Тема 4. Грошовий ринок (4 год.) 1 страница

1. Поняття, структура та основні інститути грошового ринку

2. Попит на гроші і мотиви, що його визначають

3. Формування грошової пропозиції

4. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку

1. Поняття, структура та основні інститути грошового ринку

Грошовий ринок – це сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові.

До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.

Залежно від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегменти грошово ринку:

- ринок грошей;

- ринок капіталів.

Ринок грошей – це ринок на якому продаються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, населення і держави. Об’єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб’єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних та фізичних осіб і держави.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні.

Ринок капіталів – це ринок на якому купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін.

Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку - кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі умови для інвестування економіки.

За інституційними ознаками грошовий ринок поділяється на:

- ринок банківських кредитів;

- ринок продуктів інших фінансових інститутів;

- фондовий ринок.

На ринку банківських кредитів гроші передаються в обмін на зобов’язання повернути їх у певний термін.

На ринку продуктів інших фінансових інститутів здійснюється надання страхових послуг (страховими компаніями), виплата пенсій (пенсійними фондами), видача позик населенню під заставу рухомого майна (ломбарди).

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

За видом фінансових інструментів:

- ринок позичкових зобов’язань;

- валютний ринок;

- ринок цінних паперів.

Ринок позичкових зобов’язань- охоплює відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів.

Валютний ринок – це ринок на якому національна валюта даної країни обмінюється на іноземну і навпаки.

Ринок цінних паперів – це ринок на якому гроші обмінюються на різні види фондових інструментів, що засвідчують право на отримання доходу в різних формах.

Таким чином, грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов'язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов'язання чи на придбання валютних цінностей.

Інститути грошового ринку – це всі фінансові установи, які взаємодіючи із суб’єктами господарської діяльності сприяють переміщенню грошових коштів в економіці. До них належать:

- комерційні банки;

- інвестиційні та страхові компанії;

- брокерські фірми (посередницька організація (між покупцями і продавцями товарів, цінних паперів, патентів, ліцензій);

- спеціалізовані кредитні установи;

- інші фінансові посередники, що забезпечують акумулювання та перерозподіл грошових коштів.

Важливими інститутами грошового ринку є центральний банк і міністерство фінансів.

Таким чином, особливостями грошового ринку є:

Специфічні особливості грошового ринку
1.	Купівля-продаж грошей відбувається лише за наявності вільних ресурсів у одних суб’єктів ринку та необхідності у їх використанні іншими
2.	Передача грошей від власника до їх отримувача відбувається за допомогою фінансових інструментів
3.	Внаслідок купівлі-продажу грошей їх продавець не втрачає право власності на продану суму грошей і добровільно передає право розпорядження нею покупцеві на заздалегідь визначених умовах
4.	У момент продажу грошей продавець не отримує еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності, бо розпоряджається купленими грошима тимчасово
5.	Метою купівлі-продажу грошей є отримання додаткового доходу продавцем – у вигляді проценту, покупцем – у вигляді прибутку.

2. Попит на гроші і мотиви, що його визначають

Попит на гроші – це потреба економічних агентів у готівкових і безготівкових коштах, які служать безпосередніми платіжними засобами.

Попит на гроші визначає розуміння грошей в якості одного із елементів загального портфеля активів кожного економічного агента, тому бажання суб’єктів ринку утримувати у своєму портфелі саме гроші означає його відмові від інших важливих напрямів дохідного розміщення своїх активів. У зв’язку з цим дане

бажання має ґрунтуватися на серйозних мотивах.

Мотиви, що визначають попит на гроші поділяються на три види:

- трансакційний мотив;

- застережний;

- спекулятивний.

Трансакційний мотив визначає потребу в грошах пов’язану із необхідністю їх використання в якості засобів обігу і платежу. Тобто для здійснення поточних господарських операцій, котрі обслуговують оборот ВВП. У кількісному виразі трансакційний попит на гроші визначається фактичним обсягом реалізованих товарів і послуг за даний період часу.

Застережний мотив визначає попит на гроші для покриття непередбачуваних витрат пов’язаних із певними нерегулярними платежами або для придбання товарів і послуг у майбутньому. Даний мотив визначає потребу у грошах виходячи із функції як засобу нагромадження. Він означає бажання суб’єктів ринку мати можливості у майбутньому розпоряджатися частиною свого багатства у вигляді грошей. У кількісному виразі застережний мотив як трансакційний залежить від величини ВВП.

Спекулятивний мотив визначається бажанням суб’єктів ринку тримати гроші у вигляді певного резерву для того, щоб більш вигідно їх вкласти у майбутньому, а ніж за обставин в даний момент часу. Спекулятивний мотив залежить від дохідності інших не грошових форм зберігання активів таких як:

- акції;

- облігації

- строкові депозити в банках.

Дана дохідність у кількісному виразі визначається величиною ринкової норми процента. Чим вона вища тим спекулятивний попит на гроші є нижчим і навпаки, чим нижча дохідність інших активів і чим нижчою є ринкова норма процента тим менша зацікавленість економічних агентів вкладати в них гроші, а від так тим вищою буде величина спекулятивного попиту на гроші. Таким чином величина трансакційного і застережного мотиву попиту на гроші визначається величиною ВВП країни. А величина спекулятивного – ринковою процентною ставкою.

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник - швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші

швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї

використовується чинник зміни норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих чинників, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Щоб краще зрозуміти функціональну залежність між основними чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо

їх у вигляді кривих у системі координат.

По вертикалі системи координат відображена норма (в %) очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд грн. Сукупність кривих МД, МД1, MД2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші.

Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (Y) виявляється у зміщеннях кривої МД вліво і вниз у позицію МД1, якщо Y зменшується, чи вправо і вверх у позицію МД2, коли Y збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Y, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПК1 і "потягне" за собою криву загального попиту МД у позицію МД1. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК2 і "виштовхне" криву МД у позицію МД2. Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МД зміна обсягу багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП.

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (R) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МД. Якщо норма доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна обсягу 4,0 млрд грн., переміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0 млрд грн., тобто скоротиться на 1,0 млрд грн. І навпаки, при зниженні норми доходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точку В, адекватну 5,0 млрд грн., тобто зросте на 1,0 млрд грн. При цьому крива ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту не реагує на зміну норми доходу (процента).

У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит відбудеться зміщення кривої попиту в нове положення (ДМ1 чи ДМ2) і самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо Б1 чи В1..

3. Формування грошової пропозиції

Пропозиція грошей – це процес створення банківською системою додаткових платіжних засобів, що надходять у канали готівкового та безготівкового грошового обігу. Формування грошової пропозиції визначається особливостями проведення первинної емісії центрального банку та вторинної комерційними банками.

Тобто, суть пропозиції грошей полягає у тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих умов спрямувати в оборот, де вони будуть використані як купівельні та платіжні засоби. Економічними суб’єктами – носіями пропозиції грошей є домогосподарства, фірми, державні структури, фінансові посередники, у тому числі банки.

Загальна величина грошової пропозиції включає в себе весь обсяг готівки, що є в обігу, а також залишки коштів на поточних рахунках, кошти, що формуються у вигляді грошової пропозиції та можуть бути використані в якості засобів обігу та платежу. Це означає, що величина грошової пропозиції є еквівалентною величині грошового агрегату М1.

MS = С + Д

MS – пропозиція грошей;

С – готівка в обігу;

Д – депозити до запитання.

В умовах ринкової економіки цілі монетарної політики центрального банку спрямовані на підтримання відносно стабільного рівня грошової маси відповідно до реальних потреб обороту ВВП. Це означає, що зміна грошової пропозиції є як правило нечутливого до зміни ринкової норми процента, а тому графічне відображення таке:

Пряма вертикальна лінія, проведена з точки 4,0, свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 4,0 млрд грн. і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незалежно від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих же умов збільшити пропозицію грошей до 5,0 млрд грн., то крива пропозиції зміститься вправо в точку, адекватну 5,0 млрд грн., але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки.

В реальному житті грошова пропозиція може змінюватися під впливом ряду чинників:

1. Зміна орієнтирів монетарної політики центрального банку;

2. Зміна величини ВВП;

3. Обсяги дефіциту державного бюджету;

4. Величина доходів населення та стан довіри до банків;

5. Структура кредитної системи та рівень автоматизації банківської системи.

Таким чином,

Пропозиція грошей
Чинники впливу на пропозицію грошей	Механізм впливу на пропозицію грошей
Норма обов’язкового резервування	Чим менша норма обов’язкового резервування, тим більший коефіцієнт мультиплікації, а отже більший загальний обсяг грошової пропозиції;
Облікова ставка	При збільшенні облікової ставки зменшується попит на позики, а отже зменшуються залишки коштів на рахунках у ЦБ, тобто грошова база зменшується, а отже зменшуються обсяги грошової пропозиції;
Ринкова процентна ставка	При збільшенні процентної ставки за позиками у комерційних банків розширюються можливості одержувати позики рефінансування, а отже збільшується грошова база, збільшуються банківські резерви, збільшується коефіцієнт мультиплікації, що збільшує пропозицію грошей;
Багатство економічних суб’єктів	При збільшенні багатства збільшуються обсяги депозитної складової грошової маси, збільшується коефіцієнт мультиплікації, а отже збільшується пропозиція грошей;
Тінізація підприємницької діяльності	Зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки, що зменшує коефіцієнт мультиплікації, а отже зменшує пропозицію грошей;
Стан довіри до банків	Низький стан довіри до банків сприяє вилученню депозитів, що знижує рівень мультиплікації, а отже загальний обсяг пропозиції грошей знижується пропорційно падінню довіри до банків

Таким чином, пропозиція грошей зростає, якщо:

- зростає грошова база;

- знижується норма обов’язкових резервів;

- зменшуються надлишкові резерви банків;

- знижується частка готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення;

- зростають процентні ставки (тоді у банків посилюється інтерес до зниження надлишкових резервів, а у

домогосподарств – готівкових грошей).

4. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку

Рівновага на грошовому ринку означає рівність між кількістю грошей яку економічні агенти бажають утримувати в портфелях своїх активів, та кількістю грошей, що пропонується банківською системою у процесі первинної та вторинної емісії.

У тому разі, якщо трансакційні, застереження і спекулятивні потреби суб’єктів ринку у грошах відповідають фактично наявним грошам в економіці , на грошовому ринку встановлюється рівновага.

Основним макро економічним параметром, який характеризує рівноважний стан грошового ринку та виконує функцію ціни на ньому є ринкова норма процента.

В залежності від її зміни економічні агенти змінюють структуру своїх активів, що позначається на рівноважному стані грошового ринку. Графічно цей стан відображається у вигляді перетину кривих МД і MS.

МД – попит на гроші;

MS – грошова пропозиція.

Рівновага на грошовому ринку показує здатність банківської системи забезпечувати найкращі можливості для забезпечення грошима своїх функцій відповідно до закону грошового обігу – з одного боку недопускання переповнення каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою, щоб не провокувати розвиток інфляції, а з іншого боку забезпечувати нормальний перебіг розподілу ВВП, здійснення розрахунків та уникнення не платежів.

Криві попиту (МД) і пропозиції (М1) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 4,0 млрд грн. та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%. Це значить, що економічні суб'єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 4,0 млрд грн., а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит і пропозицію. За цієї умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8% . Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, що дорівнює 4,0 млрд грн., і будуть його тримати на руках, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента.

Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива. Припустимо, що якимось чином удалося в цій ситуації встановити ставку процента на рівні 6%, тобто нижчій від рівноважної. Реакцією на цю зміну буде зниження альтернативної вартості зберігання грошей і зростання попиту на гроші - точка попиту зміститься по кривій попиту вправо в положення A1 (при тому, що точка пропозиції залишиться в попередньому положенні А). Збільшення попиту на гроші виявиться в посиленні вимог економічних суб'єктів до банків надати їм грошові позички. Проте банки не зможуть задовольнити цих вимог, оскільки їхні резерви залишилися незмінними. Окремі банки спробують закупити додаткові резерви на міжбанківському ринку, і між банками посилиться конкурентна боротьба за ресурси. Наслідком цієї боротьби стане зростання процентної ставки доти, доки вона не досягне попереднього (рівноважного) рівня. Але в міру наближення ставки до цього рівня буде зростати альтернативна вартість грошей і скорочуватися попит на гроші. Як тільки ставка досягне 8%, увесь додатковий попит на гроші зникне і всі показники займуть рівноважне положення: попит і пропозиція - 4 млрд грн., ставка процента - 8%.

Порушену рівновагу ринку можна було "заспокоїти" іншим способом - збільшенням пропозиції грошей до нового рівня попиту. Для цього центральний банк повинен збільшити резерви комерційних банків, купивши у них відповідну масу цінних паперів чи збільшивши рефінансування. За рахунок додаткових резервів банки задовольнили б додатковий попит на гроші, і рівновага відновилась би. Але рівень її був би зовсім іншим - обсяг грошової маси зросте до 5 млн грн., а ставка процента знизиться до 6%. Проте така рівновага може мати негативні наслідки для реальної економіки, насамперед для товарних ринків, де значно зросте платоспроможний попит.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватися також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. У цих випадках рівновага може відновитися тільки на інших рівнях як процента, так і грошової маси.

Тобто, збільшення маси грошей в обігу (грошових залишків) знижує рівноважну процентну ставку. Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну проценту ставку.

Тема 5. Грошові системи (4 год.)

1. Поняття грошової системи та її елементи

2. Основні типи грошових систем

3. Грошова система України

4. Державне регулювання грошової сфери економіки

1. Поняття грошової системи та її елементи

Грошова система – це форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена у законодавчому порядку.

Грошові системи у сучасному вигляді почали формуватися у 16-17 ст., хоча окремі їхні елементи виникли набагато раніше із появою самих грошей. На сьогодні у кожній країні дії власна грошова система, проте незважаючи на національні особливості усі грошові системи включають певну сукупність однакових елементів. Основними елементами, що формують грошову систему будь-якої країни наступні:

1. Назва грошової одиниці та її частин. Грошова одиниця являє собою встановлений законом офіційний грошовий знак даної країни, що служить для порівняння та вимірювання цін усіх товарів і послуг, та має законну платіжну суму на всій території країни. Назва грошової одиниці формується історично, проте повністю залежить від законодавчих рішень держави, які закріплюють або змінюють цю назву.

Поділ грошової одиниці на окремі частини відбувається як правило за десятковою системою. Тобто 1 одиниця = 100 частинам.

2. Масштаб цін історично являв собою закріплену державою вагову кількість благородного металу у грошові одиниці, а нині складається під впливом попиту і пропозиції , та слугує для вимірювання вартості товару через встановлення ціни на ринку. Як елемент грошової системи масштаб цін відображає фактичні цінові пропорції у кожній країні показуючи порядок грошових обчислень при здійсненні розрахунків.

3. Види готівкових грошових знаків встановлюються у законодавчому порядку і є обов’язковим для прийому в оплату боргів усіма особами на всій території країни. Залежно від особливостей емісії готівкові грошові знаки поділяються на:

- банкноти, що емітуються центральним банком;

- казначейські білети, що випускаються міністерством фінансів;

- розмінна монета, що випускається центральним банком або міністерством фінансів залежно від національних особливостей.

4.Валютний курс – являє собою ціну грошової одиниці однієї країни виражену у грошовій одиниці інших країн. Він характеризує співвідношення між грошовими одиницями різних країн залежно від їхньої купівельної спроможності. Особливості його визначення і використання залежить від національного валютного законодавства і діючих в країні валютних обмежень.

5. Порядок емісії грошей та вилучення їх з обігу передбачає чітке визначення законодавством права того чи іншого державного органу на емісію грошей, організацію їх обігу та вилучення грошових знаків по мірі необхідності. У більшості країн таке право закріплене за центральним банком, що має своєчасно і в повному обсязі забезпечувати потребі обігу необхідною кількістю грошових знаків, а також вилучати їх по мірі зношення. Цією метою центральний банк встановлює для всіх суб’єктів ринку єдині правила грошового обігу, а саме здійснює необхідні заходи щодо регулювання грошової сфери.

6. Регламентація безготівкового грошового обігу передбачає визначення державою умов і порядку здійснення безготівкових розрахунків, уніфікованих форм платежів, правил документобороту, видів рахунків, порядку їх відкриття і закриття та використання коштів, що на них містяться.

7. Порядок здійснення операцій з іноземною валютою встановлює основні правила купівлі-продажу, зберігання, перевезення іноземної валюти та дорогоцінних металів на території країни, а також порядок їх ввезення в країну та вивезення за кордон. Даний порядок визначається діючи в країні валютними обмеженнями.

8. Державний апарат, що здійснює регулювання грошового обігу представлений як правило Центральним банком. На який у державному порядку покладено функції організації загального керівництва грошовим обігом в країні.

Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий обіг. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з Центральним банком.