Предмет, методи і завдання дисципліни. Етапи та напрями розвитку науки
Це питання передбачає розкриття сутності та значення предмета історії економіки та економічної думки. Предметом вивчення «Історії економіки та економічної думки» є економічні системи та економічні вчення, що формувалися в різних країнах з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей у процесі їхнього історичного розвитку від первісної доби до сучасності.
Розкриваючи методологічні підходи, що використовуються в сучасних історико-економічних дослідженнях, потрібно враховувати те, що в основі методів дослідження історії економіки та економічної думки лежить сукупність методів двох складових однієї історико-економічної дисципліни.
До методів історії економіки відносяться такі:
– традиційні уявлення про причинно-наслідкові зв’язки та відносини на рівні виробничих систем;
– використання методу індукції, тобто опис економічних процесів і явищ на основі збирання, класифікації, інтерпретації, аналізу та узагальнення фактів як статистичних даних, первинного фактологічного матеріалу;
– побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;
– використання статистичних методів дослідження за допомогою електронно-обчислювальних машин, у тому числі завдяки використанню методів «нової економічної історії», кліометрики;
– використання економічної теорії для вивчення історії економіки;
– застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу;
– використання принципу «за інших незмінних обставин».
Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки ґрунтуються на комплексному та системному їх використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:
– історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних і революційних теоретико-концептуальних змін; виявлення історичних джерел і передумов виникнення і розвитку економічних ідей і поглядів; установлення механізму та факторів соціально-економічної динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці;
– хронологічний підхід – вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з’ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;
– проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об’єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки навчальної дисципліни;
– метод зіставлення – порівняльний розгляд змісту, структури та методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій і шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їхньої класифікації та типологізації;
– міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих і суспільних дисциплін; також установлення впливу численних позаекономічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, культури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розвиток економічної думки та теорії;
– принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;
– аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ і їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів і шкіл;
– каузальний метод – розкриття причинно-наслідкових зв’язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів і шкіл;
– функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їхня формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії.
Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають системний аналіз і генезис.
Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв’язки.
Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв’язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій і знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис – це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми (концепції, теорії). У ньому органічно поєднуються два боки предмета історико-економічної науки – історизм фактів і їхнє теоретичне відображення.
Завдання дисципліни історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говорити про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання.
Завданнями історії економіки є такі:
– з’ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері;
– узагальнення та аналіз господарського досвіду;
– з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами;
– показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.
Поряд із цим історія економічної думки також виконує такі завдання:
– пізнання основних тенденцій і чинників розвитку економічної думки;
– розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;
– висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій і наукових шкіл на основі розкриття особливостей їхніх методологічних принципів і теоретичних основ, установлення їхніх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей;
– збагачення культури економічного мислення, оволодіння навичками самостійного критичного мислення, формування ширших аналітичних можливостей при розробці пропозицій перспективного розвитку, які ґрунтуються на уроках історичного минулого.
Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм і їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з’ясування причин їхньої невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що зумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних економічних поглядів, думок, теорій і шкіл.
Розглянемо етапи та напрями розвитку історії економіки та економічної думки.
Вчені виділяють п’ять етапів розвитку історії економіки (економічної історії) як наукової дисципліни:
I. Період становлення тривав з XVII до середини XIX ст.
II. Традиційна економічна історія (історія народного господарства) – з середини XIX ст. до кінця 50-х рр. XX ст. – як самостійна наука.
III. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична економетрика) – кінець 1950-х – 1960-ті рр.
IV. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-економічних досліджень, паралельний другому та третьому етапам з кінця XIX ст. до 70-х рр. XX ст.
V. Історична економіка – з 1970-х рр. і до теперішнього часу – як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.
У розвитку історії економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:
1) докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;
2) класична політична економія – В. Петті, П. Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;
3) альтернативні класичній школі напрями економічної думки – історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;
4) неокласичний напрям економічної теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) і американська (Дж. Б. Кларк) школи;
5) основні напрями економічної думки XX – початку XXI ст. – виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.