Тема 3: «Комплектування військ мобілізаційними ресурсами».

РОЗДІЛ «ОСНОВИ МОБІЛІЗАЦІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ».

Навчальне питання № 1. Принципи комплектування військ мобілізаційними ресурсами.

Комплектування мобілізаційними ресурсами - прийнята у державі система забезпечення потреб Збройних Сил в особовому складі і матеріальних засобах у мирний час.

У мирний час система комплектування Збройних Сил вирішує завдання поповнення частин особовим складом до встановлених штатних норм і накопичення мобілізаційних ресурсів, необхідних для розгортання військ і сил флоту з початком війни.

З початком війни або з початком мобілізації система комплектування забезпечує поповнення частин особовим складом і технікою до штатів воєнного часу, формування нових частин і поповнення втрат.

У воєнному будівництві держав були і є різні системи комплектування армій (народне ополчення, вербування, рекрутчина, загальна військова повинність), які відповідали конкретним історичним умовам.

В сучасних умовах комплектування Збройних Сил у більшості держав здійснюється як у порядку військової повинності, так і шляхом найма добровольців - професіоналів. І тільки в декількох країнах (США, Великобританія) армія є повністю найманою. Але це пояснюється в першу чергу їх географічним положенням, при якому цим державам нема необхідності утримувати багато чисельні сухопутні війська.

При комплектуванні військових частин їх командири, військові комісаріати і комплектуючі органи повинні дотримуватись таких принципів:

- повноти і якості;

- раціонального використання мобілізаційних ресурсів;

- скорочення термінів комплектування.

А. Принцип повноти та якості.

Виконання цього принципу переслідує мету формування у найкоротші терміни боєздатних частин і підрозділів і передбачає:

1. У кожній частині в першу чергу комплектуються органи управління.

2. Комплектування проводиться в першу чергу військовозобов'язаним»! та П розрядів молодших віків.

3. Військовозобов'язані повинні призначатися на ті посади, на яких вони проходили військову службу за ВОС (військово-облікова спеціальність) або за спеціальністю після перепідготовки.

4. Призначення не за відповідною ВОС (тобто ненавчених військовозобов'язаних) припускається на неосновні посади в бойових частинах не більш як 10%, в спеціальних і тилових - 25%.

5. Військовозобов'язані дефіцитних спеціальностей використовуються тільки за прямим призначенням.

6. Поблизу дислокації частини ведеться накопичування дефіцитних фахівців.

Б . Принцип раціонального використання мобілізаційних ресурсів.

Використання цього принципу переслідує мету зниження економічних витрат на підготовку фахівців для частин які відмобілізовуються і можливе при дотриманні слідуючи вимог:

1. Офіцери кадру призначаються в частини резерву (скороченого складу та кадру) на посади не нижче командира роти.

2. Офіцери запасу можуть призначатися на посади на одну ступінь вище чи нижче військового звання.

3. Офіцери запасу на технічні, медичні, фінансові посади можуть призначатися незалежно від військового звання.

4. На первинні офіцерські посади можуть призначатися підготовлені сержанти, старшини і прапорщики запасу і кадру.

5. Рядові та сержанти з вищою та середньо-технічною освітою призначаються, в першу чергу, на посади курсантів ВВНЗ, інші - в навчальні центри та ВШМС.

6. Можуть призиватись військовозобов’язані жінки віком до 40 років, що мають не більш трьох дітей.

В. Принцип скорочення термінів комплектування.

Переслідує мету найскорішого відмобілізування частин, що можливо при виконанні слідуючих вимог:

1. Одержання особового складу запасу і техніки національної економіки має здійснюватися з меншої кількості військкоматів, розміщених поблизу частини. Для комплектування військової частини - 3-4 військкомати для комплектування батальйону 1-2 військкомати.

2. Службовці, які знаходяться в запасі і працюють в військовій частині призиваються за місцем роботи.

З. У військкоматі утворюються резерви запасу військовозобов'язаних для кожної частини.

4. Для скорочення термінів укомплектування може тимчасово вилучатися техніка національної економіки, необхідні приміщення, підприємства харчування та побутового обслуговування.

5. Призначену техніку національної економіки поставляють як правило разом з водіями, за винятком військовозобов'язаних, які мають дефіцитні спеціальності та офіцерів запасу.

6. Техніка національної економіки в державних підприємствах вилучається безкоштовно, а у приватних осіб і фірм – за плату, з урахуванням зносу.

Навчальне питання № 2. Основи комплектування військ особовим складом і технікою національної економіки.

Громадяни, звільнені з військової служби, а також ті, які увільнені від призову на строкову військову службу(крім знятих з військового обліку за станом здоров’я) зачисляються в запас.

Запас поділяється на першу та другу категорії. До запасу першої категорії відносяться військовозобов’язані, які пройшли військову службу і отримали, під час її проходження, військово-облікову спеціальність(ВОС). До запасу другої категорії відносяться військовозобов’язані, які не отримали ВОС під час проходження військової служби, або взагалі не буди призвані на військову службу.

Особи, які зараховані до запасу, можуть періодично направлятись на медичне обстеження і огляд. При цьому військовозобов’язані, які переведені в запас за стеном здоров’я без проходження військової служби , в разі признання їх до досягнення 25 річного віку придатними до військової служби, знову беруться на облік призовників і підлягають призову на строкову службу на загальних засадах.

Усі військовозобов’язані, які знаходяться в запасі, залежно від віку розподіляються на два розряди.

Найменування категорії	1 розряд	2 розряд
Солдати(матроси), сержанти(старшини),	35 років	40 років
Прапорщики (мічмани)	35 років	50 років
Молодші офіцери	45 років	50 років
Старші офіцери	50 років	55 років
Полковники(капітани 1 рангу)	55 років	60 років
Вищі офіцери	60 років	65 років
Військовозабов’язані- жінки	Офіцери, прапорщики (мічм)	-	50 років
	інші	-	45 років

З оголошенням мобілізації здійснюється призов на військову службу необхідного числа громадян, які перебувають в запасі(в першу чергу першого розряду) і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації в терміни, що визначаються мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Громадяни, які перебувають в запасі і не призвані на військову службу під час мобілізації, можуть використовуватися для роботи на посадах працівників ЗСУ або інших військових формувань відповідно до чинного законодавства.

Кадрові військовослужбовці під час оголошення мобілізації продовжують військову службу, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років і можуть продовжувати службу тільки за власним бажанням.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

- які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому КМ України;

- які визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії (ВЛК) тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я – на термін до шести місяців (з наступним проходженням ВЛК);

- чоловіки, на утриманні яких перебуває 5 і більше дітей віком до 16 років (такі чоловіки можуть бути призвані, у разі їх згоди, тільки за місцем проживання);

- жінки на утриманні яких перебувають діти віком до 16 років ( можуть бути призвані тільки за місцем проживання у разі їх згоди);

- які зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України;

- які є народними депутатами Верховної Ради України або депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках, в тому числі особи, які знаходяться під слідством, наглядом міліції, або відбувають карне покарання за вироком суду.

Громадяни, які перебувають в запасі, завчасно приписуються до військових частин (призначаються) для проходження військової служби у воєнний час або для використання їх як працівників ЗСУ і інших військових формувань. На них в штабі частини зберігається і постійно ведеться приписна картка, в якій є необхідна інформація про військовозобов’язаного. Кожна посадова особа частини (підрозділу), яка в період відмобілізування отримує в своє розпорядження особовий склад запасу, зобов’язана у відведений планом бойової підготовки час вивчити за приписними картками і шляхом особистого спілкування.

Призов громадян, які перебувають у запасі, на військову службу під час мобілізації або для використання їх як працівників ЗСУ та інших військових формувань здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати.

З метою забезпечення на період мобілізації і на особливий період функціонування органів державної і місцевої влади, підприємств, установ і організацій, у мирний та воєнний час здійснюється бронювання від військової служби, якому підлягають військовозобов’язані, що перебувають в запасі і працюють в цих органах або які вкрай необхідні для забезпечення виконання мобілізаційних завдань (замовлень) цими органами.

З метою підготовки військовозобов’язаних до військової служби під час мобілізації та у воєнний час, в державі створена система військової підготовки військовозобов’язаних у мирний час, яка містить:

- допризовну підготовку молоді під час навчання в школі;

- підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей в навчальних закладах Товариства сприяння обороні та у професійно – технічних навчальних закладах;

- військову підготовку студентів на факультетах підготовки офіцерів запасу;

- підготовку під час проходження строкової служби;

- підготовку на навчальних (перевірних) або спеціальних зборах при військових частинах .

Притягнення на навчальні збори залежить від розряду (віку) військовозобов’язаних запасу.

Комплектування військ технікою проводиться відповідно до штатно-табельної потреби.

На особливий період, з метою задоволення ЗСУ та інших військових формувань транспортними засобами і технікою, установлюється військово-транспортний обов’язок, який поширюється на центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадян – власників приватних транспортних засобів.

Підприємства, установи і організації зобов’язані утримувати в належному стані, а в разі мобілізації забезпечувати доставку техніки на збірні пункти та у військові частини згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями).

Громадяни зобов’язані, в разі потреби, надавати в установленому порядку Збройним Силам України і іншим військовим формуванням власні транспортні засоби з наступним відшкодуванням державою їх вартості.

Організують своєчасне прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також виділення транспортних засобів для нужд військ органи місцевого самоврядування.

Військам постачається тільки технічно справна техніка, у першу чергу останніх років випуску, підвищеної прохідності і яка має найбільший запас ходу до чергового ремонту.

Військкомати в конкретному районі ведуть облік техніки за номерами і їх характеристиками.

Техніка національної економіки, яка надходить у військові частини по

мобілізації, повинна мати ресурс не менш як на місяць роботи:

- запас ходу автомобілів - не менш 10000 км, тягачів - 2000 км;

- моторесурс для тракторів - 4000 мотогодин.

Автомобільна техніка застарілих марок, яка має запас ходу нижче вказаних норм, а також несправності - у військові частини не поставляється.

При відсутності в національній економіці типів і марок машин згідно штату, вони можуть бути замінені технікою більш вищої якості і завантаженості. Прибуваючи в частину автомобільна техніка повинна бути заправлена паливом на повну ємність баків.

У військовій частині повинні проводитись лише перефарбування автотехніки і заміна номерних знаків ДАІ на номерні знаки, які зарезервовані за відповідною військовою частиною на воєнний час.

Для забезпечення ремонту техніки, яка передається з національної економіки у військову частину, при необхідності місцеві органи влади можуть виділяти на період відмобілізування необхідну кількість ремонтних підприємств.