Поняття фінансів підприємств, сфера їх існування

Основною організаційною ланкою в економіці держави є підприємство, яке являє собою самостійний статутний суб’єкт господарювання, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Воно проводить будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Господарська діяльність – будь-яка діяльність підприємства, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації відповідної діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосередню участь треба розуміти як зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення та інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи, функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний дохід – основне джерело фінансових ресурсів. Національний дохід разом із матеріальними ресурсами, наявними на підприємствах, формують основний макроекономічний показник країни ВВП, який є предметом розподілу та перерозподілу фінансів держави у процесах її соціально-економічного розвитку. Тому можна вважати, що фінансовий стан усієї країни визначається станом фінансів підприємств.

Фінанси підприємств – це сукупність грошових відносин, які виникають у процесі розподілу і перерозподілу виторгу і прибутку суб’єкта господарювання, з приводу створення, розподілу і використання доходів і фінансових ресурсів з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Суб’єктами фінансів підприємств виступають одиниці господарювання, галузі, міжгалузеві комплекси. Об’єктом фінансів підприємств є сукупність трьох взаємозв’язаних елементів: фінансових відносин, фінансових ресурсів і зобов’язань. Предметом виступає кількісна та якісна характеристики фінансово-грошових відносин з урахуванням особливостей, обумовлених утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, виконанням взаємних зобов’язань суб’єктів господарювання, перед фінансово-банківською системою та державою.

З урахуванням особливостей обслуговуваних сфер суспільного виробництва фінанси підприємства поділяються на фінанси сфери матеріального виробництва і фінанси невиробничої сфери. Фінансам сфери матеріального виробництва властиві риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, серед них:

·акумулювання фінансових ресурсів з метою формування, розподілу та використання фондів грошових коштів;

·спрямування фондів грошових коштів на розширене відтворення;

·опосередкування через доходи та видатки.

·соціально-економічний розвиток (як загальна мета функціонування фондів грошових коштів).

Водночас вони володіють специфічними ознаками, які витікають з особливостей господарювання, характеру наявних розподільних відносин:

·формування та використання оптимальних обсягів фінансових потоків за видами діяльності;

·направлення грошових коштів на надзвичайні напрямки діяльності (у разі виробничої необхідності);

·резервування грошових коштів тощо.

У сфері матеріального виробництва виробляються товари, основу організаційної структури її утворюють підприємства, об’єднання, асоціації. Тому важливою особливістю фінансів цієї сфери є їх безпосередній зв’язок із формуванням первинних доходів і використанням цільових фондів внутрішньогосподарського призначення. Фінанси сфери матеріального виробництва безпосередньо обслуговують процес створення вартості і є умовою безперебійного кругообігу виробничих фондів.

Об’єктом розподілу на підприємстві є виторг від реалізації продукції. На основі її розподілу формується фонд відшкодування поточних витрат підприємства, здійснюються відрахування до загальнодержавних фондів (у формі податку на додану вартість, акцизів, до позабюджетних фондів) і утворюється чистий дохід. За рахунок чистого доходу формуються фонди виробничого призначення, необхідні для розширення виробництва, вдосконалення його матеріально-технічної бази, фонди споживчого призначення, тобто за допомогою фінансів створюються передумови для задоволення потреб підприємств у розвитку виробництва, задоволенні соціальних потреб колективу працівників даного підприємства.

Відповідно до фінансової діяльності нагромаджується кількість фінансових ресурсів, яка підлягає перерозподілу. Взаємозв’язки з оточенням підприємства за результатами фінансової діяльності формують фінансові відносини.

Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб’єктами фінансових відносин.

Фінансові відносини – це відносини, що відбивають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

З точки зору аналізу суб’єктів, які вступають у фінансові відносини, на рівні підприємств фінансові відносини – це відносини:

·з державною бюджетною системою та державними позабюджетними фондами;

·іншими підприємствами щодо постачання сировини, комплектуючих матеріалів, виробів, реалізації продукції, надання послуг;

·банківською системою за розрахунками за послуги банків при отриманні й погашенні кредитів, купівлі й продажу валюти тощо;

·страховими компаніями щодо страхування комерційних і фінансових ризиків;

·товарними, сировинними і фондовими біржами за операціямих з виробничими і фінансові активами;

·інвестицій інших інститутів (фондів, компаній) щодо розміщення інвестицій, приватизації тощо;

·філіалами і дочірніми підприємствами;

·персоналом підприємства з виплати заробітної плати, дивідендів та ін.;

·акціонерами (не членами трудового колективу);

·аудиторськими фірмами;

·суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Спільне в усіх цих відносинах – це матеріальна форма. Країни ринкової економіки, формуючи й розвиваючи фінансово-господарські відносини, оцінюють їх у грошовому виразі, як цінні папери та інвестиційні ресурси. Країни з перехідною або нерозвиненою економікою звужують вирази оцінювання фінансових відносин до грошей. Всі ці відносини виникають як результат певних господарських операцій. Стан фінансових відносин підприємства визначається насамперед станом його виробничо-господарських характеристик. Відповідно власні ресурси, результати фінансово-господарської діяльності підприємства формують капітал підприємства.

Капітал підприємства– це грошові та інші матеріальні ресурси суб’єкта господарювання, які, за результатами їх використання, приносять прибуток. Таким чином, гроші, цінні папери й інвестиційні ресурси створюють умови для виникнення фінансів як самостійної сфери функціонування фінансових відносин підприємства.

Протилежне твердження також справедливе, тобто раціональна організація фінансів підприємства – головний чинник його успішної виробничо-господарської діяльності. Першочерговим завданням організації фінансів підприємства є раціональне розміщення засобів й коштів, ефективне їх використання і пошук тривалих джерел фінансування.

У ринкових умовах питання стану фінансів підприємства цікавить велике коло акціонерів, адміністрацію та низку безпосередніх і опосередкованих учасників економічного процесу.

З точки зору цільового призначення (за об’єктами), фінансові відносини характеризуються за наступними групами:

·внутрішні та зовнішні відносини, пов’язані з формуванням оптимальної структури власного капіталу конкретного підприємства;

·зовнішні відносини, пов’язані з виробництвом і продажем продукції (робіт, послуг) за профілем основної діяльності;

·зовнішні відносини, пов’язані з іншими видами діяльності підприємства, результати яких впливають на величину прибутку до оподатковування: продаж і здавання в оренду майна, фактори, що визначають курсові різниці при валютних операціях, умови здійснення фінансових інвестицій;

·зовнішні відносини щодо формування та погашення кредиту;

·внутрішні відносини з приводу розподілу й використання доходів, випуску й розміщення акцій, облігацій, виплати дивідендів і відсотків;

·зовнішні відносини з приводу сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також штрафних санкцій у випадку порушення чинного законодавства;

·зовнішні відносини щодо перерозподілу фінансових ресурсів підприємства, що виникають при обов’язковому і добровільному страхуванні майна, окремих категорій працівників, підприємницького й комерційного ризиків.

Основні принципи ринкової економіки:

1) економічна і юридична самостійність підприємств;

2) вільна конкуренція;

3) вільне ціноутворення;

4) неприпустимість адміністративного втручання держави в справи
підприємства;

5) здорова фінансово-ринкова система;

6) державна охорона основних принципів ринкової економіки.

Необхідними умовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

·різноманіття форм власності;

·наявність ринків товарів, праці та капіталу;

·самофінансування підприємництва;

·свобода підприємництва і самостійність в ухваленні рішень;

·ринкове (вільне) ціноутворення і конкуренція;

·регламентація державного втручання в діяльність підприємств;

·наявність правового забезпечення правил економічної поведінки тощо.

Принципи організації фінансів підприємницьких структур:

·рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства;

·оперативно-господарська самостійність підприємств;

·матеріальна зацікавленість та відповідальність окремих робітників і колективів у результатах своєї праці;

·поєднання внутрішньогосподарського фінансового контролю з державним регулюванням діяльності підприємства.

На основі перерахованих вище принципів кожне підприємство:

а) проводить свою діяльність самостійно;

б) здійснює витрати за рахунок доходів і забезпечує прибутковість;

в) гарантує матеріальну відповідальність своїм відособленим майном;

г) забезпечує матеріальну зацікавленість працівників у результатах праці.

У ринкових умовах зміни обсягу виробництва, ціни, доходів і прибутку визначаються конкурентною структурою ринку. У зарубіжній економічній літературі прийнято виокремлювати вісім умов конкуренції;

1) чиста конкуренція;

2) чиста монополія;

3) монополістична конкуренція з диференціацією продукту;

4) монопсонія;

5) монополія, що практикує дискримінацію;

6) двостороння монополія;

7) дуополія;

8) олігополія.

Основні моделі ринку наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1