Аналіз забезпеченості промислових підприємств кадрами, ефективності їх використання і впливу на випуск продукції

Метою аналізу кадрового потенціалу є:

- оцінка забезпеченості підприємства кадрами;

- оцінка ефективності використання кадрів;

- виявлення резервів підвищення ділової активності персоналу;

- розробка заходів мобілізації резервів.

Джерела інформації для аналізу:

- бізнес план. Розділ “Трудові ресурси”;

- статистична звітність форм: №1-ПВ “Звіт з праці”, №3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”;

- фінансова звітність ф.№2 “ Звіт про фінансові результати”;

- дані аналітичного бухгалтерського обліку розрахунків по заробітній платі.

Оцінка забезпеченості підприємства кадрами здійснюється у такій послідовності.

1) досліджується чисельність працівників підприємства, її структура, кваліфікаційний рівень кадрів. Аналізується динаміка показників трудових ресурсів.

2) досліджується рух кадрів на підприємстві.

Рух трудових ресурсів аналізують за наступними коефіцієнтами:

К_{прийому}=число прийнятих працівників/СОЧ;

К_{вибуття}=число вибувших працівників/СОЧ;

К_{обороту}=(число прийнятих+число вибувших працівників)/СОЧ;

К_{плинності кадрів}=(число вибувших працівниківза власним бажанням і за порушення трудової дисципліни)/СОЧ,

де СОЧ – середньооблікова чисельність працюючих.

Коефіцієнти розраховуються за декілька періодів, результати порівнюються і визначаються тенденції їх зміни.

Раціональне використання робочого часу– головний резерв зростання продуктивності праці. Аналіз використання робочого часу проводять в двох напрямах:

1) виявлення втрат робочого часу;

2) аналіз непродуктивного використання робочого часу.

Такий аналіз проводиться за даними балансу робочого часу та оперативного табельного обліку.

Баланс робочого часу передбачає визначення таких показників:

1) календарної кількості днів у періоді;

2) номінального фонду робочого часу (календарна кількість днів – святкові і вихідні);

3) явочного фонду робочого часу в днях (номінальний фонд – неявки при щорічних відпустках – відпустки з дозволу адміністрації – дні хвороби – прогули – простої);

4) бюджетного робочого часу в годинах (п.3 – тривалість робочої зміни, год.);

5) корисного фонду робочого часу (п.4 – неробочі години у святкові дні – втрати від простоїв).

Факторний аналіз фонду робочого часу проводиться за моделями:

ФРЧ=ЧР*Д*Г,

де ФРЧ – фонд робочого часу, ЧР – чисельність робітників, Д – кількість відпрацьованих днів у середньому одним робітником, Г – середня тривалість робочого дня у годинах;

ФРЧ=ЧП*Д*З*Гз,

де ФРЧ – фонд робочого часу, ЧР – чисельність робітників, Д – кількість відпрацьованих днів у середньому одним робітником, З – середня кількість змін на день, Гз – середня тривалість робочої зміни у годинах.

Скорочення втрат робочого часу – резерв росту випуску продукції. Підрахунок втрат продукції розраховується за формулою:

DВП=Гвтрач*В₀,

де Гвтрач – втрата годин робочого часу з вини підприємства, В₀ – плановий годинний виробіток продукції (продуктивність праці).

Продуктивність праці – це якісна характеристика праці. Вона формується під впливом багатьох трудових факторів. Показники, що використовуються при аналізі продуктивності праці поділяються на узагальнюючі, часткові і допоміжні.

Узагальнюючими показниками є середньорічний, середньоденний, середньо­годинний виробіток продукції одним працюючим. Часткові показники – це випуск продукції певного виду у натуральному виразі (в кг., т) за один людинодень або за одну людиногодину. Прикладом допоміжного показника є обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Показниками, оберненими до продуктивності праці, є показники трудомісткості. Вони теж, відповідно, бувають узагальнюючими, частковими і допоміжними.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середній виробіток всіх працівників у рік (ПП), який визначається і аналізується за формулою:

ПП=Д*Г*В.

Фактори зміни обсягу випуску продукції, що пов’язані зі зміною середньооблікової чисельності, кількістю відпрацьованих робочих днів, годин, змін (людино–днів, людино–годин), називають екстенсивними факторами.

Показники інтенсивності праці та її ефективності, що характеризують ділову активність персоналу підприємства, наведені у табл. 2.1.

Ці показники аналізуються у динаміці та у порівнянні з аналогічними показниками інших підприємств галузі, підприємств-конкурентів, враховуючи позитивні тенденції, відмічені у таблиці.

Таблиця 2.1

Показники ділової активності персоналу підприємства

Показники	Алгоритм розрахунку.	Економічна характеристика
1. Продуктивність праці (ПП)	Випуск продукції / СОЧ*	Узагальнюючий (результативний) показник ефективності використання кадрового потенціалу
2. Трудомісткість виробництва	СОЧ/ випуск продукції	Зростання показника свідчить про неефективне використання трудових ресурсів
3. Фондоозброєність персоналу: а) оборотний капітал на 1-го працівника. б) основні засоби на 1-го працівника. в) загальна фондоозброєність	Середня сума оборотних активів/СОЧ   Середня сума основних засобів/СОЧ Середня сума валюти балансу/СОЧ	Позитивною є наростаюча тенденція, яка свідчить про удосконалення технології виробництва, зростання ефективності використання трудових ресурсів. Разом з тим темпи росту продуктивності праці мають бути вищими ніж темпи росту фондоозброєння
4. Середня заробітна плата одного працівника	Фонд оплати праці/СОЧ	Зростання показника є позитивним явищем, але темпи його росту не повинні випереджати темпи росту продуктивності праці
5. Рентабельність праці (прибуток на 1-го працівника)	Чистий прибуток/СОЧ	Показує ефективність використання трудових ресурсів
6. Капіталоозброєність	Власний капітал/СОЧ	Зростання показника оцінюється позитивно
7. Інтегральний показ­ник ефективності вико­ристання трудових ресу­рсів	√(ПП*Рентабельність праці)	Більш повно характеризує використання кадрового потенціалу підприємства

* СОЧ – Середньо­обліко­ва чисельність працівників

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів проводиться за показником рентабельності персоналу (РП):

РП=П/СОЧ,

де П – чистий прибуток, СОЧ – середньооблікова чисельність працівників.

Поглиблений факторний аналіз доцільно проводити за формулою:

РП=П/СОЧ=П/Р*Р/К*К/СОЧ=РР*К_обор*КО,

де Р – виторг від реалізації продукції; К – середньорічна вартість вкладеного капіталу (сукупного чи власного); П/Р – рентабельність реалізації (РР); Р/К – оборотність капіталу в разах (К_обор); К/СОЧ – капіталоозброєність праці (КО).

Якісні показники діяльності, такі як коефіцієнт оборотності власного капіталу в разах та капіталоозброєність зросли, що свідчить про посилення інтенсивності використання власного капіталу та про покращення організаційно-технічного рівня виробництва. В цих умовах знизилась рентабельність персоналу на 0,43 тис.грн.або майже на 20%. Факторний аналіз цього показника показав, що негативнодіючим фактором, а відповідно і резервом росту рентабельності є рентабельність реалізації продукції, яка за період дослідження знизилась більше ніж вдвічі.

Якщо замінити у попередній формулі показник „реалізація продукції” (Р) на обсяг товарної продукції у діючих цінах (ТП), то формула матиме вигляд:

РП=П/СОЧ=П/Р*Р/ТП*ТП/СОЧ=РР*ЧР_ТП*ПП,

де ТП – товарна продукція в діючих цінах; П/Р – рентабельність реалізації продукції (РР); Р/ТП – частка реалізованої продукції у вартості товарної продукції (ЧР_ТП); ТП/СОЧ – середньорічний виробіток продукції одним працівником в діючих цінах (ПП).

Перша модель дозволяє визначити зміну прибутку, що припадає на одного працівника, в результаті зміни рентабельності реалізації, коефіцієнта оборотності капіталу та капіталоозброєності праці.

Друга модель дозволяє встановити зміну прибутку на одного працівника під впливом зміни рівня рентабельності реалізації, питомої ваги реалізації в обсязі товарної продукції та продуктивності праці працівника.

За мультиплікативними 3-факторними моделями проводиться факторний аналіз способом ланцюгових підстановок або способом різниць.

Аналіз трудомісткості продукції є важливим розділом аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Зниження трудомісткості є важливим фактором росту продуктивності праці, якого можна досягти за рахунок впровадження досягнень науки і техніки, механізації і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення організації виробництва і праці, збільшуючи питому вагу купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів. У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану, виявляють причини зміни і її вплив на продуктивність праці. Доцільно проводити порівняльний міжгосподарський аналіз. За зміною трудомісткості (DТМ) можна визначити зміну продуктивності праці, а також темп приросту середньогодинного виробітку (DВ%):

DВ%=DТМ%/(100–DТМ%)*100.

2. Аналіз стану та ефективності використання основних засобів

Основні засоби підприємства є його матеріально-технічною базою, яка використовується для виробництва товарів і надання послуг. Їх експлуатація може здійснюватись екстенсивно та інтенсивно. Вибір напрямку розвитку залежить від стадії життєвого циклу підприємства. Так нарощування виробничого потенціалу (екстенсивний розвиток) характерне для стадії створення підприємства та його розширення (“дитинство”, “юність”).

Завдання економічного аналізу матеріально-технічної бази підприємства – це:

- оцінка забезпеченості підприємства у достатній мірі основними засобами за складом, структурою та відповідністю оптимальним параметрам виробництва і вимогам технічного прогресу;

- вивчення стану та руху основних засобів;

- дослідження ефективності використання основних засобів та її впливу на зміну обсягу випуску продукції та на фінансові результати діяльності підприємства;

- виявлення внутрішніх резервів підвищення ефективності використання основних засобів та розробка напрямів мобілізації виявлення резервів.

Джерелами даних для аналізу є бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, фінансова звітність, баланс виробництва, дані аналітичного бухгалтерського обліку, інвентарні картки обліку основних засобів, інша інформація.

На першому етапі аналізу вивчаються зміни в обсязі, структурі і складі основних засобів, визначається частка активних основних засобів в їх загальному обсязі.

Для характеристики вікового складу і морального зношення основні засоби групують за тривалістю експлуатації (до 5 років, 5-10 років, 10-20 років і більше 20 років) і визначають середній вік устаткування.

На другому етапі аналізу оцінюється стан і рух основних засобів за допомогою коефіцієнтів:

коефіцієнта зносу основних засобів (Кзн):

Кзн=Сума зносу/ОЗп,

де ОЗп – первісна вартість основних засобів,

коефіцієнта придатності основних засобів (Кприд):

Кприд=ОЗз/ОЗп або Кприд=1–Кзн,

де ОЗз – обсяг основних засобів за залишковою вартістю.

Коефіцієнти порівнюються за декілька періодів часу, а їх тенденція дозволяє зробити висновки про необхідність оновлення чи ремонту основних засобів при перевищенні значення коефіцієнта зносу – 0,5.

В процесі аналізу руху основних засобів слід порівняти між собою та визначити динамічні напрямки зміни коефіцієнтівоновлення (Коновл) і вибуття (Квиб) основних засобів:

Коновл=ОЗ нов/ОЗк,

ОЗнов – вартість основних засобів, введених в експлуатацію; ОЗк – вартість основних засобів на кінець року,

Квиб=ОЗвиб/ОЗп,

ОЗвиб – вартість вибувших основних засобів; ОЗп – вартість основних засобів на початок року.

Визначають також термін оновлення основних фондів (Тонов) та коефіцієнт приросту основних засобів (Кпр):

Тоновл=ОЗп/ОЗнов,

де ОЗп – вартість основних засобів на початок року; ОЗнов – вартість основних засобів, введених в експлуатацію,

Кпр=DОЗ/ОЗп,

де DОЗ – приріст основних засобів за аналітичний період; ОЗп – вартість основних засобів на початок року.

Порівняння зазначених коефіцієнтів між собою дозволяє оцінити організаційно-технічний рівень підприємства, стратегію його розвитку, на скільки підприємство модернізує свою матеріально-технічну базу, як використовує наявні основні засоби.

Забезпеченість підприємства основними засобами оцінюється за відповідністю їх фактичної наявності (ОЗ₁) плановій потребі (ОЗ₀) для виконання виробничої програми:

Кзабезп=ОЗ₁/ОЗ₀.

Узагальнюючим показником забезпеченості праці основними засобами є фондоозброєність (ФО):

ФО=ОЗпв/СОЧ,

де ОЗпв – середньорічна вартість промислово-виробничих основних засобів; СОЧ – середньооблікова чисельність працівників

та технічна озброєність (ТО):

ТО=ОЗв/СОЧ,

де ОЗв – середньорічна вартість виробничого обладнання.

У процесі аналізу визначають відповідність зміни досліджуваних показників підприємства загальноприйнятій позитивній тенденції, коли темп зростання продуктивності праці (Тпп) випереджає темпи фондоозброєності (Тфо) та технічної озброєності (Тто):

Т_ПП>Т_ФО(Т_ТО).

Для загальної характеристики інтенсивності та ефективності використання обладнання використовуються показники:

1. Відносна економія основних фондів:

ВВ=ОФ₁–ОФ₀*Івп,

де ОФ₀, ОФ₁ – середньорічна вартість основних виробничих фондів базисного та звітного періодів (визначається за середньою арифметичною або за середньою хронологічною).

Івп=ВП₁/ВП₀

де Івп – індекс випуска продукції, ВП₀ та ВП₁ – випуск продукції базисного та звітного періодів.

Якщо ВВ>0, то відбувся перерозхід ресурсу, якщо ВВ<0 – його відносна економія.

2. Фондовіддача (ФВ) та фондомісткість (ФМ):

ФВ=ВП/ОФ;

ФМ=ОФ/ВП, тобто ФМ=1/ФВ,

де ВП – випуск продукції, ОФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Фондовіддача показує, який обсяг продукції, що випускає підприємство, припадає на 1 грн. основних засобів. Фондовіддача може визначатися не тільки у вартісних, але і у натуральних вимірниках, тоді в чисельнику наведеної формули показується випуск продукції в натуральному (умовно-натуральному) обсязі – у тоннах, центнерах, тисячах умовних банок (туб) і т. ін.

Розраховують також показник фондовіддачі активної частини основних засобів (ФВа):

ФВа=ВП/ОЗа,

де ОЗа – середня величина активної частини основних засобів; ВП – загальний випуск продукції.

До активних основних засобів відносять вартість усіх промислово-виробничих основних засобів (власних та орендованих) за вирахуванням вартості основних засобів, що знаходяться на консервації, у резерві та здані в оренду.

Вплив факторів використання основних засобів на зміну обсягу випуску продукції визначається на основі детермінованої залежності:

ВП=ОЗ*ФВ,

де ВП – обсяг випуску продукції, ОЗ – середній розмір основних засобів за первісною вартістю за період дослідження, ФВ – фондовіддача.

Фондовіддача може бути представлена залежністю від інших факторів, які входять в наступну розрахункову формулу:

ФВ=ВП/ОЗ=(ВП/СОЧ)/(ОЗ/СОЧ)=ПП/ФО,

де СОЧ – середньооблікова чисельність персоналу, ПП – продуктивність праці; ФО – фондоозброєність працівника.

Показником ефективності використання основних засобів є їх рентабельність (ФР – фондорентабельність), яка характеризує прибутковість задіяних основних засобів і визначається за формулою:

ФР=П/ОЗ,

де П –прибуток (валовий, від операційної діяльності чи чистий); ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження.

Фондорентабельність можна визначити як залежність від фондовіддачі (ФВ) і рентабельності виробництва (Рвп):

ФР=П/ОЗ=(ВП/ОЗ)*(П/ВП)=ФВ*Рвп,

де П – прибуток валовий, від операційної діяльності чи чистий; ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження; ВП – обсяг випуску продукції.

Вплив зміни величини основних засобів та їх фондорентабельності на зміну прибутку визначається будь-яким з відомих способів факторного аналізу за залежністю:

П=ОЗ*ФР,

де П –прибуток (валовий, від операційної діяльності чи чистий); ФР –фондорентабельність підприємства; ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження.

Інтегральний показник ефективності використання основних засобів (Іоз):

І_ОЗ= .

Завдання аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами:

- перевірка обґрунтованості потреби у матеріальних ресурсах і норм виробничих запасів;

- вивчення обґрунтованості договорів на поставку матеріальних ресурсів, умов постачання та їх виконання;

- визначення стану матеріальних запасів, їх структури, динаміки;

- виявлення перевитрат матеріалів і простоїв виробництва через їх відсутність;

- виявлення можливостей зниження потреби в матеріальних ресурсах та зменшення виробничих запасів;

- оцінка інтенсивності та ефективності використання матеріальних ресурсів у виробництві, впливу організації постачання і використання матеріалів на обсяг випуску продукції, собівартість та прибуток;

- виявлення резервів економії матеріальних витрат та розробка заходів щодо їх мобілізації.

Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто обсяг виробленої продукції з кожної гривні використаних матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т.д.).

Матеріаломісткість продукції — це відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції – показує, скільки матеріальних витрат необхідно зробити чи фактично приходиться на одну гривню виробленої продукції.

Завдання, основні показники і джерела інформації аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошова форма ресурсів (трудових, матеріальних та ін.), використаних у процесі її (їх) виробництва і реалізації. Усі затрати, що включаються у собівартість повинні відшкодовуватись при реалізації продукції (робіт, послуг) покупцеві (замовнику).

Мета аналізу собівартості продукції полягає в всебічному вивченні та оцінці реальної величини понесених затрат за досліджуваний період для обгрунтування управлінських рішень щодо її оптимізації у майбутньому.

Для проведення об’єктивного аналізу затрати на виробництво і реалізацію продукції групують за різними ознаками:

за економічним змістом (за елементами затрат), незалежно від місця здійснення затрат і форми використання продукції (продаж або внутрішнє використання):

- матеріали;

- витрати на оплату праці;

- витрати на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні затрати;

за калькуляційними статтями, які відображають склад витрат в залежності від спрямованості (на виробництво, на збут, на обслуговування) і місця виникнення – обліковують і аналізують собівартість окремих видів продукції (за статтями встановленої номенклатури);

за залежністю від обсягу випуску продукції затрати бувають змінні (зростають при збільшенні обсягу виробництва і скорочуються при його зменшенні) та постійні (які є відносно стабільними, наприклад, ставки заробітної плати працівників, орендна плата, амортизаційні відрахування);

за віднесенням до собівартості одиниці продукції – прямі і непрямі. Прямі, що прямо відносяться до об’єкту затрат (матеріали, зарплата та ін., використані безпосередньо при виробництві продукції); непрямі – це комплексні затрати, які неможливо прямо віднести на конкретні види продукції, тому вони розподіляються за певними принципами.

Класифікація витрат потребує відповідної методики аналізу кожної їх групи. Основним завданням аналізу витрат на виробництво продукції, тобто її собівартості, є виявлення і мобілізація резервів раціонального використання ресурсів для росту ефективності господарської діяльності підприємства.

Послідовність проведення аналітичного дослідження собівартості продукції включає наступне:

- загальну оцінку виконання кошторису непрямих витрат (адміністративних);

- оцінку відхилень від норм прямих витрат (матеріали, заробітна плата, ін.);

- факторний аналіз окремих показників собівартості продукції – виробничої собівартості, повної собівартості, затрат на 1 грн. товарної продукції, собівартості порівнянної продукції; собівартість окремих видів продукції;

- оцінку впливу зміни собівартості продукції на кінцеві фінансові результати діяльності підприємства та його фінансовий стан.

Аналіз собівартості продукції проводиться за такими інформаційними джерелами: плановими – бізнес-планом підприємства, складовими якого є кошторис адміністративних витрат, витрат на збут, планова калькуляція окремих видів продукції; фінансовою звітністю (ф.№2”Звіт про фінансові результати”); статистичною звітністю (ф.№1 – підприємництво “Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф.№1–ПВ “Звіт з праці”, ф.№3–ПВ “Звіт про використання робочого часу”); за даними аналітичного обліку витрат та первинними документами; за даними додаткової інформації – виробничих звітів, лабораторних аналізів якості продукції, актів документальної ревізії тощо.

Аналіз показників собівартості продукції

Перший етап аналізу собівартості продукції передбачає загальну оцінку обсягу затрат за період дослідження (рік, за кварталами). При цьому значну увагу приділяють динаміці затрат, яка дозволяє виявити негативні тенденції перевитрат, а при поглибленому аналізі виявити їх причини. Цьому сприяє також аналіз структури затрат (за елементами та статтями) як в цілому по підприємству, так і за структурними підрозділами.

Об’єктами вивчення показників собівартості є:

- виробнича собівартість,

- повна собівартість,

- затрати на 1 грн. продукції,

- собівартість порівнянної продукції,

- собівартість окремих видів продукції,

- окремі статті затрат.

Сума прямих затрат на робочу силу і загальногосподарських (адміністративних) витрат називаються конверсійними затратами. Прямі затрати на матеріали та конверсійні затрати складають виробничу собівартість. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції – це витрати на збут. У фінансовій звітності (ф.№2) вони показуються у рядку 080 “Витрати на збут”. Виробнича собівартість разом з витратами на збут та адміністративними витратами складають повну собівартість продукції.

Загальна оцінка кошторису витрат проводиться за відхиленнями фактичних затрат від запланованих у сумі і за структурою. За найбільш вагомими статтями, або за тими, за якими спостерігаються значні відхилення проводиться факторний аналіз.

Узагальнюючим показником собівартості продукції вважається показник – затрати на 1 гривню товарної продукції (З_1ТП, грн.). Для рентабельної продукції цей показник є < 1 грн., для збиткової > 1 грн.

Розрахункова формула показника затрат на одну грн. товарної продукції – це відношення повної собівартості продукції до її вартості в оптових цінах:

З_1ТП=Повна собівартість/Товарна продукція в оптових цінах підприємства

або З_1ТП=(Σq*z)/(Σq*p),

де q – кількість продукції в натуральних одиницях; z – затрати на одиницю продукції, грн.; р – ціна за одиницю продукції, грн.

Узагальнюючим показником собівартості продукції вважається показник – затрати на 1 гривню товарної продукції (З_1ТП, грн.). Для рентабельної продукції цей показник є < 1 грн., для збиткової > 1 грн.

Розрахункова формула показника затрат на одну грн. товарної продукції – це відношення повної собівартості продукції до її вартості в оптових цінах:

З_1ТП=Повна собівартість/Товарна продукція в оптових цінах підприємства

або З_1ТП=(Σq*z)/(Σq*p),

де q – кількість продукції в натуральних одиницях; z – затрати на одиницю продукції, грн.; р – ціна за одиницю продукції, грн.

Аналіз окремих статей витрат

Найбільш вагомими серед інших статей собівартості продукції є прямі витрати на оплату праці і на матеріали.

Засоби на оплату праці необхідно використовувати таким чином, щоб темп росту продуктивності праці був більшим ніж темп росту заробітної плати. При аналізі здійснюється систематичний контроль за фондом оплати праці, виявляються резерви його економії шляхом росту продуктивності праці і зниження її трудомісткості.

Фонд заробітної плати включає в себе не лише поточні витрати підприємства, але і виплати соціального характеру (допомога по тимчасовій непрацездатності), а також виплати з чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства (премії за результатами річної роботи, матеріальна допомога і т.п.).

Найбільша питома вага у фонді заробітної плати – це оплата праці, що включається у собівартість продукції. На першому етапі аналізу розраховують абсолютне і відносне відхилення від планових показників по фонду оплати праці (ФОП):

DФОП=ФОП₁ – ФОП₀;

ВВ=ФОП₁–ФОП₀* .

Якщо ВВ>0, то є перерозхід ресурсу, якщо ВВ<0 – його економія. При розрахунку відносного відхилення (ВВ) по фонду оплати праці необхідно враховувати, що на індекс зміни обсягу виробництва І_ВП = .коригується лише змінна частина фонду оплати праці, тобто та, що змінюється пропорційно зі зміною випуску продукції. Наприклад, заробітна плата робітників, пов’язаних з виготовленням продукції (відрядна оплата праці).

Характеристика фінансових результатів та завдання їх аналізу

Для аналізу результатів господарської діяльності використовують систему показників, до найважливіших з яких належать:

1) обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) або виручка від реалізації;

2) прибуток;

3) рентабельність.

Обсяг реалізації продукції свідчить про загальний результат діяльності підприємства, стабільність його стану у ринковій структурі, конкурентоздатність його продукції. Ефективність діяльності підприємства, можливості подальшого розвитку в обраній галузі діяльності оцінюють за показниками прибутку (від операційної діяльності, інших видів діяльності, чистим) який є часткою валового доходу (реалізації), а також за відносними показниками – прибутковістю чи рентабельністю (відношення прибутку до відповідної бази – вкладеного капіталу, вартості матеріальних активів, собівартості продукції тощо).

Важливість показників фінансових результатів обумовила відображення інформації про реалізацію продукції та прибуток у фінансовій звітності підприємства (ф.№2 “Звіт про фінансові результати”).

За ф.№2 “Звіт про фінансові результати” фінансової звітності підприємства показники, що формують кінцевий фінансовий результат діяльності – прибуток (збиток), можна представити наступною схемою (рис. 4.1)

- дослідження динаміки обсягу реалізації продукції та величини прибутку;

- визначення впливу факторів на зміну обсягу реалізації та прибутку;

- оцінка динаміки інших доходів та витрат, доцільності та причин їх виникнення;

- виявлення резервів зростання реалізації продукції і прибутку та економічне обгрунтування їх оптимальних розмірів;

- розробка варіантів рішень щодо мобілізації виявлених резервів.

Інформаційні джерела для аналізу фінансових результатів:

- бізнес-план підприємства;

- фінансова звітність (ф.№1 “Баланс”, ф.№2 “Звіт про фінансові результати”, ф.№3 “Звіт про рух грошових коштів”, ф. № 4 “Звіт про власний капітал”, ф.№5 “Примітки до річної фінансової звітності”);

- статистична звітність ф.№1-підприємництво “Звіт про основні показники діяльності підприємства”;

- дані аналітичного бухгалтерського обліку, додаткова інформація – за потребою програми аналізу.

Аналіз показників рентабельності підприємства

Сума прибутку не завжди об’єктивно і однозначно показує ефективність господарської діяльності, тобто ефективність використання виробничих фондів, трудових та фінансових ресурсів. Це можна пояснити наступними причинами:

1) прибуток може зрости за рахунок екстенсивних факторів (збільшення величини основних засобів, чисельності персоналу та ін.).

2) на суму прибутку, вартість матеріальних ресурсів, основних засобів, може вплинути інфляція, індексація, зміна цін;

3) сума прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (масштабів підприємства).

Сказане не дозволяє обрати суму прибутку єдиним критерієм оцінки ефективності діяльності підприємства при визначенні його рейтингу, що є важливим для інвесторів, постачальників, банків, тобто ділових партнерів у бізнесі. Тому світова та вітчизняна наука і практика економічного аналізу визнає об’єктивним показником прибутковості рентабельність підприємства.

На промислових підприємствах визначають та аналізують наступні показники рентабельності :

Таблиця

Показники рентабельності підприємства