І. Консервативна стратегія

1.1. Метод залишкових виплат передбачає, що фонд виплати ди­відендів формується за залишковим принципом лише після того, як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства.

Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недоліки цієї політики полягають у нестабільності величини диві­дендних виплат, непередбачуваності їх розмірів у майбутньому і навіть повній відмові від виплати дивідендів у періоди високих інвестиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій. Таку дивідендну політику доцільно використо­вувати лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, по­в'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

При економічному обґрунтуванні залишкової дивідендної по­літики необхідно враховувати таке правило фінансового менедж­менту: інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибуток замість виплати поточних дивідендів лише у тому ви­падку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищуватиме той рівень дохідності, який інвестори можуть отримати, самостійно інвестуючи грошові кошти.

1.2. Метод стабільного співвідношення дивідендних виплатпо­лягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибут­ку (після здійснення обов'язкових виплат) між акціонерами й акціонерним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є про­стота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку. Недоліком політики є нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій.

ІІ. Поміркована (компромісна) стратегія.

2.1. Метод стабільної величини дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою цього методу є його висока надійність, що сприяє впев­неності акціонерів у незмінності величини поточного доходу, а також визначає стабільність котировок акцій на фондовому ринку. Недоліком же цього методу є його слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршен­ня кон'юнктури і низького обсягу прибутку інвестиційна ді­яльність підприємства зводиться до нуля.

2.2. Метод постійної і змінної частки дивідендів передбачає регу­лярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприят­ливі роки. Перевагою цієї політики є стабільна гарантована ви­плата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі. Спостері­гається тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської діяльності. Основним недоліком цього методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

ІІІ. Агресивна стратегія.

3.1. Метод постійного зростання величини дивідендів. За викорис­тання цього методу встановлюється фіксований темп зростання ди­відендів. Переваги цієї політики полягають у забезпеченні високої ринкової вартості акцій компанії і створенні позитивного іміджу серед потенційних інвесторів. До недоліків цієї політики слід відне­сти відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінан­сової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат зростає швид­ше, ніж сума прибутку. В результаті інвестиційна активність під­приємства та коефіцієнт фінансової стабільності знижуються.

ФОРМИ НЕГРОШОВОЇ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ.

І. Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з ме­тою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в ме­жах оптимального діапазону фірма може використовувати опе­рації подрібнення й укрупнення акцій.

1.1. Подрібнення акцій (спліт) передбачає випуск додаткових ак­цій без збільшення розміру акціонерного капіталу. При цьому відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і збільшується їх кількість. Зменшення ринкової ціни акцій ро­бить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо ве­личина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в май­бутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів. Ефективність подрібнення акцій оцінюється за допомогою коефіцієнта співвідношення рин­кової ціни та доходу акції (Кц/д) до і після здійснення спліту. Недоліком цієї операції є додаткові витрати на випуск акцій.

1.2. Консолідація (укрупнення) акцій — зворотна щодо подрібнен­ня операція, яка полягає в обміні декількох акцій на меншу кіль­кість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює за­гального розміру власного капіталу, а має швидше психологіч­ний вплив на інвесторів. Позитивним моментом консолідації є зменшення флуктації ринкової ціни акцій і підтримання її в опти­мальному діапазоні. Особливо велике значення укрупнення акцій має у випадку значного інфляційного знецінення акцій і пере­оцінки активів компанії. Але як і у випадку спліту, при консолі­дації акцій мають місце додаткові витрати з випуску цінних па­перів.

ІІ. Політика виплати дивідендів акціями. За цієї негрошової фор­ми розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдаєть­ся до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансо­вого стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реа­лізації інвестиційних програм за загальної фінансової стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту випла­ти дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

До переваг цієї дивідендної політики слід віднести:

• суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди виплачені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;

• збереження сталого складу акціонерів (на відміну від випадку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпоро­шення власників капіталу);

• можливість реінвестування прибутку без розкриття інвестиційного об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета залучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому ви­плата дивідендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерна компанія планує поглинути іншу фірму, і не розголошує своєї комерційної таємниці);

• підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулюван­ня ринкової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше політика виплати дивідендів акціями здійснюєть­ся без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу дже­рел власного капіталу. В результаті такої реструктуризації відбу­вається зростання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здій­снюється за ринковими цінами, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску акцій в межах номіналу, а додатковий капі­тал — на величину сумарного перевищення ринкової ціни над номі­налом додатково випущених акцій.

ІІІ. Політика викупу акцій.У зв'язку з тим, що при викупі акціо­нерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток вико­ристовується на виплати власникам капіталу, цю політику мож­на розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Акції можуть викупатись:

· через механізм фондового ринку за ринковою ціною;

· на спеціально організованих в оголошений період часу тендерах за фіксованою ціною;

· на аукціонах за найменшою запропонованою ціною;

· шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого (стратегічного) акціонера за ціною на домовленість.

Але з погляду акціонерного товариства варіант викупу акцій має низку переваг:

—по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підви­щується їх інвестиційна привабливість;

—по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отримують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

ЗМІШАНА ФОРМА ВИПЛАТИ ДІВІДЕНДІВ.В окремих випадках акціонерна компанія може здійснювати програму автоматичного реінвестування прибутку, яка є зміша­ною формою дивідендних виплат і дає акціонеру право вибору між двома альтернативами:

—отримати дивіденд у грошовій формі;

—реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати додаткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції продаються з дисконтом).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які фактори впливають на формування прибутку підприємства?

2. Які доходи визнаються і не визнаються при розрахунку балансового прибутку?

3. Назвіть основні ознаки класифікації витрат.

4. У чому полягає сутність методів оцінки змішаних витрат?

5. У чому полягає сутність основних понять операційного аналізу?

6. Як розраховується точка беззбитковості?

7. У чому полягає сутність операційного важеля? Як він розраховується?

8. У чому полягає сутність фінансового важеля? Як він розраховується?

9. У чому полягає сутність цінової політики підприємства?

10. Які фактори впливають на дивідендну політику підприємства?

ТЕСТИ

1. При розгляді факту віднесення витрат до певного виду продукції або виробничого цеху їх підрозділяють на:

а) прямі й непрямі;

б) постійні, змінні, змішані;

в) виробничі і невиробничі.

2. Загальна класифікація витрат передбачає їх розподіл на:

а) виробничі і невиробничі;

б) прямі й непрямі;

в) постійні, змінні, змішані.

3. Під запасом фінансової міцності розуміють:

а) різницю між сумою виручки і змінних витрат;

б) різницю між сумою постійних і змінних витрат;

в) різницю між сумою виручки і порогом рентабельності.

4. Показником, що дає можливість найкращим чином порівняти ефективність роботи підприємства за різні звітні періоди є:

а) чистий прибуток;

б) рентабельність основної діяльності;

в) собівартість реалізованої продукції.

5. При розгляді факту віднесення витрат до певного виду продукції або виробничого цеху їх підрозділяють на:

а) прямі й непрямі;

б) постійні, змінні, змішані;

в) виробничі і невиробничі;

6. Сутність теорії Міллера-Модільяні полягає у наступному:

а) розміри дивідендів визначають величину реінвестованого прибутку;

б) величина реінвестованого прибутку визначає розмір дивідендних виплат;

в) величина реінвестованого прибутку не залежить від дивідендної політики, яку проводить компанія.

7. По відношенню до готового продукту витрати підрозділяються на:

а) прямі й непрямі;

б) витрати, що відносяться до готового продукту, і витрати періоду часу;

в) постійні, змінні, змішані.

8. Згідно класифікації витрат за ознакою їх залежності від обсягу виробництва вони поділяються на:

а) виробничі і невиробничі;

б) витрати, що відносяться до готового продукту, і витрати періоду часу;

в) постійні, змінні, змішані.

9. Під порогом рентабельності розуміють:

а) такий обсяг виручки від реалізації, який забезпечує покриття змінних витрат підприємства;

б) кількість реалізованих одиниць, яка дозволяє покрити змінні витрати;

в) такий обсяг виручки від реалізації, який забезпечує покриття постійних витрат підприємства.

10. Сила впливу операційного важеля показує:

а) наскільки зміняться змінні витрати при зміні обсягу виробництва;

б) наскільки зміниться прибуток при зміні виручки від реалізації;

в) наскільки зміниться прибуток при зміні постійних витрат.

Наши рекомендации