з боку держави, на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор.

Метою соціального страхування є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Завданням політики соціального страхування є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

І. Теоретичні основи державного соціального страхування

Історія виникнення і розвитку державного страхування

Зростання участі держави у соціальному захисті своїх громадян можна умовно співставити з розвитком індустріального суспільства, через подальші етапи його вдосконалення . Разом з індустріальним розвитком відбуваються зміни в соціальному житті , особливо в сімейних стосунках, а також у поглядах окремих осіб, цілих сімей і суспільства на розв’язання соціальних проблем. В результаті виникає ціла низка ідей, які втілюються у комплекс змін – щодо ролі держави, характеру економіки, природи економічних процесів, а також ідеології. Їх дуже важко розділити на причини та наслідки без знання рушійних сил політичного розвитку.

Досліджуючи взаємозв’язок між політичними подіями минулого і теперішнього часу, нам завжди дуже важко визначити, наскільки далеко нам слід повернутись назад у часі. Щоб зрозуміти започатковані теперішні зміни у системі соціального захисту населення України, необхідно розглянути історичний розвиток процесу зародження соціального страхування, зокрема в Європі.

Соціальне страхування в Європі має не таку вже й давню історію, як, наприклад, трудові відносини, але формуватись воно почало задовго до того, як з’явилась сучасна соціальна політика. Звичайно, воно не могло народитись на порожньому місці. До давньої суспільної функції благодійної допомоги, яка розвинулась та зазнала трансформаційних змін на протязі ХІХ століття, додалось на початку ХХ століття соціальне страхування.

Ідея страхування трудового населення від ризику зникнення чи скорочення доходів від власної праці, які були чи не єдиним джерелом існування, виникла завдяки цілого ряду обставин, до числа яких потрібно віднести:

- розвиток індустріалізації та формування робітничого класу, який живе виключно за рахунок доходів від своєї праці;

- відносне скорочення частки населення, яке живе за рахунок своєї власності, що є джерелом власного забезпечення;

- утвердження найманої праці як сутності та постійного статусу зароджуваної нової капіталістичної системи.

Таким чином, наслідком індустріалізації, яка докорінно змінила спосіб одержання доходів, став розвиток зовсім нової концепції забезпечення, а саме: забезпечення лише через працю, в праці та завдяки праці.

Але якщо наймана праця й заснувала нову концепцію соціального забезпечення, то лише тому, що вона історично була приречена для робітників, які жили у злиднях. Право на працю, яке було завойовано робітничим класом в обмін на фактичну нерівність при розподілі доданої вартості (доходу) на виробництві, не могло вирішити питання їхнього добробуту. Будь - яке припинення трудової діяльності через хворобу, нещасний випадок на виробництві, похилий вік тощо занурювало робітника та його сім’ю у злидні, тому що його єдине джерело доходу зникало.

Головною рисою рівня життя цієї категорії населення в ХІХ столітті стало явище, яке ще в ті часи отримало назву малозабезпеченість. Єдино можливою відповіддю на це стало індивідуальне страхування, як головна риса індивідуалістичної концепції суспільних відносин, що була заповідана ще Французькою буржуазною революцією.

Сутність концепції індивідуального страхування полягає в тому, що грошові кошти, які працівник отримує за свою працю, повинні бути поділені на дві частини - для поточного споживання та для забезпечення власної соціальної безпеки у майбутньому шляхом заощадження коштів через ощадні каси. Таким чином, індивідуальне страхування повністю базувалось на системі ощадних кас. Ця захопленість ощадними касами була одною з привілейованих тем ліберальної думки ХІХ століття, коли індивідуальне страхування вбачалось чи не як єдиний спосіб забезпечення сімейного добробуту. Мета індивідуального страхування, крім того, відповідала тодішньому ідеалу робітничого класу: накопичення з надією вийти в один щасливий день із положення робітника, придбавши власність, яка сама по собі є однією з найвищих форм матеріального забезпечення.

Законність втручання держави обґрунтовувалась необхідністю захисту прав людини, що порушуються у випадку, коли бідним не надається допомога. До цього ніхто не оцінював прав бідної людини по відношенню до суспільства та прав суспільства по відношенню до бідної людини. За такої перспективи отримання допомоги не засновувалось на милостині, як на не обов’язковому акті, а на абсолютному і об’єктивному праві, яке надано людині, тобто справжньому " праві вимагати ", якому відповідає обов’язок суспільства.

Таким чином, благодійна допомога стала " священним обов’язком " суспільства. Але якщо є право сказати суспільству: дай мені на життя, то і суспільство повинно мати право відповісти: віддай мені свою працю. Праця залишається, таким чином, не тільки єдиним засобом залучення особи до суспільної діяльності, але й суспільним обов’язком. Лише нездатність до праці виправдовує соціальну допомогу калікам, дітям та людям похилого віку.

Під час міжнародного конгресу з державної благодійності, який відбувся в Парижі у 1889 році, були сформовані три фундаментальні принципи соціальної допомоги:

- соціальна допомога знаходиться у веденні місцевих органів влади;

- соціальна допомога надається за територіальною ознакою і держава приймає в цьому обмежену фінансову участь;

- соціальна допомога, що призначена для людей, які не мають засобів до існування і які не можуть працювати, субсидується державою на відміну від деяких інших видів допомоги. Таким чином , вона виконує роль " засобу останньої надії ".

У цьому документі вперше було проголошено, що соціальна допомога є суспільним обов’язком і відповідальність за його виконання покладається на місцеву владу. Після цього конгресу у багатьох країнах Європи між 1893 і 1906 роками було прийнято низку законів про соціальну допомогу. Їх часто називають «програмами останньої надії». В основу їх покладена допомога людям, які не мають доходу з інших джерел або чий дохід недостатній, щоб забезпечити їм мінімальний стандарт проживання в даному суспільстві. Походять вони від різних церковних програм допомоги бідним, доброчинних організацій та місцевих урядів

Але повернемося до головної теми – соціального страхування. Найбільший вплив на розвиток системи соціального страхування внесли Канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк, який в 1883 – 1889 роках чи не вперше в світі в законодавчому порядку запровадив систему соціального страхування, та лорд Великої Британії Вільям Беверідж, який в 1942 році підготував доповідь, у якій були запропоновані нові підходи до політики соціального забезпечення.

Модель Бісмарка

Запровадження обов’язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів Realpolitik Бісмарка. Єдиним способом можна уникнути втрат робітничого класу, писав Бісмарк у листі до міністра торгівлі, - це перехопити ініціативу у соціалістів та здійснити їх вимоги щодо запровадження соціального страхування, що мали зовсім законний вигляд і могли бути втіленими у життя в інтересах зміцнення держави та соціального порядку.

Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про запровадження обов’язкового характеру системи соціального страхування.

Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропонувала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соціальні потреби і водночас передати соціальне управління в руки працедавців і робітників, платників внесків для своїх власних пенсій.

План Беверіджа

За завданням британського уряду в 1942 році була створена міжміністерська комісія для підготовки заходів щодо покращання соціального забезпечення у Великобританії. Цю комісію очолив лорд Беверідж, відомий по чисельним публікаціям з соціальних питань та як розробник системи соціального страхування на випадок безробіття в Англії в 1908 та 1915 роках.

На думку лорда Беверіджа, заклади системи соціального забезпечення в своїй роботі повинні керуватися трьома провідними принципами: робити свою справу без огляду на позицію зацікавлених угрупувань, які вважають, що перегляду підпадають їх переваги та привілеї; впровадження соціального страхування повинно здійснюватись у нерозривному зв‘язку із загальним соціальним прогресом суспільства; необхідно організувати діалог та співпрацю між індивідуумами і державою, інакше кажучи між соціальними партнерами.

Лорд Беверідж виправдовував більш активне втручання держави у соціальне життя, якщо таке втручання не буде посяганням на особисту ініціативу: «Створюючи систему соціального страхування, держава не повинна придушувати дух підприємництва та ініціативи у значенні особистої відповідальності; запроваджуючи національний прожитковий мінімум, держава повинна стимулювати особисті устремління кожного індивідууму добиватись для себе і своєї сім‘ї більшого доходу, ніж цей мінімум».