Процес організації бухгалтерського обліку в бюджетних установах також передбачає три стадії

Тема 1.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Калуш Приват Бровар Дистриб’юшен” створене на основі колективної форми власності в 22/03/01р., у відповідності до Закону України “Про господарські
товариства”, Закону України “Про підприємства в Україні”.

Місцезнаходження Товариства:

Україна,м. Івано-Франківськ,
, вул.Промислова 31 .
Учасниками Товариства є: громадяни України:

1.Досин Іван Романович;

2.Ткачук Любомир Любомирович;

3.Ткачук Галина Миколаївна.

Внутрішня організаційна структура Товариства має такий вигляд:

Діяльність Товариства здійснюється у відповідності до Закону України
“Про господарські товариства”, інших законодавчих актів України,
установчого договору про створення і діяльність Товариства і Статуту.
Воно є юридичною особою, здійснює господарську та іншу діяльність від свого імені на принципах повного господарського розрахунку, має
самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків,
печатку з своїм найменуванням, необхідні штампи і власні бланки.

Товариство може набувати майнових та особистих немайнових прав,вступати в зобов’язання, виступати в суді, арбітражному суді третейському суді від свого імені. Має право створювати на території України та за її межами філії, представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України, самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у відповідності з чинним законодавством України.

Товариство не відповідає по зобов’язаннях держави і учасників.Держава
не відповідає по зобов’язаннях Товариства. Учасники несуть
відповідальність по зобов’язаннях Товариства в межах їх вкладів.

Метою Товариства є отримання прибутків від фінансово-господарської
діяльності і задоволення на їх основі інтересів засновників, а також
економічних і соціальних інтересів працівників, від здійснення
виробничої діяльності та надання послуг населенню:

Поставка продукції, виконання робіт, надання послуг в кредит, надання

· ння послуг в кредит, надання
фінансової допомоги на умовах, передбачених домовленістю сторін;

Купівля-продаж, обмін, лізингові та консигнаційні операції;

Інвестування розробок нових зразків і технологій для виробництва товарів народного споживання, виробництво цих товарів, а також виробів виробничо-технічного, навчального та наукового призначення,
продукції народних промислів, створення програм інноваційного та
цільового призначення, в тому числі колективів - розробників нової
техніки, технологій, “ноу-хау”, а також окремих авторів.

Утворення власної виробничої бази для виробництва продукції, товарів, виконання та надання послуг, в тому числі шляхом участі в різного роду підприємствах (включаючи спільні підприємства та комерційні об’єднання);

Здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України та за її межами в порядку, встановленому законодавством;

Фінансування проектно-дослідницьких робіт, розробки
проектно-конструкторської документації, будівництва та експлуатації,
готелів, магазинів, житлових будинків, спортивних комплексів та споруд, об’єктів соціального та культурно-побутового призначення;

Вивчення споживчого попиту та пропозицій на товари та продукцію власного виробництва та третіх осіб, а також надання послуг і виконання робіт з
маркетингу, інформаційно-консультаційна діяльність;

Організаці рекламно-видавницької, рекламно-виставкової,
торгово-комерційної, редакційно-видавницької, екскурсійної та
туристичної діяльності, в тому числі організація та проведення
комерційних семінарів, бізнес-турів, виставок-продажів, аукціонів за
участю вітчизняних та іноземних громадян і юридичних осіб;

Здійснення від свого імені та за власний рахунок, а також за дорученням клієнтів торговельних та торговельно-посередницьких операцій щодо матеріальних цінностей, рухомого та нерухомого майна, цінних паперів.

Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності, розширення міжнародних економічних зв'язків українських підприємців є основою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку облікової політики, яку підприємство визначає самостійно.

Облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Існування різних видів обліку покликано максимально задовольнити інтереси різних груп користувачів облікової інформації, що, в свою чергу, визначає особливості облікової політики. Крім того, суттєвим фактором визнаються не тільки інтереси користувачів звітності, але й тих,хто її складав.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Дотримання законодавства при виконанні господарських операцій несуть їх власники.

Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника.

Облікова політика, як складова частина фінансової звітності повинна розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому законодавством порядку. Основна мета облікової політики - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством.

Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка надана переліком методик і облікових процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо. Отже, облікова політика підприємства - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому — як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку). Облікову політику підприємства повинні знати:

- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;

- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обгрунтувати зміст облікової політики;

-аудитор, оскільки облікова політика є одним з об'єктів дослідження, з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки;

- податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової політики залежить порядок формування того чи іншого об'єкту оподаткування.

При веденні бухгалтерського обліку необхідно забезпечити:

- незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінки майна. Зміна методології обліку на наступний рік повинна передбачатись у примітках до річної фінансової звітності;

- повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, що були проведені за цей час, та результатів інвентаризації майна і зобов'язань;

- правильність віднесення доходів та витрат до відповідних звітних періодів, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат, якщо інше не встановлено чинним законодавством;

- розмежування в обліку поточних витрат на виробництво та капітальних інвестицій;

- тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову політику.

Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом в наказі наводити його нормативне обгрунтування (зазначати, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику).

У широкому розумінні облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства.

Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів, що використовуються для первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення і систематизації інформації. Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні керівника підприємства про облікову політику і може включати:

- робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;

- форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

- порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань;

- методи оцінки активів та зобов'язань;

- правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

- порядок контролю за господарськими операціями;

- інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку. Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним з найважливіших завдань організації бухгалтерського обліку.

Облікова політика може складатись з двох рівнів:

1-й рівень: політика державних органів щодо розвитку обліку в Україні, яка включає:

- визнання країною міжнародних бухгалтерських стандартів та впровадження їх в національну систему обліку;

- вирішення питань щодо рівня регламентації обліку;

- розробка національного плану рахунків чи його відсутність;

- розробка та затвердження форм звітності;

- методологічне та організаційне керівництво системою обліку в країні;

- сприяння підготовці кадрів та розвиток наукових досліджень з обліку;

- програма книговидання, забезпечення методичною літературою бухгалтерів-практиків;

- питання оплати праці, соціального забезпечення та ін.

2-й рівень: політика конкретного підприємства з метою забезпечення надійної фінансової звітності, яка включає:

- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

- форми первинних облікових документів;

- порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

- методи оцінки активів та зобов’язань;

- правила документообігу та технологія обробки облікової іенформації;

- порядок контролю за господарськими операціями;

- інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

При формуванні облікової політики передбачається майнова

відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, послідовності, безперервності, періодичності та іншим вимогам, передбаченим ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил.

Техніка бухгалтерського обліку передбачає вибір форми ведення обліку, організації бухгалтерської служби та формування її взаємозв'язків з іншими службами, робочий план рахунків, технологію обробки даних тощо.

Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника підприємства, що передбачає наступні розділи:

1. Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку.

2. Організація роботи облікового апарату.

3. Технічна організація обліку.

4. Організація бухгалтерського обліку.

В першому розділі наказу "Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку" визначаються способи ведення бухгалтерського обліку, які суттєво впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтерської звітності. До них відносять:

- оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції;

- методи амортизації основних засобів;

- методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;

- інші способи, що відповідають вимогам суттєвості;

- визнання доходів та витрат від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

- варіанти ведення обліку витрат виробництва.

Облік витрат на виробництво можна здійснювати:

- за елементами витрат (витрати на оплату праці, матеріали, амортизація тощо);

- за видами продукції (робіт, послуг);

- в розрізі виробничих або інших підрозділів;

- з використанням рахунків класу 8 чи без їх використання.

Кількість і дати проведення інвентаризацій.

Другий розділ наказу присвячується організації бухгалтерського обліку. В ньому визначаються:

- форма організації бухгалтерського обліку;

- форма ведення бухгалтерського обліку;

- розробка системи і форм управлінського (внутрішньогосподарського) обліку, звітності і контролю;

- затвердження правил документообігу і технології обробки облікової інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку.

- обов'язки головного бухгалтера .

Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (з року в рік) застосовувати обрану облікову політику.

Дотримуватись єдиної облікової політики мають й групи об'єднаних підприємств (після об'єднання), а також ті підприємства, які складають консолідовану фінансову звітність.

У разі, якщо неможливо застосувати єдину облікову політику, складаючи консолідовану фінансову звітність, це розкривають у Примітках до консолідованої фінансової звітності. Зумовлено це необхідністю порівнювати фінансову звітність підприємства для оцінки його фінансового стану, перспектив розвитку та результатів діяльності за певний період. У зв'язку з цим доцільно й для кожного звітного періоду дотримуватись єдиної облікової політики.

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(С)БО і повинна бути обгрунтована і розкрита в Примітках до фінансової звітності.

Облікова політика підприємства може змінюватися, якщо:

- змінюються статутні умови;

- змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;

- нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності.

Не вважається зміною облікової політики інформація, що стосується:

- подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

- подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Відображення у фінансовій звітності впливу зміни облікової політики на події та операції минулих періодів здійснюється шляхом:

- коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

- повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення, за винятком окремих випадків. Окремими вважаються випадки, коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно. Тоді облікова політика поширюється лише на події, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Тема 2.

У звітному році на підприємство прийнято 391 чоловік, вибуло 86 чоловік. Облікова чисельність штатних працівників на кінець звітного періоду складає 305 чоловік. Матеріально-технічну базу і засоби суспільства, тобто його майно, складають основні й оборотні кошти, а також інші матеріальні і фінансові ресурси, вартість яких відбивається на самостійному балансі товариства. Товариству можуть належати будинку, спорудження, машини, устаткування, транспортні засоби, виготовлена продукція, товари, кошти й інше майно згодне з цілями його діяльності. Товариство здійснює права володіння, використання і розпорядження цим майном. Власністю товариства є: майно, передане йому Учасниками у власність; продукція, зроблена Товариством у результаті здійснення господарської діяльності; отримані доходи, а також інше майно, придбане їм на інших підставах, що не забороняється законодавством. Розподіл чистого прибутку, створеної у відповідності до встановленого порядку, між учасниками проводиться за підсумками роботи Товариства за календарний період пропорційно розміру внесків Учасників у Статутному фонді Товариства. Засоби Товариства формуються за рахунок: доходів, отриманих від реалізації зробленої продукції і наданих послуг; кредитів банків і інших кредиторів; цільових дотацій з державного бюджету і засобів, що передаються іншими підприємствами, організаціями, кооперативами і фондами; грошових і матеріальних внесків Учасників, а також прибуток від реалізації їхньої інтелектуальної власності. Кошти Товариства зберігаються на розрахункових і інших рахунках в установах банків. Касові і розрахункові операції виробляються відповідно з установленими правилами для самостійних підприємств, суспільств і об'єднань. Товариство робить розрахунки за своїми обов'язками з підприємствами, організаціями, установами і громадянами в порядку безготівкового розрахунку через кредитні чи установи готівкою без обмеження сум виплат. Товариство самостійне визначає максимальний розмір готівки поточні витрати, що постійно знаходяться в його касі. Воно має право надавати за рахунок своїх коштів іншим підприємствам кредит на умовах, що визначаються сторонами. Товариство використовує існуючі в його розпорядженні фінансові ресурси на свій розсуд без обмежень, незалежно від джерел їхнього утворення. Воно надає податковим і статистичним органам визначену інформацію з діяльності суспільства. Товариство реєструється як учасник зовнішньоекономічних зв'язків і здійснює зовнішньоекономічну діяльність на підставі актів і нормативних документів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.
Результатом фінансової діяльності підприємства є його прибуток (збиток). На дослідженому підприємстві доходи, витрати і фінансові результати підприємства відображаються у звіті про фінансові результати, який складається згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”. Для ефективної діяльності підприємство систематично проводить аналіз формування, використання і розподілу прибутку, для того щоб визначити величину чистого прибутку, його складові частини і основні тенденції їх змін. На досліджуваному підприємстві бухгалтерський облік проводиться відповідно до Закону України "Про облік і звітність", національного плану рахунків, інструкцій по його використанню та інших нормативних документів органів державного управління, що регулюють бухгалтерський облік. Основні положення бухгалтерського обліку, які забезпечують його незмінність протягом поточного року наводяться в наказі про організацію бухгалтерського обліку, який розробляється керівником підприємства.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах має певні особливості, адже ці структури створюються для забезпечення виконання функцій держави. Їх утримання повністю або частково здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету. Визначальним для бухгалтерського обліку бюджетних установ також є їх статус неприбуткових.

У бюджетних установах завдання бухгалтерського обліку мають свою інтерпретацію. Бухгалтерський облік у бюджетних організаціях призначений насамперед забезпечити збереження державного майна України. Усі інші завдання є похідними від нього:

відображення процесу виконання кошторису доходів і видатків, забезпечення цільового використання коштів бюджету та контролю за виконанням кошторису доходів і видатків (за допомогою обліку зобов'язань бюджетної установи);

забезпечення інформацією для прийняття управлінських рішень щодо ефективного використання коштів, отриманих з бюджету; формування кошторису доходів і видатків;

визначення результату виконання кошторису доходів і видатків.

Виходячи з таких специфічних завдань, предметом бухгалтерського обліку в бюджетних установах є діяльність бюджетної установи, спрямована на виконання функцій держави.

Об'єкти бухгалтерського обліку в бюджетних установах не відрізняються від об'єктів бухгалтерського обліку інших суб'єктів господарювання. Однак при веденні бухгалтерського обліку особлива увага приділяється таким об'єктам як доходи та видатки державного й місцевого бюджету. При цьому слід пам'ятати, що обов'язковим є бухгалтерський облік й інших об'єктів, оскільки чіткість обліку забезпечує правильність відображення фактичних видатків, заборгованості, а отже, збереження державного майна.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах виступає не лише засобом реєстрації фактів господарського життя та контролю за виконанням кошторису доходів і видатків, а й є джерелом інформації, необхідної для прийняття рішень її користувачами, якими є розпорядники грошових коштів вищих рівнів, органи Державного казначейства України та інші органи державної і місцевої влади, громадськість, працівники та керівництво бюджетної установи.

Відповідальність за надану інформацію користувачам несуть керівник бюджетної установи, бухгалтер і особи, відповідальні за збереження та використання майна держави.

Суб'єктами нормативного регулювання бухгалтерського обліку в бюджетних установах є Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Контрольно-ревізійне управління України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Державний комітет статистики України та інші державні органи.

Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку бюджетних установ в Україні представлена п'ятьма рівнями, передбаченими Бюджетним кодексом України. Кожен з цих рівнів включає в себе ряд нормативних документів.

Основні вимоги до бухгалтерського обліку в Україні, в т. ч. і до обліку в бюджетних установах, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Бухгалтерський облік ведеться на підприємствах безпосередньо з дня його реєстрації в органах державної влади до моменту ліквідації.

Норми національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку не поширюються на ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності бюджетними установами. Нормативні документи з регулювання порядку ведення обліку в бюджетних установах приймаються Державним казначейством України, яке повністю використовує надане йому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" право вирішення питань організації бухгалтерського обліку, тобто здійснює методологічне регулювання бухгалтерського обліку бюджетних установ. Саме Державним казначейством України встановлюється порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання кошторису доходів і видатків бюджетних установ.

Державне казначейство України розробляє нормативні документи, що регулюють організацію бухгалтерського обліку в бюджетних установах, обов'язково враховуючи положення нормативних актів Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України. Так, врегулюванням питань складання кошторису займається Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України (в частині розробки та затвердження форм основних кошторисних документів). Крім того, саме Постановою Кабінету Міністрів України визначаються можливі види доходів бюджетної установи.

Державним казначейством України на основі цих документів розробляються:

нормативні документи, що визначають основи організації бухгалтерського обліку (наприклад, План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, Кореспонденція субрахунків по основних бухгалтерських операціях);

документи, що регулюють ведення бухгалтерського обліку окремих об'єктів (інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів, запасів, кредиторської заборгованості, гуманітарної допомоги тощо);

документи, що регулюють порядок складання облікових регістрів бюджетними установами (Інструкція про форми меморіальних ордерів і порядок їх складання, Інструкція про затвердження форм карток і книг аналітичного обліку бюджетних установ та порядку їх застосування);

інструктивні матеріали щодо складання і подання фінансової звітності про виконання кошторису (Порядок щодо складання і подання місячної, квартальної і річної фінансової звітності).

Сувора регламентація бухгалтерського обліку в бюджетних установах забезпечує єдину основу формування і можливість порівняння його показників за результатами діяльності установ різних відомств, можливість отримання зведених показників для контролю за виконанням кошторису доходів і видатків бюджетів різних рівнів.

Для ефективного виконання завдань, поставлених перед бухгалтерським обліком у бюджетних установах, необхідною є раціональна організація бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей їх діяльності.

Організація бухгалтерського обліку є одним з найбільш відповідальних аспектів діяльності бюджетної установи. Без раціонально організованого бухгалтерського обліку неможлива ефективна діяльність бюджетної установи, дотримання цільового використання ресурсів бюджетної установи відповідно до кошторису доходів і видатків.

Організація бухгалтерського обліку в бюджетній установі - це цілеспрямована діяльність державних органів влади, що забезпечують прийняття та сприяють виконанню кошторису доходів і видатків, зі створення, постійного впорядкування та удосконалення системи бухгалтерського обліку з метою забезпечення інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Особливість організації бухгалтерського обліку бюджетних установ полягає у забезпеченні контролю за виконанням кошторису доходів і видатків, що вимагає чіткого та правильного ведення обліку фактичних видатків і пов'язаного з попереднім обліку зобов'язань. Отже, організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах повинна забезпечити:

своєчасне, повне, достовірне, безперервне відображення всіх операцій, які були здійснені бюджетною установою;

обробка даних за допомогою встановлених процедур, прийомів і способів;

складання на основі масиву оброблених даних фінансової звітності та подання її зацікавленим користувачам;

забезпечення виконання завдань бухгалтерського обліку в бюджетних установах.

Від рівня вирішення цих завдань залежать структура та якість бухгалтерського обліку, врахування запитів управлінського персоналу та структураінформаційної системи бюджетної установи.

Виходячи зі специфіки поняття "організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах", можна виділити такі рівні суб'єктів організації бухгалтерського обліку:

перший рівень - власник, тобто держава в особі уповноважених на це органів влади; бюджету;

другий рівень - керівник і головний бухгалтер бюджетної установи.

Об'єктами організації бухгалтерського обліку в бюджетних установах виступають обліковий процес, структура обліково-економічних підрозділів апарату управління, організаційне та технічне забезпечення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе держава в особі уповноважених на це органів влади, а також керівник і головний бухгалтер бюджетної установи.

Процес організації бухгалтерського обліку в бюджетних установах також передбачає три стадії

Однак, на відміну від інших суб'єктів господарювання, друга стадія - організація бухгалтерського обліку - передбачає ряд особливостей. Зокрема, це пов'язано з тим, що питання методики, технічного забезпечення у бюджетних установах не мають альтернативи внаслідок централізованого визначення методичних, технічних і організаційних аспектів бухгалтерського обліку в бюджетних установах уповноваженими державними органами влади. Роль керівника та головного бухгалтера бюджетної установи полягає у забезпеченні ведення бухгалтерського обліку діяльності бюджетної установи.

Методичний напрям організації бухгалтерського обліку характерний тим, що Державним казначейством України (не самою бюджетною установою!) встановлюється система способів і прийомів, які базуються на елементах методу бухгалтерського обліку: документуванні, інвентаризації, використанні синтетичних та аналітичних рахунків, застосуванні подвійного запису, оцінці майна та зобов'язань, калькулюванні, бухгалтерському балансі та звітності.

Другий напрям організації бухгалтерського обліку, технічний, передбачає вибір форми ведення бухгалтерського обліку. Бюджетна установа має право (у деяких випадках, за погодженням з вищою установою і за наявності фінансових можливостей) обрати форму ведення бухгалтерського обліку. Тобто вести бухгалтерський облік за меморіально-ордерною формою або з використанням комп'ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення.

Це вимагає обов'язкового прийняття розпорядчого документу в бюджетній установі (наказу або розпорядження керівника).

Розробка переліку та форм облікових регістрів, встановлення порядку здійснення записів до регістрів і перенесення даних до фінансової звітності здійснюється Державним казначейством України.

Третій напрям - організаційний - полягає в організації роботи облікового апарату. Цей етап в цілому є повноваженням керівництва бюджетної установи.

Розподіл обов'язків у бухгалтерській службі, технічне забезпечення ведення бухгалтерського обліку залежать від обсягу облікових робіт, наявності комп'ютерної техніки, а також від вимог вищої установи.

Оскільки бухгалтерському обліку в бюджетних установах характерна відсутність альтернативи у виборі методики обліку його об'єктів, то не можна говорити про облікову політику бюджетних установ на рівні розпорядників нижчого рівня.

У цілому облікова політика бюджетних установ повністю обмежена державною регламентацією, яка чітко визначає ведення бухгалтерського обліку. Так, нормативні документи, які регулюють бухгалтерський облік у бюджетних установах, не передбачають різних варіантів оцінки майна бюджетної установи, форм ведення бухгалтерського обліку.

Якщо облікова політика інших підприємств може формуватися на рівні державних органів влади України та на рівні конкретного суб'єкта господарювання, то так звана облікова політика бюджетних установ визначається виключно на макрорівні. Це означає, що при організації і веденні бухгалтерського обліку діє правове регулювання спеціально дозволеного виду: дозволено те, що визначено нормативними документами.

Власної облікової політики бюджетні установи не мають, оскільки її визначає Державне казначейство України. Проте у зв'язку з існуванням можливості вибору форми ведення бухгалтерського обліку, рішення бюджетної установи щодо обраної форми ведення обліку необхідно закріпити відповіднимрозпорядженням (наказом) керівника бюджетної установи. Цей документ може розроблятися головним бухгалтером і затверджується керівником. Розподіл обов'язків між обліковими працівниками, графік документообороту, робочий план рахунків теж повинні затверджуватися розпорядженням (наказом) керівника бюджетної установи.

Таким чином, організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах є дворівневою: перший рівень - належить виключно власнику (державі); другий - є обов'язком керівника й облікового апарату бюджетної установи. Ці рівні визначають необхідність чітко відрізняти поняття "організація" і "ведення" обліку. Організація бухгалтерського обліку - це прерогатива власника або держави в особі її органів влади; ведення бухгалтерського обліку - обов'язки виключно головного бухгалтера. За правильність застосування методики (узгодженої із засновником) і техніки бухгалтерського обліку відповідальність покладається на керівника бухгалтерської служби. Це повинно передбачатися в Положенні про бухгалтерську службу бюджетної установи.

Ведення обліку - це застосування визначеної нормативними документами методики відображення у бухгалтерському обліку здійснених операцій, складання фінансової звітності працівниками бухгалтерської служби.

У бюджетних установах облік може вестися бухгалтером (бухгалтерською службою на чолі з головним бухгалтером) або централізованою бухгалтерією.

Централізовані бухгалтерії створюються при виконкомі Ради народних депутатів або його управлінні (наприклад, при районному відділі народної освіти, централізованій міській лікарні) на підставі рішення Виконкому відповідної ради для ведення обліку виконання кошторисів доходів і видатків установ, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Така бухгалтерія веде бухгалтерський облік всіх підвідомчих установ, складає кошториси та фінансову звітність, а також здійснює систематичний контроль за правильністю оформлення первинних документів, збереженням коштів і матеріальних цінностей, ефективним використанням державних коштів.

За керівниками бюджетних установ, що обслуговуються централізованою бухгалтерією, зберігаються права розпорядника бюджетних коштів, зокрема, на укладання договорів на поставку товарів і надання послуг, трудових договорів (контракти) на виконання робіт, які мають обов'язково візуватися головним бухгалтером централізованої бухгалтерії; одержання у встановленому порядку авансів на господарські та інші потреби і надання дозволу на видачу авансів своїм працівникам; дозвіл оплати витрат за рахунок асигнування, передбаченого кошторисом; витрачання відповідно з установленими нормами матеріалів, продуктів харчування та інші матеріальних цінностей на потреби установи; затвердження звітів на використання грошових коштів, наданих під звіт і на відрядження, підзвітних осіб; документів з інвентаризації; актів на списання основних засобів та інших матеріальних цінностей, що стали непридатними; вирішення інших питань, які стосуються діяльності бюджетної установи.

Інформація про стан і зміни майна бюджетної бухгалтерського обліку установи, необхідна для контролю за н діяльністю, ступенем виконання кошторису, узагальнюється за допомогою системи рахунків бухгалтерського обліку. На рахунках бухгалтерського обліку накопичуються дані про стан і зміни складу майна установи, про наявність і зміни джерел його утворення, а також про результати виконання кошторису доходів і видатків.

Дані рахунків бухгалтерського обліку використовуються для складання фінансової звітності бюджетної установи. Для цього Державне казначейство України за погодженням з Міністерством фінансів України розробило й затвердило План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ. Для забезпечення однакового відображення однорідних господарських операцій на відповідних рахунках і субрахунках бухгалтерського обліку розроблено та введено в дію Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ і Кореспонденцію субрахунків по основних бухгалтерських операціях. Дотримання вимог цих документів є обов'язковим для всіх установ, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

Тема 3.

У місцях збереження та виробництва розпорядним документом керівника підприємства створюються робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об'єкт інвентаризації ціни та первинний облік. Робочі інвентаризаційні ко місії очолюються представником керівника підприємства, який призначив інвентаризацію. Забороняється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії у тих самих матеріально відповідальних осіб одного й того ж працівника два роки підряд.

До початку проведення обов'язкової інвентаризації або визначеної підприємством, установою, в присутності комісії матеріально відповідальні особи складають звіт про останні проведені операції, відображують їх у складському обліку і разом з описом документів під розписку здають до бухгалтерії.
Матеріально відповідальні особи дають комісії розписку, в якій підтверджують, що всі прибуткові і витратні документи здані до бухгалтерії і всі матеріальні цінності, довірені їхньому зберіганню, знаходяться в приміщенні складу або в інших місцях. Під час інвентаризації оприбуткування і видача матеріальних цінностей, як правило, не здійснюються. До початку інвентаризації перевіряється також стан ваговимірювального господарства — точність терезів, гир, та іншого обладнання.

Наявність майна при інвентаризації визначають шляхом його обов'язкового перерахунку, переважування, обмірювання і реєстрації у інвентаризаційному описі(акті).

При інвентаризації застосовуються типові форми документів: Бланки інвентаризаційних описів, актів інвентаризації, порівняльних відомостей

У цих документах ніяких помарок і підчисток не допускається. Помилки повинні виправлятися шляхом закреслення неправильних записів і написання зверху правильних. Виправлення мають бути підтверджені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальних осіб.

Інвентаризаційні описи підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії та матеріально-відповідальними особами.

Результати інвентаризації з пропозиціями щодо врегулювання інвентаризаційних різниць відображуються в протоколі інвентаризаційної комісії.

Після закінчення інвентаризації комісією складається акт перевірки цінностей. Метоюведеннябухгалтерського облікує надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до визначеної мети бухгалтерський облік вирішує такі завдання:

• отримання точної і своєчасної інформації про наявність і рух усіх ресурсів підприємства для забезпечення їх збереження та ефективного використання;
• достовірне і точне визначення фінансових результатів діяльності підприємства і його рентабельності як основних показників ефективності роботи в умовах ринку;
• постійний контроль за ефективним і раціональним використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів з метою підвищення конкурентоздатності продукції;
• захист економічної інформації від конкурентів і третіх осіб, що можуть заподіяти шкоду діяльності підприємства;
• якісне складання і своєчасне надання звітності, встановленої законодавством.

Бухгалтерський облік виконує дві основні функції - інформаційну та контрольну.

Інформаційна функціяполягає у створенні точної й обєктивної інформації про активи, зобовязання і власний капітал підприємства, характери та результати господарської діяльності.

Контрольна функціяполягає в постійній перевірці на основі облікових даних доцільності та законності здійснених операцій, збереження ресурсів і забезпечення точності створюваної економічної інформації.

У практиці господарського обліку для виміру засобів підприємств використовують три види вимірників: натуральні, трудові, грошові.

Натуральні вимірники- це одиниці виміру обєктів, що визначаються їх природними властивостями (обсягом, вагою, довжиною, площею тощо). Такими одиницями можуть бути кілограми, метри, штуки та ін. Натуральні одиниці використовуються головним чином для обліку кількості матеріальних цінностей, але користуватися ними можна лише для обліку однорідних предметів. Отже, за допомогою натуральних вимірників не можуть бути отримані узагальнюючі показники, які характеризують різні ресурси підприємств.

Трудові вимірникивикористовуються для розрахунку кількості витраченої праці і виражаються в одиницях витраченого часу: робочий день, нормо-година тощо. За допомогою трудових вимірників обчислюються показники продуктивності праці, контролюються норми виробітку, нараховується заробітна плата. На відміну від натуральних, трудовий вимірник найчастіше дозволяє порівнювати між собою деякі різнорідні величини: наприклад, витрати на виробництво однієї тонни сталі або однієї тонни зерна, що можна виразити у нормо-годинах.

Грошові вимірникизастосовуються для розрахунку господарських явищ у єдиному однорідному вимірі. Використання грошових вимірників зумовлено існуванням товарно-грошових відносин у ринковій економіці.

Грошовий вимірник дає можливість узагальнювати в єдиному вимірі всі ресурси, зобовязання, витрати і результати господарської діяльності підприємств. Оскільки бухгалтерський облік має відображати різноманітну інформацію й одержувати узагальнені відомості про діяльність підприємства, то всі процеси і події, що викликають зміни у структурі активів, зобовязань і капіталу, у бухгалтерському обліку обовязково відбиваються у грошовому вимірнику, хоча в багатьох випадках грошовий вимірник застосовується в обліку поряд з натуральними і трудовими вимірниками.

Відповідно до діючого законодавства всі підприємства повинні вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність у грошовій одиниці України.

Реформування системи бухгалтерського обліку, яке почалося в Україні з 1 січня 2000 р., значно змінило правові та методологічні засади організації бухгалтерського обліку на підприємствах. Це повязано з приведенням національної системи обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оскільки світова глобалізація економіки зумовлює потребу не лише у виробничій кооперації, а й у сфері інформаційних технологій. А це потребує єдиної оцінки економічних та господарських процесів і єдиних принципів відображення інформації про ці процеси у системі бухгалтерського обліку.

Окрім цих основних документів правове регулюваннябухгалтерського обліку в Україні здійснюється на підставі:

• законів і постанов Верховної Ради, що стосуються господарської діяльності підприємств (оподаткування, оплати праці, зовнішньоекономічної діяльності тощо);
• Указів і розпоряджень Президента України з економічних питань;
• Постанов Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, калькуляції собівартості тощо;
• Постанов Національного банку з питань організації розрахунково-кредитних та ведення касових операцій, відкриття рахунків у національній та іноземній валюті тощо;
• постанов органів статистики, якими затверджуються форми статистичної звітності;
• нормативних актів Міністерства економіки, галузевих міністерств та інших органів, перед якими звітують підприємства (Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна комісія з питань цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд та ін.).

Методологічне регулюваннябухгалтерського обліку в Україні здійснює Міністерство фінансів, яке розробляє:

• План рахунків бухгалтерського обліку;
• Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку;
• обсяг, форми і порядок складання річної (квартальної) фінансової звітності;
• порядок ведення облікових регістрів різними підприємствами;
• інші нормативні документи, які визначають правила ведення обліку в цілому та окремих господарських операцій.

Основними нормативними документами, які регламентують організацію обліку, є національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку- це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Кожний з них визначає термінологію, способи, методи та правила обліку при відображенні того чи іншого явища.

Зокрема, Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення (стандарт) 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначають, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

• обачність- застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
• повне висвітлення- фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
• автономність- кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з цим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;
• послідовність- постійне застосування підприємством обраної облікової політики;
• безперервність- оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати;
• нарахування та відповідності доходів і витрат- для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;
• превалювання сутності над формою- операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
• історична (фактична) собівартість- пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
• єдиний грошовий вимірник- вимірювання та узагальнення усіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;
• періодичність- можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Розробка стандартів бухгалтерського обліку базується на загальноприйнятих методологічних принципах, передбачених міжнародними стандартами і особливостями національної системи бухгалтерського обліку.

Розширення самостійності підприємств в умовах ринкових відносин, наявність різних форм власності та розвиток міжнародних зв'язків вітчизняних підприємців стало основною умовою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку поняття облікової політики.Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає облікову політику як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Розробляється облікова політикасамостійно кожним підприємством і є складовою частиною його фінансової діяльності. Щоб звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити інформацію про облікову політику підприємства та її зміни. Розкривається облікова політика у примітках до фінансової звітності.

Основною метою облікової політики є забезпечення користувачів достовірною інформацією про фінансово-майновий стан підприємства та результати його діяльності, необхідної для прийняття управлінських рішень. Оскільки фінансова звітність формується на підставі даних бухгалтерського обліку, а бухгалтерський облік повинен вестися на усіх підприємствах повсякденно, то кожному підприємству на початку своєї діяльності необхідно сформувати свою облікову політику та закріпити її у відповідному наказі.

При виборі облікової політики необхідно враховувати такі фактори:

• організаційно-правову форму підприємства та форму власності;
• галузеву належність;
• розміри підприємства та наявність структурних підрозділів;
• стратегію фінансово-економічного розвитку;
• особливості технології виробництва та маркетингової стратегії;
• кадрове забезпечення та соціально-економічні умови діяльності підприємства;
• кон'юнктуру ринку та економічний стан у країні;
• стан законодавчої бази (особливо податкового законодавства).

Як правило, наказ про облікову політику підприємства має включати такі розділи.

1. Тривалість операційного циклу. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Тривалість операційного циклу впливає на розподіл активів і зобов'язань між статтями Балансу.

2. Порядок розподілу необоротних активівміж малоцінними матеріальними активами та основними засобами.