Поняття вибору у часі. Споживання та інвестиції
Формування фінансових ресурсів і їх використання пов’язане з вибором у часі.
Теорія міжчасового вибору виходить з того, що кожен економічний суб’єкт, приймаючи рішення щодо використання грошових коштів у довгостроковому періоді, змушений пожертвувати поточним споживанням заради виграшу в майбутньому.
У моделі бажаного міжчасового вибору структуру уподобань домогосподарства відносно поточного і майбутнього споживання відображають за допомогою функції корисності: (рис. 16.1).
Рис. 16.1. Міжчасовий вибір домогосподарств
Схильність індивіда жертвувати поточним споживанням заради майбутнього споживання виражає від’ємна гранична норма часової переваги або заміни у часі : . Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження залежить від його фінансових можливостей.
Модель можливого міжчасового вибору враховує обмеження домогосподарства, яке утворюють доход та ставка проценту , і описується рівнянням міжчасової бюджетної лінії: .
Кожна точка на бюджетній лінії визначає можливу комбінацію рівнів споживання у поточному і майбутніх періодах залежно від поточного доходу домогосподарства і ставки проценту. Нахил міжчасової бюджетної лінії: показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за існуючої процентної ставки. Величина є альтернативною вартістю одиниці поточного споживання.
Оптимальний вибір досягається в точці дотику міжчасової бюджетної лінії та кривої байдужості (рис. 16.1), де майбутня цінність однієї заощадженої гривні згідно уподобань індивіда , збігається з майбутньою ринковою цінністю заощадженої гривні за існуючої процентної ставки: .
У точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна корисність споживання поточного і майбутнього періодів.
Реакція домогосподарства на зміну ставки проценту визначається співвідношенням впливу ефектів заміни і доходу. Ефект заміни стимулює збільшення заощадження навіть за незмінного рівня поточного доходу, тому що за підвищення процентної ставки зростає альтернативна вартість поточного споживання: на кожну заощаджену гривню у майбутньому можна одержати більшу суму. Ефект доходу, внаслідок дії якого сума заощаджень збільшується за незмінного рівня відрахувань, зменшує відносну цінність майбутнього споживання, стимулює скорочення рівня заощаджень і збільшення поточного споживання.
За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства (рис. 16.2).
Рис. 16.2. Крива індивідуального пропонування позичкових коштів
Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.
Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної.
Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.
Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств.
Фірма визначає обсяг попиту на кредитні ресурси на основі співставлення вигоди від використання інвестицій і видатків на інвестиції. За незмінної процентної ставки граничні видатки фірми на інвестиції дорівнюють ціні позиченої грошової одиниці, тобто процентній ставці . Граничну вигоду фірми показує гранична ефективність інвестицій, яка вимірюється показником граничної норми віддачі (прибутковості) інвестицій :
,
де – приріст виторгу, пов’язаний з приростом інвестицій,
– приріст видатків, пов’язаний з інвестиціями.
Крива граничної ефективності інвестицій будується на основі визначеної норми віддачі для кожного з можливих обсягів інвестицій. Вона має спадний характер і визначає криву попиту фірми на інвестиції.
Оптимальний обсяг інвестицій фірми визначає загальна умова максимізації прибутку: . Графічно він відповідає точці перетину кривих попиту фірми на позичкові кошти та їх пропонування на фінансовому ринку.
Попит домогосподарств на кредитні ресурси, як і попит фірм, представляє собою спадну функцію процентної ставки.
Крива сукупного попиту , яка складається з попиту домогосподарств і фірм , разом з кривою пропонування визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу (рис. 16.3). Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.
Рис. 16.3. Рівновага на конкурентному ринку фінансового капіталу
На практиці інвестори для визначення вигідності інвестицій часто користуються показником норми віддачі.
Норма віддачі обчислюється як відношення прибутку , за вирахуванням виплат проценту за кредит , до чистих інвестицій у процентах: .
Норма віддачі, яка забезпечує вигідність реалізації проекту в кредит, називається мінімально прийнятною нормою віддачі. Відбираючи вигідні проекти, фірма порівнює очікувану проектну норму віддачі з мінімально прийнятною.