Теорія конкурентних переваг
В 1991 р. американський економіст Майкл Портер опублікував книгу "Конкурентні переваги країн" (у російському перекладі книга вийшла під назвою "Міжнародна конкуренція"), у якій він запропонував новий підхід до аналізу розвитку міжнародної торгівлі в теорії конкурентних переваг країн. Очевидним фактом є те, що у сучасних умовах значна частина світових товарних потоків пов'язана не із природними, а із придбаними перевагами, цілеспрямовано сформованими у ході конкурентної боротьби. Виходячи з того, що на світовому ринку конкурують фірми, а не країни, М. Портер показує, як фірма створює й утримує конкурентну перевагу і яка роль уряду в цьому процесі.
Конкурентні переваги, що дозволяють фірмі домагатися успіху на світовому ринку, залежать, з одного боку, від правильно обраної конкурентної стратегії, а з іншого боку, від співвідношення факторів (детермінантів) цих конкурентних переваг.
Вибір фірмою конкурентної стратегії залежить від двох головних факторів: структури галузі, у якій діє дана фірма, і тієї позиції, що займає фірма у своїй галузі.
Ринкова структура галузі, тобто характер конкурентної боротьби у ній, визначається кількістю конкуруючих фірм і можливістю появи нових конкурентів, наявністю товарів-субститутів, конкурентними позиціями постачальників сировини й устаткування і споживачів кінцевої продукції даної галузі. Все це впливає на ступінь монополізації в галузі (недосконалість конкуренції), а виходить, і на прибутковість (конкурентоспроможність) фірми.
Позиція, що фірма займає в галузі, визначається тим, за рахунок чого фірма забезпечує свою прибутковість (конкурентна перевага). Міцність позицій у конкурентній боротьбі забезпечується або більш низьким, ніж у конкурентів, рівнем витрат, або диференціацією виробленого продукту (підвищенням якості, створенням продукції з новими споживчими властивостями, розширенням можливостей після продажного обслуговування й т. д.).
Для успіху на світовому ринку необхідне поєднання правильно обраної конкурентної стратегії фірми з конкурентними перевагами країни. М. Портер виділяє чотири детермінанти конкурентної переваги країни.
По-перше, забезпеченість факторами виробництва, причому в сучасних умовах головну роль відіграють так звані розвинені спеціалізовані фактори (науково-технічні знання, висококваліфікована робоча сила, інфраструктура й т. д.), цілеспрямовано створювані країною.
По-друге, параметри внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, що залежно від свого обсягу й структури дозволяє використовувати ефект масштабу, стимулює нововведення й підвищення якості продукції, підштовхують фірми до виходу на зовнішній ринок.
По-третє, наявність у країні конкурентоспроможних галузей-постачальників (що забезпечує швидкий доступ до необхідних ресурсів) і споріднених галузей, які виробляють взаємодоповнюючу продукцію (що дає можливість взаємодіяти у сфері технологій, маркетингу, сервісу, обмінюватися інформацією й т. д.). У такий спосіб формуються, за виразом М. Портера, кластери конкурентоспроможних національних галузей.
Нарешті, по-четверте, конкурентоспроможність галузі залежить від національних особливостей стратегії, структури й суперництва фірм, тобто від того, які умови в країні, що визначають особливості створення й керування фірмами, і який характер конкуренції на внутрішньому ринку.
Портер підкреслює, що країни мають найбільші шанси на успіх у тих галузях або їхніх сегментах, де всі чотири детермінанти конкурентної переваги (так званий національний "ромб") мають найбільш сприятливий характер. Важливу роль у цьому процесі відіграє держава, яка, проводячи цілеспрямовану економічну політику, впливає на параметри факторів виробництва й внутрішнього попиту, на умови розвитку галузей-постачальників і споріднених галузей, на структуру фірм і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку.
Таким чином, відповідно до теорії М. Портера, конкуренція, у тому числі й на світовому ринку, - це динамічний процес, що розвивається, в основі якого лежать інновації й постійні відновлення технології. Тому для пояснення конкурентних переваг на світовому ринку необхідно "з'ясувати, як фірми й країни поліпшують якість факторів, підвищують ефективність їхнього застосування й створюють нові".
9. МОДЕЛІ ЗРОСТАННЯ Й МОДЕРНІЗАЦІЇ КРАЇН "ТРЕТЬОГО СВІТУ"