Доведення до банкрутства (ст. 219 КК)
Основним безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, що виникають з приводу забезпечення правопорядку у сфері господарювання відповідно до принципів господарської діяльності. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини власності, а додатковим факультативним – відносини сфери оподаткування.
Доведення суб’єкта господарювання до банкрутства суперечить загальним принципам господарювання і по суті є антиподом законної господарської діяльності.
Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 219 КК Укрaїни, полягає в заподiяннi матерiальних збиткiв кредиторам i державi внаслiдок неповернення кредитiв та непогашення боргiв, ухиленнявiд сплати податкiв, зборiв, інших обов’язкових платежів, зміни права власностi на майно пiдприємства у разі його приватизації за меншою вартістю тощо. Доведення до банкрутства, позбавляючи працiвникiв рабочих мicць, збiльшуе соціальну напругу у суспільстві, порушує право громадям на працю.
Як свідчить практика доволі часто мають мiсце випадки, коли неспроможнiсть створюється штучно і умисно з тiєю метою, щоб зменшити загальну суму боргiв i задовольнити лише частково вимоги кредиторiв, несплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі, а також з метою подальшої приватизації суб’єктів господарювання за значно меншою ціною.
Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: 1) діяння, спрямованого на створення стійкої фінансової неспроможності (неплатоспроможності) суб’єкта господарської діяльності; 2) наслідків у вигляді стану стійкої фінансової неспроможності та великої матеріальної шкоди державі чи іншим кредиторам; 3) прямого причинного зв’язку між діянням та наслідками.
Діяння, яким створюється або збiльшується фiнансову неспроможнiсть суб’єкта господарювання, може проявлятися як в активних діях (укладення явно невигiдниx, збиткових угод, реaлiзaцiю продукцїї пiдприємства за умисно заниженими цiнами і навпаки, придбання сировини i матерiaлiв за завищеними цiнами, нераціональне використання грошових коштiв суб’єкта господарювання на потреби, якi безпосередньо не пов’язані з його дiяльнiстю, у тому чиcлi їx привласнення або розтрата тощо), так і в злочинній бездіяльності (умисна несплата податкових внесків з метою застосування до пiдприємства штрафних фiнансових санкцiй, неприйняття заходів по поверненню боргів боржниками суб’єкта господарської діяльності, штучне завiдомо некомпетентне ведення справ суб’єкта господарювання, пов’язане з невиконанням обов’язків по здійсненню управління господарською діяльністю тощо).
За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину є матеріальним, оскільки диспозиція кримінально-правової норми передбачає настання будь-якого з двох наслідків. Перший це стан стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, другий – велика матеріальна шкода державі чи кредиторам.
Стійкою фінансовою неспроможністю визнається такий стан фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання, за якого цей суб’єкт не здатен виконувати свої грошові забов’язання перед кредиторами та державою.
Великою матеріальною шкодою державі чи кредиторам вважається заподіяння їм матеріальних збитків на суму, що перевищує п'ятьсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у диспозиції ст.219 наслідків.
У разі, коли застосовувані для доведення до банкрутства способи погіршення фінансово-господарського стану суб’єкту господарювання утворюють ознаки самостійних складів злочинів, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.
При ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, на базi пiдпpиємства боржника перед бюджетом може бути створений новий суб’єкт господарювання, якому передаються активи, лiквiдне майно i трудовi ресурси.
Старе пiдпpиємство – боржник після цього цілеспрямовано доводиться до стійкої фінансової неспроможності і оголошується банкрутом. При цьому його забов’язання перед бюджетом припиняються. При ухиленні від оподаткування такі процедури умисного банкрутства слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 219 та 212 КК.
Суб'єкт злочину спеціальний – фізична осудна особа, що досягла 16- річного віку з числа громадян – засновників (учасників) суб’єктів господарської діяльності та службових осіб суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, до компетенції яких входить обов’язок захисту інтересів суб’єкта господарювання та запобігання його фінансовій неспроможності.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Ставлення винної особи до передбачених диспозицією кримінально-правової норми наслідків може бути як умисним, так і необережним. У разі необережного ставлення службової особи до діяння, що призвело до стійкої фінансової неспроможності та завданої великої матеріальної шкоди, вчинене слід кваліфікувати за ст. 367 КК як службову недбалість.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є мотив і мета.
Мотиви вчинення злочину вказані у диспозиції кримінально-правової норми: 1) корисливі мотиви; 2) інша особиста заінтересованість; 3) інтереси третіх осіб.
Метою вчинення злочину є створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності.