Конвенція про агентські правовідносини в міжнародній купівлі-продажу товарів

Конвенція про агентські правовідносини в міжнародній купівлі-продажу товарів (далі – Женевська конвенція) була підписана в Женеві 17 лютого 1983 р. Вона є міжнародним договором. Підписуючи його, договірні держави прагнули уніфікувати на міжнародному правовому рівні норми, покликані регулювати міжнародні агентські правовідносини під час укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. За своїм призначенням і метою Женевська конвенція перебуває в тісному зв’язку з Віденською конвенцією про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (далі – Віденська конвенція), яка безпосередньо не регулює випадки укладення міжнародних договорів купівлі-продажу агентами.

Дія Женевської конвенції поширюється на випадки, коли одна особа – агент має повноваження або припускає, що має повноваження, від іншої особи – принципала укладати контракти міжнародної купівлі-продажу товарів з третіми особами, а також здійснювати будь-які інші акти, необхідні для укладення або виконання таких контрактів. Її положення регулюють лише правовідносини, що виникають між принципалом або агентом, з одного боку, і третіми особами, з іншого боку, під час укладення, виконання і припинення ними договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, причому незалежно від того, чи діє агент у таких відносинах від свого імені або від імені принципала.

У ст. 1 Женевської конвенції визначено умови її застосування. Вони лише частково кореспондують з положеннями Віденської конвенції щодо приналежності продавця і покупця до держав – учасниць Конвенції. Відповідно до п. 1 ст. 1 Віденської конвенції, вона застосовується тільки тоді, коли комерційні підприємства сторін договору купівлі-продажу знаходяться в різних державах і ці держави є учасниками Віденської конвенції.

Женевська конвенція передбачає два основних випадки, для кожного з яких визначено особливі умови, за яких положення Конвенції підлягають застосуванню:

1. Якщо третя особа знала або повинна була знати, що агент діє як такий, то Конвенція має застосовуватися за умови, що:

  • принципал і третя особа знаходяться в різних державах;
  • агент має свою ділову контору в одній з договірних держав;
  • правила МПП ведуть до застосування законів однієї з договірних держав.

У цьому випадку можливі ситуації, коли агент знаходиться в одній державі з принципалом, в одній державі з третьою особою або в третій державі. Умовами застосування Женевської конвенції є місцезнаходження ділової контори агента в одній з держав – учасниць Женевської Конвенції або використання, відповідно до застосовних колізійних норм, внутрішнього права однієї з держав – учасниць Конвенції.

2. У разі коли під час укладення контракту купівлі-продажу третя особа не знала і не повинна була знати, що агент діє як агент, то положення Конвенції застосовуються тільки у тому випадку, якщо агент і третя особа мають свої ділові контори у різних державах і при цьому:

  • принципал і третя особа знаходяться в різних державах;
  • агент має свою ділову контору в одній із договірних держав;
  • правила МПП ведуть до застосування законів однієї з договірних держав.

У цьому випадку можливі ситуації, коли агент знаходиться в одній державі з принципалом або в третій державі, але не в одній державі з третьою особою. Умови застосування Конвенції є аналогічними встановленим для першого випадку.

Так само як і у Віденській конвенції, у Женевській конвенції зафіксовано таке положення: «Ні національність сторін, ні цивільний або комерційний характер сторін або контракту купівлі-продажу не мають враховуватися у визначенні застосування Конвенції».

Варто зауважити, що недотримання зазначених вище обмежувальних умов застосування Конвенції призводить до використання норм права, застосовного до їхніх правовідносин, а не положень Женевської конвенції.

Женевська конвенція визначає агента таким же чином, як і Гаагська, яка розглянута вище.

Женевська конвенція припускає можливість досягнення угоди між принципалом і третьою особою, а також між агентом, що діє на підставі інструкцій принципала, і третьою особою про відмову від застосування тих чи тих положень Конвенції.

Фактично Женевська конвенція розглядає такі можливі ситуації, що виникають під час укладення, виконання або припинення агентами договорів міжнародної купівлі-продажу товарів з третіми особами, а також правові наслідки невиконання своїх обов’язків принципалом, агентом або третьою особою:

1. агент діє в межах наданих йому повноважень, а третя особа знала або повинна була знати про те, що агент діє як такий. У цьому випадку за укладеними агентом угодами зобов’язаними один перед одним стають принципал і третя особа;

2. агент діє в межах наданих йому принципалом повноважень, а третя особа не знала або не повинна була знати про цей факт чи з обставин справи прямо випливає, що за укладеними агентом угодами він бере зобов’язання тільки на себе (наприклад, із посиланням на договори комісії). У цих випадках за укладеними агентом угодами зобов’язаними сторонами стають агент і третя особа;

3. агент діє з перевищенням наданих йому повноважень або взагалі без них.

Розглянемо ці потенційні ситуації докладніше.

1. Дії агента в рамках наданих йому принципалом повноважень є подібними діям повіреного в договорі доручення. Дії агента в цьому випадку призводять до виникнення прямих договірних правовідносин між принципалом і третьою особою. Конвенція не встановлює спеціальних вимог до форми повноваження. Його може бути висловлено і в усній, і в письмовій формі. Повноваження також може випливати з конклюдентних дій принципала й агента. Відповідно до Женевської конвенції існування повноважень може бути доведено у будь-який спосіб, включаючи показання свідків. Женевська конвенція, так само як і Віденська, дає державам-учасницям право під час підписання або ратифікації Конвенції зробити застереження про незастосування тих статей, що не вимагають обов’язкової письмової форми для вираження повноважень, наданих принципалом агенту. При цьому сторони агентських відносин не мають права своїм договором скасувати або змінити такі вимоги.

2. У цьому випадку зобов’язальні правовідносини виникають між агентом і третьою особою, а не між третьою особою і принципалом. Якщо агент на встановлений за агентським договором момент не виконує своїх обов’язків перед принципалом (через невиконання третьою особою своїх обов’язків за договором міжнародної купівлі-продажу або з інших причин), то згідно з Женевською конвенцією принципал має право вимагати виконання обов’язків за договором купівлі-продажу безпосередньо від третьої особи, заявляючи при цьому вимоги відповідно до прав, набутих від його імені агентом. Якщо принципалу не відома третя особа, агент зобов’язаний повідомити йому всі дані про неї. Вимоги принципала до третьої особи не можуть виходити за межі прав, набутих агентом стосовно третьої особи за договором купівлі-продажу. Третя особа має право висувати проти принципала такі самі зустрічні вимоги і докази захисту, як і ситуації, коли б вона діяла проти агента.

Якщо агент не виконує своїх зобов’язань перед третьою особою за договором міжнародної купівлі-продажу, третя особа може висувати вимоги про виконання договору купівлі-продажу безпосередньо принципалом. При цьому третя особа може висувати проти принципала вимоги на правах, набутих третьою особою за договором з агентом. Принципал може висувати третій особі не лише ті зустрічні вимоги, що може висувати агент на підставі його угоди з третьою особою, а й ті, що він може висунути проти агента. Проте Женевською конвенцією агенту надано право, якщо він має відповідні повноваження, домовитися з третьою особою про відмову від таких прав і можливостей або про зміну їх.

Якщо третя особа або принципал мають намір діяти так, як описано вище, вони зобов’язані попередньо повідомити про це агента.

У разі коли агент не виконує свої зобов’язання перед третьою особою через те, що принципал не виконує своїх обов’язків, то агент має повідомити третій особі найменування принципала. Якщо після такого повідомлення з’ясується, що третя особа, якби знала це найменування, ніколи б не уклала з принципалом договору купівлі-продажу, то принципал не має права очікувати на виконання третьою особою своїх обов’язків за договором. Це може статися внаслідок конкуренції, міжнародного ембарго, причин комерційного характеру (наприклад, відмова або заборона продавати товари підприємствам певного типу), використання визначених комерційних прийомів продажу (винятковий збут або придбання тощо).

3. Якщо агент діє з перевищенням наданих йому повноважень або взагалі без них, його дії не породжують зобов’язальних правовідносин між принципалом і третьою особою. Женевська конвенція закріплює не тільки це загальне правило, але і передбачає виняток з нього: у разі коли поведінка принципала переконує третю особу в тому, що агент має належні повноваження і діє в їхніх межах, то договір купівлі-продажу,укладений агентом, є обов’язковим для принципала і він не можепосилатися (у випадку виникнення спору з третьою особою) на відсутність повноважень у агента укласти такий договір купівлі-продажу.

Договір міжнародної купівлі-продажу, укладений агентом без повноважень або з перевищенням їх, може стати дійсним для принципала, якщо він схвалить цей договір. Якщо третя особа не знала і не мала знати про те, що у агента немає належних повноважень, укладений ним договір купівлі-продажу не буде обов’язковим для цієї третьої особи у разі, коли вона у будь-який час до одержання схвалення принципалом надішле йому або агенту повідомлення про відмову набрання договором чинності. Якщо принципал схвалив угоду, укладену агентом без належних повноважень, вона має таку ж саму силу, що й укладена агентом з належними повноваженнями. У разі коли третя особа й агент не погодили конкретного строку для схвалення укладеного агентом договору або такий строк не призначений третьою особою, схвалення принципалом угоди, укладеної агентом без належних повноважень, має відбутися в розумні строки. Факт схвалення угоди також має бути доведено до третьої особи в розумні строки.

Наши рекомендации