Механізм кредитування та фінансування МВФ

Міжнародний валютний фонд розпоряджається значними фінансовими ресурсами, обсяги яких складають понад 215 млрд дол. США. Ці ресурси надходять від країн у межах підписки за квотами або членських внесків 191-ї країни-учасниці. Кожна країна-учасниця вносить на рахунок загальних ресурсів певний обсяг ресурсів, пропорційний до її економічного потенціалу. Через цей рахунок здійснюються фінансові операції Фонду, які поділяються на два види: 1) угода {transaction) - надання валютних засобів країнам з ресурсів Фонду; 2) операція (operation) - надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційними органуми країн-учасниць - казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами.

Залежно від цільового спрямування та умов кредитування Фонд використовує різноманітні кредитні механізми. У межах кожного з таких механізмів встановлюються ліміти, що обмежують суму виданих кредитів відносно розміру квоти країни у Фонді. Допуск країн до фінансових ресурсів у межах відповідних лімітів визначається в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Кредитні механізми поділяються на такі види: звичайні; спеціальні компенсаційні; надзвичайну допомогу; механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів.

Звичайні механізми включають: механізм резервних часток; механізм кредитних часток; кредити; механізм розширеного фінансування; механізм додаткового фінансування.

Механізм резервних часток передбачає автоматичне отримання {за першою вимогою) країною коштів у МВФ у межах її резервної позиції, яку складають резервна частка та кредитна позиція. Для купівлі таких коштів не потрібна попередня згода Фонду. Використання резервної позиції розглядається не як кредитна операція, а як вилучення країною іноземної валюти, що внесена нею до Фонду в рахунок підписки. Від країни не вимагається сплата комісійних і відсоткових платежів та повернення отриманих валютних ресурсів.

Механізм кредитних часток є найважливішим каналом використання загальних ресурсів Фонду. Кошти в іноземній валюті, які складають 100 % величини квоти, що можуть бути придбані країною-учасницею понад величину резервної частки, поділяються на чотири кредитні частки - транші. Країна, яка витрачає свої кредитні частки у Фонді, може при цьому використати повністю або частково також і резервну частку чи зберегти її. Гранична величина іноземної валюти, яку країна може придбати у МВФ у результаті повного використання резервної та кредитної часток, складає 125 % розміру її квоти. Такі угоди практикуються з 1952 року.

Угоди про резервні кредити або угоди "стенд-бай", а також угоди про розширені кредити передбачають отримання країною гарантії того, що вона зможе автоматично одержувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну валюту у визначеній сумі в будь-який час упродовж терміну дії угоди за умови дотримання країною вимог, передбачених угодою.

Така практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. У сучасних умовах головним призначенням кредитів "стенд-бай" є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм, що здійснюються країнами-учасницями. За цими угодами кредити, як правило, надаються на термін від 12 до 24 місяців. Загалом частка резервних кредитів досягає близько половини всіх кредитних операцій МВФ.

Механізм розширеного фінансування доповнює розглянуті вище механізми резервних і кредитних часток і передбачає кредитування на основі середньострокових програм розширеного фінансування на період до трьох років з метою подолання труднощів із платіжним балансом, що викликані макроекономічними проблемами у сфері виробництва, торгівлі, ціноутворення, які перешкоджають реалізації політики. Повернення використаних валютних засобів повинно здійснюватися дванадцятьма рівними внесками упродовж терміну від 4,5 до 10 років з дня кожної купівлі валюти.

Механізм додаткового фінансування запроваджений з 1977 року, передбачає використання Фондом позикових ресурсів для додаткового фінансування. Додаткове фінансування надавалося країнам із хронічним дефіцитом платіжного балансу і вичерпаними лімітами одержання звичайних кредитів за рахунок звичайних позикових ресурсів. Країни-учасниці могли використовувати додаткове фінансування лише у вигляді резервних кредитів, що передбачають використання верхніх кредитних часток, або розширених кредитів. Ці кредити видавалися на умовах, близьких до ринкових; їх тривалість перевищувала 12 місяців, а інколи досягала трьох років.

Спеціальні компенсаційні механізми включають такі види фінансування.

Механізм компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених обставин застосовується з метою компенсації втрат від експортної виручки, для покриття витрат на послуги; відшкодування збитків, пов'язаних з ростом цін на імпортоване зерно, якщо збитки мають тимчасовий характер, викликані зовнішніми обставинами, що не залежать від країн-членів. До переліку послуг, що підлягають компенсаційному фінансуванню, зараховують: надходження від експлуатації нафтопроводів; плата за транзит суден через канали; доходи від судноплавства; транспортні перевезення; будівництво; страхування.

Фінансування системних перетворень здійснюється з Фонду системної трансформації з 1993 року як тимчасовий механізм з метою надання державам-учасницям фінансової допомоги для врегулювання проблем платіжного балансу, пов'язаних із переходом від торгівлі, заснованої на неринкових засадах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових. Україна свої перші два кредити (у 1994 і 1995 роках) отримала саме за цим механізмом, наступні - за механізмом "стенд-бай". У жовтні 1998 року Фонд розпочав надавати кредити за механізмом розширеного фінансування.

Останній кредит від МВФ у обсязі 375 млн дол. США Україна одержала у вересні 2001 року. Представники МВФ, які завершили роботу в Україні в жовтні 2003 року, не рекомендували фонду затверджувати програму кредитування "випереджувальний стенд-бай" для України (однією з причин відмови у кредитуванні була відсутність механізму повернення ПДВ експортерам).

Фінансування буферних запасів здійснюється з Фонду буферних запасів з 1969 року з метою надання допомоги країнам-учасницям у фінансуванні ними своєї участі у створенні міжнародних буферних запасів сировинних товарів відповідно до товарних угод у тих випадках, коли країна зазнає труднощів із платіжними балансами через несприятливу кон'юнктуру на світових товарних ринках. Кредити видаються на термін до 3-5 років у розмірі еквівалентному 45 % величини квоти. Такі кредити надавались на створення буферних запасів олова, какао, каучуку, цукру.

Надзвичайна допомога надається у формі закупівель товарів з метою надання допомоги країнам-учасницям у вирішенні проблем платіжного балансу у випадку непередбачених стихійних лих.

Механізм допомоги країнам з низьким рівнем доходів передбачає надання фінансових ресурсів з Фонду структурної перебудови і з розширеного фонду структурної перебудови. Вони призначені для надання позик, для допомоги бідним країнам з хронічним дефіцитом платіжних балансів у здійсненні ними короткострокових програм макроекономічної і структурної перебудови. Ці Фонди різняться за рівнем доступу країн-членів до ресурсів, за масштабами і темпами реалізації структурної перебудови в країні-позичальниці; процедурами моніторингу та джерелами фінансування.

7.4. Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Банк міжнародних розрахунків засновано в 1930 році як міждержавний банк, що поєднує проведення суто комерційних операцій для центральних банків з організацією валютного співробітництва. Банк створено на основі міжурядової Гаазької угоди, яку підписали шість держав (Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Японія), а також на основі Конвенції цих держав зі Швейцарією, на території якої функціонує Банк. Членами Банку є 49 держав, які представляють центральні банки цих країн.

До головних цілей Банку належать:

- сприяння співробітництву між центральними банками;

- забезпечення додаткових умов для міжнародних фінансових операцій;

- сприяння сторонам як довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.

Основні напрями та завдання діяльності Банку передбачають виконання операцій за дорученням центральних банків-акціонерів відповідно до Статуту такими операціями є:

- купівля, продаж, обмін і зберігання золота як за власні кошти, так і за кошти центральних банків, а також одержання позик від них;

- купівля, продаж векселів та інших короткотермінових зобов'язань;

- продаж і купівля іноземної валюти та цінних паперів, крім акцій, як за власні кошти, так і за кошти центральних банків;

- прийом від центральних банків коштів на поточні рахунки, а також вкладів;

- короткотермінове фінансування центральних банків. Банкові забороняється: випускати банкноти з оплатою за

пред'явленням; акцептувати переказні векселі; надавати позики урядам, за винятком купівлі державних облігацій; володіти нерухомістю, яка переходить до Банку в результаті погашення зобов'язань перед ним протягом тривалішого терміну, ніж потребує вигідна реалізація цього майна.

Технічний апарат і досвід роботи Банку використовуються в процесі укладання міжнародних фінансових угод, виконання функцій агента і довіреної особи в процесі реалізації міжнародних кредитних угод, а також операцій, пов'язаних з функціонуванням Євроганської валютної системи, здійсненням фінансових операцій, пов'язаних з кредитами та позиками Європейського Союзу.

Загалом Банк виконує роль форуму для міжнародного валютного співробітництва, контролює банківську діяльність, виконує функції Базельського комітету з банківського нагляду: обговорення проблем нагляду; координації розподілу наглядових повноважень між національними відомствами відносно іноземних філій банків з метою забезпечення ефективного контролю діяльності банків у світі, зміцнення надійності та стабільності міжнародної банківської системи, виконує роль центру економічних досліджень з метою кращого розуміння питань функціонування міжнародних фінансових регіонів, сприяння узгодженню валютної політики держав шляхом збору і публікації даних про стан міжнародної банківської справи, про систему управління в центральних банках, формування інформаційної бази даних.

Акціонерний капітал Банку належить найбільшим центральним банкам, насамперед європейських країн. Банк міжнародних розрахунків функціонує на комерційній основі як акціонерне товариство, що виплачує дивіденди на акції.

З 1982 року Банк міжнародних розрахунків надає проміжні кредити за гарантією центрального банку країнам, які очікують надання кредиту МВФ, щоб уникнути кризи їх міжнародної валютної ліквідності. Такі кредити одержали Угорщина, Мексика, Бразилія, Аргентина, Югославія.

Таким чином, Банк міжнародних розрахунків слід розглядати, як міжнародний банк центральних банків, агента і розпорядника в міжнародних розрахункових і фінансових операціях, Центр економічних досліджень і форум міжнародного валютно-кредитного співробітництва.

Діяльність БМР має конфіденційний характер. Рекомендації, підготовлені Банком міжнародних розрахунків на основі консенсусу, часто мають більше значення, ніж інші міждержавні й наднаціональні рішення.

Тема 8.