Принципи, категорії і закони економічної науки
Роль усезагальної методології усіх наук (соціальних, природничих, технічних) грає філософія. Філософія формулює деякі загальні принципи, які економічні дослідники у явному або неявному вигляді використовують у процесі свого дослідження.
Проілюструємо дію деяких усезагальних (філософських) принципів як методологічних у економічній науці.
1.Принцип пізнаваності світу.
Цей принцип проголошує пізнаваність будь-яких економічних явищ і процесів. Тому будь-який економіст-дослідник, приступаючи до вивчення того чи іншого господарського явища, твердо знає, що дане досліджуване явище пізнаване, а непізнаваних економічних процесів взагалі не існує.
2.Принцип розвитку.
Даний принцип вимагає діалектичного підходу до економічних явищ, тобто розгляд їх як таких, що розвиваються у просторі і часі. «Усі господарські процеси необхідно розглядати в їх розвитку, динаміці» - річ начебто очевидна до банальності, але навряд чи варто припускати, що античній та середньовічній економічній думці був відомий цей принцип; більш за все він був запроваджений філософією в економічну свідомість набагато пізніше, уже в епоху Нового часу.
3.Принцип практичної здійснимості.
Цей принцип стверджує приблизно таке: «Усе, що теоретично можливо і не заборонено законами природи і суспільства, то практично здійснимо». В основі цього принципу, якщо його послідовно застосовувати в економічній науці, лежить ідея, яка припускає можливість управління господарськими процесами і явищами, здатність цілеспрямовано впливати на них.
Однак не слід цей принцип трактувати вульгарно, як, наприклад, це робили політичні діячі епохи комунізму: В.І.Ленін, М.С.Хрущов, Мао Цзедун. Ідеї «великого стрибка», «побудови комунізму за двадцять років» і т. ін.. були абсолютно нереальними із усіх точок зору, включаючи і економічної, і уявляють собою різновид господарської утопії, тобто спроби впровадити щось зовсім нездійсненне у господарське життя.
4.Принцип детермінізму.
Сутність даного принципу зводиться до того факту, що за кожним наслідком приховується своя причина і що усі процеси у світі так чи інакше пов’язані між собою. Принцип детермінізму в економічній науці – принцип усезагальної обумовленості усіх господарських процесів і явищ. Цей принцип, також як і усі попередні, не існував в історії економічного аналізу первісно, його поява здійснилась приблизно у XVII-XVIII ст., і велику роль у впровадженні принципу детермінізму в економічне знання відіграли філософія і наука Нового часу.
5.Принцип простоти (принцип «економії мислення»).
Принцип простоти пропонує шукати у відношенні усякого господарського факту найбільш просте пояснення із усіх існуючих варіантів. Історично цей принцип вперше появився у англійського філософа XIV ст. Вільяма Оккама і тому отримав назву «бритва Оккама». Він проголошує: «Не примножуй сутностей надмірно». Інакше цей принцип можна сформулювати так: «Якщо існує більш просте пояснення, непотрібно вживати більш складне».
Цей принцип також застосовується і у відношенні економічних процесів: задумуючись про природу того чи іншого господарського явища, економісти шукають перш за все простий варіант пояснення, а потім більш складний. Усе відбувається ще на рівні інтуїції, підсвідомості, інстинкту дослідника. Наприклад, падіння курсу національної валюти – результат, як правило, інфляції у даній країні (саме просте пояснення), але, може бути, він пов’язаний і з погіршенням платіжного балансу, його зростаючим дефіцитом (більш складне пояснення). Зрештою, у більшості випадків і перше, і друге знаходяться між собою у тісному взаємозв’язку.
У процесі дослідження господарської практики економічна теорія розробляє систему наукових категорій і законів.
Категорія – наукове узагальнююче поняття, що відображує нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.
Категорії, як правило, оформлюються в поняття – наукові терміни, наприклад, товар, гроші, ціна, власність, інфляція тощо. Водночас не слід забувати, що будь-яка економічна категорія (поняття) є ідеальною (такою, що існує в уяві людини) формою об’єктивної економічної реальності.
Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини.В економічній науці застосовують поняття, пов’язані з економічною політикою, надбудовними явищами, проте вони не є економічними категоріями за своєю сутністю . Економічні категорії мають такі ознаки:
- відображують не природні властивості речей і предметів, а економічну діяльність людей та економічні взаємодії і відносини як свій головний предмет;
- мають об’єктивний характер, оскільки відображують об’єктивну дійсність;
- більшість категорій має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним конкретно-історичним умовам і відображують певний рівень економічного життя людства.
Економічна категорія як теоретична абстракція характеризується специфічними ознаками (властивими тільки цій категорії); сутністю і формою вияву; головною функцією; місцем у системі категорій; формами і методами використання.
Економічні закони відображують істотні причинно-наслідкові зв’язки суб’єктів економічних процесів і явищ, що реалізуються на основі принципів саморозвитку.
Закон — стійкий, повторюваний взаємозв’язок будь-яких явищ об’єктивної реальності, що відображена в категоріях.
Ці зв’язки можуть бути прямими і оберненими, пропорційними (співрозмірними) тощо.
Кожний закон має процес-причину і процес-наслідок. Процес-наслідокекономічного закону виникає в результаті подолання економічної суперечності між процесом-причиноюта економічним процесом, який є чинником, що протидіє процесу-причині. Інакше кажучи, це наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.
Зростання рівня потреб суспільства — не випадкове явище. Воно породжується дією закону підвищення потреб, є процесом-наслідком цього закону. Це явище вступає у суперечність з недостатньою величиною суспільного багатства для задоволення потреб, що зростають. Суперечність, що виникла, долається на основі зростання суспільного багатства.
В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку є особливою формою руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом для цього є об’єктивні економічні суперечності.
Суперечності економічного закону розв'язуються на основі застосування тих чи інших інструментів економічної політики внаслідок осмислених дій людей. Цей процес за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, що виявляється у різних формах.
Отже, форми вияву економічного закону — це наслідок реалізації його причинно-наслідкового зв’язку. Вони впливають на економічні процеси, розвиток економіки загалом. Це спричинює різні соціально-економічні наслідки залежно від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування економіки зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Якщо економічний закон реалізується в умовах, що відрізняються від нормальних, то форми його вияву призводять до соціально негативних наслідків.
Сутність економічного закону можна відобразити через його кількісне вираження, або математичну модель закону. Економічні закони, як правило, виражають через формули функціональної залежності, проте кількісне вираження деяких законів (переважно законів сфери обігу товарів) можливе лише на основі визначення певних співвідношень. Це зумовлено дією суб'єктивних чинників. Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість зрозуміти напрям розвитку економічних процесів, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо їх усунення.
Спільність економічних законів із законами природи полягає в їх об’єктивності, а відмінність — у тому, що вони виявляються через дії людей та існують у певних часових межах; економічні закони менш точні, ніж закони природи; предмет економіки відрізняється непостійністю, має багато виявів, зазнає значного впливу суб'єктивної діяльності людини.
Закони природи на противагу економічним законам поділяються на дві категорії: ймовірнісно-статистичні (закони-тенденції) і динамічні (з однозначним зв’язком: коли причина тягне за собою незмінно один і той же наслідок). Економічні закони – виключно ймовірнісно-статистичні закони.
Економічні закони діють як домінуючі тенденції. Проте у будь-якому економічному явищі діють контртенденції, що можуть на певний час послабити дію домінуючої тенденції. Скажімо, під впливом розвитку науки і техніки зростають кількість і якість створюваних благ у певній країні. Це — домінуюча тенденція. На неї можуть вплинути природничо-техногенні (землетруси, повені тощо) і соціальні (війни, революції) явища, які призведуть до падіння виробництва, тобто діятиме контртенденція.
Економічні закони можуть бути: загальними, особливими, специфічними.
Загальні економічні закони є постійно діючими (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо).
Особливі економічні закони діють у певних, але типових умовах (розподіл благ при рабстві чи феодалізмі, закони ринку).
Специфічні економічні закони діють лише у вузько конкретних умовах (так звана ламана крива попиту в умовах олігополії, тобто невеликої кількості продавців), про що йтиме мова в подальшому викладі.
Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів.
Процес пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності цього закону, виявленні механізму його дії.
Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання. На першому рівнівідбувається пізнання економічних законів як законів об’єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв’язків виявляють істотні, що мають сталий характер.
Другий рівеньпізнання економічних законів ґрунтується на результатах, отриманих на першому рівні, і реалізується у процесі наукової діяльності. Пізнання відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш-менш повним. Воно виражається через закони економічної теорії.
Третій рівеньпізнання економічних законів полягає в апробації законів науки на практиці. На основі результат господарської діяльності роблять певні висновки й узагальнення, вносять необхідні доповнення та зміни до наукових визначень і описів економічних законів, удосконалюють механізм їхнього використання. Важливу роль у цьому відіграє теорія економічних ігор, а також здійснення експериментальних економічних досліджень. Засновником цього відносно нового напряму є американський економіст О. Сміт, який у 2002 р. отримав Нобелівську премію з економіки за обґрунтування принципів та механізмів у цій галузі.
Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства. Йдеться, зокрема, про дії державних органів, що на основі економічних законів регламентують діяльність різних ринкових структур.
Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.
Економіко-теоретичний рівеньреалізується у створенні науково обґрунтованої концепції розвитку економіки. Це рекомендації підприємцям, управлінським економічним структурам, вироблені на основі результатів наукового аналізу економічних законів, взаємодії об'єктивних причинно-наслідкових зв’язків з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, економічних інтересів різних суб'єктів господарювання.
Безпосередньо управлінський рівеньє компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, концепцію розвитку економіки, вони запроваджують методи, форми і способи господарювання, розробляють законодавчу базу, що має директивний характер, визначають і затверджують економічні показники.
Практичний рівень господарювання- використання економічних законів у практиці господарювання, тобто це суспільно-практична діяльність людей, пов'язана з прийняттям економічних рішень, використанням економічних важелів . Безумовно, підприємці не можуть планувати свою діяльність, виходячи тільки з рішень державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, а у своїй діяльності спираються на знання та використання економічних законів. Більшу самостійність отримали не тільки приватні, колективні, а й державні підприємства. Нині з багатьох питань господарювання підприємства вже не чекають команди згори, а діють згідно з вимогами економічних законів.
Оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об’єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом суб’єктивної діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.
У реальному житті дія економічних законів певною мірою збігається зі свідомим використанням їх, адже закони не можуть бути реалізовані без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. Люди можуть заздалегідь передбачити певні процеси і свідомо здійснити певні дії. Це так зване свідоме наукове використання економічних законів.
Проте іноді суперечності, що виникають у реальному економічному житті, вчасно не виявляються, і лише з появою негативних явищ вдаються до заходів щодо їх усунення. У цьому разі говорять про використання економічних законів з елементами стихійності у розвитку економіки.